Війна, як і будь-яка інша катастрофічна подія, регресує суспільство, викликає на авансцену саме архаїчну потребу в справедливості та рівності. Мусимо пам’ятати, що люди, які безпосередньо постраждали від бойових дій або перебували на прифронтових територіях, будуть мати своє уявлення про справедливість.

 Справедливість ‒ загальна моральна категорія спільного життя людей, яка розглядається переважно крізь призму бажань, інтересів та обов’язків. Вона стосується людських взаємин у всіх їхніх суспільно значущих різновидах ‒ від міжособистісної сфери до міжнародних відносин.

Без прагнення до справедливості не закінчиться війна і не буде змоги збудувати успішне суспільство. Однак прагнення до абсолютної справедливості водночас може бути значною перешкодою як у теперішніх реаліях, так і після війни.

Яскравим і показовим прикладом справедливості є експеримент, який учені провели на тваринах. Його суть полягала в тому, щоб мавп, поміщених у клітки, навчити танцювати за банан. Коли мавпи чемно виконували поставлене завдання, кожній давали обіцяну винагороду. Наступного разу після танцю одній мавпі дали цілий банан, а іншій – половинку. Мавпа, яка отримала цілий банан, танцювала знову. Натомість та, яка отримала половину фрукта, – ні. Тварина відчувала несправедливість. Згодом експериментатори змінили умови: одній дали цілий, а іншій – два банани. Мавпа також не танцювала, і лише тоді почала виконувати завдання, коли їм зрівняли кількість бананів.

Цей експеримент із мавпами підтверджує, що справедливість – категорія не абсолютна, а відносна. Якщо особа повинна робити те, що робить інший, – то відповідно має отримати в результаті те саме, що отримає інша людина. Тому існує базове архаїчне уявлення про справедливість, яке притаманне кожній людині, – і роздуми про нього дозволять краще зрозуміти процеси всередині суспільства.

Такою початковою ідеальною моделлю справедливості була рівність.¹ Індивіди архаїчного суспільства з невиділеним поняттям «іншого» повністю проєктували своє розуміння власного інтересу на іншого. Інакшого розуміння тоді не існувало, а всі акти соціальної взаємодії були чітко регламентовані нормами, як у цьому експерименті: якщо за усталеною традицією мавпа повинна дістати один банан, то вона повинна його отримати; якщо ж половину банана – то й інші повинні отримати так само. Тобто розуміння справедливості передбачало рівність і однаковість.

Таке поняття справедливості забезпечував певний традиційний порядок. Хто порушував архаїчний порядок (що часто ставав ритуалом), той вилучався зі спільноти, ставав «чужим» – тобто переставав бути людиною і ставав «вовком», якого, як відомо, треба вполювати. Поняття «відлучення» від спільноти (остракізм) потрібно розуміти у контексті втрати людського подоби і, відповідно, людських прав. На «відлучену» людину не розповсюджувалися традиції й закон, до неї ставились як до звіра.

Ще одним концептом, який варто розглядати, міркуючи про значення справедливості, є етимологія самого слова. Правда і справедливість є однокореневими словами (оце "пра" в значенні вічності чуємо і в пра-давності чи в пра-предках). Правда – це споконвічний, від Бога, лад. Все, що відповідає традиції, є правдивим і справедливим.

Читайте також: Мирослав Маринович: Звідки прийде нове дихання для України? [2]

Справедливість – це відновлення правди, зокрема повернення до рівності, що є найдавнішим архаїчним уявленням ідеального ладу – впорядкування, вирівнювання. Тобто основним значенням правди тоді була не істина, а сенс справедливості, що означає повернення до порядку, вирівнювання чи навіть встановлення ціни на щось.

Оскільки правда – це відновлений порядок, то, відповідно, справедливість і правда полягає у вибудовуванні в ряд і вирівнюванні. Той, хто порушує простий порядок, атакує уявлення про справедливість і викликає на себе гнів.

Із часом поняття справедливості як проєктивної рівності викристалізувалося у «золоте правило» етики: «Не роби іншим того, чого собі не бажаєш». Спершу його сформулював китайський мудрець Конфуцій, а згодом ‒ грецький філософ Сократ. У різних культурах роздуми про справедливість зводяться саме до цього правила. А відтак по-іншому розуміємо старозавітний принцип «око за око, зуб за зуб» як встановлення першого обмеження на помсту – не більш як око за око...

Згодом розуміння «інакшості іншого» зумовило розширене розуміння справедливості як міри доречності. Диференційований «Інший» починає сприйматися як нетотожний мені, він може і повинен мати інакші потреби. Тож на зміну домінуючій справедливості традиційних норм з’являється концепція раціональної справедливості й раціонального обґрунтування цих норм, їхнього обґрунтування, оправдання. Виникає і раціональна логіка ‒ якщо хтось потребує інакшої дії, він повинен її отримати. Одночасно на зміну «культурі сорому» прийшла «культура вини», зокрема і за агресію та несправедливість.

Читайте також: Українська ідентичність. Травма і мрія про трансформацію [3]

Отже, не обов’язково всім бути рівними. Справедливість повинна створювати рівні можливості діяльності, а не рівно ділити її результати. Акцептація суспільної нерівності як справедливої (якщо ця нерівність сприяє благу всіх верств суспільства) не означає зникнення потреби рівності. Ця потреба перемістилась зі справедливої рівності (постфактум) в умови рівності можливостей (префактум), тому загальним етичним принципом ліберальної  сучасності стало вирівнювання можливостей.

Варто наголосити, що війна, як і будь-яка інша катастрофічна подія, регресує суспільство, викликає на авансцену саме архаїчну потребу в справедливості та рівності. Мусимо пам’ятати, що травмоване суспільство буде виходити з війни болісно, адже травма накопичується і буде потребувати свого розрішення. Однак люди, які безпосередньо постраждали від бойових дій або перебували на прифронтових територіях, будуть мати своє уявлення про справедливість.

Рівність неможлива за означенням, адже є ті, хто загинули, ті, хто воюють, служать, втратили житло, роботу, гроші, землю чи здоров’я… Або тимчасово переміщені особи, волонтери, ті, хто донатять, і ті, хто працюють і платять податки. Ті, хто самі потребують допомоги чи вивезли дітей за кордон – чи ті, хто утекли. А є й ті, хто використовує чуже горе. В цьому логічному ряду простежується індивідуальне відношення різних суспільних ролей під час війни між собою. Вони завжди є зайняті, і фактично ніколи не буває так, щоб якась із цих ролей не мала своїх акторів.

Зважаючи на кількість цих ролей і можливість їхнього одночасного виконання окремими людьми, потрібно розуміти, що після завершення війни суспільство буде змушене усвідомити, що в кожного буде «своя справедливість» – і вона буде різною.

Читайте також: Генерал-лейтенант Забродський: незалежно від того, коли ми відновимо кордони України, загроза не зникне [4]

Абсолютна справедливість як рівність неможлива за означенням – як, втім, й інші її форми. До справедливості можна ставитися лише як до певної цілі, орієнтира, розуміючи її недосяжність. Однак те, що справедливість недосяжна, не означає, що до неї не потрібно прагнути. Адже відмова від прагнення до справедливості і в результаті гостре суспільне відчуття несправедливості вагітні великими соціальними зрушеннями і соціальною війною після війни.

Ця закономірність є наслідком загального принципу етичних дилем як нерозв'язних парадоксів життя. Їх неможливо вирішити – і без них неможливо жити. Робота над ними і є духовною працею, без якої ми приречені на духовну смерть.

Якщо ми не станемо на фундамент справедливості як цінності та рівних можливостей, якщо не будемо прагнути ідеалу, одночасно розуміючи його недосяжність, тоді є значний ризик програти навіть після перемоги у великій війні.

—

Роман Кечур, завідувач кафедри психології і психотерапії УКУ; опубліковано у виданні Zbruc.eu [5]

__________________

¹ тут і далі я трохи цитуватиму Ореста Друля з наших розмов і його текстів.

За матеріалами круглого столу «Нема миру без справедливості. А в чому вона?»,

організованого Інститутом лідерства та управління УКУ,  в межах проєкту «На хмарі» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

В тему: 

• Бойовий медик Маша Назарова про нашу тактичну медицину, її героїв та способи їй допомогти [6]
• Митрополит Української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк: "Україна має лик Христа сьогодні, бо віддає життя, щоб було життя" [7]
• Бюрократія в ЗСУ: 16 книг і журналів веде військовий медик, 32 - командир батальйону [8]
• Як правильно пройтись по муках: від рапорту до МСЕК - який процес отримання довідки про обставини травми [9]
• Ковид и депрессия: политическое измерение [10]
• Страх, паніка, флешбеки: психологи закликають заборонити феєрверки в Україні [11]
• Почему так важна неопределенность [12]