«Ходіння по муках» громадянства

1.00

Нет

Процедура набуття громадянства в Україні доведена до абсурду.

Не так давно нами було оприлюднено матеріал «Живі та мертві» [2], котрий стосувався окремих обставин правової (правозахисної) діяльності, з першого погляду на користь та в інтересах держави (точніше, державоподібного терористичного угрупування) – російської федерації та її громадян.

Деякі з наших читачів вже на стадії прочитання перших речень допису почали висловлювати обурення – як так, чому в часи війни ми переймаємось та опікуємось долями загарбників та членів їх родин, надаючи їм консультації та інші види правової допомоги а також допомагаючи їм в реалізації їхніх соціальних та майнових інтересів?

Однак, перша хвиля незгоди та занепокоєння минула, коли за прочитанням допису практично відразу стало зрозуміло, про що йдеться насправді – в результаті запропонованих нами дій по наданню номінальної правової допомоги членам родин загарбників та спрощенню процедур реєстрації та підтвердження смертей наймитів російської федерації відбулося істотне навантаження на бюджет «раші»: матері, дружини та діти загиблих отримали реальну можливість вимагати з російського бюджету відшкодування мільйонних компенсацій за загиблих на теренах України та витрачання отриманих коштів на купівлю «Лада Гранти», алкогольних напоїв та інших потреб.

Правило просте: в кишені російського бюджету є певні суми коштів. І на порядок краще, коли ці кошти будуть витрачені не на ракети, снаряди та танки (які відразу будуть кинуті на ураження захисників України та інфраструктури) – а на компенсації родинам загиблих десь в Пєрмі, Сиктивкарі чи Челябінську та Новгороді.

Витрати на «соціалку» зменшують напрями витрачання на військові озброєння – така проста логіка, яка межує зі звичайною арифметикою та законами збереження матерії.

Ми вдячні державним органам та інституціям, які дослухалися наших порад, сприйняли за належне. Та втілили запропоновані нами ініціативи допомоги росіянам через спрощення оформлення відомостей про загиблих росіян – допомагаючи родинам загиблих ми насправді допомагаємо нашим воїнам, зменшуючи обсяги ворожих ракет, снарядів та куль.

Наразі, сьогодні ми маємо привернути увагу ще до однієї проблеми, яка видається в сучасних умовах надуманою та такою, що викликана зайвою бюрократичною тяганиною, перестраховками, низьким рівнем правової культури та недалекоглядністю політичного рівня.

Загальновідомо, що громадянство України (як правове явище) давно стало певним наріжним каменем спотикання та засобом «торгівлі» і нагнітання суспільно-політичних настроїв.

Громадянство – правовий, соціальний, політичний та майновий зв'язок осіб з певною державою. Зазвичай громадянство характеризується наявністю певних обов’язків з боку громадян (не завжди взаємних та адекватних у взаємному плані) з певною державою.

Завжди та усюди (так історично та фактично склалось) громадяни мають істотні обов’язки перед державою, починаючи від сплати податків до збройного захисту Вітчизни. Натомість декларовані державою зустрічні обов’язки (як обмін на обов’язки громадянина) не завжди рівноцінні та адекватні.

Так, податки платять нарівні з громадянами і іноземні громадяни та особи без громадянства (починаючи від ПДВ у складі придбаних товарів і закінчуючи податком на доходи тощо), а у разі збройної агресії зовнішніх ворогів – потерпають від нападу та захищають державу негромадяни нарівні з громадянами (іншого виходу просто немає). Те ж саме стосується і захисту осіб від злочинних посягань (захист від криміналу ідентичний як для громадян так і негромадян) тощо. І громадяни і негромадяни однаково відповідають по цивільним зобов’язанням (завдані ДТП, пошкодженням майна, несплатою аліментів, кредитів, боргів, аліментів тощо). Негромадяни мають приблизно ті ж самі права як і громадяни в питаннях шлюбу та розлучення, визначення питань освіти дітей тощо.

Іноді постає питання- чим же статус громадянина краще за статус негромадянина? На наш погляд питання громадянства здебільшого є сакральним, психологічним та політичним і сам по собі інститут громадянства аж нічого такого особливого не дає, крім мороки (хто б там як не ображався, тим більше зважаючи на тему нашого дослідження, яке варто дочитати до кінця).

Суто «громадянські» права та обов’язки (на кшталт обирати та бути обраними, служити на держслужбі тощо) за своїм обсягом, затребуваністю та актуальністю вкрай незначні і статус громадянина ну аж ніяк, на наш погляд, не вартий його.

Більше того, наприклад, коли почалася війна – то чоловікам-громадянам було заборонено (за рідким винятком) виїжджати за межі України (негромадяни не обмежені та не можуть бути обмежені у цьому).

Розмовляти про переваги та недоліки громадянства можна безліч часу, сьогодні ж у нас проста ситуація, яку ми досліджуємо з точки зору нашого безпосереднього досвіду правозахисної діяльності.

Є ряд осіб, яким надається правова допомога в Україні, і ці особи я (ну так склалось) громадянами російської федерації (і не тільки, є і громадяни Республіки Молдова, Республіки Білорусь та інших держав).

Зрозуміло, що статус «громадянин російської федерації» в сучасних умовах викликає певні перестороги та прискіпливу увагу, починаючи від не зовсім доречних питань «а навіщо їм допомагати» в негативному аспекті.

Однак, на практиці негатив знову ж таки негайно розвіюється, коли питання постає в наступному: певний громадянин російської федерації (і будь-якої іншої держави) бажає розірвати свій правовий та політичний зв'язок з «колишньою» державою та набути громадянство України, аби взяти на себе (свідомо та визнано) весь тягар обов’язків.

І ось тут виникає дивна ситуація. Оскільки питання набуття громадянства України вирішуються індивідуально в залежності від ряду факторів, і таке питання розв’язується Президентом України шляхом видання відповідного Указу, то ми звернулися до Офісу Президента України з питанням про надання правових підстав набуття громадянства України (іншими словами – які документи та відомості слід подати претенденту на громадянство та що слід зробити), а також (задля загального інтересу) – яка кількість громадян рф була прийнята до громадянства України за поточний, 2022 рік.

Офіс Президента України спрямував наше звернення до Державного міграційної служби України і остання надала нам відповідь по суті запитання.

Лист ДМС на двох аркушах

Лист надаємо увазі нашим читачам та просимо вважати його як певною консультацією та «дорожньою мапою» для всіх хто зацікавився даним питанням.

Від себе лише з сумом та здивуванням (яке межує з нерозумінням) повідомляємо, що в даній царині та сфері панує цілковитий морок та безглузді перестороги.

В Україні відбувається істотне падіння народжуваності та виїзд населення за кордон на постійне місце проживання (в статусі біженців, переселенців або без них) та працевлаштування. Особливо ці явища «відтоку населення», природно, почали відбуватися з моменту початку війни. В мережі Інтернет взагалі зустрічаються дослідження окремих інституцій про те, що населення в Україні залишилось близько 30 мільйонів (при тому що ще десяток років тому згідно з результатами перепису в Україні було 52 мільйони осіб).

Здавалося б, держава була б зацікавлена в тому, аби кількість населення («громадяни» - лише для мети даного дослідження нехай будуть синонімами) зростала. При чому аби це відбувалося не за факту народження (коли немовля ще не в стані заявити про свої наміри та пріоритети) а за обставин, коли дорослі, зрілі, працьовиті, свідомі та адекватні люди приймали на себе такий вибір без зовнішнього тиску, з урахуванням особистих інтересів та уподобань (клімат, родина, рід занять, ставлення держави, захищеність, інфраструктура, можливість себе реалізувати тощо).

Треба ж комусь опановувати землі, природні ресурси, працювати, жити, освоювати технології, будувати житло та інфраструктуру, садити поля та лани, зрештою – платити податки та робити з території країну та цивілізацію. Не має значення, в якому статусі і що там буде записано в паспорті або взагалі без нього (це все вторинне) і якою мовою будуть розмовляти мешканці на благодатній землі.

А виявляється, що (дивимось на останній абзац першого аркуша відповіді Держміграційної служби, який переходить в перший абзац другого аркуша), що для переходу в громадянство України громадяни російської федерації мають надати довідку з росії про те, що вони не вчинили там ніякого тяжкого злочину.

Уявімо: в Україні перебувають не на зовсім формально законних підставах десятки тисяч громадян з паспортами рф, які воюють у складі добровольчих збройних формувань з росією або ж просто висловлюють свою громадянську позицію в будь-яких формах (одиночні пікети, мітинги, публічні висловлювання проти війни із засудженням агресії), блогери, політологи, експерти, журналісти). І від них (!) вимагається довідка з російської ж федерації про те, що вони не вчинили там ніяких злочинів…

А, приміром, коли громадянин рф підірве десь під Тулою чи Рязанью якусь ракетну базу чи склад боєприпасів, отруїть продукти для якихось там бурятів чи чеченів (останнім підсуне свинину, чим образить їх «рєлігіозниє чуства»), поцупить секретні карти та передасть їх Україні чи влаштує фізичну ліквідацію якогось там суровікіна чи шойгу – то буде оголошений вбивцею, шпигуном, диверсантом, і йому тим більше не «світить» громадянство України бо формально така особа «вчинила особливо тяжкий злочин»?

Це який, вибачте, недоумок таке видумав? Який шанс та можливості в особи, яка кілька років сказала собі «раша, гудбай» та зі зброєю в руках виступила на захист української землі, винищуючи загарбників, або просто називає болото болотом – отримати довідку від фсб (чи кого там ще, хоч від самого путіна) «такой то гражданін не совєршіл нікакіх тіжолих прєступлєній, справка дайотса для получєнія гражданства Украіни»…

Та хто з росіян ризикне навіть подумати про таке, то буде негайно затриманий в росії та поміщений до буцегарні (якщо вистачить розуму самому приходити за такою довідкою) за звинуваченнями «дамбіл бомбас» та «насіловал на глазах бєрємєнних старушєк мальчіков в трусіках і назівал путіна «х…ом» чєм раскрил важнєйшую гасударствєнную тайну».

З точки зору формального закону, подібну довідку жоден з росіян отримати не може (з точки зору рф)…

Це ж безглуздя вищого порядку… Це навіть не виглядає невдалим тролінгом, це пряме знущання над законом, як втіленням розумності та справедливості… Та і з якого це часу Україна так почне «сліпо» довіряти довідкам від російської фсб чи мвс чи когось там ще «нє совєршал прєступлєній в расії і прєдан дєлу партіі «єдіная расія», аби розглядати питання про прийняття такої особи до громадянства України…

Це вже нагадує «бородатий» анекдот про чукчів, які грали в спектаклі про велику вітчизняну війну «...пєрєдай чукчє-партізану, что пріхаділа гєстапа, очінь ругалась, что он нє дома».

Зрозуміло останньому телепню, що якраз ті, у кого найбільш реальний стимул, спонука, відвертість прийняти громадянство України, позбавившись російського громадянства – це якраз будуть ті, кого російська пропаганда таврує як «насільнікі ісконно русскіх тєріторій і русскава міра» і на яких тяжіє «букет» злочинів рф, починаючи від «ізмєні і прідатільства родіни» і закінчуючи «восімь лєт убівал жітєлєй данбаса».

Іншими словами, «довідку про несудимість» ніхто не дасть.

А формально (згідно визначеного переліку) відсутність такої довідки позбавляє такого претендента навіть можливості подати документи про вступ до громадянства України (немає документа з переліку, їх ніхто не прийме)… Байдуже, що люди доводять свою відданість інтересам України, воюючи реально – вони не тільки не можуть розраховувати на громадянство, але ще і будуть звинувачені в участі в незаконних збройних формуваннях. Та в перспективі (державний дебілізм не має меж) видані в порядку екстрадиції в росію як «воєнние пріступнікі».

Не дивно, що в 2022 році лише мізерна кількість громадян рф набула громадянство України (про їх кількість зазначено в останніх абзацах листа ДМС).

На фоні масштабності збройної агресії та великої кількості бажаючих свідомо змінити громадянство, засвідчивши відданість, повагу та довіру до України – кілька десятків осіб, яким вдалося (найбільш підходящий та доцільний термін) набути громадянство України – це мізер нижче рівня статистичної похибки.

Ця кількість включає лише найбільш публічно «розкручених» опозиціонерів, політологів, журналістів (зрештою, відверто: таким особам громадянство як таке (як статус, який допомагає жити та пересуватися) – особливо і не потрібне. І не зачіпає звичайних воїнів в окопах, мирних ІТ-спеціалістів, юристів, бухгалтерів, інженерів, лікарів, митців та акторів та і просто людей, які вважають за неможливе подальше перебування в рф у взаємозв’язку з колишньою батьківщиною.

Чомусь ми дуже сумніваємось, що, приміром, Невзоров (один з тих, хто публічно заявив про отримання українського громадянства) зміг надати довідку від російських правоохоронців «расія ні імєєт к Алєксандру Глєбовічу прітєнзій і на ніво нікакіх дєл нє аткрито», аби виконати вимоги порядку набуття громадянства (а так само інші особи його рівня).

Ми не заперечуємо їх відвертості та заслуг і правильності та доцільності громадянства України для таких осіб, але ж… Закони ж мають бути рівні для всіх, чи не так?

Питання набуття громадянства в Україні доведене до абсурду. При чому публічного, відвертого та такого, що має анекдотичний характер (це ми знову повертаємось до довідок з рф «доведи, що ти там не скоїв ніякого злочину»). Сакральність громадянства нівелюється загальним ідіотизмом в квадраті по його набуттю.

І на жаль схоже, що нікому до цього немає ніякої справи. І питання абсурдності та природної неможливості поєднати непоєднуване (в тому числі надати ідіотські довідки) залишатиметься і надалі. Хоча суспільство та нація виявляють потребу у вирішенні питання та його належного розумного, логічного, досконалого та справедливого розв’язання.

—

Олексій Святогор, автономний адвокат, перший заступник керівника Приватної наукової установи «Центр економіко-правових досліджень»; спеціально для видання «Аргумент» [3]

В тему: