Мобілізаційне решето України: Рівніші за інших і "не народжені для війни"

1.00

Нет

Проблему недостатньої комплектації армії неодноразово озвучувало командування ЗСУ. Найбільшою проблемою є укомплектованість саме піхотної компоненти підрозділів, яка може сягати 10–20 % від штатної чисельності.

Як зазначив президент Володимир Зеленський на зустрічі з журналістами в травні 2025 року, Україна мобілізує в середньому 27 тисяч осіб на місяць, нагадує видання LB.ua [2].

Чому ж ці цифри не відображають реальної картини і що не так з мобілізацією?

Війна постійно змінюється. Між засобами й принципами ведення Першої світової та Другої — значна різниця. Однак сучасна війна змінюється ще швидше. Між війною 2022 року і 2025 року — величезна різниця. Та є те, що залишається незмінним. Для ведення війни потрібні три ключові компоненти: люди, зброя і гроші. Якщо виводити за дужки стратегічні й оперативні рішення воєначальників, саме перевага у цих компонентах зазвичай виграє війни. У питанні грошей і зброї Україна дуже залежить від допомоги партнерів, у першу чергу країн ЄС. Найважливіший компонент — людей, з яких складається армія, — ми можемо забезпечити лише самі.

Читайте також: Мобілізація: відповіді на найпоширеніші питання [3]

Проблему недостатньої комплектації армії загалом і військових частин, що ведуть бойові дії безпосередньо на лінії фронту, зокрема неодноразово озвучували командування ЗСУ, військовослужбовці й експерти. У грудні 2023 року тогочасний головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний зазначав, що слід додатково призвати 500 тисяч осіб, щоб покрити некомплект, сформувати нові військові частини й резерви.

У листопаді 2024 року директор фонду «Повернись живим» Тарас Чмут заявляв, що ЗСУ потребують не менш ніж 500 тисяч нових військовослужбовців лише для повноцінного доукомплектування. Найбільшою проблемою, за словами експертів, є укомплектованість саме піхотної компоненти підрозділів, яка може сягати 10–20 % від штатної чисельності.

Як зазначив президент Володимир Зеленський на зустрічі з журналістами в травні 2025 року, Україна в середньому мобілізує 25–27 тисяч осіб на місяць. Щомісячні ж втрати України значно менші з огляду на дані, теж озвучені лідером держави. 12 серпня в розмові зі ЗМІ президент озвучив втрати за попередній день: 18 загиблих, 243 поранених, 79 зниклих безвісти. Якщо екстраполювати ці цифри на середні місячні втрати, то останні, скоріш за все, становлять приблизно 10 тисяч, значна частина з яких не є безповоротними.

За таких показників мобілізація не лише б мала забезпечувати поповнення втрат, а й дозволяти проводити ротацію підрозділів на фронті. Тим часом військові й експерти говорять про скорочення кількості особового складу в підрозділах.

Читайте також: Михайло Онуфер: Армія – це зріз, показник країни. Якщо в країні відбувається хаос, в армії відбувається те саме [4]

СЗЧ (самовільне залишення частини)

За даними офісу Генерального прокурора, з лютого 2022 року по вересень 2025 року в Україні відкрили майже 290 тисяч справ за СЗЧ і дезертирство. Із них 2022 року — 10,4 тисячі, 2023 року — 25,4 тисячі, 2024 року — 91,1 тисячі, за 9 місяців 2025 року — 162,7 тисячі (у середньому 18 тисяч на місяць). Оці 18 тисяч СЗЧ на місяць і є причиною скорочення кількості особового складу в Силах оборони України і проблем з обороною, що виникають на низці напрямків.

Значно вплинула на ситуацію відмова законодавчої влади й керівництва Сил оборони встановити граничні терміни служби. Наприкінці 2023 року й на початку 2024 року, коли обговорювали закон про посилення мобілізації, прописали термін 36 місяців, що дозволив би в першій половині 2025 року демобілізувати людей, які воювали з початку великої війни, а до того часу мобілізувати необхідну кількість особового складу на заміну. Однак Україна отримала новий закон про мобілізацію без демобілізації.

Війна, скоріш за все, триватиме і 2026 року, тому варто розширити мобілізацію заради того, щоб навесні відпустити військовослужбовців, що воюватимуть уже чотири роки, у тимчасову демобілізацію (на пів року) або й у повноцінну, залежно від ситуації на фронті.

Окрім того, погіршує ситуацію відсутність цілісної системи захисту прав військовослужбовців. Останні стикаються з неналежним ставленням командирів, відмовами в переведенні в інші підрозділи, затримками або відмовами виплатити бойові, надати відпустку, підтвердити статус пораненого. Військові бояться скаржитися на неправомірні дії командирів, бо це часто лише погіршує їхню ситуацію. Військова служба правопорядку (ВСП) опрацьовує переважно порушення дисципліни в армії, а про звернення до неї одразу дізнається безпосередній командир, що часто призводить до додаткового тиску. Військовослужбовці часто не відчувають справедливості і соціальної захищеності, що негативно впливає на бойовий дух.

Ухвалення закону про військового омбудсмана стало першим кроком до вирішення ряду проблем, з якими стикаються військові, однак цього недостатньо, щоб сформувати систему захисту прав військовослужбовців. Правозахисники кажуть, що необхідно створити військову юстицію. Без цих інституцій омбудсман не зможе самостійно подолати кризу.

Читайте також: Про проблеми в ЗСУ, піар і «прості рішення» [5]

Блокування переведень — теж важливий елемент проблеми. Опинившись у конфліктній ситуації, у тому числі через некомпетентність командира, військовий часто не має можливості перейти в інший підрозділ. Тому певна кількість військовослужбовців вдається до СЗЧ як єдиної можливості для цього.

1 жовтня уряд за поданням Міністерства оборони нарешті ухвалив рішення про переведення військовослужбовців до інших військових частин, згідно з якими відповідне розпорядження командир зобов’язаний виконати протягом 30 днів, а протягом 72 годин ужити заходів щодо початку здачі посади військовослужбовцем. Також визначено чіткі підстави, які унеможливлюють переведення й дають можливість подати електронний рапорт на зміну місця служби через застосунок «Армія+».

Декотрі військові, що наважуються на СЗЧ, усе ж повертаються до лав ЗСУ. За даними ДБР, з 29 листопада 2024 року по початок серпня 2025 року на службу повернулися понад 29 тисяч бійців, які самовільно залишили частини (приблизно 3,6 тисячі на місяць). Однак це невелика частка із загальної кількості.

Фото: Суспільне Львів Робота ТЦК та СП у Львові

Мобілізаційне решето

Політичне керівництво України та керівництво Збройних сил пояснюють неможливість демобілізації відсутністю ресурсу на заміну. Президент Зеленський заявив, що демобілізуватимуть лише після завершення війни. Однак що ж заважає збільшити масштаби мобілізації та накопичити достатню кількість резервів, щоб бодай ротувати військових і давати їм більше часу на відпочинок і відновлення?

Щоб підготувати заміну військовим, немала частина з яких служить уже майже чотири роки, необхідно знайти військовозобов'язаних, мобілізувати, провести для них БЗВП тривалістю від 30 до 70 днів, розподілити по частинах, потім провести фахову підготовку тривалістю 14–40 днів і запобігти втечі в СЗЧ мобілізованих на всіх цих етапах чи після відбуття в зону бойових дій.

За словами військового омбудсмана Ольги Решетилової, самовільно залишають частини здебільшого нещодавно мобілізовані. Вони втікають безпосередньо з навчальних центрів або під час переведення до військової частини. Страх за власне життя множиться на усвідомлення безкарності за вчинення правопорушення, оскільки в серпні 2024 року парламент скасував кримінальну відповідальність за перший факт СЗЧ. Результат — зараз кожен другий мобілізований вчиняє СЗЧ, навіть не доїхавши до зони бойових дій.

Читайте також: Правоохоронці відкрили 289 600 справ про СЗЧ і дезертирство з початку широкомасштабної війни [6]

Так, є факти невідповідного ставлення до мобілізованих в навчальних центрах, поганих умов проживання в навчальних центрах та нерелевантної для сучасної війни підготовки. Останнє, до речі, відбувається через небажання досвідчених бойових сержантів чи офіцерів працювати інструкторами за грошове забезпечення в розмірі 30 тисяч гривень. Однак більшість нещодавно мобілізованих втікають не через перелічені проблеми, а через небажання ризикувати своїм життям і через розуміння, що правоохоронці не будуть докладати зусиль для пошуку та притягнення до відповідальності тих, хто пішов у СЗЧ.

4 вересня Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт, яким фактично повернула кримінальну відповідальність за самовільне залишення частини, однак, розв'язати або принаймні зменшити проблему, необхідна системна політика, у першу чергу слід створити військову поліцію та військову прокуратуру.

Резерв+ чи «Резерв мінус 5 мільйонів»? Як застосунок для обліку перетворився на касу для ухилянтів
За оцінкою Financial Times, станом на листопад 2024 року мобілізаційний резерв України становив 4,3 млн чоловіків, з яких 600 тисяч були заброньовані, а 900 тисяч не зареєстровані в жодних реєстрах. На підконтрольній зараз Україні території до повномасштабного вторгнення проживали приблизно 8,2 млн чоловіків віком від 25 до 60 років, однак 1,2 млн вже були мобілізовані або пішли добровольцям, 1,5 млн не придатні до військової служби, а 1,2 млн виїхали за кордон.

З приблизно 9,7–9,9 млн чоловіків віком від 18 до 60 років, що не перебувають в окупації, за оцінками експертів, лише 4,7 млн вчасно оновили дані в Резерв+ чи фізично в ЦНАП або ТЦК та СП. Це означає, що близько 5 мільйонів чоловіків не виконали вимог закону. Держава ж не ухвалила жодних системних рішень для того, щоб поставити цих людей на облік.

У березні 2025 року Верховна Рада ухвалила закон, за яким громадяни, які вчасно не оновили даних для військового обліку, можуть сплатити штраф у розмірі 8500 гривень й актуалізувати їх. На початку липня в застосунку «Резерв+» запрацював сервіс сплати штрафу за порушення військового обліку, а в серпні ще й додали можливість сплатити штраф за інше порушення — неприбуття за повісткою. Мінімальна сума штрафу за все однакова — 8500 гривень.

«Сплатіть штраф онлайн». Як оновлення в Резерв+ підсвітило незлагодженість між Міноборони і ТЦК
Такі технологічні спрощення мали б логіку, якби паралельно посилено карали за ухилення від мобілізації, однак поки що влада не впроваджує цього, не бажаючи втрачати підтримку суспільних верств, що всіма силами уникають реалій війни. Із закону про мобілізацію взагалі прибрали майже всі покарання для ухилянтів, зокрема, обмеження розпоряджатися коштами.

Читайте також: Командир роти БПЛА: “Налаштуйте нормальну систему, і ніхто не йтиме в СЗЧ” [7]

Ухилянт сьогодні — цінний виборець завтра

Проблема мобілізації — її недостатніх темпів і жахливої якості — зараз найбільш значуща для фронту. Втрати військових частин безпосередньо залежать від укомплектування: що гірше заповнений штат, то гірше функціонує система і вища ймовірність проривів лінії оборони та значних втрат. Краще заповнений штат — краще функціонує частина, більше можливостей ротувати, надавати відпустки.

Однак в українському політикумі тема мобілізації виглядає своєрідною грою в гарячу картоплю, коли кожен намагається якомога швидше скинути із себе відповідальність за цей процес. В умовах, коли всі з якогось дива задумуються про вибори та власні рейтинги, жахливим сном будь-якого політика є асоціація з повістками та бусифікацією. Відтак проблем мобілізації ніхто, крім військових, не комунікує: ні Міністерство оборони, ні Кабінет Міністрів, ні Офіс Президента, ні Верховна Рада. У публічному просторі — лише популісти, як Олексій Гончаренко, що, прагнучи отримати голоси своєрідної «партії ухилянтів», закликає дозволити виїзд за кордон усім чоловікам.

Тож поки що ніхто не планує долати проблеми з мобілізацією, через які ускладнюється ситуація на фронті. Системні перевірки перебування на обліку на вулицях, на робочих місцях, на блокпостах; посилення покарань й обмежень для ухилянтів, зокрема й блокування рахунків; покарання за дезінформацію про мобілізацію; перегляд системи бронювання й інших способів відкосити (фальшиве здобуття вищої освіти, неправдиві інвалідності чи опікунства) — це все примусові заходи, які хоч і необхідні, проте неодмінно знизять рейтинги та погіршать суспільну думку.

Читайте також: Командир про причини СЗЧ: безкарність, дикі чутки та погана підготовка [8]

Системне ухилення від призову на військову службу під час мобілізації карають позбавленням волі на строк від 3 до 5 років згідно з 336 статтею Кримінального кодексу, однак на практиці статтю не застосовують. Окрім посилення відповідальності для ухилянтів, варто запровадити відповідальність за інформаційні дії, спрямовані на підрив мобілізації, аби карати блогерів штибу Мирослава Олешка чи блогерів-юристів, що знімають відео конфліктів з поліцією та ТЦК, які самі ж і провокують.

Комунікаційна стратегія — чизбургери: чому «Азов» може в рекрутинг, а Міністерство оборони — ні?
Представники державної влади, не бажаючи вдаватися до батога, не пропонують і пряника: відсутня ініціатива створити єдину інформаційну політику, яка сприяла б формуванню позитивного іміджу мобілізації, пояснювала потреби, розвінчувала дезінформацію, була б узгодженою та скоординованою. Держава повинна через усі можливі канали доносити суспільству, що триває війна на виснаження і невідомо, коли вона закінчиться, тож краще підготуватися і заплановано піти в хороший підрозділ на обрану власноруч посаду.

І необхідно прицільно працювати з різними аудиторіями, проблему з чим показала публічна стратегія «контракту 18 – 24», в рамках якої молодь переконували підписати контракт, розповідаючи, скільки чизбургерів можна купити за разову виплату. У підсумку за перші два місяці контракт підписали менш ніж 500 людей, що явно не той результат, на який сподівалися.

Рекрутингові кампанії таких підрозділів, як 12 бригада НГУ «Азов», Третя штурмова бригада, 13 бригада оперативного призначення «Хартія» є доволі успішними, оскільки пропонують три важливі речі: якісну систему управління (рекрут розуміє, що його життя берегтимуть), передбачуваність (рекрут розуміє, на яку посаду йде і що від нього вимагатимуть), якісну патронатну службу (рекрут розуміє, що якщо його поранять — про нього подбають, якщо він загине — подбають про його сім'ю).

Очевидно, що мобілізація лякає більшість цивільного населення. Це кардинальна зміна в житті людини, випробування для сім'ї, ризик смерті. Через ефективні російські інформаційні кампанії за участю декотрих українських блогерів і через відсутність адекватних державних кампаній сформувалася суспільна константа, що мобілізація в армію дорівнює смерті. Це призвело до страху мобілізації вже на рівні інстинктів, коли логічних аргументів не сприймають.

Читайте також: Донька змусила повернутися в армію. Хотів тікати полем. Історії бійців, що воюють після СЗЧ [9]

Поєднання цього страху й відчуття, що можна відкосити через вади системи, призводить до того, що значна частина військовозобов'язаних не дотримується закону, не оновлює даних, не приходить за повісткою. Що спонукає ТЦК до силової мобілізації, яку супроводжують спроби родичів, друзів чи колег відбити (зазвичай без наслідків) чоловіків, яких везуть уточнити дані.

Варто працювати над зміною суспільного образу армії, своєрідним ребрендингом. Просувати рекламу підрозділів з хорошим іміджем через усі можливі комунікаційні канали. Поступово масштабувати підходи й системи рекрутингу таких підрозділів, як 12 бригада НГУ «Азов», Третя окрема штурмова бригада, 13 бригада оперативного призначення «Хартія», на всі Сили оборони України.

Замість 130–150 бригад, комплектація піхотного складника в яких становить у середньому 10–20 %, за оцінками самих військових і волонтерів, мабуть, варто залишити 90–100 найефективніших бригад. Також варто не ускладнювати систему управління, створюючи нові сили й роди військ на кшталт Штурмових військ чи множачи органи управління на кшталт ОСУВ й ОТУ.

Інша нагальна проблема — корупція. Кожен інфопривід на тему корупції, особливо у сфері оборони, вартує українській державі довіри суспільства й бажання громадян виконувати свої обов'язки перед нею. Історії з хабарями в ТЦК, МСЕК, крадіжками на оборонних замовленнях і будівництві фортифікаційних споруд впливають також і на моральний стан військових.

Читайте також: Павло Казарін: "Партія ухилянтів" [10]

Повертаючись до умовної «передбачуваності», доволі успішним є і рекрутинг в Сили безпілотних систем, оскільки людина отримує гарантію, що її не будуть переводити в піхоту і затикати нею черговий прорив на фронті, що утворився якраз через нестачу особового складу. Необхідно проводити якісні комунікаційні кампанії, щоб заповнити хоча б небойові посади — в логістиці, військовій медицині, інших службах тилу. Людина, яка прагне уникнути мобілізації, повинна чути від влади та з усіх інформаційних каналів, що їй краще за власним бажанням знайти прийнятне для себе місце в Силах оборони і бути корисною там.

За останній рік було чимало історій про переведення в піхоту дронників, артилеристів, механіків і т.д., що зменшило довіру до таких пропозицій служби. Такі практики можливо викорінити, лише якщо достатньо особового складу в лінійних підрозділах. А як можна побачити, переведені з тилових посад або бусифіковані дуже швидко йдуть з лінії фронту в СЗЧ.

Більшість людей лякає перспектива опинитися на полі бою. У той самий час очевидно, що під час війни кожен може опинитися в ситуації, коли доведеться дати бій ворогу. Питання в тому, як емоційно підготувати людину до такої перспективи. І в цьому випадку варто звернутися до досвіду «Азову», який ще далекого 2015-го утворив хорунжу службу, на яку покладена психологічна й ідеологічна робота з особовим складом.

Фото: зі сторінки бригади Рекрутинговий центр Третьої окремої штурмової бригади у Львові. Липень 2023.

Рівніші за інших і не народжені для війни

Відсутність справедливості — ще одна важлива проблема, яка ятрить рану суспільства і армії зокрема. Система, у якій обов'язок захищати не для всіх, може згубити волю суспільства до боротьби і загалом бажання асоціювати себе з державою.

Необхідно ретельніше моніторити роботу працівників ТЦК й унеможливити використання обхідних корупційних схем. Суспільство було б менш критичним до мобілізаційних процесів, якби побачило показові процеси щодо незаконного збагачення працівників МСЕК чи ТЦК — максимальні терміни ув'язнення й конфіскацію майна. Поки ж ми маємо лише протилежні випадки — як, скажімо, зі сумнозвісною Тетяною Крупою.

Мобілізація зараз охоплює переважно людей з доходом нижчим від середнього — тих, хто не зміг купити собі бронь, місце у ЗВО, фальшиву інвалідність чи опікунство. Доходить до того, що в навчальних центрах опиняються ті, кого найлегше бусифікувати: алкоголіки, наркомани, безпритульні, люди з проблемами психіки. Вони не потрібні армії, розкладають дисципліну, але створюють ілюзію укомплектованості підрозділу.

Читайте також: Культурний Шлях на Захід: як 3000 ухилянтів не повернулися з-за кордону за сприяння Мінкульту [11]

Грає роль і територіальний фактор — значно більше мобілізують жителів сіл і невеликих міст, де люди живуть переважно за місцем прописки. А мешканців великих міст: Києва, Львова, Одеси, Дніпра, Харкова — мобілізувати важче через вищу мобільність і загалом складність знайти людину в місті-мільйоннику. Не часто побачиш перевірки документів у центрі Києва, чи не так? Однак справедливість — це не мобілізація лише менш заможних верств населення, а й айтішників і блогерів на Рейтарській.

Фото: facebook У травні 2024 року українського співака Віталія Козловського перевели на посаду солдата резерву до 22 ОМБр, за місяць його звільнили в запас «через сімейні обставини або інші поважні причини».

Суспільство та військові негативно сприймають привілейованість певних верств населення. Історії з обставинами служби таких діячів, як Віталій Шабунін, чи зірок шоубізнесу, як Віталій Козловський і Костянтин Бочаров (Melovin), викликають відчуття, що війна не для всіх.

Читайте також: Як (не) карають організаторів схем для ухилянтів які деморалізують армію та населення [12]

У травні 2024 року українського співака Віталія Козловського перевели на посаду солдата резерву до 22 ОМБр, за місяць його звільнили в запас «через сімейні обставини або інші поважні причини».Фото: facebook
У травні 2024 року українського співака Віталія Козловського перевели на посаду солдата резерву до 22 ОМБр, за місяць його звільнили в запас «через сімейні обставини або інші поважні причини».

Під постами деяких лідерів думок про мобілізацію їхніх чоловіків чи родичів сотні людей пишуть про співчуття. Та й самі вони часто спекулюють на темі мобілізації, називаючи її помстою за якусь свою діяльність. Частина суспільства досі сприймає Сили оборони як якусь зовнішню реальність, яка не має зачіпати їх — «рівніших» і не народжених для війни. Захищати державу, на думку таких людей, мають якісь неокреслені «інші».

Читайте також: Полювання на військкомів. Як Україна намагалася щось покращити в мобілізації і чому нічого не вийшло [13]

Виїзд 18 – 22 замість контракту 18 – 24

З 28 серпня чоловіки віком від 18 до 22 років включно отримали можливість виїжджати за кордон. Уряд пояснив, що такий крок може стримати батьків від рішення вивезти неповнолітніх синів з України. Однак з кризи еміграції 17-річних юнаків таке рішення створило кризу еміграції 17–22-річних. Зміну умов виїзду молодь сприймає як можливість, якою треба скористатися, поки не пізно, оскільки немає певності, що це рішення не скасують і мобілізаційний вік не знизять.

З 28 серпня по 19 вересня 2025 року, за даними польської прикордонної служби, на українсько-польському кордоні зареєстрували майже 53 тисячі перевірок чоловіків – громадян України віком 18–22 роки, з яких майже 40 тисяч — на в'їзді до Польщі. Наслідки такої повальної міграційної кризи будуть величезними — окрім поглиблення дефіциту трудових ресурсів у цивільному секторі економіки та ОПК, це ще й урізання мобілізаційного резерву, який міг бути задіяний, якщо війна на виснаження триватиме і в наступні роки.

Читайте також: Як дозвіл на виїзд за кордон чоловікам 18-22 років позначився на ринку праці та які проблеми можуть виникнути в майбутньому? [14]

Виїзд за кордон до 22 років. Чому це рішення викликає чимало побоювань

Демографічні наслідки такого рішення теж жахливі. Чоловіків віком 18–22 років в Україні через виїзд молоді на початку повномасштабного вторгнення та перед ним і так залишилося небагато — близько 500–700 тисяч. Значна частина молодих людей, які залишалися в Україні, тепер виїдуть, переважно назавжди.

Знову ж таки, відчуття несправедливості може зіграти злий жарт. З початку війни чимало молоді добровільно пішло в Сили оборони України і зараз відчуває себе зневаженою, оскільки не часто вдається навіть потрапити на ротацію, не те що демобілізуватися після років служби, а однолітки тим часом отримали можливість покинути країну.

Політичні ж причини такого рішення очевидні. Чимало сімей тепер можуть відправити синів відповідного віку за кордон і не переживати за їхню безпеку. Також влада сподівається на покращення стосунків з молоддю після протестів за збереження незалежності антикорупційних органів. Що в комплексі може призвести до росту рейтингів на тлі вдячності великих верств суспільства.

Читайте також: Студентська «евакуація»: як геніальний план влади втримати молодь в Україні призвів до кадрового голоду та закриття кафе [15]

Національний кешбек і соціалка замість витрат на оборону — ми вже виграли війну?
По-справжньому гідне грошове забезпечення — теж важливий фактор для успіху мобілізації. Уклавши контракт, сьогодні рекрут, залежно від звання, отримує від 24 до 30 тисяч гривень. Ці цифри просто жалюгідні порівняно з 20–25 тисячами доларів одноразової виплати, яку отримують контрактники в РФ. Ненормально і те, що військовослужбовці на передку повинні витрачати частину, якщо не всі свої бойові, на закупівлю необхідного спорядження чи техніки.

Наразі мінімальний розмір грошового забезпечення — 20 130 гривень для рекрута. Залежно від місця несення служби та виконуваних завдань українські військові додатково отримують 30, 50 і 100 тисяч гривень (поділені на кількість днів безпосередньої участі в бойових діях або в їх забезпеченні чи управлінні ними). Військовослужбовець на ЛБЗ додатково може отримати 70 тисяч гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі в бойових діях. Грошове забезпечення для військових на передовій, незалежно від безпосередньої участі в бойових діях, цілком можна підтягнути до бодай давно обіцяних 200 тисяч гривень на місяць.

Читайте також: Куди цивільному йти воювати? Роз’яснення для охочих край боронити [16]

Зарплата нашого оборонця: скільки слід платити за захист України

Так, в Україні грошей під час війни більше не стає, але чомусь на Національний кешбек, єПідтримку, підвищення стипендій і державні гранти після протестів студентів проти втручання в роботу НАБУ та САП, загальне зростання витрат на соціальну сферу в бюджеті на 2026 рік гроші знайшли.

В умовах четвертого року війни на виснаження пріоритетом бюджету на 2026 рік стало зростання не видатків на оборону, а видатків на соціальні програми. Фінансування Міноборони в проєкті бюджету зросте на 0,6 % порівняно з 2025 роком, а МВС скоротиться на 0,1 %.

Водночас невоєнні витрати значно зростуть: бюджет Мінсоцполітики — на 44,7 млрд грн (+10,6 %), МОЗ — на 30,7 млрд грн (+14 %), Мінрозвитку — на 15,8 млрд грн (+89,1 %), МОН — на 9,2 млрд грн (+14,4 %), МКСК — на 4,7 млрд грн (+41,9 %), Мінʼюсту — на 3,4 млрд грн (+16,8 %). Майже на 150 млрд грн (+20,5 %) зростуть доходи місцевих бюджетів, що альтернативно могли б піти на рахунки бойових бригад.

Тому якби було бажання не підняти чи зберегти рейтинги, а розв'язати проблеми з поповненням Сил оборони, то кошти на разові виплати хоча б 5–10 тисяч доларів (200–400 тисяч гривень) за підписання контракту й на розширення і покращення якості мобілізаційних процесів знайшлися б.

У влади є доволі природне бажання подобатися людям, однак війна — час непопулярних рішень. А до виборів спочатку треба дожити як державі. Проте керівництво держави, схоже, чомусь певне, що війна закінчиться до того моменту, як проблеми, що накопичуються і ніким не вирішуються, призведуть до катастрофічних наслідків. А дуже не хотілося б програти війну ворогові, який також виснажився, в останньому, чемпіонському раунді.

Москва все ще має ілюзію, що може нас дотиснути. Позбавити її цієї ілюзії — одна з наших стратегічних цілей

—

Олександр Базар, аналітик Київського інституту національного інтересу; опубліковано у виданні LB.ua [2]

Читайте також: