Проти русифікації і окупації України: 40 років від самоспалення Олекси Гірника

Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

Його вчинок став символом самопожертви і відданості Україні.

Сорок років тому на Чернечій горі в Каневі чоловік із Калуша спалив себе, розкидавши перед тим майже тисячу листівок зі словами «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе самостійна соборна Українська держава…»​ Чоловіка звали Олекса Гірник, і його вчинок став символом самопожертви на знак протесту проти русифікації України. Радянський Комітет державної безпеки (КДБ) всіляко намагався приховати цей інцидент, але інформацію про вчинок Гірника люди передавали один одному, а кілька листівок зберегли в себе тодішні працівники правоохоронних органів.

Олекса Гірник народився в 1912 році у Богородчанах на Івано-Франківщині. У родині було п’ятеро дітей, але лише Олексу відправили навчатися до української гімназії. Саме там сформувалися його націоналістичні погляди.

У березні 1937-го польський режим засудив Гірника як керівника п’ятірки організації українських націоналістів. Два роки Олекса провів у польському таборі «Береза-Картузька».

Фактично одразу після повернення, 11 листопада 1939 року, його затримує радянська влада в Івано-Франківську під час зібрання «Пласту». Наступні вісім років Гірник відбував покарання у Норильську та Магадані. У 1948 році Олекса Гірник повернувся до Калуша.

Меморіальна дошка Олексі Гірнику на приміщенні гімназії в Івано-Франківську, де він вчився

Меморіальна дошка Олексі Гірнику на приміщенні гімназії в Івано-Франківську, де він вчився

Власне самоспалення Гірник планував кілька років. 18 січня 1978 року він зібрав необхідні речі і вирушив у дорогу.

Вдома чоловік залишив записку про те, що їде відвідати родичів до Львова. Насправді ж вирушив до Києва, відвідав Києво-Печерську лавру, а потім поїхав до Канева.

Вночі з 21 на 22 січня, непомітно від охоронців, Гірник піднявся на Чернечу гору, обійшов кілька разів постамент Шевченка, розкидав листівки, підпалив себе і, зробивши ще кілька кроків у бік Дніпра, вдарив ножем собі у груди.

Обвуглене тіло знайшли вранці.

Ранок 22 січня 1978 року

Ранок 22 січня 1978 був сонячним і тихим. За ніч місто злегка притрусило снігом. Так про той день згадує Олександр Гнучий – міліціонер, який одним із перших опинився на місці події.

Це була субота, і Олександр разом із дружиною вирішили провести вихідний на Чернечій горі.

Раптом подзвонив черговий працівник міліції з музею і повідомив про надзвичайну ситуацію: на горі спалився чоловік.

«Коли через 20 хвилин я був на місці, то побачив, що вся гора всіяна листівками. Вони просвічувалися через тонкий шар снігу. Косогір видового майданчика весь фіолетовий – листівки були написані під копірку», – розповідає Гнучий.

Недалеко від обвугленого тіла стояла дерматинова сумка з яблуком та квитком у Києво-Печерську лавру, дві півторалітрові пляшки і зелена запальничка.

Через дві години приїхали кілька десятків чоловіків із Комітету державної безпеки (КДБ). Тіло Гірника перенесли на кілька метрів від стежки і закрили щитами – від очей туристів.

Кадебісти збирали листівки по всьому схилу: дві людини тримали третю на мотузці, аби можна було спуститися по крутих схилах. Зібрали 987 листівок.

Тіло Гірника на Чернечій горі

Тіло Гірника на Чернечій горі

Коли тіло перенесли до лікарні, її охороняли вдень і вночі, поки не приїхала дружина Олекси Гірника Кароліна. Вона привезла із собою труну, щоб забрати чоловіка, але кадебісти суворо наказали вдома труну не відкривати.

Про те, що сталося, їй розповіли не одразу. Співробітники КДБ приїхали до помешкання Гірників у Калуші і одразу почали проводити обшуки і допити: з ким Олекса спілкувався, чи мав родичів у Києві чи Каневі. Потім рідним повідомили, що Гірник згорів в автомобільній катастрофі за нез’ясованих обставин.

Для жителів Канева існувала й інша версія. Мовляв, поруч із Шевченком розклав вогнище безхатько і біля нього сам згорів.

Але працівники музею Шевченка знали, що сталося насправді. Інформація про самоспаленого націоналіста та його листівки швидко поширилася невеликим Каневом.

Згодом, провівши слідство, КДБ зобов’язало рідних Олекси Гірника не розголошувати деталі його загибелі.

Шість збережених листівок

Міліціонерові Олександру Гнучому вдалося приховати шість листівок у нагрудній кишені кітеля. Ввечері, вже вдома, він прочитав ті написи і зрозумів, що спалений чоловік не був безхатьком чи п’яницею, а пішов на цей вчинок через спротив.

Зворот листівки, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року

Зворот листівки, яку Олекса Гірник у великій кількості розкидав на Чернечій горі у Каневі перед самоспаленням у ніч на 22 січня 1978 року

«Я злякався, коли в той день викликали всіх працівників, які збирали листівки, і почали обшукували. Запропонували роздягнутися, роззутися, а я стояв поруч. Але мене не обшукали», – розповідає Гнучий.

Олександр Гнучий опинився в правоохоронних органах, отримавши філологічну освіту у Львівському університеті й пропрацювавши кілька років у школі на Донбасі. У травні 1969 року він отримав посаду заступника начальника з політико-просвітницької та виховної роботи в міліції Канева.

Листівка, написана Олексою Гірником

Гунчий признається, що ні він, ні його дружина не були в захваті від нової посади, та й покидати педагогічну діяльність не хотілося. Однак чоловік таки залишився працювати в органах, а дружина, Віра Степанівна, влаштувалася на роботу в музей Тараса Шевченка.

Спочатку Гнучий зберігав листівки вдома, але потім, побоюючись обшуків, дружина Віра Степанівна відвезла їх до Львова, звідки була родом.

​У 1991 році вони знову повернулися до канівського помешкання Гнучих.

Одну з листівок Гнучий передав у музей Шевченка, ще одну віддав у донецький музей «Смолоскип», присвячений Гірникові та ще одному самоспаленому учасникові руху опору Василеві Макуху. Решту листівок Олександр Гнучий у 2010-му передав синові Гірника Євгенові.

Олександр Гнучий нині живе у Каневі й очолює Канівський міський штаб громадського формування охорони громадського порядку. Він знає усі деталі біографії Гірника, буваючи на Чернечій горі, розповідає про нього туристам, а також став одним із ініціаторів перейменування однієї із вулиць Канева іменем Олекси Гірника.

Книга про Гірника, яку написав лікар

Вчинок Олекси Гірника на Каневі змінив життя не тільки міліціонера Гнучого, а й лікаря Михайла Іщенка, який оглядав тіло після інциденту.

Він витратив 20 років свого життя для написання книжки про самоспаленого. Чоловік досі зберігає запальничку, якою Гірник скористався у той день. Книжка вийшла у 1992 році і стала найдетальнішим описом того, що сталося 21 січня 1978 року в Каневі.

Михайло Іщенко пише, що в ті часи за Чернечою горою постійно наглядали: фіксували, хто і коли приходить до Шевченка.

Іщенко їздив до Калуша, спілкувався з тими, хто особисто знав Гірника: друзями та рідними. Зібрав спогади й детально відтворив у своїй книжці «Спалився за Україну» всі обставини інциденту та його розслідування.

Збережені листівки Гірника

Син Олекси Гірника Євген згадує батька як щирого й дуже правдивого чоловіка. Його цінували за ретельний підхід до роботи. Хоч він і не мав вищої освіти, перед пенсією працював на інженерних посадах.

Батько, згадує Євген Гірник, знав усього Шевченка напам’ять і вчив цього дітей.

«У третьому класі він підмовив мене вивчити вірш «Розрита могила», а він тоді був заборонений. Я його розказав, і батьки мали від учительки неприємності», – каже Євген.

За словами Євгена Гірника, батько мав запальний характер, але грав у шахи, говорив літературною мовою і синам з цього приводу робив зауваження. Майже ніколи не вживав слово «патріотизм», натомість часто – «націоналізм».

Для родини Гірника новина про самоспалення батька була справжнім шоком. Ніхто не здогадувався про його плани. За два роки роботи над листівками чоловік жодного разу себе не видав. У родині Гірника кажуть, що батько не сказав про свої наміри, бо знав, що дружина й сини не дозволять йому цього зробити.

Оновлена меморіальна дошка Олексі Гірнику, Герою України (2007), колишньому політв’язневі, який вчинив політичну акцію самоспалення проти русифікації українського народу біля могили Тараса Шевченка біля Канева. Місто Калуш Івано-Франківської області, 1 грудня 2012 року

Оновлена меморіальна дошка Олексі Гірнику, Герою України (2007), колишньому політв’язневі, який вчинив політичну акцію самоспалення проти русифікації українського народу біля могили Тараса Шевченка біля Канева. Місто Калуш Івано-Франківської області, 1 грудня 2012 року

Син Євген згадує, як батько одного разу говорив про те, що скоріше зробить собі харакірі, ніж утретє піде до в’язниці. Тоді ці слова ніхто не сприймав серйозно.

У дворі Гірників стояла прибудова, яку Олекса зробив самостійно. На першому поверсі був курник та загорожа для свиней. На другий треба було лізти драбиною і, за словами Євгена Гірника, батько проводив там багато часу. Але що він там робив, ніхто не знав.

Олекса Гірник мусив писати всі листівки вручну, бо друкарські машинки всі були на обліку в КДБ.

У тайнику він залишив іще кілька листівок, які кадебісти при обшуку не знайшли. Згодом їх виявила дружина.

«Тільки таким способом можна протестувати в Радянському Союзі!»

У своїх листівках Гірник писав: «На знак 60-річчя проголошення незалежності України Центральною Радою 22 січня 1918/22 січня 1978 р. в знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки таким способом можна протестувати в Радянському Союзі!»

Євген Гірник признається, що вчинок батька зрозумів майже одразу.

«Він жив не в Києві, не у Львові, не бачив якісь інші методи боротьби. Це була провінція, і, крім кількох знайомих, нікому нічого не скажеш, і не організуєш. Це його вибір був. Він вибрав такий протест», – розповідає син Гірника.

На думку Євгена Гірника, не він особисто мав оцінювати цей вчинок, а суспільство: «Нація існує, якщо за неї хтось бореться. У той час фактично всі дисиденти були арештовані. Можливо, тільки він тоді й боровся. Існували, очевидно, й інші методи боротьби, але люди були доведені до крайності».

Учинок Гірника, очевидно, не мав такого сильного впливу в той час, як він сам того очікував. Однак його постать вплинула на формування свідомості тих, хто виступав за незалежну Україну наприкінці 80-х і під час проголошення Незалежності.

Про самоспалення Гірника мало хто тоді дізнався. Про це говорило лише Радіо Свобода, а широко відомим цей вчинок став лише після 1991-го.

Євген Гірник зауважує, що того самого року, в 1978-му, влітку спалився кримський татарин Муса Мамут – за нехтування правами кримських татар. Він повернувся до Криму, звів будинок, але його вигнали. Тоді кримські татари спрацювали оперативніше: у них був зв’язок із дружиною відомого російського дисидента Андрія Сахарова, і новина про самоспалення швидко поширилася світом.

Євген Гірник переконаний, що у світу не було можливості дізнатися про вчинок його батька: «Можливо, батько розраховував на сильніший ефект. Можливо, думав, що 22 січня, у День Соборності, вся Україна, весь світ про це дізнається. Але КДБ робило все так, щоб цього не сталося».

Пам’ятник знак у Каневі

Пам’ятник знак у Каневі

 

Нині на місці спалення Олекси Гірника стоїть пам’ятний знак. Він розташований біля однієї зі стежок, зліва від постаменту пам’ятника Тарасові Шевченку. На ньому постійно лежать свіжі квіти, а в річницю самоспалення люди сюди приносять гілки калини.

«Аргумент»


В тему:


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Последние новости

Важно

Как эффективно контролировать местную власть

Алгоритм из 6 шагов поможет каждому контролировать любых чиновников.

Как эффективно контролировать местную власть

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републикация материалов: для интернет-изданий обязательной является прямая гиперссылка, для печатных изданий - по запросу через электронную почту. Ссылки или гиперссылки, должны быть расположены при использовании текста - в начале используемой информации, при использовании графической информации - непосредственно под объектом заимствования. При републикации в электронных изданиях в каждом случае использования вставлять гиперссылку на главную страницу сайта www.argumentua.com и на страницу размещения соответствующего материала. При любом использовании материалов не допускается изменение оригинального текста. Сокращение или перекомпоновка частей материала допускается, но только в той мере, в какой это не приводит к искажению его смысла.
Редакция не несет ответственности за достоверность рекламных объявлений, размещенных на сайте а также за содержание веб-сайтов, на которые даны гиперссылки. 
Контакт:  uargumentum@gmail.com