Невисокий, кремезний, рішучий, міцно тисне руку при вітанні. Олександр Сак на псевдо “Стафф” у свої 26 має звання майора і командує механізованим батальйоном 93-ї бригади “Холодний Яр”. Тричі поранений. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького та громадською відзнакою “Народний герой України”.

Про те, як Стафф здійснив мрію, про фронтові пригоди й похід “у гості” до російських окупантів, про добровольців, покращення тактичного положення біля Богданівки та вражаючі результати торішньої ротації у Кримському комбат розповів виданню “Новинарня [2]“. Також про те, як Олександр втратив друга на полі бою. Та яким він бачить шлях до перемоги.

Про те, як Стафф здійснив мрію, про фронтові пригоди й похід “у гості” до російських окупантів, про взаємодію з добровольцями, покращення тактичного положення біля Богданівки та вражаючі результати торішньої ротації у Кримському комбат розповів “Новинарні“. Також у цьому великому інтерв’ю є історія про те, як Олександр втратив друга на полі бою. Та яким він бачить шлях до перемоги.

На цю тему: “Відстрілював би зрадників”. Як воює, тримає рамазан та служить Україні кримський татарин Алім Керімов [3]

“Був дуже злий, що там усе починається, а я ще не в строю”

Ще дитиною Сашко мріяв стати військовим і ходити в розвідку. Щоб здійснити мрію, вступив у військовий ліцей у Мукачевому.

– Командир роти в нас був учасник бойових дій в Афганістані, підполковник Перов, чистий москаль, але ми його дуже поважали, бо він мав поранення, опіки. Багато офіцерів – десантники. Саме вони дали мені мотивацію далі продовжувати навчання, – розповідає Олександр.

На розвідфакультет Львівської сухопутки пробитися було складно. Тож у 2011-му Сак вступив на факультет бойового застосування військ, вивчав управління діями механізованих підрозділів.

– Я не шкодую, що так вийшло. Механізовані війська – основна ударна сила на війні, – каже офіцер.

“Механізатор” Олександр Сак

Ще під час навчання Сак розумів: стане справжнім військовим тільки тоді, коли отримає досвід бойових дій. Планував після академії потрапити в український миротворчий контингент. Що війна буде в Україні, ніхто тоді не міг уявити.

– Ріс на російських фільмах про Чечню, на “9-й рота”. В академії як спадок від Союзу нам дісталися “найбільш імовірні вороги” – ФРН і США. Ми вивчали штатну структуру їхніх армій, нам говорили: “Натовський боєц – нам нє образєц”.

Коли почалася Революція гідності, сухопутку перевели на посилений режим. А коли мітингарі спалили казарму внутрішніх військ у Львові, НАСВ імені гетьмана Сагайдачного перевезли ще й половину зброї звідти.

– Ми знали, що не підемо проти свого народу, якому присягали. Але під ліжками в нас були бронежилети, каски, зброя. Із курсантів сформували роти, які мали за сигналом охороняти важливі об’єкти у Львові: аеропорт, військову частину. А якось сидимо на центральному проході в казармі, дивимося новини по телевізору і бачимо, що Держдума Росії дала Путіну дозвіл на введення військ в Україну. Думаю: “Як так?!”

Із нами вчилися хлопці з Криму. 90% із них під тиском батьків звільнилися з академії і повернулися в Крим. Один, із прізвищем Іванов, аж плакав, так не хотів звільнятися, але батьки дотиснули.

Ми розуміли, що все дуже серйозно, але страху не було. Курсантів вивели на полігон для формування батальйонно-тактичної групи. І в принципі, на третьому курсі ми б уже могли командувати взводами. Я був дуже злий, що там усе починається, а я не в строю, – пригадує Сак.

У 2014-му в академію вже прийшли вчитися на офіцерів деякі бійці, які першими прийняли удар ворога в зоні АТО. Вони розповідали про бойові дії, реальні справи на передовій.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

Олександр тішився, що його випуск буде прискореним – у лютому, а не червні 2015 року.

Обрав для подальшої служби 93-ту окрему механізовану бригаду.

– Ми стежили, де який підрозділ воює. 93-тя була в ДАПі, а я теж хотів у Донецький аеропорт. Хоча батьки деяких курсантів навіть вирішували, щоб їхні діти пішли в небойові частини, – згадує Сак.

Перша ротація 20-річного командира із “зоряними війнами”

1 березня 2015-го 20-річний офіцер уже був у військовій частині, отримав під командування механізований взвод контрактників і псевдо – “Стафф”. А за кілька тижнів вони майже на рік заїхали в Піски, що під самим Донецькои.

Сак ділиться секретом того, як стати авторитетом для значно старших бійців:

– Треба бути на своєму місці, бути підготовленим, професіоналом.

Я уважно слухав, що говорили бійці, які вже побували на фронті. Деякі з них перебільшували. Наприклад, один снайпер розповідав, що дуже багато воював, а я в процесі бойової підготовки зрозумів, що він не знає, як привести СВД до нормального бою. Який ти снайпер, якщо елементарного не знаєш? Тільки знання і критичне мислення допоможуть здобути повагу і довіру підлеглих.

Олександр Сак “Стафф”

Коли Стафф заїхав у Піски, був вражений: попри велику кількість армійців і добровольців з нашого боку, противник мав вогневу перевагу.

– Добровольці дуже мотивовані, це надихає, але не було єдиного керівництва і, як наслідок, – організації оборони. Я найбільше співпрацював із “батальйоном ОУН”, хоча мене як кадрового військового вражало: люди називали себе батальйоном, маючи 20-30 осіб і лише стрілецьку зброю. Як врахувати їхні бойові можливості? Який фронт оборони вони можуть тримати? Як вони забезпечать передній край?

А ВНОЧІ – “ЗОРЯНІ ВІЙНИ”: НАШІ ВАЛЯТЬ У ТОЙ БІК, ВОРОГ ВАЛИТЬ У НАШ БІК.

Я спочатку ночами не спав, перевіряв пости: а раптом наступ? А потім уже зрозумів, що це “профілактичний” вогонь, що всі радіостанції – на одній хвилі, яку прослуховує ворог.

Мене в академії вчили: вести вогонь потрібно тоді, коли бачиш противника. А так виходить, що просто тонни боєприпасів утилізували.

Стаффу тоді вдалося просунутися зі своїм підрозділом вперед.

Спершу він не міг зрозуміти тактику: сусіда праворуч не було, аж за посадкою і полями стояв 2-й батальйон.

– Бери і заїжджай у Піски просто так. За дорогою ніхто не дивиться. Противник зайде в посадку, ПТУРисти їхні, гранатометники чи кулеметники – і все, ніхто не проїде вже по дорозі. Коли я став командиром роти, мої взводи просунулися вперед, зайняли вигідніші позиції, я вже хоча б знав, де сусіди, звідки виїжджає ворожий танк. Потихеньку ми взяли вогневу ініціативу.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

Я не любив вести вогонь просто так. Не маючи безпілотника, ти лізеш кудись уперед, проходиш свої мінні поля, дивишся, щоб не було мін противника. Доводилось дуже близько підходити, але вибору ми не мали: я мусив пристріляти вогневі засоби, щоб влучати в ціль, а не просто кудись туди гатити.

У Пісках Сак дістав два поранення – один раз на БМП підірвались на перевіреній дорозі, де не мало бути мін. Згодом – осколкове поранення з АГС по ногах, “недостатньо добре заховався, хоч думав, що в укритті”.

Як загинув “Оса”

Уже влітку 2015-го юному Стаффу дали роту, після поранення тодішнього комроти.

– Командиром роти навіть раніше, ніж я, став мій друг “Оса” (Володимир Цірик), з яким ми разом вчилися в ліцеї.

Стафф і Оса. Фото: “Народна армія”, 2016 рік

Коли зайшли у 2016-го в Кримське, згадує Олександр, складалося враження, що потрапили на курорт: навколо степи, пташки співають, тиша після Пісків аж дзвенить. Тоді вони “розворушили” ворога.

Стафф з Осою разом із підлеглими ходили в розвідку, адже безпілотників бракувало. 18 липня був черговий такий вихід у тил російських окупантів.

– Ми сидимо у посадці біля дороги, якою їздить їхня техніка, бачимо, як машини їдуть, як жива сила ворога ходить, говорять собі по телефону. У нас група вогневої підтримки готова в разі чого, шляхи відходу забезпечені, медична евакуація. Я вирішив зробити вогневий наліт. Під час бою мене і командира операції вивели з ладу.

Той ближній бій забрав життя механіка Романа Омельченка: його БМП-2 підірвалася, кілька бійців були поранені.

На цю тему: Комбриг морпехов Дмитрий Делятицкий про Крым: «Пусть ждут, мы скоро вернемся. Нам есть что возвращать» [4]

У Стаффа в правій нозі – куля, у лівій – уламки, посічено ліву руку. Тож його і майже двометрового сержанта на псевдо “Немо”, у якого в хребті застрягла куля калібру 5,45 мм, тягли півтора кілометра до своїх позицій. Поранення зазнав і Володимир Цірик.

– На вигляд Оса був найлегший, так його оцінили медики. Мав легке уламкове поранення правої ноги. Розуміли, що контузія, і все. Він навіть своїми ногами йшов. Я знав, що Вова живий, що все нормально, його везуть у шпиталь. Поранення ми дістали десь о 18-й, у госпіталь у Сєверодонецьку мене доправили майже о 23-й. Там я побачив, що Стет із БМП живий, Немо живий, біля мене, а ліворуч – порожньо, нікого не несуть. Я чекаю, коли Осу принесуть.

Там був лікар, я запитав: “А де ще один?” Він показав руками навхрест, мовляв, “все”. Тоді я сприйняв це як непорозуміння.

На ранок, коли відходив від наркозу, біля мене був старшина роти. Він мені повідомив, що Вова помер. З’ясувалося, що в нього була контузія, несумісна з життям. Його не довезли до шпиталю. Я навіть на похорон не їздив – у шпиталі пів року лежав, – пригадує Стафф.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

І через п’ять років йому важко про це говорити. Стафф їздить на цвинтар до Оси, спілкується з його батьками.

Від того бою в Сака перебитий нерв у правій нозі, порушено кровообіг, вона швидко мерзне, ступня не піднімається. Чоловік щодня її масажує і дає більше навантаження, щоб не атрофувалися м’язи.

– Але я нормально підлаштувався. Радий, що в мене своя нога, що я можу бігати і ходити, – усміхається Стафф.

Той бій і поранення змінили його. Надалі Олександр значно ретельніше планує бойові операції.

– Чим більше військовий виконує бойових завдань, тим більше боїться.

ТО ВСЕ БРЕХНЯ, КОЛИ ХТОСЬ РОЗПОВІДАЄ, ЩО НЕ МАЄ СТРАХУ – НІ, ВСІ БОЯТЬСЯ.

У 2015 році мені все цікаво було: як снаряди лягають, як танк прямою наводкою веде вогонь. А зараз я це інакше сприймаю. Сам із собою борешся постійно. Став обережнішим – і це добре, адже командир відповідає за людей. Я говорю їм, що потрібно їхати перевіреними дорогами, укриватися, як слід. Адже завдання бійця – виконати бойове завдання і залишитись живим, здоровим та боєздатним.

“Тактична пауза” після Вікторівки

Третя ротація – біля Богданівки, в районі Волновахи. Сак уже виконував обов’язки комбата.

– Ми зайшли взимку, батальйон нормально укомплектований, міняли менший підрозділ. Мені не вистачало бліндажів, щоб піхоту нормально на передньому краї розселити. Один стоїть на посту, інший спить на його ліжку, так і мінялися.

Навіть у мороз копали бліндажі. Згодом висунулися вперед – зайняли вигідніші позиції, обладнали там мало не підземне місто з основними й запасними спостережниками, вогневими точками, місцями для техніки.

Олександр Сак “Стафф”

На цю тему: Комбриг Владислав Клочков: «Совесть моя чиста, я выполняю свой долг и за мною правда» [5]

Противник спершу намагався нас виколупати звідти артилерією, у них нічого не вийшло. І вони (окупанти) почали на політичному рівні, через ОБСЄ, говорити, що ми порушуємо ділянку розведення. Але я своїми ногами ходив у “сіре” село Вікторівка між Богданівкою і Петрівським – нікому не потрібний цей хуторець, вони навіть не намагалися там зробити видимість блокпосту, а скиглили, що мусили відійти через нас із Вікторівки в Петрівське.

Коли ми займали ці позиції, було двоє поранених і один загиблий від кулі снайпера – “Татарин” (Сергій Гундер, убитий 16 травня 2018 року [6] – “Н”).

Коли бригада заходила на ротацію під Авдіївку, Олександр залишався в Закарпатті. Каже, зробив “тактичну паузу”. Бачачи мій здивований погляд, з усмішкою пояснює:

– Кожному військовослужбовцеві буде комфортно служити, коли вдома налагоджений нормальний тил. Я думаю, правильно все зробив. У мене з’явилися дружина, донька – їй уже півтора, звуть Таїсія. Налагодив порядок у тилу – можна й повертатися.

“Якщо противник не зазнає втрат, у нього вогнева ініціатива, а втрати – в нас”

Повернувся Стафф влітку 2019-го в Кримське – на знайомий відрізок Луганського напрямку – вже не виконувачем обов’язків, а командиром рідного 3-го батальйону.

– Більшість військовослужбовців – мої вихованці. Зараз багато повернулося тих, хто служив із нами спочатку.

На цю тему: “Зелене Яблуко” і фронт: Наталка Борисовська та її десятирічка в ЗСУ і на війні [7]

У всіх частинах схожі проблеми: ті, хто приходить на контракт зараз, – переважно заробітчани, мотивація в них фінансова. А найголовніше – щоб був потужний кістяк, щоб у кожному взводі були підготовлені сержанти, які мають бойовий досвід. У мене так зараз і є. Бойовий дух нормальний у батальйоні.

У бою офіцер не буде скрізь. Рішення старшого командира першим втілює на місці командир відділення. Тому сержанти – це дуже важливо, – говорить Олександр.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

Торішню ротацію в Кримському він оцінює як найбільш ефективну для його батальйону за весь час.

За вісім місяців підрозділ поніс дві втрати від рук ворожих снайперів: один боєць загинув, інший дістав важке каліцтво. Водночас втрати російських окупантів вражають.

– Ми знищили шість БМП-1, два МТЛБ, два КамАЗи, два “Урали”, купу легкових авто, навіть намагалися обстріляти авто їхнього комбрига. Самі ми при цьому не втратили жодної одиниці техніки.

По живій силі підтверджених [втрат у противника], а я вірю тільки тому, що бачу на власні очі, – восьмеро.

Вперше не тільки передній край противника, а й артилерійські підрозділи ми вражали цілеспрямовано. Вивели з ладу їхню мінометну батарею: чотири міномети знищили взагалі, два – згоріли в КамАЗі.

Крім того, бригадна артилерійська група знищила дві установки 2С19 “Мста” – корпусну 152-мм артилерію противника, – перераховує Стафф.

Олександр Сак “Стафф” із бійцями 93-ї бригади “Холодний Яр”

– Так, після тієї ротації ворог вас не любить.

– Четверта бригада їхня точно, – посміхається офіцер. – Я вважаю, правильно, коли ми воюємо. Ми в себе вдома, на своїй землі, не в Ростовській області, не в Московській. Так, дотримуємося вказівок старших начальників, але, щоб батальйон не ніс втрат, має бути повністю наша вогнева перевага.

Тож під час кожної ротації підрозділ проводить розвідку, піхота добре укріплюється, щоб бути готовою до артобстрілів, і починається покращення тактичного положення та перебирання вогневої ініціативи – щоб противник боявся вести вогонь.

У 2017-му в тому ж Кримському нас міняла 58-ма бригада, а після неї – 53-тя, і 53-тя втратила одну позицію, яку займала моя 7-ма рота. Диверсійні групи нахабно зайшли і просто в бліндажі вбили трьох військових.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

Ворог покращив своє тактичне положення – оборону села Сокільники, вони зайняли такі вогневі позиції, укріпили їх.

ТЕПЕР СОКІЛЬНИКИ ТАК ПРОСТО НЕ ВІДІБ’ЄШ, А РАНІШЕ Я СВОЇМИ НОГАМИ ТАМ ХОДИВ.

Якщо противник не несе втрат, у нього вогнева ініціатива, а втрати – в нас. Це правило. І хоч би яке перемир’я діяло, та якщо є загроза життю моїх людей або моєму – ніщо не завадить нам стріляти в бік ворога.

Я дуже гордий, що відколи я командир, до мене ні разу противник не зміг нахабно підійти.

На цю тему: Как геройски сражался и погиб командир 51-й бригады Павел Пивоваренко [8]

Коли Татарина вбив снайпер, тієї ж миті туди, звідки вівся вогонь, ми “насипали” з кулеметів, потім БМП, а за 15 хвилин я вже був на позиції, туди били з мінометної батареї, 80 мін поклали кучно по бліндажах, траншеях. Навіть якщо снайпер вижив, він не дуже хотітиме туди повертатися. Так має бути. Противник має боятися на нашій землі дивитися в наш бік, – заявляє Стафф.

Крім того, у Кримському 93-й бригаді вдалося просунутися і зайняти кращі позиції. Ще й відрізати ворогу можливість вийти в “сіру” зону – настільки зблизилися.

Комбриг 93 омбр Дмитро Брижинський (у центрі) із комбатом “Стаффом” біля Кримського, ротація 2020

– Мені більше до душі воювати з піхотою противника. Не люблю, коли працює їхня артилерія. Бо на піхоту можна вплинути, хоча б і БМП-2, адже ми – “механізатори”, і це наша основна зброя, а на гармати – ні. Просто сидиш і молишся, щоб у тебе не влучив снаряд.

На цю тему: “Журнал обліку журналів обліку”: одкровення екс-розвідника Проскуріна з 93-ї бригади [9]

Чим ближче ти до противника, тим менша вірогідність, що вестиме вогонь їхня великокаліберна артилерія”, – пояснює комбат.

“Ми зобов’язані бути сильними”

Зараз уже немає потреби “ходити ногами”, щоб розвідати ситуацію на тому боці – в кожній роті завдяки волонтерам є безпілотники. Коптери допомагають і коригувати вогонь, що дозволяє бити прицільніше й витрачати менше снарядів.

– Це економічна складова, – усміхається Стафф. – Точність ведення вогню призводить до падіння морального духу противника. Командир роти [через БПЛА] бачить під час бою свої підрозділи, бачить противника, може приймати точніші і кращі рішення.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

У кожного підрозділу має бути безпілотник, а в артилерійських батарей – такий, що покриватиме дальність ведення вогню з запасом. Скажімо, якщо батарея 2С3 веде вогонь на 20 кілометрів, БПЛА має вести розвідку до 30 кілометрів – щоб не поцілити у своїх та водночас ефективніше вражати ворога.

Це вже прийшло! – говорить молодий комбат. – Треба йти в ногу з часом. Видно, які зразки озброєння приймає на озброєння бундесвер. Якщо ми це не прийматимемо, будемо зазнавати невиправданих людських втрат.

Ми з комбригом аналізували бойові дії в Карабаху. Безпілотники відіграють дедалі більш важливу й вирішальну роль. Наразі ми можемо протистояти таким засобам тільки тактичним маскуванням – не дати виявити себе, – пояснює Олександр.

Він цікавиться війнами в цілому світі і під час розмови згадує окремі бойові операції.

Щодо майбутнього українсько-російської війни Стафф переконаний: повернути ОРДЛО можна тільки завдяки міжнародній підтримці. Адже російська армія переважає українську і в живій силі, і за озброєнням у кілька разів.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

– Ми зобов’язані бути сильними, знаходити гроші на новітнє озброєння, зокрема ударні БПЛА, ракетну зброю із великою дальністю ураження.

У 2014 році в нас була “Точка-У” з дальністю 120 кілометрів. Коли її застосували по псковській дивізії ДШВ, вони в полон потрапили.

Мені дуже смішно, бо я запам’ятав виступ Жириновського на “Свободі слова” у 2007 році – він казав: “Якщо ви будете ображати російськомовне населення, одна псковська дивізія покладе всю Україну на коліна”.

Я БУВ ДУЖЕ ЗАДОВОЛЕНИЙ, КОЛИ ЦЯ ПСКОВСЬКА ДИВІЗІЯ ПРИЇХАЛА І ПОЇХАЛА НАЗАД У ДЕРЕВ’ЯНИХ КОРОБКАХ.

Це застосування ракетного озброєння.

Я сподіваюсь, що в нас уже є наші оперативно-тактичні комплекси “Грім”, високоточні ракети з можливістю ураження на великі відстані. Щоб ми могли, якщо буде треба, наносити ураження і по території Російської Федерації.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

Те, що ми бачили в Карабаху, – це вже сучасність. Уже не буде 2014 року, 2015-го, не буде Іловайська, Дебальцевого. Буде інший характер бою, – вважає Стафф. І додає: – Ви ж бачили, як у Сирії американська армія просто стерла з лиця землі батальйон “Вагнера” вночі за 15 хвилин? Тільки міжнародна підтримка і тільки найновіша високоточна зброя. І новітнє ПВО.

Сак стежить не тільки за військовими конфліктами, а й за настроями російських окупантів. Каже, найманці вже не такі войовничі, як у 2014-му. Адже війна неоголошена, багато загиблих, поранених, які не отримують жодної допомоги ані від Росії, ані від терористичних угруповань.

– Багато сепарів, які “йшли на Київ”, а зараз валяються без ніг і просять допомоги, а вони нікому не потрібні. І це наш великий успіх. Так, ми досягли його великою ціною – втратили стільки військових. Але нам вдалося зменшити їхній запал і зупинити їх.

Я думаю, ми маємо готуватися до масштабної війни з Росією. Своїх бійців теж налаштовую, аж до того, що діяти дрібними групами, розуміючи наше розташування: Білорусь, Придністров’я, звідусіль є загрози просування ворога.

“У гості в упор”: досвід взаємодії з добробатом

У Стаффа є правило – не звинувачувати себе в загибелі бійців.

– Немає ніякої егоїстичності. Просто я намагаюсь легко це сприймати – пропоную “не впадати в розпач”. Колись, коли закінчиться війна, я зможу їх оплакати. Якщо ми зараз почнемо тужити, бойовий дух зійде нанівець. Ми понесли майже 15 тисяч втрат за роки війни. Нам це треба врахувати і в подальшому захистити свої території, забрати їх із меншими втратами, – каже офіцер.

Плакат у робочому кабінеті Олександра Сака. Фото: Настка Федченко, Новинарня

У 2015-му Сашко Сак був нагороджений орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня – за операцію, в якій його підрозділ взаємодіяв із “батальйоном ОУН”.

– Ми зайшли на “Вольво-центр” – це КСП роти противника – у гості в упор, там нормально нам вдалося попрацювати, – не вдається Олександр до подробиць. Натомість ніби виправдовується, розповідаючи про участь добровольців: – Там були достатньо хороші хлопці. Мотивація в них на висоті. Але в багатьох добровольців не було розуміння, що робити на позиції. Вони в себе хотіли поставити і великокаліберний кулемет, і АГС, і СПГ, і ПТРК, і танк. Сама організація бою на місцевості… Але я розумію, що люди не вчилися.

Тим підрозділом, із якими ми ходили, командував чоловік із позивним “Іван”, який навчався на розвідника і працював у поліції в Донецьку. Він розумів, як має бути організована оборона, і коли став командиром, поміняв у себе, зробив, як треба, – то в нього все було більш-менш правильно.

У мене на позиціях були мобілізовані і добровольці. Я їх озброював, мені подобалося, що вони з нами співпрацюють. І мобілізовані дивилися, що ці – не за гроші, просто копають із ними, воюють – і в бійців покращувалася мотивація.

Олександр Сак “Стафф” під час інтерв’ю. Фото: Настка Федченко, Новинарня

На цю тему: Майя Москвич: У силових структурах націоналіст — більший ворог, ніж хабарник чи сепаратист [10]

Що я взяв від “батальйону ОУН”? У них був запал воювати за будь-яку ціну, знищувати противника. Ми з ними дуже добре взаємодіяли. У мене рота була тоді 90 осіб, плюс їх до трьох десятків – величезний підрозділ виходив. Мені дуже пощастило в цьому плані.

—

Анастасія Федченко з Дніпропетровської області, фото авторки / “Новинарня“, пресслужби 93 омбр та з архіву героя;  опубліковано у виданні  Новинарня [2]

---

На цю тему:

• Ігор Войцехівський «Поляк»: У полоненого почалася істерика: «Все скажу, не убивайте!» [11]
• Леонід Остальцев, засновник Veterano: «Перемога ніколи не дається простою ціною» [12]
• Нет на войне черного и белого, — комбриг [13]
• "Терминатор" Сакура и пять его ранений [14]
• Кривонос розповів про секретну операцію щодо повернення Криму, яку зірвали зрадники (ВІДЕО) [15]