Жорстока війна Росії проти України 2022 року продемонструвала, наскільки важливу роль відіграють розвідувальна робота та шпигунські операції. Сучасні російські спецслужби ФСБ (Федеральна служба безпеки, колишній радянський КДБ) і ГРУ (Головне розвідувальне управління) успадкували методи КДБ і розгортають підривну діяльність не лише проти України, а й проти її партнерів у Європі та Америці.

У своєму арсеналі Кремль і сьогодні активно використовує випробувані інструменти радянських часів, відомі як «активні заходи». Серед них — приховане проникнення проросійських агентів у західні політичні, військові, промислові та наукові кола. Сьогодні, в умовах воєнного стану та глобальної політичної нестабільності, вкрай важливо пам’ятати, де саме закладено коріння цієї агресії та провокацій. Ця стаття у виданні ZN.ua [2] — спроба такого нагадування. У ній використані документи КДБ радянської України, що зберігаються в архівах СБУ (фонд 16, опис 1), та власні дослідження.

МЗС та ООН як дах для розвідки: радянська дипломатія «із присмаком» КДБ

Коли у 1958–1959 роках між СРСР та Заходом розпочалися перші офіційні культурні й наукові обміни, радянські спецслужби почали використовувати їх для провокацій і шпигунства проти міжнародних організацій, технологічних та наукових центрів.

Як свідчать дані архівів СБУ, у червні 1959 року керівництво КДБ розіслало регіональним підрозділам рекомендації шукати кандидатів на посади радників із питань науки та техніки в радянських посольствах у США, Великій Британії, ФРН та Швейцарії. Основні вимоги: знання іноземних мов, фах в одній з технічних або технологічних галузей (хімія, нафтова промисловість, автоматика, радіоелектроніка тощо) та широка ерудиція. 

1962 року КДБ УРСР детально проаналізував 37 міжнародних структур, де СРСР (і зокрема радянська Україна) мав представницькі квоти. Серед них пріоритетними для розвідки визнали ООН у Нью-Йорку, ЮНЕСКО в Парижі, МАГАТЕ у Відні, а також Європейське відділення та Європейську економічну комісію ООН і Міжнародну організацію праці в Женеві. Збільшення квот представництва радянської України в цих організаціях дало КДБ можливість упроваджувати туди своїх агентів як її представників.

Особливу увагу приділяли канцелярії Генерального секретаря ООН та управлінню кадрів: відомості з особових справ працівників могли використовувати для спецоперацій.

Куратори КДБ надали своїм агентам докладні інструкції щодо того, як налагоджувати особисті зв’язки з державними, діловими та профспілковими колами «головного противника» — США та їхніх партнерів. «У Женеві, — наголошувалося в інструкції КДБ, — для громадян США та Великої Британії є особлива невимушена атмосфера, без контролю з боку їхніх держав, тож вони [офіційні представники цих країн] можуть бути більш відкритими до контактів із радянськими громадянами».

Для зближення з впливовими людьми та розбудови «неформальних і довірливих зв'язків» агентам російських спецслужб рекомендували використовувати вечірки зі спиртним та різноманітні прийоми, Різдво та Великдень.

Крадіжка як основа ВПК: 90% «радянських» інновацій — із Заходу

Промислове й технологічне шпигунство стало основною складовою «активних заходів» КДБ проти американців. Його агенти, серед яких були радянські науковці, активно збирали технічну інформацію на американських виставках.

Один із найповніших звітів КДБ про шпигунство — від 11 липня 1968 року — описує матеріали та зразки, викрадені за кордоном у першому півріччі.

Особливу увагу приділяли обчислювальній техніці, радіоелектроніці та зв’язку. На запит Військово-промислової комісії Ради міністрів СРСР у США здобули зразки модулів американського комп'ютера IBM System/360 та матеріали Mitsubishi щодо фотоелектричної розмітки в суднобудуванні.

До Інституту кібернетики АН УРСР передали викрадені в США технічні матеріали General Electric, Siemens, Olivetti та IBM, дані з мікроелектроніки й інтегральних схем. До Київського вищого військового авіаційного інженерного училища — інформацію про регулювання положення супутників і керування космічними кораблями.

Ще одним пріоритетом промислового шпигунства КДБ у США були питання астрономії та космічних досліджень. Російська агентура добула матеріали Гарвардського університету з вивчення сонячного випромінювання за допомогою штучних супутників Землі, інформацію про американський космічний проєкт Saturn-Apollo, секретні праці Комісії з атомної енергії Великої Британії щодо дослідження Сонця та знімки Місяця, зроблені американською станцією Surveyor VI. 

Питання науки й техніки також привертали увагу КДБ. Радянські спецслужби здобули матеріали про дослідження плазми, випробування моделей танкерів, нові види синтетичних каучуків і клеїв, а також розробки з металургії та зварювання.

Як підсумував голова КДБ України Віталій Нікітченко, за перше півріччя 1968 року його підлеглі з українського підрозділу КДБ здобули та впровадили в дослідницьких центрах радянської України понад 200 науково-технічних матеріалів і зразків нових технологій, викрадених у США.

Навіть напередодні візиту Річарда Ніксона до Києва у травні 1972 року українські учасники наукових обмінів передавали КДБ викрадене програмне забезпечення IBM, промислові технології та дослідження, пов’язані з американським ВПК. Керівництво КДБ тоді хвалилося перед першим секретарем ЦК Компартії України Петром Шелестом успіхами промислового й технологічного шпигунства, організованого за участю членів Академії наук України.

У звіті від 25 квітня 1978 року йшлося про 20 найважливіших документів, здобутих у США: щодо бактеріологічної зброї, ракетобудування, військової сталі, гіроскопів та інших розробок. Викрадені новації впроваджували на заводах Антонова, Запорізькому абразивному підприємстві та «Південмаші».

Як розповідали співробітники КДБ, які керували цими операціями в Києві, у 1965–1987 роках майже 90% технологічних новацій у НДІ та на заводах ВПК радянської України ґрунтувалися на викраденій інформації. Щонайменше 80% «секретних зразків» надходили зі США переважно завдяки радянським інженерам і вченим — учасникам наукових обмінів, що діяли як радянські шпигуни на американській території.

Сучасні небезпеки: пострадянська «п'ята колона»

Після розпаду СРСР і Захід, і насамперед наукові та освітні установи США і Канади стали свідками масового напливу колишніх радянських науковців. За результатами мого дослідження, демографічна модель цього виїзду повністю повторювала структуру академічних обмінів радянських часів.

Понад 70% як радянських візитерів 1970–1980-х років, так і пострадянських мігрантів після 1991 року походили з радянської панівної політичної еліти, а понад 80% з них представляли лише одне місто — Москву. У період між 1991 і 2005 роками переважну більшість (85%) пострадянських академічних мігрантів, принаймні до Сполучених Штатів, становили росіяни за походженням. Якщо додати до них тих радянських російських науковців, які оселилися у США до 1991 року, побачимо дедалі численнішу російську академічну діаспору на Заході, особливо у Сполучених Штатах і Канаді. Понад 80% цієї діаспори на Заході становлять москвичі.

Один із моїх колег, якого я критикував за співпрацю з КДБ під час його поїздок до США до 1991 року, відверто пояснив мені: він мусив це робити, щоб отримати дозвіл на виїзд, але всі його московські колеги, що згодом іммігрували до США та Канади, були або агентами, або офіцерами КДБ у погонах. А тепер ці москвичі працюють у західних університетах і формально дистанціюються від Путіна, але не критикують політики Росії.

«Як вони можуть виступати проти російської політики, коли пов’язані з російськими панівними елітами своїм походженням, родинами, освітою! — розповідав мій знайомий. — І не забувайте про сильний промосковський вплив тих російських жінок, які вдало вийшли заміж за американських фахівців зі славістики й заохочують своїх чоловіків підтримувати проросійську політику, а не лише проросійські підходи в дослідженнях. Відверто кажучи, ці москвичі в західному академічному середовищі, особливо у славістиці, відіграють роль „п’ятої колони“ путінського режиму на Заході». 

Події останніх років повністю підтверджують ці спостереження. Чимало російських науковців на Заході уникають відкритої критики російського імперіалізму та війни проти України, натомість критикують «українську націоналістичну ідеологію». 2020 року один із таких «американських російських науковців», професор Каліфорнійського університету Юрій Сльозкін, отримав премію від знаменитого російського «Валдайського клубу», створеного ФСБ.

Як жартували в розмовах зі мною колишні офіцери КДБ, підтримуваний російськими спецслужбами «Валдайський клуб» завжди фінансував своїх союзників на Заході — таких як американські політологи Джон Міршаймер та Марлен Лярюель, які звинувачують Захід у війні в Україні. Ці зв'язки дають змогу російським науковим установам залишатися [3] частиною світової [4] наукової спільноти, забезпечуючи Росію технологіями для продовження війни.

Примітка: Розширену версію цього дослідження представили [5] на нараді «Український внесок у фізику елементарних частинок: історія та перспективи».

—

Сергій Жук, професор, доктор наук, викладач історії в Університеті Болл Стейт (Індіана, США); опубліковано у виданні ZN.ua [6]