Українські військовики й ветерани поділилися з виданням Тиждень [2] своїми думками про щойно ухвалений у другому читанні суперечливий законопроєкт № 10449.

Яна Зінкевич, народна депутатка, засновниця й командирка «Госпітальєрів»:

Я утрималася під час голосування за цей законопроєкт, бо не було враховано пункту про демобілізацію. На жаль, для ухвалення закону вистачило голосів.

Я оцінюю ухвалений закон негативно, тому що в ньому є обмеження прав громадян, а також не враховані потреби людей з інвалідністю. А це для мене одне з головних питань. Наприклад, не додано до переліку доглядальників усіх можливих родичів — раніше це могли бути і батьки, і діти, і чоловік або дружина.

Чи ухвалюватимуть окремо демобілізацію? Я думаю, що будуть пробувати це зробити, але не бачу конкретних напрацювань. В ідеалі, демобілізацію я бачу через 24 місяці, але якщо бути реалістами — 36 місяців.

Марія Берлінська, ветеранка, керівниця Центру підтримки аеророзвідки й проєкту Victory Drones:

Очевидно, що люди, які вже прослужили по два роки, а то й більше, мають розуміти, коли вони зможуть демобілізуватися.

Інакше ми заходимо в якийсь рабовласницький лад. Одні не служать і не думають служити, а інші втрачають здоров’я, життя. І не бачать світла в кінці тунелю, не мають можливості планувати власне життя, відпочити.

Як суспільство, ми не бачимо процесу справедливої мобілізації. У нас спільна біда, і ризики ми теж маємо ділити справедливо. Не може бути так, що одні включаються, а інші в них за спиною живуть звичним життям. Справедливо, якби можливість отримати повістку була б у всіх, включно з політичними елітами, бізнесовими елітами, держапаратом.

В Америці, в Ізраїлі високі посади часто обіймають люди, які відслужили в армії. Це засвідчує, що служба своїм, захист своїх — найвища цінність для такої людини. Важливіша навіть за власне життя.

Саме політичні еліти мають показувати приклад, демонструвати, що вони так само ризикують втратити ногу чи руку, життя, дістати контузію. Так це має працювати. В ухваленому законі ми цього не бачимо. Ми бачимо закручення гайок, але не бачимо, що за новими правилами служба нарешті стане обов’язком кожного.

Я вважаю популізмом заклики негайно відправити всіх депутатів в окопи. У нас має бути легітимна влада.

Але робити ротації цілком можливо. Чому б до 30 % чиновників, депутатів різних рівнів, представників судової та виконавчої влади нам за ротаційним принципом не відправляти на передову? Чому б цим людям також не служити? Щоб вони поверталися за рік-півтора, щоб заходили нові 30 %. Це був би сигнал для простих людей, що дійсно все по-чесному. І це дало б політичній еліті розуміння, що таке війна. Тоді рішення із забезпечення фронту ухвалюватимуть блискавично, бо це робитиме людина, яка посиділа під обстрілами.

Юлія Паєвська (Тайра), українська військовиця, парамедикиня:

Як на мене, питання призову — не питання одного цього закону. Мусить бути комплекс заходів у державі, які були б покликані встановити справедливі закони щодо військової служби. Особливо на лінії розмежування.

Має бути гідне соціальне забезпечення поранених, адекватна інформаційна політика, неухильне дотримання законів. Потрібні комплексні рішення. Не можу сказати, що нічого не робиться. Але, на мій погляд, є серйозні проблеми в усіх цих царинах.

Зображення: Тиждень

«Аргумент» [3]

На цю тему:

• Закон про мобілізацію та порядок проходження військової служби: що потрібно знати [4]
• Покоління чоловіків до 30 років є найменш численним в Україні, це загрожує мобілізації – NYT [5]
• Юрій Касьянов: Війна - справа молодих. Пора ухвалювати непопулярні рішення [6]
• Юрій Касьянов: Справедлива мобілізація [7]
• Кирило Данильченко: Мобілізація — не покарання, це виживання [8]