Випадковості та закономірності: переоцінка

Відчуття, що у Трампа є хороші шанси на перемогу, виникло приблизно в той момент, коли він виграв дебати у Байдена. Якийсь час, на хвилі наснаги у зв'язку з тим, що демократи все-таки поміняли кандидата, здавалося, що Камала Гарріс здатна скласти Трампу конкуренцію. Потім був період, коли справа виглядала так, що шанси рівні, і він тривав аж до 5 листопада. Але рівні шанси в опитуваннях, взагалі-то кажучи, означають, що у Трампа шанси вищі. Як це було у 2016 і 2020 роках - опитування Трампа недооцінювали. Цього разу вважалося, що соціологи врахували "поправку Трампа", але, як ми бачимо, цього не сталося.

І загалом у розмовах із прихильниками Демократичної партії відчувалося, що вони морально готуються до того, що Трамп може виграти. На відміну від 2016 року, коли це був справжній сюрприз. З тим, що республіканці виграють Сенат, по-моєму, мало хто сперечався. Було відчуття, що у них висока ймовірність взяти ще й палату представників.

Перемога Трампа у 2016 році, здавалося, мала струсити Демократичну партію, але цього не сталося. А перемога Байдена, мабуть, переконала їх, що все нормально і що 2016 рік був аномалією.

Але якщо ми покопаємося в пам'яті, то згадаємо, що в лютому 2020 року економіка США була на підйомі, все було досить добре, і було відчуття, що Трампа на шляху до другого терміну ніщо не зупинить. І соціологічні опитування припускали його перемогу. Це, до речі, напевно, стало однією з причин того, що демократи висунули Байдена. Тобто молодші демократи заздалегідь вважали, що балотуватися - це програшний варіант;

Але 2020 рік минув настільки бурхливо - пандемія, Black Lives Matter, - що це вдарило і по позиціях Трампа, і по економіці. Проте з лютого 2020-го програш Трампа в листопаді виглядав несподіваним. І програш був зовсім незначним. У цьому сенсі перемога демократів, я б сказав, була радше випадковістю, викликаною цими новими контекстами. І у такій перспективі повернення Трампа зараз - це продовження того самого тренду, насправді, що привів його до перемоги першого разу. Тобто випадковістю був не результат виборів 2016 року, а скоріше результат 2020-го.

Читайте також: Крім власне Трампа, ще одними переможцями виборів 2024 року в США стануть психотерапевти [3]

Дві радикалізації з різними наслідками

Водночас на нинішніх виборах Трамп поліпшив свої показники і у порівнянні з 2020 роком, і у порівнянні з 2016-м. Тепер у нього вперше не лише більшість виборників, а й більшість popular vote, тобто більшість американців, які прийшли на вибори. І це нова ситуація, яка говорить щось про республіканців, але ще більше, напевно, говорить про демократів, про те, що вони щось втратили;

Є відчуття кризи Демократичної партії, і справа тут не тільки в конкретних особистостях. Хоча якби Байден відмовився від участі в перегонах раніше і якби були нормальні праймеріз у Демократичній партії, то, можливо, до листопада вона підійшла б із якимось більш розкрученим, більш енергійним і молодим кандидатом. Це могла бути та сама Камала Гарріс, але з іншим політичним бекграундом. Тому що в тій ситуації, яка склалася, на Гарріс дивилися як на свого роду "наступника". Як на людину, яка не сама заробляє свій політичний капітал, а отримує його від попереднього президента. Це, звичайно, по ній вдарило.

Але крім цього, є системні проблеми. Деякі демократи визнають, що політична програма і образ партії занадто далеко зсунулися вліво, занадто радикалізувалися. І це відштовхує частину американських виборців. При цьому республіканці також радикалізуються, але це їм не шкодить. Вибори - це головний спосіб оцінки, як сприймають справу виборці. І вони безумовно свідчать, що демократам треба щось переглядати у своїй стратегії та у позиціонуванні партії.

Головне і найпереконливіше пояснення феномена Трампа і його перемог сьогодні полягає в тому, що він зміг мобілізувати виборців на вкрай правому фланзі. Тобто люди, які взагалі не брали участі у виборах, тому що вважали, що політичні питання вирішуються поза ними і контролюються горезвісною "глибинною державою" і істеблішментом, 2016 року прийшли на виборчі дільниці і проголосували за Трампа. У результаті Республіканська партія зсунулася вправо в тому сенсі, що не захотіла втрачати тих людей, які голосують через Трампа. Тому що це великий сегмент виборців. Водночас помірковані республіканці все одно голосують за партійного кандидата, навіть якщо їм Трамп не подобається;

А от на іншому полюсі зсув демократів ліворуч не веде до залучення порівнянної кількості нових виборців, але натомість веде до програшу "центру". Таких центристів, які є не твердими демократами, а радше співчуваючими, відлякують багато чутливих тем - те, що пов'язано з гендером, з політикою ідентичності. У результаті їм здається, що республіканці захищають права особистості на самовизначення, тоді як основні зусилля демократів спрямовані на захист груп тих чи інших меншин. І це відштовхує людей, які зовсім не є трампістами і вкрай правими, але тим не менш втрачають взаєморозуміння з демократами.

Самі по собі основні американські партії - це вже досить широкі коаліції. І в нинішній коаліції демократів виявилася непропорційно високою роль лівих прогресистів. У ній є і більш помірковані фракції. Але поляризація в суспільстві - з обох боків - і система праймеріз призводять до того, що радикальні елементи отримують більшу вагу. Демократам треба з цим щось робити, бо ми бачимо, що там, зліва, виборчих перспектив для них поки що не дуже багато.

Вікова категорія, у якій виборців Трампа найбільше, - це люди 50-64 років. Але одне з відкриттів цих виборів полягає в тому, що частка тих, хто проголосував за Трампа серед молодих людей, зросла в порівнянні з виборами 2020 року. Вважається, що американська молодь підтримує демократів, але виявляється, що і це не цілком точно. І це має демократам щось сказати. Їм доведеться думати про те, як не втрачати "центр". Від радикалізації вони не виграють, і отже, треба йти в "центр" і намагатися знайти там підтримку.

Читайте також: Пов'язані з Росією рекламні оголошення у Facebook були націлені на важливі для Трампа штати, — CNN [4]

Маятник реформи і контрреформи

Перед Трампом відкриваються великі можливості, тому що, на відміну від 2016 року, Конгрес зараз теж стає республіканським. Тобто якщо під час свого минулого терміну Трамп мав боротися з демократичним Конгресом і основний конфлікт розгортався між гілками влади, то зараз цього немає. І це, звісно, відкриває вікно для більш масштабного реформування, ніж це було можливо у 2016-2020 роках. Трамп спробує, і, можливо, успішно, провести низку реформ. Щось скасують із того, що вдалося демократам у попередній період. З великого під загрозою зараз Obamacare, реформа охорони здоров'я. Можливо, жертвою стане щось іще.

Цікаво, що традиційно в Америці великі реформи частіше проводили демократи. "Велике суспільство", ті самі 1960-ті роки, Ліндон Джонсон, створюються нові міністерства, нові завдання ставляться перед урядом - ті, які ніколи раніше федеральна влада не вважала своїми. При цьому у Трампа проєкт у якомусь сенсі протилежний, але за масштабом його заявка може бути порівнянною. І загалом, звісно, демократів, тих, кому близькі ці позиції, чекають важкі часи. Поляризація відображає амплітуду коливання маятника. Раніше він далеко пішов кудись уліво, у найближчі чотири роки маятник американської політики піде сильно вправо;

Коли Трампа обрали вперше, у 2016 році, багато хто писав, що він не зовсім республіканець. Що він, з одного боку, консерватор, як республіканці, а з іншого - що стилем свого управління, загалом, відрізняється від традиційних республіканців. Ми ще не знаємо, чи стане він здійснювати все, що містилося в його програмі, але це буде не цілком традиційна республіканська політика, не цілком республіканський підхід. Звичайний республіканський підхід - це якраз не чіпати нічого, що працює, або закрити, навпаки, те, що працює вхолосту. А от якщо у Трампа буде перебудова, реструктуризація, тобто закрити одне, створити інше, - це буде несподівано;

Я не побоююся за американську політичну систему в цілому. Під час виборчої кампанії і зараз чути алармістські голоси, що Трамп взагалі ліквідує демократію. Я впевнений, що цього не станеться. Але безсумнівно, що республіканці отримали можливість відіграти багато з того, що зробили демократи.

Перші довготривалі результати реваншу республіканців ми побачили в рішеннях Верховного суду. Трамп за свої перші чотири роки зумів змінити баланс сил у Верховному суді, зсунувши його вправо. І Верховний суд за два роки скасував два найбільших рішення - федеральний дозвіл на аборти та політику affirmative action, тобто перевагу афроамериканців під час прийому до коледжів та університетів. І те, і інше існувало кілька десятиліть.

Читайте також: Оптимізм політичної волі та песимізм раціональності: український та європейський погляд на війну Росії проти України [5]

Внутрішня поляризація, зовнішньополітична ескалація і підйом націоналізму

Поляризація в американському суспільстві наростає протягом останніх років п'ятнадцяти. Настільки поляризованою ситуація давно не була, у всякому разі на пам'яті нашого покоління. Можливо, це можна порівняти з поляризацією в 1960-х роках, коли політичний пейзаж визначали рух за громадянські права і, потім, в'єтнамська війна. Це теж був період крайньої поляризації;

Однак тут слід зазначити, що періоди поляризації американського суспільства, як правило, закінчуються або призводять до різкої активізації зовнішньої політики. Багато хто чекає від Трампа ізоляціонізму, але історія вказує на ймовірність іншої траєкторії. Криза руху за громадянські права та конфлікт навколо нього закінчилися в'єтнамською війною. Схожим чином Велика депресія призвела до зростання популярності лівих, і комуністи стали набирати на виборах максимуми. А закінчилося це залученням Сполучених Штатів у Другу світову війну. Тобто американці намагаються експортувати внутрішній конфлікт назовні;

Таке траплялося в минулому, і я не здивуюся, якщо ми побачимо щось подібне в майбутньому. Це не обов'язково можуть бути Росія або Близький Схід, а можуть бути, наприклад, Китай і Тайвань, що для Трампа, як ми знаємо, важлива проблема. Я б не здивувався, якби зараз Сполучені Штати всупереч ізоляціоністській риториці Трампа вплуталися б у якийсь зовнішньополітичний конфлікт.

Зараз я бачу багато алармізму. І я не хочу сказати, що він абсолютно необґрунтований. Можливо, що Трамп піде в ізоляціонізм, заявить про припинення будь-якої допомоги Україні та домовлятиметься з Путіним. Теоретично це один із можливих шляхів, який він може обрати. Але він ще не обрав цей шлях, і не факт, що вибере. Цікаво, що Зеленський одразу привітав його з обранням, а Путін - ні.

Я припускаю, що для Кремля Трамп може бути не дуже зручним партнером. По-перше, через його непередбачуваність. Байден був дуже передбачуваний, і у нього абсолютно очевидно були якісь "червоні лінії", які він не хотів переходити. На нього добре діяв ядерний шантаж. Про Трампа не дуже зрозуміло, чи є у нього якісь "червоні лінії" і де вони. І невідомо, як він реагуватиме на ядерний шантаж. На його минуле президентство припадають два характерні епізоди. Перший - це удар американців по з'єднанню вагнерівців у Сирії. Другий - епізод із Північною Кореєю, коли з її боку була спроба деякого шантажу. І Трамп показав, що готовий до ескалації.

Ми не знаємо, який варіант Трамп вибере щодо Росії. Але я б не поспішав робити висновки. Треба почекати реальних кроків і реальних призначень: кого буде призначено держсекретарем, міністром оборони, радником з національної безпеки. Тоді вже будуть вимальовуватися якісь сценарії.

Одна з логічних побудов полягає в тому, що Китай для Трампа важливіший за Росію, а тому він не буде заганяти Росію в обійми Китаю безальтернативно, але залишить їй якісь варіанти. Але є й інша логіка, яка теж пов'язана з Китаєм. Дати Росії можливість закріпитися на захоплених територіях означає дати зелене світло Китаю з приводу Тайваню. Очевидно, що Китай дивиться на те, що робить Росія і чим це для неї обертається. І зважує, чи треба самим вплутуватися в схожу авантюру. Тож, виходячи з тієї ж самої логіки, що пріоритет для нової адміністрації - протистояння з Китаєм, ми доходимо до протилежних політичних висновків щодо російської політики. Що виявиться для Трампа більш серйозним аргументом після того, як передвиборча боротьба вже позаду?

Читайте також: Відбулись президентські дебати Трампа і Камали Гарріс у США. Хто переміг? [6]

Те, що може виглядати або зображуватися опонентами Трампа як ізоляціонізм, насправді ним є не зовсім. Йому ставили на "вид" його ізоляціонізм щодо НАТО, намір розвалити блок. Але ця його позиція призвела до того, що європейці збільшили свою частку фінансування в альянсі. Тобто НАТО не тільки не розпущене, але й фактично стало сильнішим. Це інший погляд на світові справи та інший стиль, незвичний демократам. Але на прикладі того ж НАТО Трамп може сказати: дивіться, це працює;

Ця логіка загрожує ескалацією, і прихід Трампа робить її і навіть велику війну більш імовірною. Порівняно з Байденом, який був дуже обережним і одним з головних пріоритетів для якого було "не допустити ескалації", у Трампа явно інші пріоритети й інше ставлення до ескалації - очевидно, він її не боїться. Для нього характерна психологія гравця, який робить великі ставки. Але це дійсно більш небезпечно.

При цьому головні виклики в міжнародних відносинах визначаються не тільки і не стільки манерою Трампа. Якщо дивитися ширше, можна сказати, що сьогодні по всьому світу ми спостерігаємо сповільнену і тривалу реакцію на глобалізацію 1990-х, коли здавалося, що на планеті тріумфують ліберальна демократія та економічний глобалізм.

Але з кінця 2000-х і особливо протягом 2010-х і початку 2020-х ми бачимо, як країни знову провалюються в націоналізм. Повернулися сильні держави, повернувся політичний реалізм як основоположна теорія міжнародних відносин.

Повернулися партії правого спрямування - або прийшли до влади, або посилилися. Це відчувається і в Європі, і на пострадянському просторі, і в Америці. Однак, на мій погляд, це не кінець світу, а черговий виток спіралі. Якщо дивитися у великій історичній перспективі, ясно, що це колись закінчиться, буде черговий поворот в інший бік. Але чим це закінчиться? Тут є різного роду небезпеки. Ми пам'ятаємо, що в минулому підйоми націоналізму виливалися у великі війни. І наскільки це можна зупинити, не дуже зрозуміло.

—

Іван Курилла, запрошений професор Боудін-коледжу, США; опубліковано у виданні RE:RUSSIA [7]

Читайте також: 

• Як росія купує агентів у ключових інститутах США [8]
• WP: Диктатура Трампа майже неминуча, світ ковтне лиха [9]
• Коли очікувати результатів президентських виборів 2024 року в США? [10]
•  Спецоперація РФ «Плівки Деркача»: «шістки ФСБ» [11]
• Дружня зустріч Трампа та Орбана змусила експертів жахнутися від перспективи створення «коаліції диктаторів» [12]
• NYT: Нерозказана історія «Russiagate» і шлях до війни в Україні [13]