Старт своєї каденції Кароль Навроцький не може вважати вдалим. Ані на внутрішньому рівні – адже ступінь довіри суспільства й підтримки його законодавчих ініціатив не вражають, ані на рівнях міжнародному та геополітичному.

Бо більшість поляків не може зрозуміти, чому президента ключової в Європі держави, що забезпечує східний фланг НАТО, не було під час зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Зеленським та лідерами п’яти європейських держав (Фінляндії, Франції, Німеччини, Великої Британії й Італії), головою Єврокомісії та генеральним секретарем НАТО.

Ця відсутність особливо дивує, адже саме «особливі стосунки» з американським лідером мали стати головною перевагою Навроцького у виконанні провідної ролі на міжнародній арені. На противагу уряду, який мав би бути «німецьким».

Президент намагався перекласти провину на Зеленського, але це не вдалося, бо більшість поляків розуміє, що не він є господарем Білого дому. Залишилося лише воювати з урядом за ганебний статус винуватого у провалі справи – але більшість людей не схвалює сварок у міжнародних питаннях, справедливо вважаючи, що всі інституції польської влади мають співпрацювати між собою.

Тим більше, що 70 відсотків респондентів відповіли ствердно на запитання, чи слід боятися російської агресії навіть після укладення миру в Україні.

Уже три дні канцелярія президента намагається применшити проблему, розповідаючи довіреним експертам і журналістам, що Навроцький не хотів допустити скасування візиту 3 вересня. А це могло б статися, якби він був у Вашингтоні 18 серпня.

Ризик іміджевих втрат визнали настільки значним, що Навроцький вдався до жорстких інструментів: вдарив по українських біженцях, анонсував криміналізацію «бандеризму» й асертивний підхід до України.

Мета – відвернути увагу суспільства від власних проблем і послабити обороноздатність Києва в надії, що Трамп прихильно подивиться на таку політику.

Бо ж він неприхильний до України й особисто до Зеленського, хоч і трохи змінив тон після їхньої знаменитої розмови в базиліці Святого Петра під час похорону Папи Франциска (26 квітня).

Що зопалу – те для чорта. Після першого – вашингтонського – фіаско президент забив собі ще кілька автоголів: виявив слабкість власної позиції й позиції Польщі, завдав шкоди її безпеці, втратив шанс на серйозне сприйняття в Європі та США ы спричинив стрімке зростання антипольських настроїв в Україні.

Читайте також: Сусіди західного кордону Угорщина та Польща перетворюють його на антиукраїнський фронт [2]

Чому Анджей Галiцкiй із KO поводиться як Марцін Пшидач?

У зовнішній політиці та сфері безпеки польська політика стала предметом анекдотів. Політики змагаються в оповіданні байок, замість того щоб подавати аналізи змін глобальної й регіональної ситуації, на основі яких можна було б сформулювати сценарії для Польщі й запропонувати поточні та довгострокові способи досягнення поставлених цілей.

Керівник президентського Бюро міжнародної політики Марцін Пшидач заявив 25 серпня: «Це була група, яка насправді мала підтримати психофізичний стан президента Зеленського – і вже сама її присутність була достатньою, щоб президент Зеленський відчув себе впевнено».

Він не був оригінальним, адже ще за день до того євродепутат від «Громадянської коаліції» Анджей Галіцькій повідомив громадськість, що ініційована Францією та Великою Британією «коаліція охочих» виникла (на зламі лютого й березня), аби Зеленський не відчував себе самотнім перед обличчям жорсткої політики Трампа щодо України.

Галіцькій є заступником голови Європейської народної партії і щось та знає. Чому ж тоді говорить бздури? Бо в польських реаліях «коаліція охочих» асоціюється з відправкою європейських військових на територію України після завершення бойових дій. А від цього – як чорт від ладану – відмежовуються уряд, президент і вся опозиція.

Намагаючись глузувати з дій, до яких вдаються лідери ЄС, Великої Британії, НАТО та президент України, політики шкодять насамперед власній державі. І це матиме негативні наслідки в найближчі місяці та роки.

У Польщі зустріч в Білому домі зведено до переговорів лідерів держав, ЄС і НАТО. Ніхто не звернув уваги на дві наради, що відбулися наступного дня.

Першу провели радники з питань безпеки під головуванням держсекретаря Марко Рубіо, який водночас є радником Трампа з безпеки. А це означає, що у справах зовнішньої політики та безпеки він – друга за впливом особа в США. Саме він готує ключові рішення адміністрації з цих питань.

Представника Польщі там не було – як і бракувало польського генерала на другій нараді, де зустрілися начальники штабів армій зазначених країн і Верховний головнокомандувач об’єднаних сил НАТО в Європі. «Для підготовки, – як ідеться у фінальному комюніке, – військових аспектів дій, що мають призвести до миру в Україні».

Під цим загадковим формулюванням криється згода американців на участь у гарантіях безпеки для України після укладення перемир’я або миру з Росією. Для України та Європи це умова sine qua non підтримки мирних ініціатив Трампа і готовності заплющити очі на його бачення «оновлених особливих відносин» між США та Росією.

Читайте також: Пасивність і відсутність стратегії Польщі щодо України та її наслідки [3]

Оборонна промисловість і кілька мільйонів новобранців. Що буде, якщо Китай підтримає Москву

Склад європейської делегації для переговорів з американцями формувався у кілька етапів. Першим із них була заява президента Емманюеля Макрона в лютому 2024 року, який після блокування республіканцями 60 мільярдів доларів допомоги для України заявив, що в цій ситуації слід розглянути можливість відправки європейських військових на українську територію.

Це питання зникло з порядку денного – бо врешті-решт допомогу ухвалили й Україна нею користується й досі. Але відтоді Париж інтенсивно співпрацює з Лондоном, який відіграє ключову роль у підтримці Києва, зокрема у проведенні ефективних операцій на Чорному морі.

Наступний акт відбувся після Мюнхенської безпекової конференції, коли віцепрезидент США Дж. Д. Венс оголосив (14 лютого), що справжній ворог – не Росія, а відсутність демократії в Європі. Він також висловив підтримку «Альтернативі для Німеччини» під час завершальної фази виборчої кампанії до Бундестагу, що сприйняли – не лише в Німеччині – як розрив союзу з Європою і заклик до розвалу ЄС.

Спроба принизити Володимира Зеленського з боку Трампа і Венса в Овальному кабінеті (28 лютого), а також подальше припинення постачання озброєння та розвідданих завершили картину. В Європі й у всій спільноті демократичних країн усвідомили, що 5‑та стаття Вашингтонського договору («один за всіх, усі за одного») втратила чинність, бо Трамп готується до укладання великої угоди з Путіним.

Європейські лідери в паніці кинулися надолужувати втрачений час. І змушені були визнати очевидність трьох речей.

Перше – Європа не готова самостійно протистояти Росії. Особливо в разі, якщо США проголосять «нейтралітет», а Китай посилить підтримку Москви, яка отримає під свій контроль українські ресурси: зростаючу оборонну промисловість, тисячі навчених військових і кілька мільйонів потенційних новобранців.

Друге – усвідомлення, що Україна не має наміру капітулювати перед об’єднаним фронтом Путіна і Трампа. І те, що протягом найближчих років вона становитиме основу європейської системи оборони та стратегічної автономії в наземних операціях. Звідси завдання перетворити її на «броньованого їжака», як висловилася Урсула фон дер Ляєн. За цими словами стоять конкретні фінансові, військові та політичні рішення.

Третє – виявилося, що США не можуть просто так розірвати євроатлантичні зв’язки, бо вони надто міцні й важливі для самої Америки, а не лише для Старого континенту. Те саме і з відмовою від України – ціна такої операції виявилася надто високою навіть для Трампа. Також і з внутрішньополітичних причин: дві третини американців симпатизують Україні, натомість Росії – лише 14 відсотків. Опитування також показують, що майже 70 відсотків американців виступають проти примушування України до територіальних поступок на користь Росії.

Читайте також: Убивство, фейки та відео: Як клікбейт та антиукраїнська риторика спричинили шторм в польських медіа [4]

Світлина опублікована на фейсбук-сторінці президента Польщі Кароля Навроцького, 26 серпня 2025 © Karol Nawrocki / Facebook

Австралія, Японія, Нова Зеландія, Канада і Туреччина подають сигнал Трампу

Ключові рішення щодо присутності США в НАТО і майбутнього Альянсу були ухвалені на саміті в Гаазі (24–25 червня). Трамп домігся запису про 5 відсотків ВВП як цільовий показник оборонних витрат для країн – членів НАТО, а також гарантії доступу американських компаній до тендерів у Європі на стрімко зростаючі (особливо в Німеччині) закупівлі озброєння. Альянс не відмовився від стратегії розширення, хоча погодився з тим, що за нинішнього президента двері до НАТО для України залишаються зачиненими.

У цій ситуації змінилася роль «коаліції охочих». До франко-британської ініціативи приєдналися Австралія, Японія, Нова Зеландія, Канада і Туреччина.

Це був чіткий сигнал, що неєвропейські члени НАТО і союзники США в Південно-Східній Азії не мають наміру покидати Україну й діятимуть спільно в межах наявних структур. Це дало ефект: після саміту НАТО до зустрічей «коаліції охочих» почали долучатися і представники США.

Найгостріша фаза кризи в євроатлантичних відносинах минула, але європейці не відмовилися від своїх планів. Під час візиту Макрона до Великої Британії (8–10 липня) було погоджено, що багатонаціональне командування «коаліції охочих» базуватиметься на франко-британських структурах – Об’єднаних спільних силах (Combined Joint Expeditionary Force), які мають досягти спроможності керувати угрупуванням до 50 тисяч військовослужбовців.

Об’єднані спільні сили стануть так званою багатодоменною структурою, здатною діяти на суші, в повітрі, на морі, у кіберпросторі та космосі. Вони залишаються відкритими до інтеграції з підрозділами інших держав і не обмежуватимуться тільки операціями в Україні.

Лондон і Париж також ухвалили рішення про координацію ядерного стримування, яке, однак, залишатиметься незалежним – з огляду на потребу американської згоди для використання Великою Британією власного ядерного арсеналу. Натомість буде створено спеціальну Групу ядерного керівництва під спільним головуванням адміністрації президента Франції та канцелярії прем’єр-міністра Великої Британії.

Отже, кожен, хто применшує значення «коаліції охочих», або не розуміє, про що говорить, або є ворогом Європи й Польщі, який діє на користь Росії.

Читайте також: Брехня Орбана та його посіпак проти України все більше схожа на російські наративи [5]

У Вашингтоні немає «вето» на Туска. Трамп пам’ятає образи, але вміє бути гнучким

Після розгляду ширшого контексту пора повернутися до Польщі. Однією з ключових подій у процесі порятунку євроатлантичної спільноти та підтримки України став візит лідерів Польщі, Франції, Німеччини та Великої Британії до Києва (10 травня), а також їхня розмова з Трампом за участю Зеленського. Вони підтримали ідею американця про те, що передумовою до мирних переговорів має стати безумовне припинення вогню. Тобто Україна погодилася, Росія ж відмовилася.

Чим завершилася ця концепція, ми знаємо. Після зустрічі з Путіним на Алясці (15 серпня) Трамп заявив, що припинення вогню не веде до нічого доброго. Інша річ – мирна угода, бо лише вона здатна завершити війну. Тож Трамп погодився на одну з ключових умов Кремля, суть якої – імітувати мирні переговори, щоб продовжувати наступ на Україну і послаблювати Європу.

Всупереч пропаганді PiS, у Білому домі не діє жодне «вето на Туска». Можливо, польський прем’єр не викликає у Трампа симпатії, але американський лідер і не такі речі здатен залишити поза увагою.

Також міфом є твердження, що республіканська адміністрація не хоче співпрацювати з польським урядом. Насправді навпаки – Марко Рубіо не раз демонстрував, що вважає своїм партнером саме Радослава Сікорського. І наразі – нікого більше.

Під час реконструкції уряду експерти та журналісти задавалися питанням: якою була політична мета Туска, коли він призначив міністра закордонних справ віцепрем’єром? А мета була державна і дипломатична: прем’єр подав сигнал, що Сікорський перебирає на себе координацію зовнішньої політики та безпеки. Частково за аналогією з поєднанням відповідальностей у Рубіо.

І саме Сікорський мав брати участь у нараді радників з питань безпеки (19 серпня). Керівник Бюро національної безпеки Славомір Ценкевич узагалі не міг розглядатися як кандидат, навіть якби уряд його запропонував, бо не має доступу до секретної інформації в Польщі. Не кажучи вже про допуск до засекречених даних НАТО.

«Заміна» Туска на Навроцького під час телеконференції з Трампом (16 серпня), коли американський президент інформував європейських лідерів про результати переговорів з Путіним, зруйнувала цей сценарій. Саме тому у Вашингтоні не було не лише польського прем’єра, а й віцепрем’єра та начальника генерального штабу.

Одним махом Варшава показала, що її влада паралізована і не здатна брати участь у найважливішому процесі для майбутнього України – утвердженні зв’язку США з НАТО і посиленні обороноздатності Польщі.

Читайте також: Прем'єрміністр Угорщини Орбан нацистською промовою спричинив гучний політичний скандал [6]

Марко Рубіо надсилає сигнал: нашим партнером є Радослав Сікорський

Інакше як диверсією це назвати важко. Адже переможцем є Росія, а новий президент Польщі продемонстрував, що – свідомо чи несвідомо – охоче виступає в ролі її помічника.

Чи інспірація (навмисна чи відрухова, зумовлена світоглядом і ментальністю) вийшла з оточення Навроцького, чи від проросійських сил поблизу господаря Білого дому — це мають з’ясувати спецслужби та дипломатія.

Проте не все втрачено. У понеділок Рубіо скликав конференцію міністрів закордонних справ у «вашингтонському» складі. Присутній був і Сікорський. Метою було обговорення українського бачення гарантій безпеки – хоча майже всі учасники його і так добре знають.

Американський держсекретар зробив жест у бік Польщі й продемонстрував, що наша країна не залишила коаліцію, яка виступає за надання Україні та Європі гарантій безпеки за участю США. І що він і далі вважає уряд Польщі – й особисто віцепрем’єра Сікорського – своїм партнером у цьому питанні.

Чи антиукраїнське вето Навроцького, накладене саме в понеділок, було пов'язане з демонстративним жестом Рубіо? Дії президента були настільки емоційними і суперечливими з погляду інтересів Польщі, що породжують розмаїті теорії. Але менше з тим.

Вільний проліт російського дрона вглиб польської території показав, наскільки крихкою є наша оборона. І наскільки багато залежить від українського спротиву – що довше він триває, то безпечнішими стають Польща й уся Європа.

Розпалювання антиукраїнських фобій б’є не лише по біженцях і громадянах України, які живуть, працюють і сплачують податки в нашій країні.

Передусім воно послаблює Польщу – до такого рівня, якого ворогові важко було б досягти ззовні, ведучи гібридну війну, включно з когнітивною у соціальних мережах.

Навроцький, його оточення, «Конфедерація», прибічники «корони» Ґжеґожа Брауна та численні прихильники PiS з власної волі та без зовнішнього примусу успішно роблять те, на що Росія раніше мусила витрачати мільярди, та й то без особливих результатів.

—

Оригінал: Gazeta Wyborcza [7]

Опубліковано у виданні ZBRUC.eu [8]

Читайте також: 

• Орбан пригрожує заблокувати продовження санкцій ЄС проти росії - Politico [9]
• На «Дружбі» Кремля: як Словаччина та Угорщина створюють пропутинську вісь у ЄС [10]
• Уряд Угорщини анонсував "угорську культурну експансію" на Закарпатті [11]
• Угорщина вкотре врятувала від санкцій очільника рпц гундяєва, а той віддячив урядовця орденом (ФОТО) [12]
• "І так налаштовуємось на півроку під угорським лідерством". Наскільки високі шанси проросійського Орбана очолити Єврораду? [13]
• Риторика Орбана все більше ускладнює його стосунки з Європейським Союзом [14]
• Угорщина - єдина з країн ЄС, яка проголосувала проти фіндопомоги Україні у розмірі 1 млрд євро [15]