Основа будь-якої армії — її люди. УПА творилася в умовах бездержавності, фактично знизу, не маючи офіцерського корпусу та мобілізаційного апарату. Тож особливо цікаво, хто саме ставав під її прапори.

Кістяком особового складу перший загонів УПА взимку-навесні 1943 року були члени ОУН, адже саме її підпілля займалося організацією партизанки. Та зі зростанням чисельності армія не могла комплектуватися тільки з-поміж оунівців. До рядового складу долучалося все більше людей, які належали до інших чи взагалі до жодних політичних організацій, зазначає видання "Локальна історія [2]". 

Не існує якогось усеохопного реєстру вояків УПА, на основі якого можна було б скласти точну статистику за демографічними, соціальними та іншими параметрами. Проте в архівах зберігся масив так званих "евіденційних" (облікових) карток, заповнених на 1426 бійців групи "Богун" УПА-Північ за осінь 1943 — зиму 1944 років. Вказані там дані дають уявлення про вік і соціальне походження волинських упівців, їхню освіту, склад сімей, військовий досвід тощо. З певною похибкою цю вибірку можна поширити на всю УПА.

Отже, 78,5% вояків групи "Богун" народилися в районах, які охоплювала ця військова округа, тобто були місцевими. Решта походили з Наддніпрянської України, інших республік Радянського Союзу, ба навіть з інших держав. 91% бійців народився в селі.

Читайте також: Розсекречені архіви. Розвідка в структурі Служби безпеки УПА [3]

Командування ВО "Богун" з представниками угорської військової місії на Рівненщині, 1943 рік. Фото: wikipedia.org

79% облікованих повстанців мали фах хлібороба, ще 16,5% були робітниками чи ремісниками. Відсоток з лишком у минулому були службовцями, трохи менше відсотка — медиками. Одиниці мали інші вузькі спеціальності, які передбачали високу кваліфікацію чи вищу освіту. Щоправда, у галицьких формуваннях УПА частка інтелігентів була вищою. 

Основна маса рядових бійців і молодших командирів (близько 65%) мали початкову чи неповну середню освіту. Люди з повною чи незакінченою вищою, чи принаймні спеціальною освітою зазвичай перебували в УПА та її запіллі на керівних посадах високого рангу. Візьмімо головних командирів: Василь Івахів закінчив гімназію і польську офіцерську школу, Дмитро Клячківський — гімназію та торговельні курси, Роман Шухевич [4] мав диплом інженера-будівельника, Василь Кук навчався на юриста. 

Більшість борців за Україну становила молодь. Майже 75% повстанців групи "Богун" мали вік від 18 до 28 років. Молодих чоловіків до 35 років було майже 14%. Аналогічна ситуація спостерігається серед командного складу: більшість з понад трьох десятків командирів куренів, загонів і груп в УПА-Північ та УПА-Південь були люди у віці 25–35 років. Жоден з них не прожив понад 40. Тому не дивно, що 75% бійців були неодруженими та бездітними.

Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!» [5]

Новобранці й ветерани

Трохи більш ніж половина вояків (58%) не мали досвіду військової служби до УПА. Решта ж були вихідцями з різноманітних військових і поліційних формувань, що діяли на українських землях до та під час Другої світової війни. 

У міжвоєнний період тоді ще єдина ОУН заохочувала своїх членів до служби в польському війську. На фронті німецько-польської війни 1939 року билося близько 120 тисяч українців, серед яких були й майбутні упівці. Тож частка повстанців групи "Богун", які відслужили у Війську польському, була найбільшою — 15,5%.

Українські повстанці, 1947 рік. Фото: wikipedia.org

8,5% прийшли з німецької поліції. У її лавах протягом 1941–1943 років (в Галичині — до 1944 року) перебувало чимало "агентів впливу" ОУН. Вони крали в нацистів для підпілля зброю та спорядження, а в вирішальну годину за командою Організації цілими відділками виводили людей до лісу. Так у березні-квітні 1943 року щойно народжена повстанська армія отримала потужну "ін’єкцію" з приблизно 700 підготовлених кадрів, які обійняли командні посади й могли передати знання новобранцям.

Тільки дві людини в групі "Богун" здобули військовий досвід у Дружинах українських націоналістів упродовж 1941–1942 років. В цілому ж по всій повстанській армії таких налічувалося не менше 115. Ідеться про батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" і створений на їхній базі 201-й шуцбатальйон у складі німецької армії. Ці формування виникли за домовленістю між ОУН і німецьким командуванням, але в грудні 1942‑го 201-й батальйон відмовився продовжувати службу і був розпущений. Вихідцями з ДУН були Головний командир Роман Шухевич, шеф Головного військового штабу Олекса Гасин, командувачі УПА-Захід Олександр Луцький і Василь Сидор, двоє членів першого штабу УПА — Юліан Ковальський і Семен Снядецький, які загинули в німецькій засідці.

Об’єднані батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" у Франкфурті-на-Одері. Роман Шухевич стоїть крайній у першому ряду. Осінь 1941 року. Роман Шухевич стоїть крайній у першому ряду. Фото: Архів ЦДВР

1944 року лави українського визвольного руху поповнили до тисячі солдатів дивізії військ СС "Галичина" [6], розбитої під Бродами. Порівняно невеликий відсоток упівців становили ветерани періоду Української революції. На Волині до загонів УПА долучалися колишні військовики Армії УНР, у Галичині — ветерани Галицької армії та Легіону УСС. Найчастіше їх ставили на штабні посади.

Читайте також: Уроки історії. Історична пастка Мирослава Ірчана: двічі небажаний [7]

З Червоної армії — до повстанців

У групі "Богун" не бракувало і колишніх червоноармійців. Вони опинялися в лавах УПА кількома шляхами. Багато солдатів з розбитих частин лишилася в Західній і Правобережній Україні під час літнього відступу в 1941 році. Мільйони потрапили в табори для військовополонених, де умови були нестерпними.

Вони втікали або вступали на службу до німецької військово-поліційної частини. Наступним пунктом призначення нерідко ставали загони українських повстанців. 15,5% стрільців групи "Богун" прийшли в УПА безпосередньо після Червоної армії або "транзитом" через полон чи німецьку поліцію.

Петро Федун – "Петро Полтава". Фото: Архів ЦДВР

На певному етапі розвитку УПА ветерани РСЧА були незамінними. Шефом штабу групи "Богун" був капітан "Голубенко" (імовірно, Михайло Загній), оперативний відділ і школу підстаршин очолював капітан "Бондаренко" ("Балабан"). Сотнею охорони штабу командував лейтенант Петро Оксенчук – "Петро". З-поміж трьох сотень Кременецького куреня двома командували лейтенанти РСЧА, а курінним господарчим був Григорій Мельник – "Дорошенко", який воював у Червоній армії ще в 1919–1920 роках.

Подібна ситуація була і в курені Миколи Горобця – "Славка" групи "Турів". У певний момент III та V сотнями командували, відповідно, молодший лейтенант Олександр Москаленко і лейтенант Микола Герасименко. А в VI сотні налічувалося до 30 червоноармійців. Двоє з них командували чотами: старший сержант Михайло Драгой — "Вишня" і молодший лейтенант Максим Швець – "Залізняк".

Радянських офіцерів і сержантів охоче використовували як інструкторів у старшинських і підстаршинських школах УПА. Саме червоноармійцями найчастіше були уродженці Наддніпрянської України та інших країн. Певний відсоток становили й західняки, котрі потрапили під призов 1940–1941 років. Найвідомішим з останніх був начальник політвиховного відділу Головного військового штабу УПА Петро Федун – "Петро Полтава", який потрапив до німецького полону, бувши лейтенантом артилерії.

Найбільше вихідців з РСЧА в лавах УПА було за німецької окупації. Проте й за радянської дійсності другої половини 1940‑х деякі військовики Радянської армії долучалися до повстанського руху. Приміром, при штабі загону Омеляна Польового – "Остапа" перебував колишній інструктор політвідділу 318-ї дивізії майор Іван Жеванов, захоплений у полон на теренах ВО "Лисоня" в Тернопільській області. А на Рівненщині стрільцем, відтак підрайонним провідником Юнацтва ОУН і боївкарем Служби безпеки був Іван Килюшик — Герой Радянського Союзу. Це звання він отримав за те, що в складі 801-го полку 235-ї дивізії відзначився під час форсування Західної Двіни.

Читайте також: Розсекречені архіви: Українська повстанська армія. Боротьба друкованим словом [8]

Сформувати російський легіон не вдалося

Облікові картки та архівні документи свідчать, що абсолютну більшість вояцтва УПА (понад 95%) становили українці. На решту припадають вояки аж 35 національностей. За оцінками дослідника Олега Стецишина, таких у визвольному русі було близько тисячі.

За походженням неукраїнців в УПА можна класифікувати так:

• —  Національні меншини України: євреї, чехи, поляки, цигани, албанці, греки.

• —  Народи європейських союзних республік СРСР: росіяни (зокрема донські козаки), білоруси, литовці.

• —  Народи Кавказу: грузини, вірмени, азербайджанці, осетини, черкеси, дагестанці, кабардинці.

• —  Народи Середньої Азії: казахи, таджики, киргизи, узбеки, монголи.

• —  Народи Поволжя: татари, чуваші, башкири, мордва, калмики.

• —  Європейські народи: німці, австрійці, бельгійці, серби, словаки, словенці, італійці, угорці, французи.

Найбільше іноземців походило з-поміж військовополонених. Внаслідок втечі з табору чи дезертирства з німецької частини вони опинялися в теренах дій українських повстанців і долучалися до їхніх загонів. Цьому сприяла агітація УПА: політичний відділ її штабу випустив серію відозв із закликом переходити на бік повстанців для боротьби проти імперіалізмів Берліна та Москви. Автором цих агіток був Лейба-Іцик Добровський – "Валерій", єврей з Київщини, колишній військовополонений і член Комуністичної партії.

Лейба-Іцик Добровський – "Валерій". Фото: Архів СБУ

Коли іноземці приходили цілими групами, з них формували національні відділи. Так на Волині при загоні імені Богуна групи "Турів" створили відділ вірмен (35 осіб) під командуванням капітана Серго Арутюнянца – "Ашота" і відділ узбеків (40 осіб) старшого лейтенанта Міра Олієва – "Ташкента". Восени в групі "Богун" з’явилася азербайджанська сотня (160 бійців) колишніх військовослужбовців Азербайджанського легіону Вермахту на чолі з Гумбатом Намазовим – "Чавлі". Були ще відділи грузинів (29 бійців) і узбеків (26 осіб). Відділи з цих двох народів існували також у групі "Заграва". Відділ узбеків мав курінь "Скажені" під командуванням Василя Андрусяка – "Різуна" в Карпатах. Невеликі підрозділи по 10-15 осіб створювали з литовців, кубанських козаків, калмиків.

Спроба організувати російський легіон не вдалася: восени 1943-го СБ викрила в ньому радянських агентів. Проте росіян вистачало в інших відділах.

Стоїть крайній зліва Василь Романюк "Чорноморець", крайній справа сидить Дмитро Балагурак "Скоба" Фото: Яворівський архів УПА

«Сотенний "Чумак" сказав, що моя російська національність не має жодного значення, що в УПА на рівні з українцями служать грузини, казахи, узбеки та інші», — розповідав на радянському допиті уродженець Таганрога Ростовської області Росії Ілля Ляшенко.

Окрім нього в цій сотні загону "Пилявці" УПА-Північ служило двоє росіян-чотових командирів, один ройовий. А також двоє французів, що втекли з німецької армії, один тернопільський поляк, представники азійських народів. Земляк Ляшенка з Азова Петро Черепко під псевдо "Нежурись" служив сотенним у курені Олексія Поліщука – "Лиха". У Самбірському районі сучасної Львівської області діяла сотня під командуванням росіянина Василя Скворцова – "Ведмедя", уродженця Павлодарської області Казахстану.

Читайте також: Бандерівська Лавра: Почаїв, оплот «русcкого міра», колись служив прихистком для бійців УПА [9]

УПА як порятунок від Голокосту

Для євреїв українське націоналістичне підпілля слугувало притулком від нацистських репресій Голокосту. Натомість для УПА вони були носіями дефіцитних професій, передусім — медичних. На Волині в сотні Івана Климишина – "Крука" працювали лікарями євреї Абрам Штрейкер – "Поппер" і Самуїл Лібергаль – "Гіль". Абрагам Штерцер – "Андрій" лікував стрільців куреня "Льви" ВО "Буг" УПА-Захід. На теренах ВО "Говерла" працювали лікарі Самуель Нойман – "Максимович", Антін Кольман – "Вугляр", "Кум" та "Амікус". Хірург Шая Варм – "Скрипаль" вилікував близько 200 стрільців загону імені Богуна.

Європейці з-поза меж СРСР найчастіше опинялися в УПА як перебіжчики з ворожих армій: німецької, угорської, італійської, словацької. Або ж це були військовополонені чи примусові працівники. У старшинській школі "Олені" в Карпатах викладав серб Трифун Гачич – "Гот". Як поручник югославської армії він потрапив до німецького полону, поневірявся в таборах по всій Європі, аж поки в листопаді не втік з табору в Стрию на Львівщині.

Альберт Газенбрукс – "Західний". Фото: УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting / facebook.com

Після вигнання нацистів частка іноземців у визвольному русі різко впала. Здебільшого ці люди не стали ідейними борцями за незалежність України й мали одне бажання — повернутися додому. Тож за першої ж нагоди колишні червоноармійці залишали УПА й переходили на радянський бік. Інші, як-от євреї, намагалися легалізуватися і повернутися до мирного життя. Хоча дехто щиро перейнявся ідеєю боротьби проти СРСР і був готовий іти з націоналістами до кінця.

Таким був бельгієць Альберт Газенбрукс – "Західний". В Україну він потрапив за німецької окупації як примусовий робітник. Після втечі його перехопили українські повстанці й запропонували посаду диктора передач французькою та англійською мовами на підпільній радіостанції "Вільна Україна". Під час ліквідації радіостанції Газенбрукса захопили чекісти. 

У сотнях "Хріна" і "Стаха" на Закерзонні та в Карпатах воював казах Омар Саройот (або Салойот, псевдо "Коля") — сержант РСЧА. Брав участь у рейді до Словаччини, загинув у бою з радянськими прикордонниками на території Старосамбірського району Львівщини.

Серед повстанців, які в оточенні підірвалися в криївці неподалік Стрия, був росіянин Анатолій Смирнов родом з сучасної Нижньогородської області Росії. На Підкарпатті він опинився в складі Радянської армії, нав’язав зв’язки з ОУН і перейшов у підпілля. У бою з військами НКВС під селом Іванківці Лановецького району Тернопільщини загинув учасник боївки "Тичини" Михайло Литвинов – "Альберт" з Кемеровської області.

Стрільці УПА, середина 1940-х років. Фото: з архіву проєкту "Локальна історія"

—

Ігор Бігун, дослідник українського визвольного руху; опубліковано у виданні “Локальна історія” [2]

Більше про невідомі факти та живі голоси підпільників у подкасті "УПА. Сила опору" [10]

---

Читайте також: 

 

• Розсекречені архіви радянських спецслужб: За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1 000 рублів на меблі [11]
• Ірина Тимочко, «Христя»: «Сатана» у спідниці — підпільниця, яку оминали кулі [12]
•  Степан Бакунець: Наших дев'ятеро загинули, а вони своїх підводами кілька днів вивозили [13]
• Церква — теж лінія фронту [14]
•  Енн Епплабаум: Чому Путін, як колись Сталін, так боїться України [15]