
На п’ятому році повномасштабної війни, яку Росія веде проти України, цифри соціологічних опитувань всередині країни-агресора перестають бути просто статистикою — вони перетворюються на клінічний діагноз.
Лише 6% громадян РФ вважають, що їхня держава повинна нести відповідальність за людські жертви та руйнування в Україні. Решта — понад дев’яносто відсотків — успішно знайшли винних за межами власних кордонів або просто викреслили реальність зі свого поля зору.
Такі дані на конференції «Країна і світ: російські реалії 2026» озвучив керівник відділу соціокультурних досліджень «Левада-центру» Олексій Левінсон [2]. За його словами, дві третини росіян (65%) переконані, що відповідати за наслідки війни мають США та НАТО, а ще 11% покладають провину на саму Україну. Навіть коли запитання ставлять персонально — чи несуть відповідальність «такі люди, як ви» — 57% відповідають категоричним «ні», 25% ховаються за обтічним «певною мірою», і лише 11% наважуються сказати «так». Директор «Левада-центру» Лев Гудков влучно охрестив цей стан «моральною катастрофою».
Ця колективна амнезія відбувається на тлі масштабів руйнувань, які неможливо приховати жодним інформаційним занавісом. За оцінками вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), за чотири з половиною роки сумарні втрати обох армій убитими й пораненими наблизилися до позначки у 2 мільйони осіб.
В Україні загинуло майже 18 тисяч мирних жителів, ще 57,8 тисячі зазнали поранень. За даними Міжнародної організації з міграції при ООН, російські обстріли знищили 236 тисяч житлових будівель — це понад 2,5 мільйона одиниць житла, або десята частина всього житлового фонду країни, а площа замінованих українських земель уже дорівнює території Греції чи Непалу.
І машина знищення не збирається зупинятися. Як пише видання The New York Times із посиланням на дані західних розвідок, Кремль планує посилити комбіновані удари по Києву, Харкову та Одесі, сподіваючись зламати спротив українців холодом і темрявою до кінця зими. Для терору цивільної інфраструктури Москва акумулювала близько 70 балістичних ракет, 720 далекобійних безпілотників та 150 керованих авіабомб. Проте для пересічного росіянина, чиї співвітчизники щодня запускають ці ракети, вся ця трагедія існує в паралельному всесвіті, за який він не несе жодної моральної відповідальності.
Читайте також: Нація зомбі чи заручники страху: як росіяни сприймають війну, Україну та Захід [3]

Фото: Антон Ваганов / Reuters / Scanpix / LETA
Збоку поведінка мільйонів росіян нагадує класичний сценарій фільму про зомбі-апокаліпсис: люди механічно ходять на роботу, обирають продукти в супермаркетах, планують відпустки й беземоційно повторюють телевізійні кліше, поки їхня армія стирає з лиця землі сусідні міста. Однак, якщо зазирнути глибше за фасад офіційних цифр, ситуація виявляється значно складнішою і страшнішою. Йдеться не про пасивне жертвоприношення телевізійній пропаганді, а про свідомо активований механізм психологічного самозахисту.
Як зазначає Європейська рада з міжнародних відносин (ECFR) у своєму дослідженні, підготовленому на основі закритих фокус-груп у чотирьох великих містах РФ, російське суспільство занурилося у стан своєрідного летаргічного, або ж «зачарованого» сну. Дослідниці Яна Кобзова та Кадрі Ліік дійшли висновку, що громадяни добровільно ампутували власну політичну суб’єктність, свідомо звузивши горизонт планування до примітивного маршруту «дім — робота — магазин».
На відміну від кінематографічних живих мерців, які позбавлені внутрішнього життя, російський обиватель насправді відчуває глибоку, неартикульовану тривогу. Він бачить, як розростаються цвинтарі в його регіоні, відчуває інфляцію та ізоляцію країни, але категорично забороняє собі витягувати ці факти на рівень свідомого аналізу. Це штучна кома, куди нація занурила сама себе, щоб не зіткнутися з нестерпною правдою про власну співучасть у найбільшому злочині в Європі з часів Другої світової війни.
Психологічна формула цієї втечі від совісті проста до цинізму: людина свідомо зменшує себе до розмірів безправної комахи, чиї інтереси не виходять за межі власної кухні. Визнання власної мізерності перед обличчям репресивної державної машини приносить парадоксальне полегшення — якщо від мене нічого не залежить, то я ні в чому не винен. Саме тому під час фокус-груп респонденти з подивом усвідомлювали, скільки внутрішніх зусиль вони щодня витрачають на те, щоб витіснити війну зі своєї повсякденної реальності.
Читайте також: Арифметика російської "м'ясорубки" - скільки Кремлю коштують зарплати, поранення та трупи окупантів [4]
Найбільш показовим симптомом моральної деградації є те, що росіяни підтримують війну, навіть не розуміючи, заради чого вона ведеться. Первинні пропагандистські міфи 2022 року про «захист Донбасу» чи «денацифікацію» остаточно вивітрилися. На зміну їм прийшли завчені оборонні рефлекси на кшталт «якби ми не вдарили першими, Захід би напав на нас». Учасники фокус-груп ECFR губляться, коли їх просять сформулювати чітку мету вторгнення, проте сліпо вірять у «неминучу перемогу», спираючись виключно на мантру про безмежні розміри та ресурси РФ.
Для більшості населення нинішня агресія позбавлена будь-якого сакрального пафосу. На відміну від міфологізованої «Великої Вітчизняної», війна проти України сприймається як брудна, незручна, але неминуча рутина. За даними «Левада-центру», наприкінці п’ятого року війни почуття гордості за те, що відбувається в Україні, декларують лише 24% опитаних, тоді як решта фіксують втому, байдужість (17%), розгубленість та образу за власний народ (по 16%). Ба більше, суспільство відверто боїться повернення власних фронтовиків, очікуючи сплеску жорстокості та криміналу за аналогією з «афганським синдромом» вісімдесятих.
Проте ця втома від війни не має нічого спільного з каяттям чи бажанням відновити справедливість. Свіжі соціологічні заміри демонструють разючий розрив між прагненням припинити бойові дії та готовністю відповідати за скоєне. Як свідчать дані Олексія Левінсона, 85–88% російської молоді та 86% жінок віком понад 65 років підтримали б гіпотетичне рішення Володимира Путіна зупинити конфлікт. Водночас три чверті суспільства вважають нову хвилю мобілізації непотрібною — люди хочуть, щоб війна просто зникла з їхнього телевізора, не зачепивши їхніх родин.
Але щойно мова заходить про умови миру, маска втомленого миролюбства миттєво спадає. Якщо припинення вогню передбачатиме повернення Україні захоплених територій, рівень підтримки такого рішення обвалюється вдвічі — до 43–50% серед молоді та до мізерних 25–30% серед старшого покоління. Логіка більшості зводиться до примітивного імперського постулату: «штик у землю — чудово, але на наших умовах, ми нічого не віддаємо». Повернення награбованого сприймається не як відновлення міжнародного права, а як нестерпне приниження, яке змусило б визнати власну неправоту і поразку.
Читайте також: РФ від початку "великої війни" втратила понад 1,5 мільйона військових [5]
Люди проходять повз кремлівську зірку з буквою Z — тактичним позначенням російських військ в Україні. Москва, 29 грудня 2022 року. Фото: Олександр Неменов / AFP via Getty Images
Історія ХХ століття вже знає подібні приклади добровільної сліпоти цілих народів. Після краху Третього Райху німецьке суспільство так само масово стверджувало, що «нічого не знало» про концтабори, а відповідальність за катастрофу лежить виключно на вузькій верхівці нацистських вождів та зовнішніх ворогах. Проте Німеччині знадобилася тотальна воєнна поразка, зовнішня окупація та десятиліття примусової денацифікації, щоб змінити формулу «ми не винні» на здатність нести колективну відповідальність за злочини своєї держави.
У випадку сучасної Росії ситуація ускладнюється тим, що суспільство перебуває у стані глибокого когнітивного дисонансу. Як показують дослідження ECFR, росіяни щиро ненавидять Європу, відтворюючи байки про її занепад, але водночас культурно ідентифікують себе саме із західним світом, тоді як розворот у бік Китаю сприймають як принизливу необхідність вигнанця, якого Пекін використовує як дешеву сировинну базу. Вони пам’ятають комфорт європейських міст і верховенство права, проте у втраті доступу до цього світу звинувачують не Кремль, а міфічну глобальну змову.
Звісно, всередині цієї монолітної апатії залишається ізольована меншість — люди, які усвідомлюють масштаб трагедії, оплакують знищення правозахисних інституцій і бачать майбутнє своєї країни у вигляді концтабору за колючим дротом. Проте їхній голос не здатен змінити загальний вектор, а зовнішній тиск у вигляді санкцій та ізоляції більшість сприймає не як привід замислитися над причинами, а як підтвердження тези про «вороже оточення».
Читайте також: Між виснаженням і міфом могутності: що насправді відбувається з військовою машиною Кремля [6]
Нинішній стан російського суспільства — це не просто тимчасова помилка сприйняття, а фундаментальний моральний злам. Поки 94% громадян відмовляються бачити зв’язок між власною мовчазною лояльністю та зруйнованими українськими містами, будь-яке припинення вогню не означатиме завершення конфлікту. Адже суспільство, яке так і не наважилося прокинутися від свого «зачарованого сну» й назвати злочин злочином, приречене відтворювати агресію знову і знову — щойно накопичить для цього нові ресурси.
—
Світлана Гринько для «Аргумент»
Читайте також:
Ссылки:
[1] https://argumentua.com/stati/obshchestvo/bezopasnost
[2] https://ru.themoscowtimes.com/2026/11/20/moralnaya-katastrofa-bolee-90-rossiyan-zayavili-chto-rossiya-ne-neset-a812498
[3] https://argumentua.com/stati/natsiya-zombi-chi-zaruchniki-strakhu-yak-rosiyani-spriimayut-viinu-ukrainu-ta-zakhid
[4] https://argumentua.com/stati/arifmetika-rosiiskoi-myasorubki-skilki-kremlyu-koshtuyut-zarplati-poranennya-ta-trupi-okupanti
[5] https://argumentua.com/novini/rf-vid-pochatku-velikoi-viini-vtratila-ponad-15-miliona-viiskovikh
[6] https://argumentua.com/stati/mizh-visnazhennyam-i-mifom-mogutnosti-shcho-naspravdi-vidbuvaetsya-z-viiskovoyu-mashinoyu-krem
[7] https://argumentua.com/stati/nevidima-derzhava-v-zatinku-frontu-yak-rosiya-namagaetsya-zrobiti-okupatsiyu-ukrainskikh-zemel
[8] https://argumentua.com/stati/yak-same-chomu-fashizm-stav-golovnoyu-deolog-yu-v-ros-stor-ya-ta-paralel
[9] https://argumentua.com/stati/poza-mezhami-blitskrigu-yak-adaptatsiya-ta-tekhnologii-viznachayut-dolyu-ukraini-u-2026-mu
[10] https://argumentua.com/stati/vidriv-vid-realnosti-chomu-putin-dedali-mensh-adekvatno-otsinyue-te-shcho-vidbuvaetsya-i-dedal
[11] https://argumentua.com/stati/asimetrichnii-kontrnastup-zsu-nablizilisya-do-povnoi-energetichnoi-blokadi-krimu-ta-vlashtuval
[12] https://argumentua.com/stati/yak-sili-oboroni-ukraini-zlamali-mif-pro-neperemozhnu-armiyu-rosii
[13] https://argumentua.com/stati/yak-ukraina-perepisala-pravila-viini-za-dopomogoyu-deshevikh-masovikh-i-smertonosnikh-tekhnolo
[14] https://argumentua.com/stati/dvi-krivi-rosiiskoi-porazki-ta-yak-realni-boiovi-komandiri-zlamali-grafiki-okupantiv
[15] https://argumentua.com/stati/provalnii-nastup-rashistiv-analiz-prichin-litnikh-nevdach-pidshtovkhue-putina-do-dumki-pro-nov
[16] https://argumentua.com/stati/krivavii-franchaizing-gru-rosiiska-merezha-diversantiv-ta-kileriv-dobralas-do-ssha