«Амністія» для Росії як примара мирних угод

1.00

Нет

Можлива амністія для Росії, про яку згадувалось у 28-пунктах мирного плану від США, стала дещо слизькою темою під час дискусії у Європарламенті щодо запуску спеціального трибуналу

Коли після кількох років дискусій юристів із 37 країн у березні 2024 року була узгоджена схема майбутнього спеціального трибуналу для російської політичної верхівки, деякі учасники процесу у приватних розмовах з Радіо Свобода висловлювали побоювання, що запропонований варіант трибуналу надто «крихкий». Адже він базується на двосторонній угоді між Україною та Радою Європи, і якщо, наприклад, Україна в якийсь момент під тиском буде змушена вийти з угоди, доля трибуналу, м’яко кажучи, буде під питанням.

Радіо Свобода [2] розпитало у низки чиновників та юристів, які так чи інакше були дотичні до процесу створення моделі трибуналу, що буде з їхніми напрацюваннями, якщо у майбутній мирній угоді знову вирине пункт про амністію.

Читайте також: Як гроші Росії знову розкололи Захід [3]

«Амністія» як примара мирних угод?

Можлива амністія для Росії, про яку згадувалось у 28-пунктах мирного плану [4]від США, стала дещо слизькою темою під час дискусії у Європарламенті щодо запуску спеціального трибуналу 2 грудня. Захід планувався задовго до появи цих мирних ініціатив, але «амністійний пункт» раптово додав напруги і так непростій розмові про майбутнє міжнародного правосуддя.

Дискусію ініціював литовський євродепутат Дайнюс Жалімас, який нагадав про досвід країн Балтії. Литва, як і решта регіону, пережила радянську окупацію, але так ніколи і не отримала компенсацій за завдані збитки, хоча їх не раз обчислювали. Для Вільнюсу будь-які розмови про амністію агресора звучать як повторення історичної помилки.

Банер «Путін, Гаага чекає на тебе» поруч із прапорами Литви, України та НАТО, Вільнюс, Литва, 21 серпня 2024 року

Першим слово під час дискусії узяв Антон Кориневич, директор департаменту міжнародного права Міністерства закордонних справ України. Він зачепив і одразу закрив тему «амністії».

«Згаданий так званий «пункт» більше не існує, і ми сподіваємося, що нам не доведеться обговорювати це питання надалі», – заявив Кориневич і перейшов до суті події – обговорення того, що уже зроблено, і очікувань щодо наступних кроків в організації трибуналу [5].

Читайте також: Європейські політики побоюються, що американці "зрадять Україну в питанні територій" [6]

Чому амністія неможлива юридично?

Про структуру майбутнього трибуналу та кроки, які треба зробити, учасники дискусії звітували приблизно півтори години. Серед них – кілька юристів із Британії та Нідерландів, представники Ради Європи, Європейської служби зовнішніх дій та нідерландських чиновників у сфері права – майбутнім місцем трибуналу для російської верхівки була обрана Гаага.

Президент України Володимир Зеленський та генеральний секретар Європейської ради Ален Берсе після підписання угоди про створення спеціального трибуналу для суду над високопосадовцями, відповідальними за вторгнення Росії в Україну, у Раді Європи, Страсбург, 25 червня 2025 року

На запитання Радіо Свобода, які є гарантії, що правосуддя таки відбудеться, якщо ідею про амністію повернуть у мирні перемовини, Антон Кориневич запевнив, що вийти з Угоди про створення трибуналу Україні буде не так і просто, адже після того, як президент України Володимир Зеленський підписав [7] її 25 червня 2025 року, відбулась також ратифікація [8] угоди у Верховній Раді абсолютною більшістю – 323 голосами «за», без жодного утримання чи голосу «проти».

Читайте також: Кінець табу на ядерну зброю? Перша велика країна може відмовитися від трьох неядерних принципів [9]

Неможливо проголосувати?

«Тепер, підписавши та ратифікувавши угоду, з юридичної точки зору, для виходу з неї недостатньо лише відкликати підпис. Потрібно знову направити її до парламенту для проведення процедури денонсації. Тож, знову ж таки, для цього потрібна більшість голосів. І чи можете ви уявити собі картину цього як з юридичної, так і з політичної точки зору?» – сказав Кориневич.

«323 голоси за ратифікацію! Як ви можете собі уявити, що той самий парламент проголосує проти? Це не можливо уявити. Але, з іншого боку, Україну не залишать сам на сам в ухваленні будь-яких рішень такого роду, пов'язаних з підзвітністю», – додав колишній генеральний прокурор України (2022-2024 рр.) Андрій Костін, який зараз обіймає посаду посла України в Нідерландах.

Не передбачено статутом?

Один із провідних юристів, які курували юридичну частину створення трибуналу, директор з юридичних консультацій та міжнародного публічного права Ради Європи Йорг Полакевич, у коментарі Радіо Свобода наполіг, що він «цілком впевнений, що у нас є надійні запобіжні заходи», аби трибунал було неможливо «розвалити».

«Я вважаю дуже мудрим те, що до статуту (про створення трибуналу – ред.) було включене чітке положення про незастосування амністій, і його внесли туди свідомо. Якщо також подивитися з суто юридичного погляду на положення про припинення дії угоди, ви не знайдете там такої можливості – вони сформульовані вичерпно», – розповів Полакевич.

До того ж, це суперечило б усім стандартам ООН або Ради Європи щодо неприпустимості безкарності, наполіг Полакевич, як і кілька інших учасників дискусії.

Читайте також: Подвійний агент чи корисний ідіот? Як друг Трампа вчив Путіна "миру" за спиною України [10]

А якщо Україна все ж вийде з трибуналу?

Навіть за найгіршого сценарію, позиватися до міжнародних судів через російську агресію в Україні можуть інші держави, наполіг Наут ван Вауденберґ, координатор кластера з питань відповідальності за злочини в Україні Міністерства закордонних справ Нідерландів.

«Навіть якщо Україна не зможе зробити це самостійно, завжди можуть знайтися держави, які через ситуацію в Україні підуть цими різними шляхами – як щодо індивідуальної кримінальної відповідальності, так і, безумовно, щодо відповідальності держав», – зауважив Наут ван Вауденберґ.

Одним із найяскравіших прикладів він назвав практику країн, що упродовж останніх років зверталися до Міжнародного суду ООН на підставі Конвенції про запобігання геноциду або Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Так, Південна Африка подала позов проти Ізраїлю, Азербайджан – проти Вірменії, а Вірменія – проти Азербайджану. Ці справи не завжди прямо стосувалися злочину агресії, однак вони продемонстрували ключовий принцип: коли існує підозра у серйозних порушеннях міжнародного права, треті держави можуть порушувати справи в інтересах захисту міжнародного правопорядку, а не лише у власних національних інтересах.

Амністія за злочин агресії суперечить базовим принципам міжнародного права і позбавляє мільйони жертв права на справедливість, наполіг Франк Гофмайстер, директор Директорату з правових питань Європейської служби зовнішніх дій, і зауважив, що стосується це не лише Європейського континенту.

«Тут цікаво подивитися і за межі Європи: існує Міжамериканська система прав людини, і Міжамериканський суд з прав людини встановив, що амністія за тяжкі злочини, насильницькі зникнення тощо не узгоджується з Американською конвенцією про права людини, тому що вона обмежує право жертв на доступ до суду. Просто щоб ви мали уявлення – ми говоримо не лише про абстрактні принципи, ми повинні бачити це і з цього ракурсу», – пояснив Франк Гофмайстер.

Читайте також: Некролог для ювіляра: до 80-річчя ООН стало очевидно, що організація швидше мертва, ніж жива [11]

Що залишилось зробити для запуску трибуналу?

Попри те, що юридична архітектура трибуналу вже сформована, а політичні сигнали від ключових партнерів залишаються загалом позитивними, процес його фактичного запуску просувається повільніше, ніж на це сподівалася Україна. Принаймні про це свідчать коментарі під час дискусії у Європарламенті від Андрія Костіна.

Зокрема, зараз, щоб трибунал запрацював, до двосторонньої угоди між Україною та Радою Європи має додатися Розширена часткова угода (EPA), до якої мають приєднатися інші держави.

Це потрібно для того, щоб забезпечити довготривале фінансування, політичну легітимність та міжнародну підтримку трибуналу. Та поки що, окрім України, до EPA приєдналися лише Литва та Нідерланди.

А щоб трибунал мав справді глобальну легітимність, до нього повинні доєднатися не лише країни Європи, але й держави з інших регіонів – Південної Америки, Азії та навіть Африки. Саме це, за словами Андрія Костіна, допоможе протидіяти найслабшому аргументу противників трибуналу – що нібито це «європейська справа», а не міжнародний механізм.

«Ми завжди почуємо запитання: а де Німеччина, де Франція, де Велика Британія? Вони вже приєдналися? Це буде першим аргументом для країн Глобального Півдня», – зауважив Костін.

Заклики сприяти запуску трибуналу звучать зараз і під час офіційних закордонних візитів українського президента. Так, Володимир Зеленський 2 грудня закликав [12] Ірландію взяти «активну участь» у створенні трибуналу.

Президент України Володимир Зеленський виступає під час двосторонньої пресконференції з прем'єр-міністром Ірландії Майклом Мартіном в урядових будівлях під час державного візиту до Ірландії в Дубліні, Ірландія, 2 грудня 2025 року

За оцінками юристів Ради Європи, для повноцінного запуску трибуналу потрібно, щоб до Розширеної часткової угоди (EPA) приєдналися щонайменше 25–35 держав. Це не формальна вимога, а радше політико-фінансовий поріг, який дозволить забезпечити стабільний бюджет, достатню кількість «основних донорів» та критичну масу держав, здатних надати трибуналу міжнародну легітимність.

Водночас важливим є не лише число учасників, а й вага цих держав – у Страсбурзі наголошують, що підтримка великих європейських економік і традиційних донорів міжнародних судових інституцій є ключовою для сталої роботи трибуналу.

Зволікання західних держав у «європейському МЗС» (Європейській службі зовнішніх дій) пояснюють технічними причинами. Мовляв, наразі йдуть розрахунки, скільки саме коштуватиме робота трибуналу – зарплати суддів, утримання приміщень, заходи з кібербезпеки. Від цього залежатимуть суми внесків від держав, які підпишуть EPA.

«Багато урядів готові сказати: «Так, ми згодні», але їм потрібні цифри – скільки це коштуватиме. Жоден уряд не скаже, що він приєднується до трибуналу, не знаючи річного внеску. Це цілком практичне питання», – підкреслив Франк Гофмайстер.

Потенційна країна-господар – Нідерланди – також проводить оцінку ризиків і витрат, пов’язаних із безпекою та технічним забезпеченням майбутнього трибуналу в Гаазі.

Прискорити процес має допомога з бюджету ЄС. Європейський Союз вже надав до 10 мільйонів євро на запуск так званої «передової команди» – першої групи експертів, яка займатиметься створенням організаційної інфраструктури трибуналу ще до того, як EPA набере чинності. Це дозволить почати роботу частини механізму вже на початку 2026 року.

Читайте також: Рашисти вбивають навіть у шахах, якщо їм не дати відсіч [13]

А що з компенсаціями?

Окремим питанням є доля компенсацій за завдані Росією збитки. І тут позиція юристів ще жорсткіша, ніж у питанні амністії. На відміну від кримінальної відповідальності, яка стосується конкретних осіб, відповідальність за репарації є відповідальністю держави, і скасувати її жодна мирна угода не може.

«Амністія стосується злочинів. А компенсаційна комісія – це компенсація за шкоду, завдану під час збройного конфлікту. Це не питання кримінальної відповідальності», – наполіг на відсутності зв’язку з репараціями будь-яких згадок амністії у переговорному процесі Антон Кориневич.

А Йорг Полакевич, який займається роботою трибуналу, підкреслив, що компенсації від долі трибуналу не залежать. «Йдеться насправді про збитки, завдані під час війни, та про відшкодування. Тоді як трибунал займається індивідуальною кримінальною відповідальністю вищого керівництва», – пояснив Полакевич.

Створений торік у Гаазі Міжнародний Реєстр збитків вже містить [14] понад 62 тисяч заяв від українців, а 16 грудня запустять наступний етап – Комісію з оцінки збитків [15] (Міжнародна комісія з претензій для України), яка аналізуватиме ці та майбутні заяви і визначатиме суми для компенсацій.

Відкритим питанням залишається, чим буде наповнений майбутній фонд компенсацій. Якщо на початковому етапі розрахунки були, що для компенсацій будуть використані заморожені російські суверенні активи, то наразі ідея «репараційної позики [16]» на основі активів, яка має бути використана на бюджетну підтримку України в найближчі два роки, змушує шукати інші джерела наповнення такого фонду.

—

Олена Абрамович [17], опубліковано у виданні Радіо Свобода [2]

Читайте також: