Сьогодні день народження видатних українців Олекси Гірника та Юрія Шухевича

Важная новость

Сьогодні день народження у Юрія Шухевича - відомого українського громадського і політичного діяча, дисидента, Героя України.

Народився Юрій Шухевич (1933) у с. Оглядове Радехівського району на Львівщині. Син генерал-хорунжого Романа Шухевича, головного командира Української Повстанської армії в 1943-1950 роках. З 1945 року виховувався в Чорнобильському дитбудинку (після арешту матері), потім у Сталіно (Донецьк), звідки втік на Галичину й за чужими документами закінчив там школу. Більше навчатися не довелося – попереду були «радянські університети» - тюрми, заслання, концтабори. Працював електриком. У 1948 році був заарештований у Донецьку, куди приїхав за сестрою (вона була в одному з місцевих інтернатів), і засуджений на 10 років за «зв’язок з підпіллям». 5 березня 1950 року в бою з енкаведистами загинув Роман Шухевич, і 17-річного Юрія в кайданах привезли на впізнання батька. У 1958 році Юрія Шухевича знову засуджують – цього разу на 10 років («антирадянська агітація та пропаганда»), а 1972-го – ще на 5 років тюрми та 5 років таборів суворого режиму. На початку 80-х років він втратив зір, після чого до 1989 року утримувався в будинку інвалідів в Омській області. Вперше його заарештували чотирнадцятирічним, а на волю остаточно він вийшов у 1989-му, у віці 56 років. Загалом у радянській неволі – концтаборах і на засланні, Юрій Шухевич провів понад 40 років. Так режим помстився синові за батька. З 1977 року Юрій Шухевич член Української гельсінської групи, у 1991-1994 роках – голова Української міжпартійної асамблеї, згодом – УНА. Мешкає у Львові на вулиці генерала Чупринки (псевдо Романа Шухевича). «Коли мене посадили вперше, у повоєнні роки, то в нас у таборі, крім українців, були і німці, і поляки, і прибалти. Та ми швидко знаходили спільну мову, бо однаково думали і вболівали за свої вітчизни. Нині ж, коли збираються українські політики, то часто складається таке враження, що один дбає про Росію, другий – про США, а третій спить і бачить свою область від’єднаною від України…», - з сумом констатує Юрій Шухевич.

У ніч на 28 березня, о 3-00, українці перевели годинникову стрілку на годину вперед - країна перейшла на «літній час». Літній час це місцевий час, притаманний певному часовому поясу, який встановлюється на певній території на літній період року, переважно з кінця березня до кінця жовтня і зазвичай різниться на годину від стандартного часу, прийнятого на цій території. Україна, яка належить до другого часового поясу (київський час), переводить годинники з 1981 року. 13 травня 1996 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення часу на території України». Щоправда, кілька раз в українському Парламенті хотіли відмовитися від переведення стрілок годинника. Вперше це сталося у 2011 році - українські народні обранці спробували скасувати зміну часу, але відповідне рішення так і не було ухвалено. У 2021 році Верховна Рада вдруге розглядала це питання, але наразі законопроект відправлено на доопрацювання в профільний комітет. На сьогодні деякі країни світу від переведення часу відмовилися. Зокрема, у 2019 році Європарламент скасував обов'язкове переведення годинників на літній та зимовий час у країнах ЄС. Це означає, що з 2021 року кожен член Євросоюзу зможе сам обирати: зберегти чинну систему переведення годинників чи взагалі відмовитися від неї.

109 років від дня народження Олекси Гірника (1912-1978), українського дисидента, політв’язня, Героя України (2007). 22 січня 1978 року, у 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918) вчинив самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації. Олекса Гірник народився в родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в польській школі, згодом закінчив українську гімазію у Станіславові (нині Івано-Франківськ). Під час навчання брав участь у діяльності «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Батьки хотіли, аби син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію «Сокіл», де очолював загін пластунів. Пізніше хотів піти на навчання до Львівського університету на філософський факультет, але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 року був засуджений до п’яти років в’язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У 1939 році під час німецького вторгнення до Польщі втік із в’язниці. У вересні 1939 у Станіславові на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків до товарних вагонів на висилку. Він кинувся на їх захист, але був заарештований. Згодом його засудили на вісім років концтаборів і п’ять років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську та Магадані. 1948 року Гірник повернувся до Калуша. Працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Упродовж років переймався долею України, її культурою та мовою. Таємно від усіх упродовж чотирьох років писав від руки листівки протии русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка. Уже в січні 1978 року вирішив вчинити акт самоспалення. Перед тим як зважитись на крайній крок, Гірник писав у листі до дружини: «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». За роки радянської влади інформація про самоспалення дисидента замовчувалася і тільки після здобуття Україною незалежності правда про вчинок Олекси Гірника була оприлюднена. У 2007 році йому присвоїли звання Герой України.

«Аргумент» [2]

На цю тему: