28 лютого 2026 року увійде до підручників як дата початку однієї з найбільших військових операцій на Близькому Сході за останні десятиліття. Об'єднані сили США та Ізраїлю завдали масштабних ударів по урядових, розвідувальних та військових об'єктах Ісламської Республіки Іран. 

Операція, названа в Пентагоні «Епічна лють», а в Тель-Авіві — «Ричащий лев», поклала край місяцям дипломатичних маневрів і відкрила нову, надзвичайно небезпечну фазу близькосхідної кризи. Щоб зрозуміти, як і чому це сталося, необхідно зануритися в десятиліття напруженості, геополітичних прорахунків та революційної ідеології, яка перетворила Іран на головний виклик для західного порядку.

Коріння конфлікту: від Ісламської революції до ядерної кризи

Іранська революція 1979 року як вихідна точка

Щоб зрозуміти події 28 лютого 2026 року, необхідно повернутися майже на п'ять десятиліть назад — до лютого 1979 року, коли аятолла Хомейні повернувся з французького вигнання до Тегерана і проголосив Ісламську Республіку. Революція не лише повалила шаха Мохаммада Рези Пехлеві — вірного союзника Вашингтона, вона докорінно переформатувала регіональну динаміку.

Принцип «вілаят-е факіх» — верховенства ісламського правознавця над усіма сферами державного і суспільного життя — став не просто теологічною концепцією, а зовнішньополітичною доктриною: режим проголосив себе захисником мусульман усього світу і непримиренним ворогом «Великого Сатани» (США) та «Малого Сатани» (Ізраїлю).

Захоплення американського посольства в Тегерані в листопаді 1979 року та 444-денне утримання дипломатів у заручниках поставили хрест на будь-якій нормалізації відносин між двома країнами на десятиліття вперед. Ці події залишили незагойну травму в американській політичній пам'яті та заклали фундамент для санкційної політики, яка супроводжувала Іран протягом усіх наступних років.

Ядерна програма як екзистенційна ставка

Іранська ядерна програма бере свій початок ще з часів шахського режиму, коли в 1960-х роках США у рамках програми «Атом для миру» надали Тегерану перший дослідницький реактор. Після революції програма була призупинена, але в 1980-х роках — на тлі виснажливої ірано-іракської війни — відродилася з новою силою. Саме цей конфлікт, де Захід підтримував Саддама Хусейна, включно з постачанням хімічної зброї, переконав іранських лідерів: лише ядерний потенціал може стати надійною гарантією виживання режиму.

У 2003 році МАГАТЕ виявило секретні ядерні об'єкти в Натанзі та Араці. Відтоді ядерна програма перетворилася на головну вісь глобальної напруженості навколо Ірану. Переговори чергувалися з санкціями, санкції — з дипломатичними проривами, які неминуче заходили у глухий кут. Ядерна угода СВПД 2015 року, підписана за президенства Барака Обами, на деякий час обмежила збагачення урану в обмін на послаблення санкцій, однак у 2018 році Дональд Трамп в односторонньому порядку вийшов з угоди, назвавши її «катастрофічною». Іран відповів поступовим нарощуванням збагачення урану до рівнів, близьких до зброєвих.

Червень 2025 року: перший удар і провалений шанс

Попередній раунд ескалації відбувся в червні 2025 року, коли США та Ізраїль завдали ударів по іранських ядерних об'єктах — у так звану «12-денну війну». Ця операція зруйнувала значну частину ядерної інфраструктури, проте не зупинила програму остаточно. За словами Трампа в інтерв'ю 28 лютого 2026 року, саме ті удари запобігли появі в Ірану ядерної зброї і зробили можливою нинішню операцію. Проте, за даними американської сторони, Іран вже розпочав відновлення знищених об'єктів, що й стало одним з формальних приводів для нових ударів.

Читайте також: Війна на Близькому Сході: як швидко розібратися у тому, що там відбувається [2]

Як Тегеран прорахувався

Ключем до розуміння подій 28 лютого є аналіз дипломатичного процесу, що передував операції. Упродовж місяців спеціальні посланники президента Трампа — Стів Віткофф та Джаред Кушнер — вели переговори з іранською стороною. Переговори проходили у Женеві за посередництва Оману. Ще 27 лютого 2026 року американська делегація повернулася без конкретних результатів, проте було оголошено про нові зустрічі через тиждень.

Саме цей момент виявився фатальною помилкою Тегерана. Американський аналітик Антон Пеньковський влучно охарактеризував прорахунок іранської сторони: режим аятолл вважав, що їм вдається повторити путінську тактику — затягувати переговорний процес, не даючи противнику підстав для рішучих дій. Іранські дипломати раділи, здавалося б, успіху: ще один раунд переговорів, ще один тиждень.

Але поки дипломати сиділи за столом у Женеві, американські авіаносні угруповання, бомбардувальники та винищувальна авіація накопичувалися в Перській затоці та Індійському океані. Це була найбільша концентрація американських сил у регіоні з часів вторгнення в Ірак 2003 року.

Другим критичним прорахунком Тегерана стала спроба нав'язати адміністрації Трампа компромісну угоду за зразком СВПД 2015 року — документа, який у очах команди MAGA є символом зради та слабкості. Трамп неодноразово називав угоду Обами «найгіршою угодою в історії» і вважав, що Іран використав її для отримання грошей та часу, не відмовившись від своїх амбіцій. Будь-яка пропозиція, що нагадувала СВПД, сприймалася Вашингтоном як підтвердження нечесних намірів Тегерана.

Паралельно Трамп замовив своїй команді зібрати хронологію всіх іранських атак та операцій за останні 25 років. Результат виявився промовистим: кожен місяць Іран або його проксі здійснювали «щось погане» — теракти, вбивства, вибухи по всьому світу. Цей список став другим офіційним приводом для удару.

28 лютого 2026 року - анатомія операції

Рано вранці 28 лютого, коли перші промені сонця ще не встигли висвітлити мінарети Тегерана, у небі над іранською столицею з'явилися ізраїльські та американські бойові літаки. Удари були одночасними і охопили десятки цілей: президентський палац, урядовий комплекс, Міністерство розвідки, Міністерство оборони, Агентство атомної енергії, Вищу раду національної безпеки, а також резиденцію верховного лідера Алі Хаменеї. Під обстрілами опинились також Тебриз на північному заході, Кум, Ісфахан, Бушер, Керманшах та Карадж.

ЦАХАЛ пізніше підтвердив, що план операції розроблявся місяцями. Рішення завдати удар вранці, а не вночі, виявилося парадоксальним, але свідомим вибором: незважаючи на масштабну підготовку Ірану до можливого нападу, ізраїльтянам знову вдалося досягти тактичної раптовості. Іранське командування явно очікувало нічного удару — саме такою є традиційна тактика, якої дотримується авіація при атаках на добре захищені об'єкти. Ранковий час зламав шаблон.

Ліквідація командної вертикалі

 Хосейн Саламі (ліворуч) та Мохаммад Багері (праворуч), 17 квітня 2024 року / Фото: ABEDIN TAHERKENAREH/EPA-EFE/Shutterstock 

Паралельно з бомбардуванням інфраструктури удари були цілеспрямовано завдані по зібраннях іранських чиновників та силовиків. Вже в перші години стало відомо про загибель командувача КСІР Мохаммада Пакпура, міністра оборони Азіза Насірзаде та начальника іранської розвідки Саліха Асаді. Ці дані підтвердило агентство Reuters з посиланням на два незалежні джерела. Загибель зятя та невістки аятолли Хаменеї підтвердили ліванський телеканал Al Hadath та іранське агентство Jamaran.

Щодо долі самого Хаменеї протягом дня циркулювала суперечлива інформація. Вранці Reuters повідомляло, що він евакуйований з Тегерана. Пізніше з'явилися повідомлення про його загибель — спочатку з посиланням на ізраїльського чиновника, потім Axios та провідні ізраїльські видання також підтвердили факт ліквідації. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі, виступаючи в прямому ефірі NBC News, заявив, що Хаменеї, «наскільки мені відомо», живий. Іранська держпропаганда говорила про «психологічну війну ворога».

Компанія Airbus опублікувала супутниковий знімок резиденції верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї у Тегерані після ракетних ударів США та Ізраїлю. На фото  видно чорний стовп диму і великі руйнування на території комплексу

Іранська відповідь та ескалація в регіоні

Реакція Тегерана виявилася широкомасштабною, хоча й обмежено ефективною. Іран запустив балістичні ракети та безпілотники по Ізраїлю, однак їх зупинила система ПВО. Більш відчутними стали удари по американських базах у Перській затоці: Аль-Удейд (Катар), Ас-Салем (Кувейт), Аль-Дафра (ОАЕ) та штаб-квартирі П'ятого флоту США в Бахрейні. За даними CNN, іранська ракета влучила в будівлю управління американської військово-морської бази в бахрейнському порту Халіфа бін Салман. КСИР стверджував, що удар був завданий по авіаносцю «Авраам Лінкольн».

Іран також вдарив по Саудівській Аравії (Ер-Ріяд), ОАЕ (Абу-Дабі та Дубай, включно з районом Пальма Джумейра), Кувейту та Йорданії. У Дубаї — найбільшому авіахабі світу — були чутні вибухи, четверо людей постраждали поблизу готелю Fairmont Palm. Ормузська протока, через яку проходить близько чверті світового експорту нафти та третина зрідженого природного газу, фактично припинила роботу — КСИР передав радіосигнал про заборону проходу суден, хоча офіційного підтвердження від Тегерана не надходило.

Міжнародна реакція

Захід між засудженням і мовчазним розумінням

Панорама Тегерану сьогодні. Фото: Tasnim News Agency / ZUMA Press Wire / Scanpix / LETA

Реакція западних союзників виявилася неоднорідною. Франція, Германія та Велика Британія у спільній заяві підкреслили, що не брали участі в операції і перебувають у тісному контакті з партнерами. Вони засудили іранські атаки на країни регіону, але одночасно закликали до «відновлення переговорів».

Президент Макрон скликав екстрений Рада оборони та національної безпеки в Єлисейському палаці і зажадав термінового засідання Ради Безпеки ООН. Норвегія натомість відверто заявила, що «превентивний удар не відповідає міжнародному праву», оскільки превентивний удар передбачає невідворотну загрозу.

Показово, що ЄС дотримувався більш дипломатичного тону: голова зовнішньополітичної служби Кая Каллас назвала ситуацію «небезпечною», водночас визнавши, що «іранський режим є загрозою світовій стабільності». Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш засудив ескалацію з обох боків, заявивши, що «застосування сили підриває міжнародний мир і безпеку».

Росія та Китай: декларації без дій

Реакція Москви та Пекіна виявилася такою, яку й передбачали аналітики. МЗС Росії назвало удари «заздалегідь спланованим і неспровокованим актом збройної агресії» та «безвідповідальними діями, спрямованими на руйнування миру». Путін провів нараду з Радою безпеки, Лавров поговорив з Арагчі по телефону. Але ніяких реальних дій не було оголошено. Це підтверджує тезу, яку ще в 2025 році сформулювала дослідниця Ханна Нотте: «Ця війна є неприємною новиною для Росії, оскільки порушила її амбіції в регіоні і показала обмеженість її впливу. Але вона не змусить Москву відволіктися від України».

КНР висловила «глибоку стурбованість», закликала до поваги суверенітету Ірану та припинення вогню, — і на цьому все. Показово, що договір про стратегічне партнерство між Росією та Іраном, підписаний у 2025 році, на відміну від аналогічного документа з КНДР, не містить пункту про взаємну оборону. Іран опинився в ізоляції.

Позиція України та глобального Півдня

Президент Зеленський підтримав операцію, нагадавши, що «іранський режим сам вибрав стати спільником Путіна і постачав йому «шахеди»». Водночас він закликав не допустити розширення війни і «зберегти якомога більше життів». Індонезія, найбільша мусульманська країна світу, запропонувала своє посередництво. Оман, традиційний посередник між Вашингтоном і Тегераном, закликав до негайного припинення вогню. Катар та Саудівська Аравія, незважаючи на іранські удари по своїй території, також вимагали повернення до переговорів.

Що означають ці удари для світу

Операція «Епічна лють» остаточно зруйнувала один із ключових принципів міжнародного порядку, що складався після Другої світової: держави не завдають превентивних ударів по ядерних об'єктах іншої держави, якщо вона є членом МАГАТЕ і де-факто не має ядерної зброї. США та Ізраїль зробили це двічі — влітку 2025 року та 28 лютого 2026-го.

Наслідки для глобального режиму нерозповсюдження є катастрофічними: будь-яка держава, що не має ядерної зброї, але прагне її отримати, тепер матиме ще вагоміший аргумент на її користь. Прецедент Іраку (2003), Лівії (2011) та тепер Ірану показує: відмова від зброї масового знищення під тиском Заходу не гарантує безпеки режиму.

Фактична блокада Ормузької протоки стала найгострішим практичним наслідком перших годин операції. Через цю вузьку водну артерію між Іраном та Оманом проходить близько п'ятої частини світового споживання нафти.

Тут пролягають шляхи постачання Саудівської Аравії, Іраку, ОАЕ та Кувейту — разом це близько 70% резервних виробничих потужностей ОПЕК+. Аналітик Колбі Коннеллі з Energy Intelligence попередив: у разі серйозних перебоїв поставок ціна на нафту може перевищити $100 за барель. Японська Nippon Yusen KK вже наказала своїм суднам не заходити в протоку, Греція закликала свій торговельний флот переглянути маршрути.

Удари по американських базах у п'яти країнах регіону засвідчили, що Іран зберіг значний ракетний потенціал попри попередні атаки. Водночас ефективність цих ударів виявилась обмеженою: системи ПВО Катару, ОАЕ та Ізраїлю перехопили більшість ракет.

Загибель цивільних в Абу-Дабі від уламків збитих ракет та пожежа в районі Пальми Джумейри в Дубаї серйозно ускладнили дипломатичне становище Тегерана: країни Перської затоки, і без того не симпатизуючи режиму аятолл, отримали додаткові підстави для консолідації навколо США.

Не менш важливим є внутрішньоіранський вимір кризи. Трамп у своєму відеозверненні прямо звернувся до іранців, до поліцейських та силовиків, закликаючи перших «залишитися вдома», а других — «негайно скласти зброю».

Він говорив про «наближення години свободи» і обіцяв, що після операції іранці самі керуватимуть своїм урядом. Нетаньяху вторив: операція «створить умови» для того, щоб «хоробрий іранський народ взяв долю у свої руки». Ставка на внутрішній протест є логічним продовженням тривалих демонстрацій в Ірані, що тривали вже кілька місяців.

Проте досвід показує: зовнішні удари частіше консолідують населення навколо влади, аніж провокують її повалення. Ірак, Лівія, Афганістан — жодна з цих країн не стала успішним прецедентом трансформації під зовнішнім тиском. Іран — це не лише держава, а й цивілізація з більш ніж 2500-річною державністю і гострим відчуттям національної гідності.

Уроки та прогнози 

Аналізуючи події, що призвели до удару, можна виділити кілька ключових помилок іранського керівництва.

По-перше, нерозуміння природи адміністрації Трампа: вона принципово не відповідає жодному з попередніх американських урядів. Там, де Обама шукав угоди, Трамп бачить капітуляцію. Де Тегеран розраховував на терплячість, Вашингтон демонстрував зростаюче нетерпіння.

По-друге, переоцінка захисної функції переговорів: Іран щиро вірив, що доти, доки ведуться переговори, удару не буде. Трамп зробив навпаки — ударив на наступний день після завершення женевського раунду.

По-третє, недооцінка власної ізоляції: ані Росія, ані Китай реально не захищали Іран, і Тегеран, схоже, занадто покладався на їхні декларативні заяви підтримки.

Питання про долю режиму залишається відкритим. Якщо повідомлення про загибель Хаменеї підтвердяться, Іран опиниться перед небаченою кризою наступництва. КСІР, попри втрату командувача, зберігає значний автономний потенціал і навряд чи розвалиться під зовнішнім тиском. Більш реалістичним є сценарій, за якого тривалі авіаційні удари в поєднанні з внутрішніми протестами та економічним тиском поступово підривають інституційну стійкість режиму.

Трамп заявив, що «може завершити кампанію за кілька днів або вести її стільки, скільки знадобиться». Американські чиновники розраховують на операцію тривалістю кілька днів, яка буде значно масштабнішою за удари літа 2025 року. Наземного компоненту не планується — виключно авіація. Водночас президент попередив, що американські війська можуть зазнати втрат.

Операція «Епічна лють» символізує не лише конкретний військовий конфлікт. Вона є симптомом глибшої трансформації міжнародного порядку.

Система колективної безпеки, збудована після 1945 року на принципах суверенної рівності держав та заборони застосування сили, вже тривалий час перебуває під тиском. Росія порушила її в Україні, НАТО — в Косово та Лівії, США — в Іраку та Афганістані. Тепер превентивні удари по суверенній державі-члену ООН стали повсякденною практикою.

Відповідь на питання, чи здатне міжнародне право відновити свою обов'язковість після всього, що відбулося, залишається риторичним. Більш практичним є інше питання: що буде після Ірану? Які висновки зроблять Північна Корея, яка вже має ядерну зброю? Що вирішать Саудівська Аравія і Туреччина, які давно говорять про власні ядерні амбіції?

«Епічна лють» може виявитися не кінцем іранської ядерної загрози, а початком епохи ядерного розповсюдження, яке неможливо буде зупинити жодними ударами.

* * *

28 лютого 2026 року стало межею між двома епохами близькосхідної та, ширше, світової політики. Незалежно від того, яким буде безпосередній результат операції — чи зміниться режим в Ірані, чи ціна на нафту зросте до $150 за барель, чи Ормузька протока відкриється через тиждень або залишиться заблокованою місяцями — вже зараз зрозуміло: правила гри змінилися. Питання полягає лише в тому, хто напише нові.

—

Олекса Захар для «Аргумент» [3]

На цю тему:

• Що таке "Сектор Гази" - історичний екскурс [4]
• Професія – терорист: як ХАМАС захопив владу в секторі Газа і чому Ізраїль виявився не готовим до нападу [5]
• Велика війна неминуча: експерти про підсумки атаки на Ізраїль [6]
• Забутий ірано-російський фронт. Чому у Путіна все гірше йдуть справи в Сирії [7]
• Іран атакував військові об’єкти США на Близькому Сході [8]
• Іран атакував ракетами ОАЕ, є загиблий [9]
• Ізраїль наніс "превентивний удар" по Тегерану [10]
• Трамп: США розпочали війну в Ірані [11]
• Нетаньягу закликав народ Ірану покласти край режиму аятоли [12]