Золоті копальні та база флоту в Червоному морі: політолог-африканіст розповів про інтереси Росії та ПВК "Вагнер" у Судані

Про те, чим Росії цікавий Судан зараз і чи може Москва стати однією зі сторін конфлікту в африканській країні, розповів політолог-африканіст Андрій Рудик в інтерв'ю виданню "Настоящее время [2]".

Приватна військова компанія "Вагнер" може отримати вигоду з конфлікту в Судані, де вже більше тижня точаться бої і відомо як мінімум про 420 загиблих. У збройний конфлікт переросло протистояння генералів регулярної армії та "Сил швидкого реагування" – угруповання, яке чинить опір спробам підкорити її національному командуванню.

Про можливу вигоду для ПВК "Вагнер" висловився міністр закордонних справ Фінляндії. Він побоюється, що евакуація західних дипломатів із Хартума залишить після себе вакуум, який може спробувати зайняти Росія. Із Судану зараз дійсно активно евакуюють співробітників дипмісій та громадян іноземних держав: про проведення таких операцій повідомила влада Німеччини, Франції, Великобританії, Іспанії, Грузії, США та інших країн.

Що ж відомо про інтереси Росії у Судані? Буквально два місяці тому місцеві військові погодились на будівництво бази російського флоту на Червоному морі. Там зможуть розміститися чотири кораблі та 300 військовослужбовців. Це дозволить контролювати підходи до Суецького каналу та вихід до Індійського океану. В обмін Росія мала забезпечувати Судан зброєю та військовою технікою. На переговори про це в Москву їздив саме Мохамед Хамдан Дагало - саме він зараз очолює "Сили швидкого реагування", які протистоять національному командуванню. А до Судану, у свою чергу, приїжджав глава МЗС Росії Сергій Лавров – це сталося 9 лютого 2023 року.

За твердженням газети The New York Times, глава "Сил швидкого реагування" Судану прямо у своєму літаку привозив до Москви золоті зливки. Відомо, що видобуток золота у цій країні також у сфері інтересів Росії. Згідно з публікаціями у ЗМІ, до цього якраз має відношення ЧВК "Вагнер". Кілька років тому її засновник Євген Пригожин домовився, що розробкою родовищ у Судані займеться компанія "М Інвест", що належить йому (про це, зокрема, писали "Настоящее время" і Радіо Свобода). Дочірнє підприємство компанії в Судані зрештою опинилося під санкціями США, а охороною цих копалень зайнялися вагнерівці.

Політолог-африканіст Андрій Рудик про інтереси Росії та ПВК "Вагнер" у Судані

— [З протиборчих сторін Росії] ближче, звісно, Мохамед Дагало. Тому що там реально прямі контакти з Російською Федерацією, і цей сумнозвісний візит якраз у момент широкомасштабної агресії проти України, та й інших таких самих моментів. Щодо навіть контролю над золотими копальнями – це низка домовленостей просто з місцевими парамілітаресами. Але зрозуміло, що з погляду Росії досить-таки безглуздо ставити прямо, наприклад, на ці "Сили швидкого реагування", які очолює вже бунтівний генерал-лейтенант Дагало. Бо якщо він програє – як тоді взагалі вести якісь переговори з [головою перехідної ради Судану Абдель Фаттахом аль] Бурханом на тему зброї? "Ви знаєте, ми вам перестанемо обслуговувати винищувачі чи гелікоптери". Ну, знайдуться тоді Сполучені Штати, Франція, які будуть готові закрити цей ринок.

Угруповання так званих вагнерівців не така численне, як, наприклад, та ж суданська армія або "Сили швидкого реагування". Так, це факт має вплив, але це не системно визначальний факт. Тому Росія, гадаю, в даному випадку начебто й дає якесь озброєння Дагало, і нібито обслуговує озброєння суданської армії. У будь-якому разі, я думаю, це нормальна, логічна позиція: вони вичікуватиму, допомагаючи тій та іншій стороні. Комусь, може, більше, комусь, може, менше, але вони на когось одного ставити не будуть, бо це безглуздо.

Якщо ми говоримо предметно про нинішні інтереси [Росії в Судані], то можна [про них говорити] у деяких площинах. Це видобуток корисних копалин – золотоносні копальні, які, власне, контролюються представниками так званої ПВК "Вагнер". Це перший момент. Другий момент – політичний. Тому що Росія, якщо ми говоримо про ту саму ООН, Генасамблею ООН, голосування щодо низки резолюцій, педантичних, скажімо так, неприємних питань щодо РФ, у тому числі щодо України, – Росія завжди намагалася отримати підтримку африканських держав. Якщо не пряму, то хоча б рівня "утримався", "не голосував" та інше.

[Щодо військової морської бази, то] досить просто подивитися на карту, щоб зрозуміти значення, скажімо, Червоного моря, частина акваторії якого контролюється Єгиптом, частина це вже Аравійський півострів і так далі. Якщо РФ отримує таку базу, то вона під видимим контролем може вже тримати і єгипетські сили в Червоному морі, і проектувати свій вплив зокрема на частину Аравійського півострова.

За останніми даними (дані за 2018-2022 роки), 40% імпорту Африкою озброєння припадає на РФ. Левова частка, звісно, це Алжир. Але Судан є справді одним із споживачів російського експорту озброєнь. Звичайно, в принципі Африка у всьому російському ринку – це крапля в морі, відверто говоритимемо, але саме Судан справді озброєний радянськими зразками техніки та озброєнь, не російськими зразками.

Тут, до речі, є цікавий момент. Оскільки Росія відверто зриває контракти на постачання озброєнь (зрозуміло з якої причини – через широкомасштабну агресію проти України), існує ймовірність, що Китай займатиме цей ринок, тому що деталі схожі. Ми повинні розуміти, що озброєння включає у собі як конкретну поставку: якщо патрони, там усе зрозуміло, патрони отримав, частина – на зберігання, частина у бойову розробку, навчання тощо. Якщо ми говоримо про технічніше озброєння, про літаки, – наприклад, винищувачі МіГ-31 туди поставлялися Російською Федерацією, – то вони вимагають якогось технічного обслуговування. А якщо РФ не зможе забезпечити це обслуговування, найпростіше кому на цей ринок заходитиме? Китайцям, тому що [у їхнього озброєння] аналогічна конструкція. Китайці більшість свого озброєння копіювали з радянського, російського озброєння, а Судані дійсно більшість [видів] озброєнь мають російське походження.

Вгорі: столиця судану Хартум

«Аргумент» [3]

На цю тему: