Ця історія від Юрія Ніколова — чергове свідчення того, що в коридорах оборонних відомств іноді воюють не з агресором, а за відсотки маржі. Поки дрони стали «очима» і «жалом» цієї війни, система їхніх закупівель перетворилася на мінне поле, де головною жертвою може стати забезпечення фронту.

Поки українські захисники на передовій вираховують кожну одиницю «небесного флоту», у тилових кабінетах «Агенції оборонних закупівель» (АОЗ) розігрується драма зовсім іншого штибу. Як свідчить розслідування Юрія Ніколова для проєкту «Наші гроші» [2], під мільярдними контрактами на безпілотники спрацювала «міна», закладена ще минулого року зусиллями Генштабу та Міноборони.

Виявляється, що навіть у питаннях виживання нації бюрократична машина примудряється створювати умови, за яких виграють не найкращі технології, а ті, хто вчасно «здогадався» про плани замовника. Сарказм ситуації в тому, що ці контракти з офіційною маржею у 25% стають об’єктом такої запеклої боротьби, що забезпечення фронту часом просто відходить на другий план.

Суть нинішнього скандалу криється у так званих «авральних» опитуваннях. Наприкінці січня АОЗ почала шукати виробників ударних БпЛА та FPV-дронів, здатних виготовити величезні партії у надзвичайно стислі терміни — за два місяці (лютий-березень).

Читайте також: Про FPV-дрони та їхню роль у війні: якщо ситуація з БпЛА не зміниться, за рік нам доведеться сісти за стіл переговорів [3]

Для пересічного читача це звучить як «турбота про терміновість», але для ринку це виглядає як класична пастка. Враховуючи, що доставка комплектуючих із Китаю займає мінімум півтора місяця, отримати такий підряд може лише той магічний виробник, який заздалегідь знав про закупівлю і вже забив склади запчастинами.

Минулого року така схема вже дозволила одному «фавориту» отримати мільярди за дорогі та не надто якісні дрони, які військові потім згадували незлим тихим словом.

Параліч рішень та «є-Бали» як мірило істини

Головна проблема 2025 року полягала в тому, що Генштаб і Міноборони так і не спромоглися визначити чітку номенклатуру замовлень на 2026 рік. Поки одні лобіювали «дороге і безтолкове», але з максимальною націнкою, інші дивилися на рейтинг ефективності від команди Мінцифри. У цьому рейтингу чітко видно, які саме дрони насправді нищать ворога, і саме їх військові «купують» за свої віртуальні «є-Бали».

Проте замість того, щоб законтрактувати перевірені моделі, система пішла за принципом «не діставайся ж ти нікому», що призвело до небезпечного провисання у поставках. Тепер команді Михайла Федорова доводиться гасити цю пожежу в ручному режимі, аби фронт не залишився без «очей» через управлінську імпотенцію генералів.

Механіка формування ціни на дрони в Україні — це окрема ода непрозорості. Виробник сам малює ціну, отримує на неї «експертний висновок» у дружній організації, а потім зверху накидається законна чверть прибутку.

Хто ставить фінальний підпис під багатомільярдними угодами — таємниця за сімома печатками, хоча очевидно, що такі суми не підписуються без відома Ставки Головнокомандувача та міністра оборони. Проблема в тому, що «кваліфікаційні комісії» можуть бути напрочуд прискіпливими до одних виробників (не літає, не несе, не так світиться) і абсолютно сліпими до гріхів інших, якщо ці інші є «правильними людьми» для вітчизняного корупційного кокона.

Читайте також: Війна дронів: якою вона була, є й буде [4]

Донорська допомога в обхід «діп-стейту»

Найбільш показовим індикатором «якості» наших державних закупівель є поведінка західних партнерів. За даними розслідувачів, деякі іноземні донори вже настільки втомилися від специфічного українського «діп-стейту», що почали давати гроші виробникам напряму.

Вони самі їздять на фронт, самі опитують бойових пілотів і купують те, що працює, а не те, що гарно виглядає у паперових звітах АОЗ. Це створює паралельну реальність, де ефективна зброя купується за чесні кошти в обхід каламутних схем, поки державні мільярди продовжують крутитися в системі, де головним критерієм успіху є «договороздатність» виробника.

Сьогодні перед новою командою стоїть виклик: замість двомісячних «спринтів для своїх» запровадити нормальне шестимісячне планування.

Це дозволить підрядникам спокійно везти запчастини та формувати конкурентні ціни. Якщо ж закупівлі знову зведуться до коротких термінів для «обраних», це буде остаточним доказом того, що міна під енергосистемою — лише квіточки порівняно з міною під обороноздатністю.

Звірка даних між різними системами закупівлі (від «є-Балів» до прямого АОЗу) могла б відкрити багато цікавого про «правильних міндічів», але поки що ми бачимо лише чергову спробу Михайла Федорова врятувати ситуацію від генеральського «традиціоналізму», де дрони досі сприймаються як «весільні цяцьки», на яких можна просто непогано заробити.

—

Джерело: НАШІ ГРОШІ [2]

Читайте також: 

• Мародерство: фортифікації на Харківщині - в ОВА закривали очі на відсутність податків у договорах [5]
• Будівництво фортифікацій: фіктивні фірми, "засекречені" кримінальні справи та шахрайство з бюджетами обладміністрацій [6]
• Винних не шукали, порушення не виявляли: як тимчасова комісія ВР закрила очі на “злиті” 400 млн на фортифікаціях [7]
• Полтавська ОВА розікрала 200 мільйонів на фортифікаціях (ВІДЕО) [8]
• Як крали на деревені для фортифікацій у Харківській обласній військовій адміністрації [9]
• Не знали, як копати фортифікації. Часто в інженерних військ немає нічого, крім інженерів [10]
• Речі, які потребують змін, щоб вижити в битві з рашистами - погляд з окопу [11]