79 років тому радянська влада розпочав примусове виселення українців. Ця каральна акція отримала назву  "Захід" і стала наймасовішою депортацією населення заходу України в історії. Тоді в глиб Сибіру та Казахстану депортували понад 78 тисяч осіб. Каральну акцію Совєти планували здійснити протягом одного дня — 21 жовтня 1947 року.

Операція "Захід" охоплювала Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області. Каральна акція розпочалася 21 жовтня о другій годині ночі для жителів Львова та близько шостої ранку в більшості регіонів. "Локальна історія" [2] нагадує  про цей злочин радянської влади проти українського народу.

"Очищення" західно-українських земель

"Усіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також сімей активних повстанців як арештованих, так і вбитих у зіткненнях — засилати у віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їхнє майно конфіскувати…". Таке розпорядження 31 березня 1944 року видав нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія. Забезпечити виконання "наказу згори" мали двоє його заступників: Сергій Круглов та Іван Сєров, а також нарком внутрішніх справ УРСР Василь Рясний. Такими силовими методами "втихомирення" послуговувалися неспроста. Політичне керівництво було вкрай занепокоєне активною діяльністю на Західній Україні національно-визвольного підпілля. 

Наприкінці та після закінчення Другої світової війни більшість політичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти непопулярних заходів радянської влади — масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортацій цивільного населення та насильницької колективізації. Упродовж 1944—1945 років упівські підрозділи здійснили 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, у результаті яких загинуло 30 тис. осіб.

Натомість радянські війська реалізували "Велику Блокаду" (Широкомасштабна акція, спрямована на повну ліквідацію національного підпілля, у якій брало участь приблизно 585 тис. солдатів. — Ред.). Під час її здійснення у січні-квітні 1946 року чисельність учасників Руху опору зменшилася майже на 40 %.

Задля послаблення національно-визвольного руху радянська влада вдалася до перевірених часом каральних акцій проти місцевого мирного населення. Упродовж 1944 року з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської (тепер Івано-Франківської), Тернопільської областей на заслання відправили 4 724 родини (12 762 осіб).

Читайте також: Каральна операція совєтів "Запад": голоси очевидців 1947 року [3]

"Глибоке очищення" західноукраїнських земель від прихильників ОУН і УПА тривало й наступними роками. Загалом від 1944 до 1946 року з теренів Західної України вглиб СРСР депортували 14 728 родин (36 608 осіб) учасників національно-визвольного руху. Однак партійне керівництво УРСР вимагало від силових структур не зупинятися на досягнутому.

Інфографіка Олега Опашина / "Локальна історії"

"Взяти все, що можемо"

Наймасовіша депортація населення із Західної України відбулася в жовтні 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою "Операція "Захід". Гортаючи документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України, стає очевидним, у кого зародилася така ідея. Вислужитися вирішили заступник міністра державної безпеки СРСР Сергій Огольцов та міністр державної безпеки УРСР Сергій Савченко.

24 травня 1947 року у спільному листі до міністра держбезпеки СРСР Віктора Абакумова вони наголошували на потребі продовжити депортаційні акції. Бо ж виселення родин учасників Руху опору "сприяло розкладанню підпілля та банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським керманичам вербовку нових членів ОУН та бандитів…". Політбюро ЦК ВКП(б) підтримало ініціативу.

Фото: Центр досліджень визвольного руху

22 серпня 1947 року Віктор Абакумов видав наказ "Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України". Реалізувати операцію планували у другій декаді жовтня того ж року. В Україну відправили заступника міністра Держбезпеки СРСР Афанасія Блінова, начальника Головного Управління військ МДБ СРСР Петра Бурмака та генерал-лейтенанта Олександра Вадіса.

Вони мали пильнувати за виселенням родин членів національного підпілля. Підготовка до майбутньої операції тривала два місяці. Отримавши вказівки з Москви про "зачистку" території Західної України від "ворогів народу та їх пособників", місцеві підрозділи МДБ та МВС спільно із працівниками райкомів КП(б)У почали складати списки кандидатів на депортацію. За військовими підрозділами закріплювали населені пункти, автомобільний та гужовий транспорт. 

Читайте також: Радянські злочини проти людяності: Операція по депортації українців під кодовою назвою "Запад" [4]

29 серпня 1947 року у Львові відбулась нарада уповноважених МДБ СРСР та начальників обласних управлінь, на якій провели інструктаж стосовно подальших дій. Та під час спеціальних перевірок виявилось, що на початку вересня облік та оформлення справ на родини упівців вели "недозволеними методами". "Проводили допити дорослих членів сім’ї, заповнювали опитувальні листи... Все це призвело до того, що багато сімей бандитів, які підлягали виселенню, перейшли на нелегальне становище". За інформацією генерал-лейтенанта Олександра Вороніна, лише на Львівщині внаслідок недолугих дій співробітників МДБ у підпілля перейшло приблизно 500 сімей, родичі яких причетні до повстанського руху.

Лісосплав по річці Єнісей, Красноярський район, РРФСР, 1950—ті роки / Фото: з архіву проєкту "Локальна історія"

Заступник міністра держбезпеки СРСР Сергій Огольцов був стривожений низькими темпами виявлення та оформлення справ. На 4 вересня співробітникам МДБ вдалося зібрати інформацію на 11 344 сім’ї. Вкрай незадовільними визнали темпи роботи і у Львові, де в Червоноармійському та Залізничному райвідділах враховано тільки 25 сімей. В інших — ситуація була не кращою. За таких обставин керівники Операції "Захід" рекомендували Львівському міському відділу МДБ "негайно перебудувати роботу з метою виявлення максимальної кількості сімей у місті Львові та їх виселення". 

10 жовтня 1947 року міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач затвердив план оперативних заходів свого відомства. Для проведення депортації створили оперативний штаб у Львові, який очолив заступник Строкача — Микола Дятлов. В операції з виселення сімей оунівців вглиб СРСР мали взяти участь 13 592 співробітників органів внутрішніх справ та військовослужбовців.

16 жовтня 1947 року у Львові зібрали працівників Управління МДБ, а також начальників ешелонів, які відповідали за транспортування спецконтингенту з 87 залізничних станцій Західної України. Присутній на нараді генерал-лейтенант Петро Бурмак закликав представників регіональних підрозділів МДБ не обмежувати себе у складанні списків кандидатів. Таку настанову він мотивував так: "По місту Львову та обласних центрах нам дорікнули в ЦК КП(б)У, що ми мало беремо. Потрібно взяти все, що можемо". 

Читайте також: Як КДБ СРСР боровся з ідеєю української незалежності: «Націоналістами записували всіх» [5]

Зворотний відлік

Акцію примусового виселення співробітники МДБ розробляли за всіма канонами військової операції. Навіть розробили спеціальну таблицю радіосигналів, де комбінація цифр "470" означала "виселення закінчив", а "617" — "веду бій з бандою в координатах". На військових топографічних картах співробітники МДБ позначили місця збірних пунктів, схеми розташування нафтових баз, полкових складів паливно-мастильних матеріалів, заправочних пунктів автомашин та напрямки руху транспорту зі спецконтингентом. Завчасно у друкарні виготовили бланки: "Ешелонний список висланих сімей", "Протокол обшуку", "Акт опису майна".

Вести майбутню операцію в межах Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської, Чернівецької областей мали: оперативний склад МДБ — 6 859 осіб, солдати внутрішніх військ МДБ і корпусу охорони МДБ — 32 393, особовий склад МВС і прикордонні війська — 4 603, бійці винищувальних батальйонів — 9 513, партійний склад — 15 556, збройні сили — 62 014. Для проведення операції було потрібно 2 483 машини та 2 372 вагони. На Львівщині на кожну сім’ю, яка підлягала виселенню, у середньому припадало 2,7 відповідальних співробітників.

Усе відбувалося в режимі надзвичайної секретності. Про початок операції секретарів райкомів партії та начальників місцевих підрозділів МДБ попередили за 2—3 дні. Інші виконавці дізналися про депортацію тільки з її початком о 6 ранку 21 жовтня 1947 року. Інструкції отримали такі:

"Оперативна група збирає всіх членів сім’ї в одну кімнату, проводить обшук у господарстві, а потім пропонує всім членам сім’ї одягтися і прямувати до сільради. У кожному населеному пункті організовується збірний пункт у найбільш зручному для цієї мети місці (сільрада, школа, клуб). На збірному пункті кожній сім’ї оперативний співробітник оголошує, що, відповідно до рішення уряду, всі члени сім’ї підлягають виселенню у віддалені місця. Одному з членів сім’ї пропонують у супроводі представника партійно-радянських організацій повернутися додому й зібрати необхідні речі (продукти, одяг, інструмент)... Після вилучення всіх сімей, які підлягають виселенню, останніх під відповідною охороною, направляють на пункти погрузки на автомашинах чи підводах". 

Виселені жінки на каменеломні, м. Воркута, Комі АРСР, 1952 рік / Фото: з архіву проєкту "Локальна історія"

У Львові Операцію "Захід" розпочали о 2 годині ночі 21 жовтня. Як стверджували згодом співробітники МДБ, години для виселення вибрали невдалі. "Оперативні групи витратили багато часу на те, щоб увійти у квартири, оскільки усі парадні двері були закриті". Із 162 сімей (486 осіб), які підлягали депортації, на залізничну станцію спершу доставили лише 8 сімей (20 осіб). Всього на спеціальний збірний пункт вдалося привезти 184 сім’ї. Від 2 до 4 години був перерваний сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Буська, Городка, Яворова. В інших районних центрах та селах Львівщини операція розпочалась на світанку й закінчилася того ж дня.

"Понад 150 осіб із сімей, які підлягали виселенню, не були вдома в момент операції (перебували у від’їзді) і тому їх не виселили. Вже після відправлення ешелону частина з відсутніх у момент операції з’явилась у райвідділ МДБ із проханням направити їх до висланих сімей", — зазначив у доповідній записці від 26 жовтня 1947 року начальник Волинського обласного управління МДБ полковник Іван Матвієнко.

Читайте також: Це актуально і для України: РПЦ і КДБ - ризька картотека [6]

"Викрадена дівчинка", сніговий капкан та радянський чекіст

"Незначні труднощі" при проведенні операції спіткали співробітників МДБ у Рівненській області. "...При виїзді автомашини з посадженими на неї сім’ями бандитів села Корнин Рівненського району жителі цього села щільним кільцем оточили її, щоб затримати. У зв’язку з цим оперативна група для наведення порядку та отримання можливості виїзду автомашини з сім’ями бандитів змушена була відкрити попереджувальний вогонь. Аналогічні факти затримання автомашин із завантаженими на них сім’ями бандитів були в селах Новий Двір та Обарів Рівненського району", — інформували відповідальні за реалізацію Операції "Захід" у Рівненській області.

Насправді населення в тих обставинах чинило опір, як могло. Про що свідчить хоча б історія порятунку 4-річної дівчинки з села Новий Двір, "доньки засудженого бандита, Андрошулик Марії". "З метою переховування її від оперспівробітників, які проводили виселення, перенесли її на другий поверх будинку, звідти скинули її на руки жителям села, які там чатували в той час, після чого донька Андрошулика була схована. Пошуки викраденої дівчинки позитивних результатів не дали".

У складних метеорологічних умовах відбувалося "вилучення ворожого елемента" у Станіславській та Чернівецькій областях. Напередодні операції Жаб’євським, Кутським, Косівським, Долинським районами Станіславщини прокотилася буря, після якої сніговий покрив сягав 2 метрів. На шляху з Коломиї до Косова у сніговому капкані опинились 55 військових машин. На дорозі з Надвірної до Жаб’я застрягло 30 автомашин із солдатами. Спроба прокласти дорогу до Яремча й далі в гори за допомогою танків теж зазнала фіаско. У зв’язку зі сніжною стихією Операцію "Захід" у Чернівецькій області продовжили до 23 жовтня 1947 року.

У доповідних записках вищому керівництвові про організоване"завантаження у вагони спецконтингенту" траплялися факти, які паплюжили "образ радянського чекіста". Наприклад, у Рокитнянському районі Рівненської області помічник командира роти 81-ї стрілецької дивізії лейтенант Сидоров при виселенні сім’ї убив двох свиней та намагався їх вивезти. 

Схожі випадки зафіксували й серед місцевих комуністів. У Лопатинському районі Львівської області секретар комсомольського райкому Омельчук завіз до себе на квартиру два мішки вилученого зерна та спробував його присвоїти, а третій секретар райкому КП(б)У Бібрківського району Львівської області Тимошенко намагався "прихистити" у квартирі 5 центнерів вилученої картоплі.

Читайте також: Від антисемітизму до лютої українофобії: ганебний шлях ненависті Росії [7]

76 чи 78 тисяч депортованих?

Підсумки Операції "Захід" підбили наприкінці жовтня 1947 року. Протягом доби депортували майже 76 тисяч українців (26 682 сім’ї). Таку цифру вказав міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов у доповідній записці заступникові голови Ради міністрів СРСР Лаврентію Берії.

Більшість родин — 60 814 осіб — направили на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР: "Кузбасвугілля", "Челябінськвугілля", "Молотоввугілля", "Караганда-вугілля", "Східсибвугілля". Окрім того, 15 202 "активних українських націоналісти" під конвоєм направили в Омську область для роботи на промислових підприємствах та в сільському господарстві.

Інфографіка Олега Опашина для "Локальної історії" / Щоправда, масштаби жовтневої депортації постійно уточнювали. 

У "Довідці про кількість виселеного контингенту з території України на період 1944—1948 рр." йдеться, що у жовтні 1947 року органи держбезпеки СРСР вислали 26 332 сім’ї (77 791 особу). На початку 1960-х років у документах КДБ УРСР у кількісних показниках цієї депортації фігурувало 77 808 осіб. 

Зусилля співробітників Міністерства держбезпеки СРСР у проведенні в стислі терміни масової депортації належно оцінили у Кремлі. За указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1948 р. "за успішне виконання спеціального завдання Уряду" було нагороджено 1 708 осіб. Із них орденом Червоного Прапора — 49, орденом Вітчизняної війни I ступеня — 193, орденом Вітчизняної війни II ступеня — 272, орденом Червоної Зірки — 572, медаллю "За відвагу" — 523, медаллю "За бойові заслуги" — 99.

Читайте також: Відчайдухи проти системи: українські дисиденти в СРСР [8]

Після 1947 року радянські спецслужби не організовували на Західній Україні настільки масових депортацій, проте продовжили насильницьке виселення родичів учасників УПА і ОУН. Упродовж 1948 року з теренів Західної України депортували 817 осіб, а 1949-го — 25 527. Складне становище, у якому опинилось національне підпілля на західноукраїнських землях наприкінці 1940-х, змусило президію Української Головної Визвольної Ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) ухвалити рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації.

—

Олег Бажан, історик, краєзнавець; опубліковано у виданні "Локальна історія [9]"

Читайте також: 

• Уроки справжнього парламентаризму. До 35-річчя перших демократичних виборів в Україні [10]
• Багатовікова безкарність — зброя Росії. Чому без справедливості не буде миру? [11]
• Україна: стан невизначеності у час звитяги [12]
• Велика перемога українського народу: як здобувалася незалежність [13]
• Як приймалась Декларація про державний суверенітет України та велась боротьба за неї [14]
• Іван Заєць: Що сталося з українською політикою [15]
• Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися" [16]