Будівництво Національного військового меморіального кладовища: суцільні конфлікти та скандали

1.00

Нет

У 2022 році влада пообіцяла, що всіх, хто загинув у війні, будуть ховати з почестями, у Києві й для цього все ж створять Національне військове меморіальне кладовище. Родичі загиблих військових і далі чекають.

Під селом Мархалівка, за пару десятків кілометрів від Києва, тягнеться ліс. Його перерізає траса Київ-Одеса. Від центру міста — година машиною, від найближчої станції метро — двадцять хвилин. Недалеко від траси вантажівки та трактори гасають лісом, піднімаючи стіну куряви від піску, на якому ростуть височезні сосни. Частину їх уже вирубали. Довкола території робочі зводять паркан, поруч чергує поліцейська машина. На табличці біля стежки, що веде вглиб лісу повідомляється — тут буде Національне військове меморіальне кладовище [2].

НВМК планували будувати ще з 2011 року, зазначає видання СУСПІЛЬНЕ [3]. Тоді навряд чи хтось міг уявити, що Україні доведеться ховати тисячі військовослужбовців та військовослужбовиць, які загинуть у найближчі два десятиліття. Але йшли роки та кладовище так і не зʼявлялося. Проте зʼявлялося все більше флагштоків із жовто-блакитними прапорами на маленьких цвинтарях у містах.

У 2022 році влада пообіцяла, що всіх, хто загинув у війні, будуть ховати з почестями, у Києві й для цього все ж створять НВМК. Але час тягнувся, ділянки для кладовища змінювалися, та врешті плани будівництва перемістилася за межі столиці — у самому Києві місця на більш ніж 150 тисяч лише традиційних поховань не знайшлося.

"Концепція цього меморіального комплексу — поховання у спокої серед дерев і тиші", — пояснює вибір остаточної ділянки біля села Мархалівка заступник міністра ветеранів Фархад Фархадов. Але спокою поки що тут немає. Місцеві виходять на протести, бо бояться, що для кладовища вирубають ліс, через що в криницях і погребах підніметься рівень води, а через поховання, вона стане брудною.

Конфлікт триває з першого дня, як у Мархалівку заїхала будівельна техніка. Родичі загиблих військових і далі чекають.

Читайте також: Кабмін створив нову держустанову — Національне військове меморіальне кладовище [4]

Вʼїзд на територію, яку готують під будівництво Національного військового меморіального кладовища на Київщині, 29 травня 2024 року.

Гідні найкращого місця

Віра Литвиненко не обговорювала з сином Владиславом, яким має бути його поховання. Ані він, ані його побратими помирати не планували. Син Віри заочно вивчився на дизайнера інтерʼєру, думав звільнитися зі служби. З побратимами з групи розвідки вони мріяли мандрувати світом.

— Ось тепер вони й мандрують, тільки не так, як планували, — говорить Віра, дивлячись на портрет сина, що висить на стіні поряд з фотографіями інших захисників Маріуполя на виставці "Азовсталь. Нові сенси", яка вже відвідала 14 міст.

Владислав з позивним "Вектор" був розвідником ОЗСП "Азов", воював з 2015 року, брав участь у боях в Пісках, на Світлодарській дузі. Його родина родом з Донеччини, виїхали до Києва ще у 2014 році. Але Владислав повернувся обороняти рідний край.

Він загинув 23 березня 2022 року під час оборони Маріуполя. До 28 дня народження не дожив два дні. Тіло Владислава передали під час одного з обмінів. З листопада 2022-го його прах тимчасово зберігався у Київському крематорії. Віра сподівалася, сина вдасться поховати з почестями на новому військовому меморіальному кладовищі.

— Тоді гримів Маріуполь і всі дивилися, як вони бились, — говорить жінка. — Ми сподівалися, що це буде найпочесніше місце, бо вони всі гідні найкращого місця в столиці. Але держава нас підставила. Пошани ми не отримали.

Віра Литвиненко — мама бійця полку "Азов" Владислава з позивним "Вектор". Її син загинув 23 березня 2022-го під час оборони "Азовсталі". Київ, 18 червня 2024 року.

Віра пояснює, багато військових, які обороняли "Азовсталь" ще не поховані. По-перше, Росія так і не повернула тіла частини з них. Є історії, коли родини не знають, чи отримають тіло взагалі, бо Маріуполь, разом з "Азовсталлю", росіяни гортають грейдерами. Для тих, хто так і не отримав тіло, на НВМК обіцяють кенотафи — фальш-могили, де згодом можна буде поховати рештки, якщо ті знайдуться. Лише нещодавно сімʼям дозволили ховати на місцевих кладовищах пусті труни, аби було хоч якесь місце памʼяті.

По-друге, багато родин сподівалися на НВМК, оскільки їхні домівки й родинні кладовища залишилися на окупованих територіях. По-третє, деякі військові гинули, наприклад, в Маріуполі, сімʼями, у декого не лишилося родичів, і їхнім похованням мала б опікуватися держава.

І по-четверте, для тих, хто кремував загиблих родичів, була можливість залишати урни з прахом на тимчасове зберігання в крематоріях, але лише на рік. Цей час для частини з них вже вичерпався. Урна з прахом сина стоїть у Віри вдома і так у багатьох сімʼях, які чекали на НВМК.

— Ми бачимо, скільки хлопців повертається скалічених, після полону, — каже Віра. — Приїжджають на поховання на протезах, візках. Хтось з фронту приїжджає на день. Поховання розпорошені по всій Україні. Люди не мають змоги оббігати всі кладовища, тому було б вчасно, якби держава розпочала цей процес у 2022-му. Бо зараз це все дуже боляче.

Читайте також: Конфлікт влади й родин загиблих героїв продовжується. Що далі? [5]

Урна з прахом сина стоїть у Віри Литвиненко вдома, як і у багатьох сімʼях, які чекають на можливість мати місце, де зможуть поховати своїх рідних поруч з побратимами. Київ, 18 червня 2024 року.

Речі бійця полку "Азов" Владислава з позивним "Вектор" в Національному музеї історії України. Київ, 18 червня 2024 року. Ці черевики "Вектор" позичив побратиму перед загибеллю. Побратим зберіг черевики у полоні, а після звільнення з полону передав батькам Влада.

Чекання і наполегливість

Ольга Андріанова поховала свого хлопця у листопаді 2023 року. Сергій Петренко з позивним "Башня" загинув у ніч з 28 на 29 липня 2022-го під час теракту в Оленівці. Остання їхня розмова була 18 липня 2022 року, на день народження Ольги. Сергій подзвонив їй з Оленівки привітати.

— Він дуже любив мови й коли ми почали зустрічатися, стали разом вивчати шведську, — розповідає Ольга. — Пізніше, коли вже почалося вторгнення і він був в Маріуполі, ми спілкувалися українською. Але перед дзвінком він написав "есемеску" з полону шведською, я зрозуміла, це точно він. Тобто людина пережила пекло, вийшла в полон, але ще памʼятала слова іншою мовою.

Сергій був у списку загиблих, що після теракту в Оленівці почали поширювати різні телеграм-канали. У вересні 2022 року, після обміну полоненими, один з його побратимів підтвердив, що Сергій загинув. А вже в жовтні повернули тіла. Сергія кремували та поховали у колумбарії на Лукʼянівському кладовищі, де є Алея слави для військових.

— Колумбарій невеликий і, на жаль, всіх не може розмістити, — говорить Ольга. — На той час така можливість була, тому ми погодились. Зараз у Києві, та і в більшості міст та сіл, з похованням є проблеми, нові кладовища не будуються. Якщо раніше в Києві ховали на військовому кладовищі на Дорогожичах, зараз там місця вже дійшли до паркану. Коли буде Національне військове меморіальне кладовище, звісно, ми туди перепоховаємо Сергія.

Ольга Андріанова — дівчина "азовця" Сергія Петренко з позивним "Башня". Він загинув у ніч з 28 на 29 липня 2022-го під час теракту в Оленівці. Вона поховала свого хлопця у листопаді 2023 року на місцевому кладовищі у Києві, але очікує на можливість перепоховати оборонця Маріуполя на військовому меморіальному кладовищі. Київ, 13 червня 2024 року.

Усі ділянки, великі та маленькі

Віра була на всіх зустрічах у Міністерстві ветеранів, куди запрошували для обговорення проєкту майбутнього НВМК. Спершу кладовище планували будувати в Києві, на Лисій горі. Але після суперечок активістів, екологів, КМДА і військових, від цього проєкту відмовилися, оскільки Лиса гора — природоохоронна територія. Далі Мінкульт та КМДА запропонували будівництво НВМК на Співочому полі. Екологи не заперечували, однак врешті від цієї ідеї також відмовилися, тому що ця ділянка замала для такого проєкту.

Наступною пропозицією була ділянка у Берковцях, поблизу уже наявного кладовища. Однак там недалеко будували житловий комплекс "Варшавський", а тому, як сказали родичам загиблих, через НВМК може "втратитися інвестиційна привабливість" місця. Тому і від цієї ділянки відмовилися.

Читайте також: Шмигаль просить Кличка дати іншу ділянку для військового пантеону замість Лисої Гори [6]

Далі була ділянка у Биківні. Проти будівництва там виступали місцеві — люди не хотіли щоденних поховальних церемоній під вікнами. Врешті родичам загиблих та владі вдалося з ними порозумітися. Але тоді проти будівництва виступив Інститут національної памʼяті — поряд з ділянкою знаходиться меморіальний комплекс жертв сталінських репресій, і якби під час будівельних робіт виявили рештки репресованих, будівництво довелося б заморозити на роки для проведення досліджень.

— У березні 2023-го була річниця загибелі сина, — говорить Віра. — Я весь день провела на пресконференції з міністрами Лапутіною (ексміністерка ветеранів Юлія Лапутіна — ред) та Ткаченком (колишній міністр культури Олександр Ткаченко — ред), які обіцяли будівництво у Биківні, казали, що це продовження історичної памʼяті, дуже гарне місце. Але президент так і не підписав законопроєкт.

2 серпня 2023 року колишня міністерка ветеранів Юлія Лапутіна повідомила родинам військових, що будівництво НВМК тепер планується за Південним кладовищем у Гатнянській ОТГ, і запевнила, що місцеві не проти. Та на практиці для них це виявилося несподіванкою.

Огороджена територія лісу під Києвом, де за планом почали проєкт розбудови військового меморіального кладовища, Київщина, 29 травня 2024 року.

Коли падають дерева

Про те, що поблизу її рідного села Мархалівка планується якесь будівництво, Вікторія Чеченкова дізналася 1 квітня 2024 року, з місцевих чатів, куди почали скидати відео, як в лісі важка техніка вирубує дерева.

— Про будівництво всі дізналися, коли почали падати дерева, — говорить Вікторія. — Ми пішли глянути, що відбувається. Біля ділянки вже не було працівників, тільки охорона і табличка з паспортом обʼєкта, але без інформації про те, що це буде, без переліку дозвільних документів. Ми викликали поліцію. Щоб скласти протокол їм треба був свідок. Я стала ним і так для мене почалася активістська історія.

Вікторія Чеченкова (праворуч) та інші представники групи активістів проти будівництва військового кладовища у лісі поряд із селом Мархалівка на Київщині, 29 травня 2024 року.

Вирубка лісу поблизу села Мархалівка за планом розбудови військового меморіального кладовища на Київщині, 29 травня 2024 року.

Наступного дня на зустріч з громадою приїхали представники Мінвету та НВМК та розʼяснили, що саме планують будувати. Проєкт розрахований на 266 гектарів, з яких 118 гектарів відвели під будівництво саме кладовища. Під вирубку лісу підпадає менше тридцяти гектарів. На території передбачено понад 160 тисяч поховань, з них більше ніж пʼять тисяч — колумбарним способом, решта традиційним. Поховання мають відбуватися не всі одразу — є кілька черг. У першій — чотири тисячі. Окрім цього на ділянці будуватимуть музейний комплекс, адміністративні будівлі, крематорій, готель.

— Я уявляла меморіал як національний парк, де, можливо, будуть колумбарні поховання, — говорить Вікторія. — Але 155 тисяч традиційних поховань — це інша історія.

Найбільше мешканці Мархалівки побоюються саме за традиційні поховання. Люди стверджують, частина ділянок в лісі підтоплена, сам ліс, попри те, що вирізають молоді дерева, а не віковічні сосни — знищують, і на все це немає дозвольної документації. Мешканці показують, що у їхніх погребах та колодязях стоїть вода навіть зараз, коли ще є ліс, який забирає частину ґрунтових вод.

— У НВМК кажуть, ховатимуть на ділянках, де води немає, — говорить Вікторія. — Але вони не можуть підтвердити, що режим ґрунтових вод не зміниться там, де будуть могили.

Читайте також: Закон про створення Національного військового меморіального кладовища ухвалила Рада [7]

Місцеві активісти показують план розбудови Національного військового кладовища на Київщині та розповідають про екологічні проблеми, які може викликати цей проєкт, 29 травня 2024 року.

Техніка працює, розчищаючи територію лісу для майбутнього військового кладовища поблизу Мархалівки, Київщина, 29 травня 2024 року.

Вирішити це питання мала б оцінка впливу на довкілля, але представники НВМК та Мінвету відповіли громаді, що вона не передбачена законодавством. Як і громадські слухання. Аби зменшити кількість бюрократичних процедур, Верховна Рада проголосувала [8] за законопроєкт 3505, що скасував певні процедури й оцінки при будівництві НВМК.

Проте Київський еколого-культурний центр, який раніше виступав проти будівництва НВМК на Лисій горі, але не заперечував щодо Берковців, провів геологічну експертизу. За її результатами у восьми з десяти свердловин виявили рівень ґрунтових вод вище ніж два метри, що унеможливлює поховання на цих ділянках. Таке ж дослідження робило і НВМК і також виявило підтоплені свердловини. Але в Мінветі запевняють, там, де дійсно високий рівень ґрунтових вод, поховань не буде.

— Це державна ділянка, — говорить Фархад Фархадов, заступник міністра ветеранів. — Ми провели геологічне дослідження і відповіли на всі зауваження місцевих. Поховання будуть тільки на ділянках, де є можливість це зробити за результатами експертних досліджень. Ховати там, де вода вища за норму, ніхто не буде.

Проєкт НВМК в Мархалівці на стадії підготовчих робіт до будівництва. Є генеральний план, а також зонування кладовища. Відповідно до зонування [9], яке надали Суспільному у Мінветі, більша частина території придатна для проведення традиційних поховань. Ще невелика частина придатна за умови зниження рівня ґрунтових вод.

Читайте також: Національне військове меморіальне кладовище відкриють наприкінці осені поруч з Биківнею - Мінветеранів [10]

Та попри це, мархалівці продовжують виходити на акції, перекривають трасу Київ-Одеса, ідуть до Київської обласної державної адміністрації. Чи можна було цього уникнути? Чому через протести громади, забудовників і екоактивістів відмовлялися від попередніх ділянок, а від Гатненської ОТГ вже навряд чи відмовляться?

— Зміни земельних ділянок відбуваються за результатами досліджень, — відповідає Фархадов. — Перед будівництвом ми маємо знати, що треба для підготовчих робіт, що з ґрунтами, як взагалі цією локацією користуватися. Думка громади враховується. Але коли говоримо про зміну земельної ділянки, розуміємо, що це не роблять дві чи три особи, чи навіть одна державна установа. Ми привозили в Мархалівку всі документи. В нас була пресконференція, купа комунікаційних заходів. Але чому, можливо, виникає резонанс — люди розуміють, що таке цвинтар і мабуть не хочуть мати його поблизу.

Частина ділянок в лісі підтоплена, а якщо вирубати і ті дерева, які є, кажуть мешканці села, то населений пункт затоплять грунтові води, які зараз забирає на себе ліс.

На даному етапі, єдине, що може вирішити спір — це суд, і мархалівці готові до нього йти. Це означає знову затягування будівництва, а якщо суд стане на сторону громади, то і вибір нової ділянки.

— У нас готові позовні заяви, є доказова база щодо сумнівності рішення про будівництво, — говорить Вікторія. — Ми не зʼявилися нізвідки, нам не платять по 500 гривень за три години, як кажуть деякі. Ми хочемо донести, що ми — свідоме суспільство, яке має обґрунтовані сумніви. Ми не проти меморіалу. Ми просимо лише зробити все за процедурами. А не приймати поспіхом нове законодавство, щоб процедури скасувати.

— Що будете робити, якщо програєте суд?

— Треба буде думати, як шукати шляхи для виживання, — каже Вікторія. — Як знизити ризики. Якщо програємо і тут буде кладовище, через час можемо вже казати про фактичні ризики. Тобто для нас це довга історія.

Вікторія Чеченкова біля спиляних у лісі дерев, Мархалівка на Київщині, 29 травня 2024 року. Жінка показує маркування на стовбурах дерев, які ставлять на них місцеві мешканці, щоб потім відслідкувати подальший шлях вирубаного лісу.

"Чому ми взагалі маємо цим займатися?"

Ольга в Мархалівці не була, але каже, як і з будь-якою ділянкою для кладовища, знайдуться ті, хто проти:

— Не буде місця, де усіх все буде влаштовувати. Але війна забрала багатьох. Тому комусь доведеться поступитися комфортом, аби майбутні покоління могли приходити й вшановувати тих, завдяки кому живуть. Для мене кладовища для героїв мають бути в геть іншому вигляді, ніж так, як є зараз. Я часто бачу могилки військових, за якими немає кому доглядати. Для Сергія ми зробили європейську могилку з коробом і викладеними камінцями — білими й зеленими. Висадили туди сукуленти. Плануємо памʼятник у вигляді гори, бо він любив ходити в гори. Що нам залишається вже?

Віра продовжує боротися за будівництво НВМК. Збирає історії загиблих у Маріуполі азовців, все ще вірить, що вони матимуть достойне місце для поховання:

— Це абсурд, що родини мають виборювати почесне поховання для синів. Чому ми взагалі маємо цим займатися? Хто був там (в Мархалівці — ред.) з родин, нікому це місце не подобається. Але ми вважаємо, що держава має зробити Національне військове меморіальне кладовище гідним місцем вшанування захисників України. Нехай нарешті зробить те, що має.

Читайте також: Як працюватиме Національне військове кладовище: влада обіцяє перші поховання до кінця року [11]

Плакати проти вирубки лісу під побудову Національного військового меморіального кладовища на трасі Київ-Одеса біля села Мархалівка на Київщині, 29 травня 2024 року.

—

Анастасія Іванців [12], опубліковано у виданні СУСПІЛЬНЕ [3]

Читайте також: