Тирани, диктатори, терористи, екстремісти – усі вони сприймають поступки як слабкість, а поважають лише силу. Про це повинні не забувати й українці, чимало з яких ще не так давно – принаймні до 2014 року (а багато хто й потім) – не бачили в Росії загрози.

Лінійна концепція часу, що утвердилась у Західному світі разом із християнством у часи пізньої античності, звучить вельми привабливо. Мовляв, час (а разом з ним історія, людство і все суще) невпинно рухається вперед, а отже жоден момент майбутнього не може повторювати те, що вже було. А під рухом вперед людина дуже часто підсвідомо уявляє осягнення чогось кращого, ніж було раніше. Тож нічого дивного, що для лінійного сприйняття часу зазвичай характерний оптимізм. Іноді виправданий, але дуже часто – ні. Чимало прикладів останнього варіанта дає вчителька, яку ніхто й ніколи не хоче слухати – історія, пише видання ZAXID.net [2].

Класичний до нудоти приклад невиправданого оптимізму – ідея «кінця історії» Френсіса Фукуями, висловлена під впливом кінця Холодної війни та краху комуністичних режимів Центрально-Східної Європи на чолі зі СРСР. Проте замість остаточного загальносвітового тріумфу ліберальної демократії та ринкової економіки ми бачимо політичну й насамперед ідейну кризу Заходу, наростання хаосу і ширення вогнищ військових конфліктів у різних закутках світу.

Читайте також: Чому для перемоги України у війні з Росією треба давати відповіді на екзистенційні питання про добро та зло [3]

Російсько-українська війна, напад ХАМАСу на Ізраїль, напади єменських хуситів, кривава бійня в Сирії, наростання агресивності Ірану, КНДР і Китаю – ці та інші приклади демонструють не тільки те, що історія не має «кінця». Вони наочно показують, що нинішні політичні лідери Заходу так і не вивчили один дуже важливий урок – диктаторів і екстремістські рухи неможливо заспокоїти поступками чи контролювати масштаби їхньої агресії.

Найболючішим для України зразком є політика США щодо підтримки нас у війні проти Росії. З одного боку, сам факт її наявності – це вже одна з ключових запорук успішного стримування російської агресії. Без американської (а ширше – західної) фінансової чи військової допомоги українська армія вже не надто мала б чим воювати, а економіка зазнала б колапсу. Та, з іншого боку, впадає в око риса, на якій уже неодноразово наголошували фахівці: метою США є не перемога України, а запобігання її поразці. А це дуже велика різниця.

Одним з головних творців зовнішньої політики адміністрації Джо Байдена є його радник з питань національної безпеки Джейк Салліван, чиїм головним кредо є уникання ескалації збройних конфліктів шляхом переговорів і компромісів. Звісно, Салліван не єдиний і не перший, хто творить цю лінію. Але саме він в часі президентства Байдена став її втіленням.

Читайте також: Футуролог Френсіс Фукуяма: Доля світової ліберальної демократії – в руках українців [4]

Проявом такого підходу є й затягування постачання Україні багатьох гостро необхідних видів озброєнь – щоб не надто спровокувати Росію і не спричинити ескалацію. Чимало експертів вважає, що якби ЗСУ отримали більше західного озброєння (зокрема техніки) і в стисліші терміни, то ще 2022 року шанси на успішний контрнаступ на півдні були б куди вищими. Затягування ж дало час росіянам укріпитись, і всі ми бачили цього літа й осені, до чого це призвело. Намагання не загострити конфлікт призвело лише до його затягування, а отже й більшої кількості жертв та руйнувань.

Схожа історія і з головними «ньюзмейкерами» останніх тижнів – хуситами [5]. Ці ісламські екстремісти в Ємені (країні, що існує хіба що де-юре) за активної фінансової та збройної підтримки Ірану фактично паралізували судноплавство в одному з ключових регіонів – Червоному морі – що вкрай негативно впливає на світові ринки. Вони відкрито атакують, зокрема, американські кораблі. Суцільна ескалація. Іронічно, що саме адміністрація Байдена 2021 року «заради покращення гуманітарної ситуації в Ємені» викреслила хуситів зі списку глобальних терористичних організацій, куди тих внесли в часи Дональда Трампа.

Читайте також: Пірати Червоного моря: хто такі хусити — єдине угрупування, яке по-справжньому підтримало ХАМАС [6]

Таких прикладів американської пасивності [7] й нерішучості лише за останній час чимало. Нерішучість адміністрації Барака Обами призвела до перетворення протистояння в Сирії на повномасштабну бійню з численними військовими злочинами, вчиненими урядовими військами та росіянами, котрі їх підтримували.

Так звана «Іранська угода» 2015 року не зупинила Іран від подальшої розробки ядерної зброї і розгортання ще більшої кількості підконтрольних собі екстремістських рухів у Лівані, Сирії, Іраку, Ємені ті в інших країнах регіону. Як і від постачання тисяч «шахедів», якими росіяни тероризують Україну. А самовпевнені спроби Дональда Трампа зачарувати особистою харизмою північнокорейського диктатора Кім Чен Ина досягли такого ж нульового результату, як і політика «стратегічного терпіння» часів Обами. КНДР і надалі – нарівні з Іраном, Росією і (менш відверто) Китаєм – є головним підбурювачем спокою у світі.

Окремий сюжет – відсутність на Заході адекватних реакцій на агресивні кроки Росії. І адекватної оцінки цієї держави як такої. Можна пригадати, як незадовго після російського нападу на Грузію 2008 року щойно обраний президент Обама ініціював «перезавантаження» відносин з РФ.

Читайте також: 

•  Як беззуба реакція Заходу на окупацію Грузії РФ заохотила Путіна напасти на Україну [8]
• Фюрер-сюрприз. Чому фашизація Росії застала Захід зненацька і це ще не кінець [9]

Помилка в перекладі напису на символічній кнопці – «перегрузка» замість «перезагрузка» – мала б натякнути на перспективи таких дій, але – ні. Далі була надто пасивна реакція на анексію Криму й агресію на сході України у 2014 році та вже згадана надмірна стриманість у постачанні українцям зброї напередодні й під час повномасштабного російського вторгнення. Як бачимо, все лише заохочувало російського диктатора до подальшої агресії, а не стримувало.

Це є частиною глибшого нерозуміння сутності Росії, її політичних еліт та суспільства загалом. Натхненні мріями про «кінець історії», західні лідери упродовж 90-х років щедро засипали кризову Росію найрізноманітнішими дотаціями і кредитами, часто без особливих умов та вимог. Бо вірили (як колись і щодо Китаю), що економічний добробут зробить росіян і Росію адекватною частиною міжнародної спільноти. Для порівняння, Україні висували купу умов – передусім ядерне роззброєння – вже заради самого початку переговорів про фінансову підтримку.

Відсутність жорстких реакцій США на російські дії, не кажучи вже про Західну Європу з нестримним бажанням деяких її ключових країн торгувати з РФ (навіть за рахунок декларованих цінностей), повертає нас до початкового сюжету про лінійність часу. В історії справді не буває двох цілковито ідентичних ситуацій. Але деякі з них настільки схожі, що закрадається думка – стародавні греки й римляни щось таки знали, коли уявляли час циклічним.

Читайте також: Експерт Центру оборонних стратегій: "Доки Україну тримають у сірій геополітичній зоні небезпеки, Путін надіється переламати нас" [10]

Як тут не згадати історію «умиротворення» нацистської Німеччини упродовж 1930-х років. Здавалось би, канонічний приклад того, як поступки й потурання диктатору призводять лише до посилення його апетитів і аж ніяк не запобігають війні. От тільки перед війною, як казав Черчилль, «умиротворювачі» отримують ще й ганьбу.

У випадку США такі помилки, окрім небажання вивчити історичний досвід, мають ще одне важливе підґрунтя – травматичний для американського суспільства досвід інтервенцій в Афганістан та Ірак, які завершились – попри всі зусилля – фіаско. Якщо копнути ще глибше, то натрапляємо на ще одну схожу травму – війну у В’єтнамі. Усе це посилює гучну на Заході критику лівих сил, котрі в бідах світу люблять винуватити не диктаторів і терористів, а «американський імперіалізм».

Читайте також:  На що сподівається путінський режим і до чого тут Захід? [11]

Дуже влучно щодо цієї проблеми висловився колишній радник з питань національної безпеки президента Дональда Трампа, генерал Герберт Макмастер у своїй книзі «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу»: «Поверхове розуміння історії часто є оманливішим, ніж повне незнання». Не в міфічному «американському імперіалізмі» корінь проблем сучасного світу. Невдалий досвід минулого не повинен перекривати очевидну аксіому – зло буде розростатись доти, доки не буде покараним. Інакше не буває.

Уже навіть самі росіяни не приховують, що ніякий компроміс з Україною їх не цікавить. У нещодавній публікації Дмітрій Мєдвєдєв прямо заявив: «Наявність самостійної держави на історичних російських територіях тепер буде постійним приводом для поновлення військових дій. ...Це може статись і через десять, і через п’ятдесят років». Можна багато потішатись з алкоголізму Мєдвєдєва. Але немає сумніву, що так думає і Путін, і більшість росіян [12].

Читайте також: США могли б задушити Росію трьома способами. Чому вони цього не роблять? [13]

Про таку одвічну, історичну агресивність Росії, яку тимчасово приборкує хіба що військова поразка на кшталт Кримської війни у середині ХІХ століття, повинні пам’ятати у високих кабінетах тих держав, які прагнуть зберегти хоча б якусь подобу цивілізованого ладу у світі ХХІ століття.

Що тирани, диктатори, терористи, екстремісти – усі вони сприймають поступки як слабкість, а поважають лише силу. Про це повинні не забувати й українці, чимало з яких ще не так давно – принаймні до 2014 року (а багато хто й потім) – не бачили в Росії загрози. І навіть після анексії Криму й окупації частини Донецької та Луганської областей пожадливо слухали обіцянки «побачити мир в очах Путіна».

—

Фото:  ILLUSTRATION BY DOUG CHAYKA / Vanity Fair

Роман Лехнюк, опубліковано у виданні ZAXID.net [2]

Читайте також: 

• Чому історія це також зброя [14]
• Україна і майбутнє Європи [15]
• 10 помилок Заходу щодо України у 2014-2019 роках. Лекція екс-посла Канади Романа Ващука [16]
• Які пʼять ключових викликів можуть чекати Україну в 2024 році [17]
• Досвід Другої світової війни показує як вільним країнам перевершити диктатури типу путінської [18]
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити [19]
• Уроки історії. Українська армія уже вигравала великі битви зимою [20]
• Збройні Сили - від «бастіону застою» до гаранта незалежності [21]
• Які зміни потрібні ЗСУ, щоб на полі бою зменшити кількість людських втрат [22]