Правозахисні організації, міжнародні організації та експерти неодноразово закликали Верховну Раду змінити законодавство про колабораційну діяльність. Причиною занепокоєння є порушення вимог міжнародного гуманітарного права і переслідування українців, які намагаються вижити в окупації. 

Про це йдеться в повідомленні Ценра gрав людини ZMINA [2].

Наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ Інна Вишневська пояснює, наскільки законодавець готовий реагувати на недоліки в законодавстві про колабораційну діяльність та про що йдеться в запропонованих законопроєктах у цій сфері. 

Загалом наразі у Верховній Раді зареєстровано 16 законодавчих ініціатив, спрямованих на вдосконалення кримінальної відповідальності за співпрацю з окупаційною владою або на встановлення обмежень (позбавлень) окремих прав тих людей, які підозрюються, обвинувачуються або визнані винними у вчиненні колабораційної діяльності чи інших злочинів проти основ національної безпеки України.

Із загальної кількості законопроєктів десять надано для ознайомлення народним депутатам, два – скеровано на розгляд у профільний комітет ВР, два – отримали висновок комітету. І лише два з них Верховна Рада ухвалила за основу в першому читанні.

Як ми бачимо, жоден з цих законопроєктів не дійшов до своєї фінальної стадії ухвалення – підписання президентом України та набуття чинності. Це, на мою думку, пов’язане з відсутністю політичної волі законодавця на ухвалення рішення про внесення змін до статті 111-1 Кримінального кодексу України.

“Не на часі” – основний аргумент, яким обґрунтовується будь-яке внесення змін, що стосується тимчасової окупації, перебування населення на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), обмеження прав цього населення й притягнення до кримінальної відповідальності.

Читайте також:  Кого притягнуть до відповідальності за колабораціонізм в освітній діяльності? [3]

Негативні наслідки полягають у тому, що наразі є низка вироків, які порушують норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції, додаткові протоколи до них. Наслідками в далекій перспективі стане те, що співгромадяни, які залишилися на ТОТ, дедалі більше від нас віддалятимуться. Оскільки люди розуміють: у якій би ситуації вони не перебували, однаково це закінчиться притягненням їх до кримінальної відповідальності.

Найбільша кількість законопроєктів (11) стосується змін до Кримінального кодексу України, які передбачають посилення кримінальної відповідальності. У деяких випадках пропозиції законодавця є дійсно слушними. До прикладу, декількома законопроєктами пропонується доповнити штрафом санкції, які наразі передбачають лише позбавлення права обіймати посади. Це дозволить розв’язати проблему, коли визнана винною людина не обіймає жодної посади, і, як наслідок, такий вид покарання не матиме на неї жодного впливу. 

Доволі велика кількість пропозицій стосується внесення змін до конструкції об’єктивної сторони та суб’єктного складу статті 111-1 ККУ. Інколи ці пропозиції цілком логічні, зокрема пропозиції щодо групування діянь за окремими ознаками сфери вчинення (економічна, господарська тощо) або за обставинами. Водночас низка пропозицій полягає в надмірній деталізації ознак об’єктивної сторони, доповненні кожної частини вказівкою на добровільність або вилученні її згадки взагалі. 

Також пропонується встановити кримінальну відповідальність за здійснення незалежних професійних послуг, зокрема адвокатів та нотаріусів, і розширити поняття колабораційної діяльності. Якщо людина перебуває в громадянстві або підданстві держави-агресора, відповідно до одного із законопроєктів, вона вважається колаборантом.

Підсумовуючи проведений аналіз цих законопроєктів, на превеликий жаль, можна констатувати відсутність їхньої системності та єдиного бачення в законодавця розв’язання тих проблем, які мають місце на практиці.

Заслуговують на підтримку ті законопроєкти, які стосуються легалізації провадження окремих видів господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях України, спрямованих на підтримку життєдіяльності населення.

Читайте також: Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками у Херсоні [4]

Наступний блок законопроєктів стосується непритаманних законодавцю інновацій. Так, до прикладу, законопроєкт №10132 [5] пропонує позбавити визнання постраждалими від сексуального насильства, зумовленого збройною агресією РФ, осіб, “які проходили службу в окупаційній армії, інших військових формуваннях або органах правопорядку, тих, хто добровільно обіймав посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на ТОТ, або брав участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях”.

Останні дві категорії людей – це обвинувачувані за ч. 5 або ч. 7 ст. 111-1 КК України. Водночас у цьому законопроєкті немає вказівки на те, а як саме має бути визнаний та доведений той факт, що людина обіймала чи “брала участь”. Вироком чи це питання факту? Як це доводити? Через фіксацію в репортажах місцевої влади чи як?

Така відсутність вказівки становить ризики, які полягають у тому, що Європейський суд з прав людини [6] задовольнятиме скарги цих осіб проти України у зв’язку з порушенням принципу законності з боку нашої держави. 

Утім, навіть якщо прийняти, що згадане обмеження базуватиметься на факті засудження та вироку за перелічені правопорушення, то наявність такого вироку жодним чином не має впливати на надання чи ненадання статусу потерпілої особи.

Тобто запропонована в законопроєкті норма суперечить ч. 1 ст. 55 Кримінального процесуального кодексу [7], відповідно до якої “потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди…”. Єдиний виняток є в ч. 4 цієї ж статті, де зазначено, що “потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства”.

Читайте також: Стає страшно: чому колаборанти ховають свою співпрацю з російськими окупантами [8]

Якщо людина відбула покарання і вже має погашену судимість за правопорушення ч. 5 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, вона вважається особою, яка не вчиняла кримінального правопорушення. У цьому разі цей законопроєкт також не працюватиме.

Так само законопроєктом №10256 пропонується створити Державний реєстр осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, для забезпечення компенсації шкоди, завданої їхньому життю та здоров’ю.

Одна з його пропозицій дублює норми Закону “Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України”.

Відповідно до цієї норми не можуть отримувати компенсацію ті особи, які мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених розділом I “Злочини проти основ національної безпеки України”, та їхні спадкоємці. В цьому разі слід говорити не лише про порушення прав особи, яка підозрюється або обвинувачується в скоєнні цих злочинів, а й тих невинуватих осіб, які не мають жодного стосунку до цього.

У законопроєкті №10355 автори пропонують внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу та Закону “Про пенсійне забезпечення”, які передбачають зменшення пенсій засудженим за злочини проти основ національної безпеки, безпеки суспільства від тероризму та проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Також зазначений проєкт закону пропонує за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняти виплату пенсії через шість місяців після набуття процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за цими статтями.

Це безумовна новація в законопроєктній діяльності, особливо у сфері кримінальної юстиції, оскільки такою нормою порушуються інші чинні положення законодавства.

Читайте також:  Як через зраду, саботаж, обстріли рашистів та мародерство були втрачені десятки тисяч музейних експонатів у Маріуполі [9]

Насамперед слід наголосити, що будь-які обмеження прав людини за вчинення нею кримінального правопорушення, відповідно до ст. 3 ККУ, передбачені виключно в Кримінальному кодексі України. Проте серед видів покарання позбавлення права на пенсійне забезпечення не передбачено. 

Окрім цього, негативно можна оцінити й той аспект проєкту, відповідно до якого пенсійного забезпечення позбавляється людина, провина якої ще не доведена в судовому порядку. У такий спосіб порушується презумпція невинуватості, адже, допоки не доведена провина людини, жодного обмеження або позбавлення прав у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення застосовувати до неї не можна. Тобто позбавлення або обмеження цього права людини у зв’язку з підозрою або обвинуваченням її у вчиненні кримінального правопорушення є незаконним. 

Підсумовуючи наведене, можна відповісти на низку питань. Зокрема, чи готовий законодавець до внесення змін? Ні, адже пропозиції не є узгодженими й переважно передбачають діаметрально протилежні шляхи розв’язання однієї й тієї самої проблеми. Чи є цікаві пропозиції до вирішення низки проблем у законодавстві про колабораційну діяльність? Безумовно, і в окремих випадках можливо говорити, що їхнє прийняття сприятиме ефективному застосуванню статті 111-1 ККУ на практиці.

Проте для будь-яких змін потрібна дія, і, допоки не буде політичної волі на їхнє прийняття, ситуація залишатиметься сталою.

—

Інна Вишневська, наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ; опубліковано у виданні ZMINA [10]

Читайте також:

•  Медійні колаборанти: хто, як і чому співпрацював із російськими загарбниками на Запоріжжі [11]
• Надрові колаборанти: в російському підприємстві засвітився співвласник українського бізнесу [12]
• Кремлівсько-портновська мережа: як росія б’є по судовій реформі, доброчесним суддям та активістам? [13]
• Друга річниця повномасштабного вторгнення росіян і ждуни “руского міра” у Верховній Раді [14]
• Як російські програми можуть передавати у ФСБ дані клієнтів українських барбершопів, салонів краси тощо [15]
•  Бізнесмени-колаборанти на Харківщині в часи окупації. Хто пішов в підстилки рашистам [16]