Йосифу Костельному було 18 років, коли у жовтні 1944 під час завдання проводу Української повстанської армії він разом з побратимом потрапив у засідку облави "Червона мітла". Після арешту та тортур в селищі Букачівці, що на Івано-Франківщині, повстанця конвоювали у в'язницю у Станіслав (зараз Івано-Франківськ — ред).

Далі — ув'язнення, допити та заслання, що мало бути довічним, у райони Крайньої Півночі. Однак через 16 років Йосифу Костельному вдалося повернутися у рідне Старе Село на Львівщині. Чоловік не зміг оселитися у батьківській хаті, адже її конфіскували. Тоді Йосиф не лише збудував новий дім, а й поставив пам’ятник репресованим та відновив церкву, зазначає видання "Суспільне Івано-Франківськ" [2].

Історію звʼязкового УПА Йосифа Костельного сини Михайло та Василь розповіли Суспільному.

Сини Йосифа Костельного Михайло та Василь. Суспільне Івано-Франківськ

Останнє завдання повстанця

Йосиф Костельний народився у заможній родині у Старому Селі, що на Львівщині. У 18 років він склав присягу воїна Української повстанської армії та став зв’язковим. 3 жовтня 1944 року під час переправи з агітаційними листівками через річку Дністер біля села Журавеньки на Івано-Франківщині упівець потрапив у засідку облави "Червона мітла". Це стало його останнім завданням під час визвольного руху.

Читайте також: Життя та смерть єдиного героя УНР, чиїм іменем було названо військову частину [3]

"Як розказував батько, вони в наплічниках несли листівки проводу, написані вручну у криївці. Це була "Відозва до українського народу". Хлопці ніби відчували, що щось станеться. Скинули рюкзаки й сховали в кущах перед тим, як перейти річку. Над ними пролунала автоматна черга. Вони попадали. Їх спіймали, зв'язали руки колючим дротом, обшукали. У батька знайшли листівку, яку він заховав у бушлат. Це — велике щастя, що вони не знайшли наплічники, бо розстріляли б одразу", — розповідає син Йосифа Михайло Костельний.

Йосиф Костельний зі своєю дружиною. Суспільне Івано-Франківськ

Камера смертників і найвища міра покарання

Після арешту й катування в Букачівцях молодий зв'язківець потрапив до в'язниці у Станіславі. Звідти повстанця перевезли до селища Журавно на Львівщині. Далі — сім місяців ув'язнення у Стрию й вирок — смертна кара. Згодом її замінили на 10 років таборів у віддалених районах СРСР.

"Батько пережив 28 допитів. Дуже жорстоко били палицями, ламали об нього табуретки, ламали пальці. Слідство тривало сім місяців. Він сидів у стрийській тюрмі, в камері смертників. Там з ним був адвокат, який порадив батькові написати апеляцію. У квітні 1945 року військовий трибунал військ НКВС Йосифу та ще 54 в'язням замінив покарання на 10 років таборів і довічне виселення в райони Крайньої Півночі", — каже Михайло Костельний.

Михайло дивиться на фотографії свого батька Йосифа Костельного. Суспільне Івано-Франківськ

Його батько описав свій життєвий шлях у книзі "А того цвіту по всьому світу". Зокрема він пригадував, як над ним знущалися "кагебісти".

"На одному з допитів мені дали недогризок паперу і приказали писати під диктування одного з офіцерів. Я написав. Як потім мені стало відомо, то була листівка "Відозва до українського народу". Тоді я ще не знав, для чого писав це. Але як тільки закінчив, офіцер прочитав і знову почав мене бити. Роздягли до сорочки й били палицями. Били по одному місцю, що аж тріскала шкіра. До тих пір, поки я не втратив свідомість", — писав Йосиф Костельний у книзі спогадів.

Листівка "Відозва до українського народу". Суспільне Івано-Франківськ

"Прошу передати моїй матері, що її син етапований на Крайню Північ"

У червні 1945 року Йосифа Костельного етапували в Приморський край. У нього навіть не було можливості сповістити родину про заслання, розповідає син повстанця Михайло.

"Він знайшов у вагоні так званий "рисік" — стержень від олівця й клаптик паперу. Та написав: "Дорога людино, якщо ти знайдеш цей папір, прошу передати моїй матері в Старе Село, що її син Йосиф етапований на Крайню Північ". Батько кинув цю записку через шпарину у вагоні. Що цікаво, записку знайшли й переслали мамі поштою. Так вона дізналася, що її син вже не в тюрмі", — говорить Михайло Костельний.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Мирон Коновалець. «Він ніколи не афішував те, що робив для брата» [4]

"Росія розширювала свої території коштом життів наших українців"

Йосиф Костельний працював на вольфрамових рудниках на Чукотці та на вугільних шахтах Магадана.

"Там були жахливі умови. Якщо ти не виконував норму, то не отримував пайку хліба. Це — 300-400 грамів і якась баланда. Всього-на-всього раз на день. Так, щоб людина померла. Будь-яку техніку замінювали в'язні. 300 людей працювали замість екскаватора. Все будували вручну. Росія розширювала свої території коштом життів наших українців", — продовжує син Йосифа Костельного.

"Усі плакали в бараку, що вже не побачать Україну"

У 1952 році, після смерті Сталіна, Йосифа Костельного звільнили з табору й відправили на спецпоселення. Справу переглянули. Його реабілітували без права виїзду з районів Крайньої Півночі. У вересні 1953 року чоловік поїхав в Омськ — туди вивезли його рідних.

"В Омську тато знаходить свою маму — бабу Олену. Вони жили в бараку і працювали на шинному заводі. Там батько познайомився з нашою мамою Софією. Її родина була депортована в Сибір за участь брата Василя в УПА. Пам'ятаю, як мама говорила: коли сказали, що вони звідти вже не виїдуть — усі плакали в бараку, що вже не побачать Україну й не зможуть повернутися", — розповідає Михайло Костельний.

Син звʼязкового УПА Йосифа Костельного Михайло. Суспільне Івано-Франківськ

В Омську у сім’ї Костельних народилися двоє дітей: донька Надія та син Василь.

"Мама працювала теж на шинному заводі. У 18 років без інструктажу змащувала шестерні на конвеєрі. Хтось увімкнув той конвеєр і мама втратила пальці правої руки. Коли виходила заміж, вона вже була з інвалідністю. На весіллі в Омську було багато людей з нашого села. Всі товаришували, це була українська громада. Тато згадував, що під час весілля йшли по Омську і співали українські повстанські пісні. А росіяни казали: "Ох, как хахли харашо пают". Вони не усвідомлювали, про що українці співали", — розповідає Михайло Костельний.

Читайте також: Вбивство братів Бандер: правда, прихована в архівах концтабору Аушвіц [5]

Повернення в Україну

У 1960 році Йосиф з родиною повернувся в рідне Старе Село. Батьківський будинок конфіскували, тож він взявся за будівництво нової хати.

Будинок Йосифа Костельного у Старому Селі, що на Львівщині. Суспільне Івано-Франківськ

"Бог добрий, влада змінилася, і багатьом людям вдалося повернутися. Коли батьки повернулися із Сибіру, буквально за три місяці побудували хату. Але їх не прописували у власній оселі, бо тата вважали неблагонадійним. Треба було дати хабаря, щоб прописали. Я вже народився в Україні у 1963 році, в цій хаті", — говорить Михайло Костельний.

Коли батька реабілітували, він отримав компенсацію за конфісковане майно. Проте в документах вказали, що мос**лі забрали лише корову та перину. Втрачений будинок, підсобні приміщення, тварин та інше майно у справі зв'язкового УПА не зазначили.

"Дід настільки був добрий господар, що на базі його хати та стаєнь зробили колгосп, бо іншого місця не було. Таких, як він, називали "кулаками". Фактично це були господарі, які любили свою землю і жили тут з діда-прадіда. З компенсації за конфісковане майно тато купив телевізор. Це був перший у селі телевізор. Його ставили на веранді, на підвіконня. Збиралося ціле подвір'я людей, щоб подивитися футбол", — каже син повстанця Михайло.

Читайте також: Брати і сестри Бандери: "Аушвіц" І ГУЛАГ були для них розплатою за любов до України [6]

Поставив пам'ятники та відновив церкву

Біля дому Йосиф Костельний поставив пам’ятник репресованим до 50-річчя з часу вивезення українців на Сибір, розповідає його син Василь.

"Я народився в Росії. Мені було пів року, коли батьки повернулися в Україну. Цей пам'ятник зробили за проєктом двоюрідного брата Василя Гудака", — каже син повстанця.

Йосиф Костельний відновив церкву, яка буåла закритою 27 років. Суспільне Івано-Франківськ

У рідному селі Йосиф Костельний відновив церкву, яка була закритою 27 років. Також він поставив пам’ятний хрест розстріляним у серпні 1944 року політв’язням.

Пам’ятний хрест розстріляним у серпні 1944 року політв’язням. Суспільне Івано-Франківськ

"У школі в селі була в'язниця. Енкаведисти розстріляли майже 10 невинних арештованих людей, тому що вони були патріотами України. Кажуть, серед них були маленькі діти. Ці люди самі собі викопали могилу. Місцеві пам'ятали про це, і батько з односельцями зробив такий скромний хрест. Періодично ми ходимо, шануємо тих людей. Імена їхні не відомі, звичайно. Але це — факт нашої історії", — каже Михайло Костельний.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб. Організація Оборони Чотирьох Свобід України [7]

"Ця історія має передаватися з уст в уста"

Михайло знайшов батькову справу в архіві СБУ у Львові. За його словами, слідчі фактично її сфабрикували — більшість матеріалів складалася з протоколів допитів, які не мали змістового навантаження, але все ж стали підставою для засудження.

Кримінальна справа на Йосифа Костельного. Суспільне Івано-Франківськ

"Я, як юрист, робив певний аналіз. Справу дійсно "шили" з макулатури, тому що там не було жодних доказів. Просто слідчий писав якісь документи для того, щоб її підшили. І коли йшов той суд, справу навіть ніхто не читав. Читали першу сторінку й останню, де є постанова, в якій вказано, що просить слідчий. Хочемо, щоб молодь, внуки пам'ятали про це. Ця історія має передаватися з уст в уста. Документи треба зберігати, тому що, на жаль, з роками, якщо вже йде третє, четверте покоління, це стирається, забувається", — підсумовує Михайло Костельний.

Могила Йосифа Костельного на Львівщині. Суспільне Івано-Франківськ

—

Юлія Жук, Наталія Весоловська, опубліковано у виданні Суспільне Івано-Франківськ [2]

---

Читайте також: 

•  Степан Бакунець: Наших дев'ятеро загинули, а вони своїх підводами кілька днів вивозили [8]
• Об’єкт № 1 для радянських спецслужб. Як діяла перша спецслужба українських націоналістів [9]
• Невивчені уроки засновника Української повстанської армії Тараса Бульби-Боровця [10]
• Чому девіз “Схід і Захід разом” не спрацював у 1919-му [11]
• Хобі Степана Бандери  [12]
• 90 років тому відбувся найгучніший замах, учинений українцями [13]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: «…І майбутнім поколінням передасте своє ім’я, оповите безсмертною славою» [14]