Нестор Махно "Самурай" і його жінка Галина Кузьменко "Самураїха". В тісних «обіймах» чекістів

1.00

Нет

Серед різних осередків і політичних течій української еміграції окремий напрям в органах гпу був відведений для роботи по колишніх махновцях. Найбільше уваги було прикуто до Нестора Махна, для оперативної розробки якого намагалися використовувати осіб із його найближчого оточення.

Аби дізнаватися про потаємні плани повстанського отамана, чекісти вдалися за кордоном навіть до схиляння на свій бік його дружини Галини Кузьменко. Про те, як це відбувалося і як невдовзі «віддячили» їй за співпрацю – у досі невідомих розсекречених документах із архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України.

«Самураїха»

Уперше в документах ОГПУ СССР згадування про Галину Кузьменко з’являється у 1922 році. Того року Махно із групою прибічників у пошуках кращої долі виїхав із Румунії до Польщі. Одразу після перетину кордону всіх затримала польська дефензива (контррозвідка) і помістила до табору для інтернованих у Стшалково. Нестор перебував під особливим наглядом і не мав права виходити за огорожу.

Галина ж, яка була вагітною, могла звертатися поза межами табору по медичну допомогу і більш-менш вільно пересуватися. Відтак Махно доручив їй передати заяву до посольства усср у Варшаві. У ній ішлося про початок переговорів стосовно укладання угоди з совєтською владою про можливість повернення на батьківщину.

Читайте також: Сестри Степана Бандери провели у сибірському засланні майже 50 років [2]

Про візит дружини Махна консульський відділ посольства одразу сповістив наркомат закордонних справ усср. У листі від 29 липня 1922 року зазначалося, що Г. Кузьменко «робила враження перемученої і знеохоченої, просила навіть маленької грошової допомоги». Тоді їй відповіли, що уряд усср навряд чи вестиме переговори стосовно всієї групи махновців. При цьому зазначили, що кожен може індивідуально просити про амністію як такий, що активно боровся з совєтською владою. Такі звернення, мовляв, розглядатимуть і окремо прийматимуть рішення. Відповідь Галину не задовольнила, і вона попросила, щоб її заяву все ж надіслали до наркомату закордонних справ усср.

Вірогідно про ті самі події ідеться у листуванні Варшавської резидентури з гпу усср. В оперативному повідомленні під назвою «Махно» співробітник резидентури зазначає що надсилає дві світлини Г. Кузьменко і при цьому додає: «Знімок зроблено під час її останнього перебування у Варшаві. Тут додаю. З цього фотознімка ви побачите, як дуже змінилася Галина. Дуже складно її доправити до Харкова дип. вагоном. Але в розмові з консулом з’ясувалося, що можна розраховувати на те, що це вдасться зробити» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 18.– Т. 3. – Арк. 192).

Тобто в гпу тоді розглядали певні варіанти стосовно таємного перевезення дружини Нестора Махна з Польщі до ссср у дипломатичному вагоні і можливості її використання в якихось оперативних розробках. Але продовження цієї історії в архівних документах не виявлено.

Інше її звернення до консульського відділу посольства СРСР із проханням про повернення на батьківщину датоване 1928 роком. То було вже у Франції. Галина з Нестором тоді жили у передмісті Парижа Венсенні. Про обставини переїзду вона пізніше розповідала таке. Із Польщі вони разом виїхали до Данцигу. Там Махна заарештували, а вона подалася до Берліна. У Берліні анархіст Волін допоміг їй оформити документи для переїзду до Франції. У 1925 році з Данцингу до Парижа приїхав Махно. Із 1925 по 1927 рік вони жили разом. У 1927 році розлучилися і лише періодично зустрічалися до його смерті у 1934 році. Причину розлучення пояснювала тим, що у Нестора прогресував туберкульоз – із легень перекинувся на кістки, і вона боялася, щоб від нього не заразилася донька.

Насправді криза в стосунках між Галиною і Нестором назрівала давно, і причини розлучення були набагато глибшими. Про подробиці цього в архівних документах не йдеться. Водночас у паризькій резидентурі знали про це і намагалися використати цю обставину з оперативною метою. Про розлучення Галина писала і своїм рідним – мамі й братам, які жили в України. Ці листи регулярно читали в гпу. З них дізнавалися про її настрої і погляди.

Читайте також: Історія порятунку Михайла Куцяби який єдиний з усієї родини уникнув заслання в Сибір. «Ми йдемо на смерть. А ти маєш жити й розказати правду своїм онукам» [3]

На той час в оперативній розробці гпу вже перебували практично всі близькі родичі й знайомі Нестора Махна. Їх ретельно вивчали на предмет можливого використання проти нього. Одночасно завели окрему справу-формуляр, розробляли різноманітні операції і комбінації, щоб дізнатися про його плани, впроваджували в його оточення агентуру, про що раніше розповідалося на підставі розсекречених документів із архіву Служби зовнішньої розвідки України. [4]

Відтак взялися і за родичів та знайомих дружини. З окремими встановлювали конспіративні оперативні контакти, щоб отримати якомога більше необхідної інформації. Серед архівних документів є довідка гпу усср, датована листопадом 1932 року, про бесіду з рідним братом Галини Миколою Кузьменком. Той розповів таке: «Галина з Махном розлучилася і нині бідує. В минулому у неї з Махном часто відбувалися непорозуміння на підставі різних політичних поглядів, оскільки вона стояла на совєтській платформі. Галина серед колишніх махновців і білої еміграції, що перебуває у Парижі, має великі зв’язки» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7935.– Арк. 76).

Наприкінці довідки зазначається, що бесіда з Миколою Кузьменком наводить на думку, що Галина могла б піти на контакт з гпу. І такий контакт невдовзі відбувся.

Про подробиці залучення Галини Кузьменко до співпраці з паризькою резидентурою огпу ссср в наявних архівних документах відомостей немає: ані рапорту на вербування, ані підписки про нерозголошення факту такої співпраці, ані того, як вона сприйняла таку пропозицію. Лише зазначається, що вона одержала псевдо «Самураїха» за аналогією з тим, що в оперативній розробці Нестор Махно проходив як «Самурай».

Про те, що їй дали псевдо «Самураїха», Галина могла й не знати. На той час вона працювала в Союзі українських громадян у Франції (СУГУФ). Це була совєтофільська організація з центром у Парижі. Вона об’єднувала українців, які визнавали себе громадянами суверенної української соціалістичної совєтської республіки. СУГУФ був в опозиції до інших українських емігрантських націоналістичних організацій, зокрема до Державного центру УНР в екзилі. Відтак працівники паризької резидентури огпу під час встановлення контакту з Галиною могли виступати від імені цієї організації або «Товариства друзів совєтського союзу», або ж совєтського посольства, що нерідко практикувалося, і обіцяти сприяння у поверненні на батьківщину в обмін на виконання певних прохань.

Читайте також: Представник розвідки УНР у Франції: генерал Олександр Удовиченко [5]

Розрізнені довідки про виконання нею таких окремих завдань стосуються 1934–1935 років, вже після смерті Махна. Він помер у липні 1934 року. Тобто, як свідчать архівні документи, її не використовували в заходах безпосередньо проти нього. Серед виявлених матеріалів немає жодних її свідчень, які певним чином компрометували б Махна чи зображували його в негативному світлі. Навпаки, вона захищала його і намагалася це робити у публічному просторі.

Зокрема, так сталося після того, як Микола Капустянський, який на той час був лідером української громади у Франції і активним діячем ОУН, опублікував у газеті статтю на смерть Махна. У ній він піддав критиці того за діяльність у роки Української революції 1917–1921 років. На це під час однієї з розмов із М. Капустянським Галина зазначила таке: «Пане генерале, я йшла до Вас для того, щоб сильно сваритися за статтю, яку Ви надрукували в «Українському Слові» з приводу смерті мого чоловіка. Я не лише як дружина, а й і як найближчий соратник Махна в антибільшовицькій боротьбі змушена протестувати проти необ’єктивності, яку Ви допустили в статті. Це свідчить про те, що Ви не знаєте і не вивчали Махновщину. Я буду всіма доступними для мене способами спростовувати Ваші звинувачення в бандитизмі, погромах тощо» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 5).

Ця розмова з М. Капустянським не була випадковою. В гпу вирішили цілеспрямовано використати Г. Кузьменко в роботі стосовно ОУН.

Читайте також: Генерал-хорунжий Петро Ліпко Максиму Горькому: «Брехня – це найбільше досягнення радянської влади» [6]

У колі визначних діячів ОУН

«Ми поставили перед собою завдання просування Самураїхи в кола ОУН, – ідеться в одному з листів із паризької резидентури, – …Із останньої доповіді джерела випливає, що це завдання ми виконаємо. Щоправда, для цього знадобиться час. Зміст доповіді свідчить про те, що джерелом зацікавилися і нині К., вочевидь, її обробляє. Потрібно передбачити, що ОУН зацікавиться зв’язками С. в Україні, і ці зв’язки захоче використати для своєї роботи» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 4).

А починалося все так. Як свідчать архівні документи, в листопаді 1934 року у Парижі Союз повернення на батьківщину влаштував вечірку, присвячену річниці октябрьской революції 1917 року. На ній була присутня і Галина Кузьменко. Вона підійшла до секретаря Союзу і звернулася з проханням допомогти «розшукати серед совєтської колонії ту людину, яка була знайома з її чоловіком».

Секретар цього Союзу виявився джерелом паризької резидентури гпу. Він одразу повідомив про це прохання свого куратора. Після цього зв’язався з Галиною і домовився про зустріч. Під час тієї зустрічі, як ідеться у звіті резидентури, «з’ясувалося, що вона в основному в курсі всіх переговорів, які ми вели з «Самураєм», що вона хотіла б продовжити з нами зв'язок, розпочатий із її чоловіком». Тобто працівник гпу, який прийшов на зустріч, раніше виходив під певною легендою на контакт із Нестором Махном і вів, вочевидь, з ним розмови про амністію, можливість повернення на батьківщину, видання спогадів тощо.

У розмові з Галиною з’ясували, що вона особисто знайома з діячами ОУН Бойківим, Стасівим та іншими, раніше бувала на зібраннях членів ОУН і там до неї нібито непогано ставилися. Але після смерті Махна перестала ходити на ці заходи і що увесь час у неї забирають пошуки засобів до існування, оскільки не вистачає коштів на прожиття.

Читайте також: Яблука Симиренка. Як чекісти вбивали українських вчених-садівників та намагалась знищити навіть пам’ять про них [7]

«Ми їй дали поки що завдання поновити відвідання громади ОУН, – зазначається у звіті, – увійти в довіру, співробітничати в газеті Укр. Слово (до речі, вона її передплачує), встановлювати зв’язки серед впливових осіб керівництва. На перший раз ми їй порекомендували вступити з генералом Капустянським у полеміку з приводу його статті в Укр. Слові на смерть чоловіка» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 3).

Після цієї зустрічі в резидентурі дійшли висновку, що слід і надалі підтримувати з Г. Кузьменко зв’язок, і що час покаже, наскільки це доцільно. І закінчується звіт фразою: «Надалі називатимемо її «Самураїха».

Невдовзі, у грудні того самого року, вже Галина звітувала про те, як їй вдалося виконати поставлене завдання. Вона розповіла про зустріч із Капустянським, про те, як висловлювала обурення публікацією про Махна і загалом про їхнє спілкування. Зокрема, зазначила, що на запитання про політичні переконання вона відповіла так: «Перш за все, я українка, інтереси України для мене є найдорожчими. Я дуже багато здоров’я і сил віддала боротьбі проти більшовиків і ненависть, яка, було, згасла до них, останнім часом знову з’явилася. Смерть від голоду моєї матері, багатьох родичів не може не викликати у мене відрази до більшовизму. Я, повторюю, українка, люблю свій народ. Але від своїх анархістських поглядів я не відмовляюся і не відмовлюсь» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 7932.– Арк. 6–7).

Капустянський іще цікавився зв’язками з колишніми махновцями, скарбами, залишеними Махном на території України, згадував про свої зустрічі з ним і обговорення спільних планів, розповідав про програму ОУН. Про все це Галина переповіла «людині з совєтської колонії». У резидентурі ретельно проаналізували цю ситуацію. Попередній задум про підставу Капустянському зв’язків Г. Кузьменко в Україні відкинули. Не хотіли, щоб він зі своїм досвідом і авторитетом сприяв розростанню підпілля і нелегальних організацій серед колишніх махновців. Мовляв, це створить зайві проблеми для ГПУ і «підніме авторитет ОУН перед іноземними розвідками».

Відтак зійшлися на тому, що потрібно додатково вивчати саму Галину, її можливості, близьких родичів, зв’язки у усср і за кордоном, взяти на контроль все листування, а потім вже підготувати ґрунтовний план її використання. Але, як свідчать наявні архівні документи, ця справа не мала розвитку. Обмежилися перевірками, збиранням відомостей про родичів і знайомих, аналізом перехоплених листів.

Читайте також: У пам’ять про першу в історії України жінку-офіцера Олену Степанів: «Шляхотна постать і хрустальний характер» [8]

Зокрема, у листах до брата Г. Кузьменко переймалася його тяжкою долею, як могла, надсилала йому невеликі кошти, щоб підтримати, цікавилася життям у своєму рідному селі Піщаний Брід (нинішня Кіровоградська область), розповідала про себе і про свою доньку. Але чекісти не знаходили там важливої оперативної інформації, яка могла б бути корисною для подальшої роботи з нею. Вочевидь через це інших відомостей, які свідчили б про продовження співпраці, в архівних фондах розвідки не виявлено.

Ув’язнена сталінського ГУЛАГу

Про ту нетривалу співпрацю, якщо це можна так назвати, немає згадувань і в матеріалах, датованих роками після закінчення Другої світової війни. Тоді, у серпні 1945 року, Галину разом із донькою Оленою затримали органи нкгб ссср у Берліні. Вони там під час війни працювали на різних підприємствах. Галина не приховувала, що була дружиною Нестора Махна, хоч і мала інше прізвище. А в доньки були документи на прізвище Міхненко.

Під час попереднього слідства у Г. Кузьменко цікавилися, чим вона займалася в еміграції. У своїх спогадах вона писала, що їй пропонували поїхати разом із працівниками нкгб до Франції і показати тих емігрантів, які виступали проти ссср. Вона відмовилася і нібито заявила, що про це нічого не знає. Також вона зазначала, що їй була огидна така пропозиція і що вона ніколи не стала б зрадницею членів еміграції, незалежно від того, петлюрівці вони чи білогвардійці.

Її з донькою відправили до Києва, де провадилося слідство. Невідомо, чи під час слідства вона для пом’якшення вироку розповідала про свої минулі контакти з совєтськими представниками у Парижі. Але навряд чи це зіграло б якусь роль у тій ситуації. За головну провину їй ставили те, що була дружиною керівника банд на Україні Нестора Махна і разом з ним у 1919–1921 роках брала участь у збройній боротьбі проти совєтської влади. Відтак за рішенням Особливої наради мвс ссср від 16 серпня 1946 року Галину Кузьменко засудили до восьми років виправно-трудових таборів, а Олену – до п’яти років заслання.

Галина відбувала покарання в мордовії (дубровлаг), де умови, за її спогадами, були жахливими. Донька – у Казахстані. Там вони невдовзі доживали віку, добиваючись від місцевої і центральної влади права на вільне пересування, на отримання житла і пенсії. Про ту далеку епопею, коли вона пішла у Парижі на співпрацю з представником «совєтської колонії», щоб отримати якесь сприяння у можливому поверненню на батьківщину, вона ніколи не згадувала.

Померла Г. Кузьменко у Джамбулі у 1978 році. У той період органи кгб ще відстежували діяльність шанувальників Нестора Махна і так званих анархо-синдикалістів. Ці тісні «обійми» Галина, вочевидь, також відчувала на собі до останніх днів життя.

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [9]

В тему: