Балтійський капкан або Чому наступні 18 місяців є критичним "вікном можливостей" для нападу РФ на НАТО

1.00

Нет

Березень 2026 року став моментом істини для європейської безпеки. Стратегічний глухий кут США в Ірані та тріщини в єдності союзників щодо Ормузької протоки відкрили для Кремля небезпечне вікно можливостей.

Аналітики провідних центрів (RAND, CSIS, Atlantic Council) попереджають: Росія може не чекати роками на відновлення армії після війни в Україні, а завдати асиметричного удару вже найближчим часом, зазначає аналітичний проєкт Re:Russia [2].

Імовірність військового конфлікту між Росією та європейськими країнами — сьогодні одна з центральних тем, що обговорюються європейськими політиками, військовими та аналітичними центрами. При цьому якщо на першому етапі дискусії вважалося, що до такого конфлікту Росія буде готова лише після закінчення війни в Україні та відносно тривалого періоду відновлення військового потенціалу, то тепер сценарій конфлікту виглядає інакше.

Головною метою російського нападу буде не захоплення значних територій у Європі, а провокування розколу серед європейських союзників, частина з яких не захоче вступати в масштабний конфлікт з Росією при захопленні нею відносно невеликої території однієї з балтійських країн.

Така операція з боку Росії не вимагатиме залучення значних сил, а тому можливий час нападу може бути набагато ближчим. Більше того, вторгнення може бути не наступним після війни в Україні етапом протистояння, як це зазвичай вважають експерти, а частиною нинішнього. Нездатність Москви досягти своїх цілей в Україні ні військовим шляхом, ні дипломатичним може підштовхнути її до того, щоб чинити тиск на Європу загрозою масштабного військового конфлікту і примусити до поступок щодо формату українського врегулювання.

Через півтора-два роки балтійський фланг НАТО буде значно зміцнений і майже готовий до відбиття можливої російської агресії. Однак до цього часу європейська інфраструктура та міста будуть максимально вразливими для російських ракетно-дронових атак, що обмежить можливості європейських союзників у підтримці країни, яка зазнала гіпотетичної агресії. І саме це робить найближчі півтора роки особливо небезпечними для балтійських держав.

Читайте також: Вперед у минуле: Путіну вдалося втягнути Європу та НАТО у гонку озброєнь, яким Росії категорично нічого протиставити [3]

Ближче, ніж вважається

Події, що розгортаються на Близькому Сході, — це стратегічний глухий кут, у якому наразі опинилася американо-ізраїльська операція проти Ірану, — знову ставлять питання про можливості асиметричної війни, в якій дії завідомо слабшого в економічному та військовому відношенні супротивника створюють нерозв’язні проблеми для сильнішої сторони конфлікту і, принаймні, підштовхують її до поступок або навіть ведуть до її політичної поразки. меншій мірі підштовхують її до поступок або навіть ведуть до її політичної поразки.

Це в повній мірі стосується можливого конфлікту Росії та НАТО, який із екзотичної теми, якою він був ще на прикінці 2023 року, перетворився сьогодні на одне з центральних питань, що обговорюються політиками, військовими та аналітичними центрами в Європі.

Читайте також: Як російські супутники та досвід геноциду в Україні вбивають солдатів США на Близькому Сході [4]

Начальник штабу оборони Великої Британії адмірал Тоні Радакін взагалі не вірить [5] у те, що Росія наважиться напасти на НАТО, а колишній глава МЗС України Дмитро Кулеба у статті для Foreign Affairs [6], навпаки, вважає, що відкрити новий фронт Москва може, навіть не завершивши війну в Україні. Такий розкид думок визначається не тільки регіональною оптикою експертів, але і різними уявленнями про цілі та характер можливого російського вторгнення.

Більшість аналітиків, маючи на увазі повномасштабну військову операцію, виходять з того, що терміни можливого нападу залежать від здатності російської армії відновитися після війни в Україні. Так, військовий експерт Майкл Кофман в інтерв’ю The Wall Street Journal [7] висловив думку, що цей момент настане через сім-десять років після закінчення бойових дій в Україні. Більшість експертів, оцінки яких узагальнив портал Russia Matters [8], називають більш ранні дати: 10 джерел — 2028 рік, ще 12 — 2029-й і 13 — 2030-й, але також припускають період післяукраїнського відновлення російської армії.

Однак основною мотивацією, яка може спонукати Путіна розпочати військову операцію проти однієї з країн НАТО, є не стільки прагнення до територіальних завоювань, скільки намір підірвати довіру до альянсу та до закладених у його статуті гарантіям взаємної оборони, вважають, наприклад, Дженніфер Кавана та Джеремі Шапіро [9] з Європейської ради з міжнародних справ (ECFR).

Експерти Atlantic Council Олена Давліканова та Євген Малік дотримуються схожої думки [10]: Москва робить ставку на те, що її обмежене вторгнення залишиться без серйозної відповіді НАТО, що й стане кроком до розпаду альянсу. Колишній командувач НАТО Ерхард Бюлер буквально кілька днів тому говорив те саме в інтерв’ю швейцарській Neue Zürcher Zeitung [11]: він вважає цілком можливим російське вторгнення в одну з країн Балтії, на яке НАТО не відреагує належним чином.

У цьому випадку вторгнення, що має характер військово обмеженої операції, не вимагатиме від Росії концентрації всіх наявних сил. Водночас важливим фактором більш раннього вторгнення може стати неготовність балтійських країн та східного флангу НАТО до такого розвитку подій на даний момент. Нарешті, вторгнення може бути не наступним після війни в Україні етапом протистояння, як його переважно розглядають сьогодні експерти, а частиною нинішнього.

Читайте також: Дії Кремля на залякування Заходу працюють, хоча й не так як хотілося б рашистам [12]

Нездатність Москви досягти своїх цілей в Україні ні військовим шляхом, ні дипломатичним (за допомогою Дональда Трампа) може підштовхнути її до того, щоб чинити тиск на Європу загрозою масштабного військового конфлікту, спровокувавши локальне зіткнення.

Сьогодні логіка Європи полягає в тому, що тривала війна в Україні відтерміновує момент можливого нападу Росії, і це є найважливішим прагматичним аргументом на користь надання Україні широкої фінансової та військової допомоги.

Однак Кремль може спробувати перевернути цю логіку, перетворивши загрозу масштабного військового конфлікту в Європі на частину торгу щодо українського питання. Зазначимо, що відома нам західна аналітика не розглядає такий сценарій, і, зокрема, тому, на думку Re: Russia, на нього варто звернути увагу. У цьому сценарії загроза може реалізуватися значно раніше, ніж очікує сьогодні більшість експертів.

А виклик єдності Європи та НАТО — виявитися особливо серйозним, оскільки ставкою в ньому буде «лише» укладення угоди щодо України на умовах Москви. Труднощі, з якими США зіткнулися у своїй іранській операції, та відмова європейських союзників надати їм допомогу в Ормузькій протоці лише підвищують ймовірність сценарію ескалації у відносинах з Європою з боку Кремля в найближчому майбутньому.

Вразливість у морі: танкери та острови

Розмірковуючи про сценарії можливого конфлікту з Росією, експерти RAND Самуель Шарап та Хіскі Хауккала у статті «Наступна війна Європи» в Foreign Affairs [13] вказують, що мова може йти не тільки про масштабне одномоментне вторгнення, але також про поступове «сповзання до війни» в результаті дій Москви в «сірій зоні».

Досі НАТО виявляло стриманість щодо таких провокацій, однак, як заявив у грудні голова його Військового комітету адмірал Джузеппе Каво Драгоне [14], альянс розглядає варіанти «більш агресивної» реакції на кібератаки, саботаж і порушення повітряного простору з боку Росії. У ситуації взаємної недовіри такі дії можуть призвести до швидкої ескалації, зазначають Шарап і Хауккала.

Ситуація на Балтиці справді стає дедалі напруженішою, особливо після того, як європейські країни посилили свою позицію щодо російського тіньового флоту. За останні три місяці Швеція затримала три російські судна (два суховантажі та танкер Sea Owl I), Німеччина — два танкери та Фінляндія — один суховантаж.

У лютому 2026 року колишній директор ФСБ, а нині помічник Путіна Микола Патрушев заявив, що, якщо подібні випадки не припиняться, Росія задіє військово-морський флот для протидії. [15]Він також звинуватив країни НАТО у планах відрізати Росію від акваторії Атлантики, у створенні наступального угруповання на Балтиці та намірі блокувати Калінінградську область. Такий набір звинувачень — практично готове обґрунтування превентивного удару.

Тим часом російський уряд готується внести до Думи законопроект [16], який дозволить Путіну використовувати збройні сили для захисту росіян, затриманих за рішенням іноземних судів, якщо у відповідних країн немає спеціального договору з Росією. Фактично законопроект перетворює затримання російських громадян, які перебувають у їхній юрисдикції та відповідно до їхнього законодавства, на casus belli. Характерно, що Інститут Квінсі (Quincy Institute for Responsible Statecraft), який займає ізоляціоністські позиції, у недавній доповіді [17] засуджує практику затримання суден, вказуючи, що вона може призвести до втягнення США у конфлікт, чого Вашингтону необхідно уникнути.

Читайте також: "Воювати або тікати": як Польща готується до можливого нападу Росії [18]

Річард Д. Хукер із Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта при Atlantic Council вважає [19] найбільш імовірною агресію Росії проти країн НАТО в Північному та Балтійському регіонах. Через Балтику проходить 40% російського експорту енергоносіїв. Разом з тим після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО Росія вважає, що баланс сил у цьому стратегічно важливому регіоні змістився не на її користь.

Хукер вказує на три можливі напрямки російської атаки в акваторії Балтійського моря. Найменш ризикованим варіантом він вважає окупацію норвезького архіпелагу Шпіцберген, на якому заборонено розміщувати військові об’єкти. На території невеликого архіпелагу, що відстоїть на 750 км від материкової частини Норвегії, проживає менше трьох тисяч жителів, 17% з яких, до того ж, — громадяни Росії.

На Шпіцбергені працює російське гірничодобувне підприємство, у жовтні 2025 року тут також відкрився офіс Російського географічного товариства. Окупація Шпіцбергена під приводом захисту громадян РФ або економічних інтересів Кремля стане великим випробуванням для НАТО, вважає Хукер: з урахуванням віддаленого розташування та незначної чисельності населення архіпелагу низка союзників по НАТО може засумніватися в необхідності вступати через нього у війну з Росією.

Ще однією потенційною ціллю Кремля можуть стати Аландські острови, розташовані між Швецією та Фінляндією. Архіпелаг, що належить Фінляндії, також не має військової інфраструктури, його захоплення може бути здійснено силами спеціального призначення з подальшим розгортанням більш серйозної підтримки для встановлення контролю над входом у Ботнічну затоку та підходами до Санкт-Петербурга. Шведський Готланд — ще один острів у Балтійському морі, який може стати мішенню, вважає Хукер. Для його захоплення Росія, найімовірніше, використала б угруповання в Калінінграді та Балтійський флот. Контроль над Готландом, який називають «непотоплюваним авіаносцем», дозволить Росії позбавити НАТО стратегічних переваг на Балтиці у разі початку більш масштабної війни в регіоні.

Читайте також: Гібридна підводна війна: загрози для ЄС [20]

«Ведмідь на Балтиці»: напрямки наземного вторгнення

Окрім захоплення островів, розглядаються два основні сценарії наземного вторгнення: напад на Естонію та створення сухопутного коридору до Калінінграда через Литву.

Експерти Belfer Center у лютневій доповіді про загрози східному флангу НАТО [21] вважають найімовірнішим сценарієм вторгнення в Естонію переростання гібридних атак в окупацію. Росія поступово посилюватиме тиск на Естонію та Латвію, збільшуючи кількість кібератак, провокацій із використанням дронів, актів саботажу на транспортній та військовій інфраструктурі, а також розгортаючи інформаційну кампанію навколо «захисту російськомовного населення» (етнічні росіяни становлять 21% населення Естонії).

Кульмінацією може стати обмежена операція в районі Нарви, де російське населення становить більшість: компактні групи професійних військових, що маскуються під «місцеве ополчення» або «самооборону», захоплюють ключові будівлі та інфраструктуру, намагаючись представити те, що відбувається, як внутрішній конфлікт, а не вторгнення Росії.

Поки НАТО проводитиме консультації щодо того, чи є ця ситуація нападом на країну альянсу, зазначає Хукер, проросійські сили сформують фіктивні органи влади, які попросять Москву приєднати регіон до РФ, як це відбувалося на Донбасі та у Криму. Якщо НАТО віддасть перевагу дипломатії перед силовою відповіддю, це фактично припинить дію статті 5 статуту альянсу про колективну оборону.

Кавана та Шапіро (їхній огляд має назву «Ведмідь на Балтиці») вважають можливим і сценарій повномасштабного вторгнення Росії до Естонії. У цьому випадку російські війська (сформовані на базі 76-ї десантно-штурмової дивізії та 6-ї загальновійськової армії) після захоплення Нарви почали б наступати на Таллінн і Тарту (щоб відрізати шляхи підкріплення з боку Латвії).

Естонська влада ініціює негайні консультації відповідно до статей 4 і 5 Статуту НАТО, але поки ці консультації триватимуть, у бойових діях зможуть взяти участь лише підрозділи, розташовані в Естонії підрозділи — одна діюча бригада, одна резервна бригада без танків і винищувачів, а також кілька патрульних катерів берегової охорони та очолювана Великою Британією батальйонна бойова група НАТО в Тапі.

Вторгнення до Литви з метою створення сухопутного коридору до Калінінграда може принести Росії найбільші стратегічні переваги. Калінінград — єдиний незамерзаючий порт Росії на заході та місце базування Балтійського флоту.

Читайте також: Кабель розірвався. Росію підозрюють у серії диверсій на Балтійському морі [22]

Підготовка та початок вторгнення можуть бути замасковані під навчання, як це було в українському сценарії 2022 року, і здійснені силами 1-ї танкової армії. Як пише Хукер, операція може полягати у швидкому просуванні двох дивізій до Калінінграда через Вільнюс і Каунас з території Білорусі та повністю відріже країни Балтії від Європи.

Для протидії цій загрозі Литва має дві регулярні бригади та одну резервну, але на їхньому озброєнні немає танків та винищувачів. На території республіки також дислокована батальйонна бойова група НАТО під німецьким керівництвом, чисельність якої має бути збільшена до бригади до 2027 року. Найімовірніше, що підкріплення Литві надасть Польща, яка має одну з найкращих армій у Європі. У той час як союзники по НАТО — Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія — не здатні перекинути навіть одну дивізію до Литви менш ніж за 60 днів.

Війна Росії з НАТО через вторгнення до країн Балтії лише у перший рік обійдеться світовій економіці в 1,3% ВВП (близько $1,5 трлн), що можна порівняти з ефектом повномасштабного вторгнення РФ в Україну в 2022 році, підрахував Bloomberg [23].

Навіть якщо НАТО зволікатиме із застосуванням статті 5, сусідні союзники по НАТО, ймовірно, прийдуть на допомогу країнам Балтії та атакують російські війська. У відповідь на це російська армія почне завдавати ударів по європейських військових базах та об’єктах критичної інфраструктури, включаючи цілі у великих європейських містах. При цьому економіки країн Балтії за перший рік війни втрачають близько 43% ВВП, а ЄС у цілому — 1,2%, не враховуючи різке зростання державного боргу через збільшення оборонних витрат.

Читайте також: Світ перебуває в переломній точці історії. Чи подолають наші партнери нерішучість у 2024 році? [24]

Стратегії захисту

Досвід військових конфліктів показує, що агресори, як правило, приймають рішення про вторгнення, сподіваючись на бліцкриг, пише майор армії США Роберт Роуз [25], тому головним завданням НАТО є переконати Путіна в тому, що такий сценарій йому реалізувати не вдасться. Ключовим кроком у цьому напрямку вважається розпочате у 2024 році [26] спільне з країнами Балтії будівництво єдиної Балтійської лінії оборони, яка являє собою ланцюг укріплень на глибині 15–20 км від кордону з Росією і включає в себе сотні бункерів, смуги перешкод, у тому числі мінні поля та «зуби дракона», а також систему протидронової оборони та замасковані вогневі позиції.

Читайте також: Трамп в Ірані створив передишку для російських загарбників [27]

Ця лінія, бюджет якої оцінюється в 300 млн євро [28], має бути завершена у 2028 році, після чого вторгнення стане для Росії набагато складнішим завданням, пише Роуз. Хоча формально спільний кордон балтійських країн з Росією має велику протяжність, значна його частина припадає на непрохідні ділянки (Чудське озеро та болотиста місцевість).

Фактично країнам Балтії необхідно максимально ускладнити для російських військ просування в районі найбільших автомобільних і залізничних доріг — це завдання в умовах завершеної Балтійської лінії зможуть вирішити дві бригади в Естонії, три бригади в Латвії та чотири — в Литві. За словами начальника оперативного відділу генштабу Сил оборони Естонії Тармо Кундли [29], не існує непробивної оборони, але ціна, яку противник повинен заплатити, щоб подолати Балтійську лінію, буде значно вищою, а підготовка, яку йому доведеться провести для прориву, — набагато помітнішою.

Ще одним фактором, який може змусити Росію відмовитися від вторгнення, є побоювання назавжди втратити Калінінградську область. Верховний головнокомандувач силами НАТО в Європі Алексус Грінкевич стверджує, що в альянсі продумали всі можливі сценарії розвитку подій у Калінінграді і знають, як діяти.

Експерт Латвійської національної академії оборони Валдіс Кузьмін також вважає [30], що Калінінградська область більшою мірою «є слабкою ланкою Росії, ніж загрозою». Цілі на її території можуть бути швидко знищені засобами з арсеналу країн Балтії, включаючи комплекси HIMARS і протикорабельні ракетні системи.

А найбільшою вразливістю регіону є його енергетична залежність: тут немає великого газосховища, і необхідний газ область отримує через територію Литви та через морський термінал скрапленого газу. У разі початку бойових дій газопровід буде перерізано, а термінал — знищено.

Знизити ймовірність конфлікту Росії з НАТО може попереднє розміщення в Польщі бронетанкової бригади армії США, вважають Сет Джонс і Шеймус Деніелс [31] із Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS). Це не тільки заспокоїть країни регіону, але також подасть сигнал Москві, що їй слід утриматися від конфронтації.

Навіть нинішня присутність американських військ у Польщі (14 тис. військовослужбовців) та країнах Балтії (в сукупності 1,7 тис.) є стримуючим фактором, погоджуються експерти Німецької ради з міжнародних відносин (DGAP) [32]. Однак посилення американської присутності в регіоні зустріне заперечення ізоляціоністів, які вважають, що це шлях до втягування США у конфлікт, чого необхідно уникнути (див. логіку згаданої доповіді Інституту Квінсі).

Читайте також: Ексдиректор ЦРУ про стратегію перемоги над Росією: Українці мають продовжувати креативити [33]

Асиметрична загроза з повітря

Втім, плани наземної оборони в основному ігнорують головний інструмент тиску з боку Росії, який полягатиме не стільки в наступі на землі, скільки у створенні загрози в повітрі. Більшість експертів сходяться на думці, що головною проблемою стане російський ракетно-дроновий потенціал. І події навколо Ірану ще раз демонструють масштаб та ефективність такої загрози, а також відсутність адекватних заходів протидії їй.

Під час війни в Україні Росія застосувала понад 25 унікальних моделей ракет і дронів, пишуть Бенджамін Дженсен та Ясір Аталан із CSIS [34], при цьому рівень перехоплення балістичних ракет «Іскандер-М» та гіперзвукових «Кинжал» не перевищував 10–20%.

Читайте також: Чому стратегічна помилка США у війні з Іраном дорого обійдеться всьому світу [35]

Єдиним ефективним засобом ППО проти них є дорогі та дефіцитні американські комплекси Patriot — європейський комплекс SAMP/T Україна буде тестувати проти балістики лише цього року, заявив нещодавно Володимир Зеленський [36].

Крім того, широке використання російською армією «шахідів» у рамках комбінованих ударів (на них припадає близько двох третин усіх російських пусків по цілях в Україні, підрахували експерти CSIS) максимально ускладнює перехоплення ракет. Європейська система ППО має недостатню щільність для відбиття цієї загрози.

Архітектура інтегрованої системи ППО НАТО IAMD [37], яку почали розвивати ще в 2010-х роках, орієнтована на атаки Ірану, а ППО східного флангу занадто фрагментована. До запропонованої Німеччиною у 2022 році ініціативи European Sky Shield («Небесний щит») приєдналася 21 країна, але проект просувається повільно.

З метою зменшення російської загрози з боку дронів Європа працює над ініціативами «Страж східного флангу» (Eastern Flank Watch) та « Європейська стіна дронів» (European Drone Wall), які в плані розвитку європейської оборони (Defence Readiness Roadmap 2030 [38]) визначені як «особливо термінові».

«Стіна дронів», яка буде запущена на початку 2026 року і, за планом, досягне повної функціональності до кінця 2027-го, повинна виявляти, відстежувати та нейтралізувати ворожі БПЛА, а також мати можливість наносити у відповідь високоточні удари. «Страж східного флангу» передбачає зміцнення кордонів проти гібридних та конвенційних загроз, у тому числі розвиток систем ППО, радіоелектронної боротьби, спостереження та морської безпеки.

Однак серед країн ЄС немає єдності щодо цих ініціатив, йдеться в аналітичній записці Європарламенту [39]. Прифронтові держави, такі як Польща, країни Балтії та Фінляндія, вбачають у цьому нагальну необхідність; країни, розташовані далі від кордонів Росії, включаючи Францію, Німеччину, Італію та Грецію, ставлять проекти під сумнів через їх технічну складність та високу вартість.

За різними підрахунками, у 2026–2028 роках на «Стіну дронів» може бути витрачено 2–4 млрд євро. Європейські країни також обговорюють створення дронового альянсу з Україною. Спільне виробництво систем БПЛА може розпочатися у 2026 році [40], а у 2026–2027 роках мають відбутися спільні антидронові навчання за участі Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі, Італії та України. До 2027 року обсяг виробництва безпілотників у рамках ініціативи має перевищити 100 тис. на рік.

Через півтора-два роки балтійський фланг буде значно зміцнений і майже готовий до відбиття можливої російської агресії. Однак до цього часу європейська інфраструктура та міста будуть максимально вразливими для російських ракетно-дронових атак, що обмежить можливості європейських союзників у підтримці держав, які зазнали агресії. І саме це робить найближчі півтора роки особливо небезпечними для балтійських країн. Такої ж думки дотримується й Дмитро Кулеба у згаданій статті: вороже налаштований до Європи Трамп у Білому домі та неготовність східного флангу НАТО до відбиття гібридної атаки — головні чинники можливого нападу.

—

Опубліковано у виданні Re:Russia [2]

Ілюстрація: Chris Eichberger

Читайте також: