Пакистан - єдина країна, яка отримала ядерну зброю всупереч волі світових держав. Ключову роль у цьому зіграв звичайний інженер, який одного разу повернувся додому з Нідерландів, маючи знання про передові технології збагачення урану і досвід роботи з чорним ринком.

Згодом Пакистан перетворив свої напрацювання на експортний товар, що кардинально змінило баланс безпеки не тільки в Південній Азії, а й у всьому світі. "Нова-Європа [2]" розповідає історію про те, як ядерна зброя не стримує конфлікти, а, навпаки, збільшує ризик ескалації, - особливо на тлі протистояння [3] з Індією.

Початок ядерної епохи та поділ Пакистану

Ядерна епоха почалася в серпні 1945 року, коли США вперше застосували атомну зброю проти Японії. Уже до 1964 року до ядерного клубу увійшли СРСР, Велика Британія, Франція і Китай. Щоб запобігти подальшому поширенню ядерної зброї, 1968 року було підписано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), який закріпив право володіння ядерною зброєю тільки за п'ятьма країнами;

Пакистан став незалежною державою 1947 року, коли Британську Індію було розділено на дві країни: Індію і Пакистан. Розділ супроводжувався хаосом: мільйони людей були змушені переселитися, спалахнули етнічні конфлікти. Від самого початку Пакистан мав складну структуру: країна складалася з двох частин - західної та східної, які знаходилися по різні боки Індії. Східна частина була густонаселеною, але бідною і мало представленою у владі. Це викликало протести;

Коли 1970 року партія зі Східного Пакистану виграла вибори, уряд у західній частині відмовився визнати її перемогу. Почалися репресії, люди зі Східного Пакистану масово тікали до Індії.

У грудні 1971 року Пакистан зазнав нищівної поразки у війні з Індією. Східна частина країни відокремилася, на карті з'явилася нова держава - Бангладеш. Понад 90 тисяч пакистанських військовослужбовців здалися [4] в полон. Це стало важким ударом і для суспільства, охопленого почуттям приниження і вразливості, і для армії, яку вважали опорою держави і символом національної гордості.

А для тодішнього міністра закордонних справ Зульфікара Алі Бхутто, який незабаром обійняв посаду президента, - приводом зробити висновок: Пакистану потрібна ядерна бомба;

Ще 1965 року Бхутто сказав [5]: "Якщо Індія зробить бомбу, ми будемо їсти траву, але теж створимо свою". Після поразки 1971-го ця фраза перестала бути риторикою і перетворилася на політичну програму.

Прийшовши до влади, Бхутто поставив перед країною стратегічну мету: відновити військовий баланс з Індією і не допустити повторення такої ганьби. Уже 1972 року він зібрав провідних учених-співвітчизників на таємній зустрічі і доручив їм створити власну ядерну зброю.

Читайте також: 73% українців підтримують відновлення Україною ядерного арсеналу [6]

Провал плутонієвого шляху 

Спочатку Пакистан зробив ставку на плутонієвий шлях - через реактори на природному урані та важкій воді, здатні виробляти плутоній, придатний для створення ядерних боєголовок. Так само робили Канада і Франція.

У 1950-х і 60-х роках Пакистан активно співпрацював із західними країнами. Зокрема з Канадою, яка в рамках мирної атомної програми побудувала [7] важководний дослідницький реактор у Карачі (KANUPP).

Однак після того як Індія 1974 року провела [8] перше ядерне випробування, Канада та інші країни згорнули співпрацю, а міжнародне співтовариство посилило контроль над експортом ядерних технологій. Плутонієвий шлях виявився заблокованим.

Крадіжка технологій і поворот до урану 

Все почало змінюватися 1975 року, коли до Пакистану повернувся [9] Абдул Кадір Хан - інженер-ядерник, який працював на європейському ядерному консорціумі URENCO в Нідерландах. Там він отримав доступ до передових технологій збагачення урану за допомогою газових центрифуг - іншого шляху до створення ядерної зброї.

Хан вивіз до Пакистану не тільки технічні креслення центрифуг, а й відомості про постачальників і логістичні схеми, а також контактні дані європейських фірм, які могли допомогти з обладнанням. Усе це стало основою майбутньої мережі незаконних поставок.

Потім Хан написав особистого листа (на той момент уже) прем'єр-міністру Зульфікару Алі Бхутто, запропонувавши змінити стратегію і зробити ставку на уранову бомбу, яку можна було б створити, оминаючи офіційні канали та заборони з боку Заходу. Бхутто погодився.

У передмісті Ісламабаду було терміново створено секретну лабораторію, пізніше названу на честь Хана - Khan Research Laboratories (KRL). Саме там протягом наступних років і велася основна робота з розробки газових центрифуг і накопичення збагаченого урану. KRL стала серцем пакистанської ядерної програми, Хан отримав практично необмежені повноваження, а пізніше - статус національного героя.

Читайте також: Україна не просто отримала ядерну зброю у спадок – вона стояла біля її витоків [10]

Зульфикар Али Бхутто, 1971 год. Фото: Dutch National Archives / Wikimedia [11]

Як Пакистану вдалося обдурити весь світ

Для створення ядерної зброї Пакистану були потрібні не тільки теоретичні знання, а й складна промислова база: з високоточними верстатами, спеціальними сплавами і компонентами подвійного призначення.

Тоді, у 1970-х і 1980-х роках, і з'явилася унікальна за масштабом і зухвалістю таємна мережа поставок, а Абдул Кадір Хан, який володів даром організації глобального чорного ринку, став її архітектором.

За допомогою мережі фіктивних компаній, створених у Швейцарії, Німеччині, Великій Британії, ОАЕ та Сінгапурі, Пакистан закуповував життєво важливі компоненти під виглядом медичного або промислового обладнання. Центрифуги, вакуумні насоси, ротори, магнітні підшипники і керуючі блоки - все це ввозилося в Пакистан за фальшивими документами, минаючи експортний контроль.

Одночасно Пакистан заручився підтримкою Китаю. Влада КНР була зацікавлена в стримуванні Індії (у 1960-х між країнами було кілька прикордонних конфліктів) і розглядала Пакистан як союзника. За даними [12] західних розвідслужб, у середині 1980-х років Пекін передав Пакистану креслення власної ядерної боєголовки, провів навчання інженерів і надав обладнання, необхідне для вироблення плутонію. 

США знали [13] про прогрес Пакистану у створенні ядерної зброї ще з кінця 1970-х років, але в умовах війни в Афганістані [14] вважали за краще закрити очі: Пакистан був важливим союзником у боротьбі з СРСР. Навіть після ухвалення 1985 року Поправки Пресслера, яка забороняє [15] допомогу країнам, що порушують режим нерозповсюдження, Вашингтон продовжував надавати підтримку, посилаючись на стратегічні інтереси. Лише 1990 року, коли радянські війська залишили Афганістан, США офіційно визнали [16], що Пакистан володіє ядерними технологіями, і припинили військове співробітництво.

Тим часом Абдул Кадір Хан і його команда досягли мети. Уже до 1987 року Пакистан мав [17] достатньо збагаченого урану для створення одного-двох зарядів. Довгий час країна уникала повторних випробувань, усвідомлюючи міжнародні наслідки.

Колишній міністр закордонних справ Пакистану Сахібзада Якуб Хан (ліворуч) і Абдул Кадір Хан на прийомі на честь успішних військових випробувань, Ісламабад, 15 квітня 1998 року. Фото: Reuters / Scanpix / LETA

Однак у травні 1998 року Індія провела [18] серію ядерних вибухів. Уже за два тижні Пакистан відповів [19]: шість потужних підземних випробувань у горах Белуджистану продемонстрували світові, що ісламська республіка теж стала ядерною державою.

"Сьогодні ми зрівнялися. Ми не менші за Індію", - урочисто заявив [20] того дня прем'єр-міністр Пакистану Наваз Шаріф. Так завершилася багаторічна програма, про яку весь світ знав, але яку ніхто не зміг зупинити;

Пакистан обійшов міжнародні правила, використовував стратегічні союзи і домігся того, що вважалося неможливим. У результаті весь світ отримав не просто прецедент, а й тривожний сигнал для глобальної архітектури нерозповсюдження ядерної зброї.

Читайте також: На питання що зроблять США, якщо РФ порушить Будапештський меморандум була відповідь: "Ми проявимо інтерес" [21]

Контроль не працює

У 2003-2004 роках стало відомо [22], що Абдул Кадір Хан, "батько" пакистанської ядерної програми, налагодив таємну мережу з продажу ядерних технологій. З'ясувалося, що він передавав креслення центрифуг, обладнання та інструкції країнам на кшталт Ірану, Лівії та Північної Кореї. Хан визнав провину, але поніс [23] лише символічне покарання - кілька років домашнього арешту. На поточний момент, за даними [24] Arms Control Association, Пакистан має приблизно 170 ядерних боєзарядів, що робить його однією з найбільших ядерних держав світу.

Історія ядерної програми Пакистану сьогодні перестає бути просто епізодом холодної війни - вона знову стає актуальною загрозою. Загострення конфлікту з Індією у травні 2025 року, обмін ударами та риторика про "неминучу відповідь" демонструють: наявність ядерної зброї не гарантує стабільності, а навпаки - робить локальні кризи потенційно катастрофічними.

Кадр державного телеканалу Pakistan Television показує момент підземного ядерного вибуху на полігоні, Пакистан, 30 травня 1998 року. Фото: Reuters / Scanpix / LETA

Перемир'я між Індією і Пакистаном, яке набрало [25] чинності 10 травня о 17:00 за місцевим часом, дозволило зупинити стрімку ескалацію конфлікту, але не усунуло основної загрози. Обидві держави, як і раніше, володіють ядерною зброєю і перебувають у нестабільному регіоні. Пакистанська ядерна програма, створена в обхід

міжнародних угод, і обмін ударами після теракту в Кашмірі знову показали, що ядерне стримування не запобігає конфліктам, а лише збільшує ставки. В умовах послаблення дипломатії та зростання технологічної доступності ядерна зброя стає не гарантією миру, а джерелом глобального ризику.

—

 Олексій Уваров [26], історик; опубліковано у виданні Нова газета - Європа [27]

Читайте також: 

• Як Україна передала Росії стратегічні бомбардувальники, які зараз знищують ракетами українські міста? [28]
• Хто зрадив Україну під час підписання "Будапештського меморандуму"? [29]
• Як Україна добровільно озброїла Росію, а сама роззброїлась [30]
• Ми востаннє звертаємося до Будапештського меморандуму - промова Президента України у Мюнхені [31]
• 25 років Будапештському меморандуму: що насправді обіцяли Україні [32]
• Як Захід та Україна повелися на фальшиве російське миролюбство [33]
•  Декілька слів про Будапештський меморандум - нам є до чого апелювати [34]
• Ще раз про Будапештський меморандум: настав час повернути Україні зброю [35]
• Знайшлись списки серійних номерів ракет які Україна передала РФ, тепер ці номери знаходять на уламках після обстрілів [36]
• Чому та хто змусив Україну роззброїти свою армію? [37]