Путін у своєму посланні Федеральним зборам РФ наговорив стільки брехні, що її навіть аналізувати не хочеться. Бо ж навіщо? Весь репертуар головного «кремлівського чекіста» давно відомий: «українській нацисти», «агресивний блок НАТО», «Росія захищалася», «історичні російські землі» - і так далі, і таке інше.

Ба більше: чи взагалі можна раціонально витлумачити всю ту маячню, що була на вустах «національного лідера» держави, в якій відсутня нація (що посутньо є спільнотою вільних і відповідальних громадян) і яка погрожує всьому світу знищенням в ядерному полум’ї?

Тут потрібні не політичні аналітики, а соціальні психологи та психіатри. А ще – фахівці з міфології, щоб пояснити, яким чином сформувався «колективний Путін», чому він виживе навіть тоді, коли щезне сам ВВП, і як його перетворити на велике-велике ніщо (не в сенсі фізичного існування його нинішніх складових – у сенсі ліквідації того зчеплення, яке об’єднує ці складові в цілісність).

Але що слід пам’ятати: Путін далеко не оригінальний у своїй брехні та заснованій на ній міфотворчості, він просто наслідує давні традиції Кремля та Луб’янки. Тим більше, що у своїй особі ВВП наразі об’єднує інваріанти діяльності двох цих вельми специфічних структур… Отож не зайве бодай побіжно пробігтися по деяких цікавих епізодах минувшини, на якій зросла будова провокацій, брехні та терору нинішніх «кремлівських чекістів».

Читайте також: Російський шизофашизм - це симбіоз комунізму та фашизму [2]

…1929 рік. «Провокації білокитайської вояччини на Китайсько-східній залізниці», яка належала СРСР. І належна відповідь «білокитайцям» – із танками, авіацією, річковими військовими кораблями. Задумане було масове народне повстання та створення комуністичного ареалу у Маньчжурії.

Проте не піднялися китайці та маньчжури, не пішли під комуністичні прапори. А сил для окупації значної території у Кремля було замало – більшу частину надійних людських ресурсів забрала насильницька колективізація, на додачу недосконалі танки та літаки постійно виходили з ладу. Довелося відступити та зробити вигляд, наче нічого грандіозного не планувалося. Та й провокації були організовані без належного розмаху – малувато людських жертв…

…1939 рік. Напад на Фінляндію. Задум був масштабним – домовилися з Німеччиною, що ця країна перебуватиме «у зоні інтересів» СРСР (тобто в зоні окупації), заздалегідь почали готувати «народно-революційну армію» та «демократичний уряд». Проте, як завжди, забарилися та не встигли вчасно розгорнути Червону армію.

Читайте також: Как украинцы воевали за Финляндию с СССР [3]

Тож довелося зробити вигляд, наче потрібні були лише деякі територіальні надбання, а не завоювання всієї Країни Суомі. Спроба була повторена – після нападу Німеччини на СРСР Фінляндія мала намір залишитися нейтральною, але 25 червня 1941 року (у той час, як біля західного кордону з’єднання Червоної армії зазнавали колосальних втрат і в більшості своїй тікали і здавалися в полон) сотні радянських літаків ударили по Гельсінкі й інших фінських містах – традиційно, без оголошення війни, тим самим додавши ще один фронт і зумовивши майбутню ленінградську облогу. А винними в Москві знову оголосили «білофінів»…

1956 рік. Угорщина. Народне повстання проти одного з найлютіших комуністичних режимів. Радянські вояки намагаються придушити повстання, але угорська регулярна армія та загони самооборони чинять потужний опір. На чолі уряду – реформатор Імре Надь. І ось наприкінці жовтня вогонь припиняється; прем’єр Імре Надь у радіозверненні оголошує, що домовився з Москвою про негайне виведення радянських військ із Будапешту.

Справді, за пару днів усі радянські війська виходять з угорської столиці. Тоді ж публікується Декларація уряду СРСР, в якій події в Угорщині оцінені (не впадіть зі стільців!) як «справедливий і прогресивний рух трудящих». Відтак «радянський уряд… готовий вступити у переговори… з питання про перебування радянських військ на території Угорщини». Імре Надь заявляє про відновлення багатопартійності та проголошує нейтралітет держави. А тим часом Кремль і Луб’янка під прикриттям Декларації схвалюють рішення про придушення революції.

Хрущов заявляє на засіданні президії ЦК КПРС: «Якщо ми підемо з Угорщини, це підбадьорить американців, англійців і французів, імперіалістів. Вони сприймуть це як нашу слабкість і наступатимуть». Хоча насправді «імперіалістам» не до того: буяє Суецька криза… А далі три тисячі танків з червоними зірками «зеленими коридорами, обумовленими угодою з урядом Імре Надя для вільного виводу радянських військ, вдираються до Угорщини. Посол СРСР Юрій Андропов (так, той самий) заявляє: не варто хвилюватися, йдеться про звичайну ротацію.

До штабу радянських військ, щоб узгодити деталі виводу радянських військ, запрошений міністр оборони генерал Пал Малетер із іншими вищими командирами. Підписали документи, наповнили фужери, випили по першій. І тут з’явилися чекісти, які хутко вдягли на угорських генералів і полковників наручники. А наступного дня, 4 листопада, почався штурм Будапешта з використанням тисяч гармат і танків, десятків тисяч солдат й офіцерів.

Читайте також: Марк Солонин: «Советский народ не мог никого победить...» [4]

Бої були страшними, як у Берліні в 1945-му, угорська армія – обезголовлена. Але опір був рішучим – найдовше оборонялися робітничі пригороди угорської столиці, де билися добровольці… Ну, а потім, як звичайно, побудували концтабори, здійснили масові розстріли, Імре Надю гарантували особисту недоторканність, але обманом заарештували та повісили разом із генералом Малетером. Одне слово, наочно довели, що означає у відносинах із Кремлем і Луб’янкою формула «просто перестати стріляти».

…1968 рік. Інтервенція до Чехословаччини з офіційною метою «захисту соціалістичного вибору», реально – придушення «празької весни» з її ідеєю побудови «соціалізму з людським обличчям». Дезінформаційна операція мала неабиякий масштаб й успіх; досі дехто навіть із патріотично налаштованих українців переконаний, що радянські війська випередили війська НАТО буквально на пару годин – мовляв, ті також намірилися окупувати Чехословаччину…

Це до певної міри «завело» радянських людей, а на додачу в околицях Праги КҐБ розташував із десяток фальшивих підпільних друкарень, де випускалися кровожерливі листівки з закликами нещадно вбивати окупантів (це все показувало телебачення). Запрацювали кілька так само фальшивих підпільних радіостанцій, які щосили провокували кровопролиття для легітимації окупації. Цк не вдалося, угорський варіант і «вставай, страна огромная» не пройшов. Але цілковито вигадана загроза з боку НАТО спрацювала достатньо ефективно, в неї радянський народ, окрім кількох десятків дисидентів, повірив і схвалив дії Брежнєва.

І от зараз, коли дехто на Заході продовжує сподіватися на те, що можна досягти угод із Росією щодо перемир’я та припинення бойових дій в Україні, доцільно згадати ці сюжети щодо діяльності Кремля та Луб’янки.

—

Сергій Грабовський [5], опубліковано у виданні ДЕНЬ [6]

Політична карикатура Олексія Кустовського

В тему:

• Російських правозахисників за часів СРСР майже не хвилювало національне питання [7]
• Історія київського святого і билинного богатиря: як Іллю Муровлянина «переоформили» Муромцем [8]
• "Фашисты, рашисты, орки, мародеры". Как теперь называют российских военных [9]
• “Кремль не розуміє, що напав не просто на Україну – він напав на Майдан. На людей Свободи” [10]
• Боротьба за спадок Київської Русі: як кияни-“литвини” завдали розгромної поразки Московії [11]
•  Як Росія колонізувала інші народи та чому вона це заперечує зараз [12]
• Чому від московитів не варто вимагати щирого каяття [13]
• Печаль російських дегенератів [14]
•  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять? [15]