Після понад 45 років дислокації совєтські військові 1991 року почали покидати країну. Виведення Совєтської армії з Польщі на початку 90-х років минулого сторіччя призвело до своєрідного дива. З-під землі раптом забило пальне.

Трапилося це під містом Жаґанем, пише видання Нова Польща [2]. Коли один селянин увігнав лопату в землю на території колишнього совєтського військового летовища, з глибини почав бити бензин. Це звучить як дивовижна міська легенда, але вона має цілком раціональне пояснення.

Просто саме в цьому місці впродовж багатьох років у ґрунт потрапляло авіаційне пальне. Коли совєтські солдати перекачували пальне з цистерн у літаки, вони взагалі не хвилювалися, що воно витікає. У Старій Коперні в Зеленоґурському воєводстві Зараз — частина Любуського воєводства. [3] над ґрунтовими водами зібрався майже метровий шар пального, яке потрапляло в ґрунт із нещільних резервуарів та пошкодженої паливної системи. Після виведення совєтських військ місцеві мешканці копали ями й відрами набирали пальне, а згодом очищали його домашніми способами. Кажуть, один рекордсмен на такому пальному проїхав понад пів мільйона кілометрів.

Рідкі відходи з аеропорту Ключево Совєтська армія без очищення спускала в озеро Мєдвє, з якого черпав питну воду Щецин [4].

Знищена військова техніка — автомобілі, машини-амфібії, танки — іржавіла, покинута в лісах або на полях. Туди ж потрапляло сміття і шлак із котелень.

Крім того, поблизу совєтських баз земля була заражена ртуттю. Час від часу із ґрунту викопували ящики з боєприпасами.

Польській владі так і не вдалося стягнути оплати за відведення рідких відходів і вивезення сміття з совєтських військових частин, бо договір про дислокацію Совєтської армії в Польщі взагалі не містив відповідних положень. Зрештою, його уклали аж 1956 року, через десятиліття після завершення Другої світової війни! Підписання договору було досягненням Владислава Ґомулки, який тоді повернувся до влади. Раніше, за часів Болєслава Бєрута, Совєтська армія перебувала на території Польщі без жодних міжнародних договорів, майже як окупаційні війська. З точки хору Бєрута, перебування Совєтської армії було, звісно, дуже бажаним, адже без цього польські комуністи ніколи б не здобули влади.

А отже, виведення совєтських військ із Польщі на початку 90-х років минулого сторіччя було одним із головних символів падіння комуністичної влади. Почався цей процес 8 квітня 1991 року, а останні підрозділи виїхали 17 вересня 1993-го. Це також символічна дата. 17 вересня 1939 року [5], через понад два тижні після нападу Гітлера на Польщу, Червона армія вторглася у Східну Польщу, реалізуючи пакт Молотова–Ріббентропа. Так розпочалася німецько-совєтська окупація Польщі.

Після 22 червня 1941 року [6], коли Німеччина напала на Радянський Союз, Польща опинилася серед союзників Сталіна. Пізніше пропаганда Польської Народної Республіки представляла солдатів Червоної армії як визволителів Польщі [7]. Але совєтські солдати гинули не стільки за свободу Польщі, скільки за Сталіна та його політику. Звичайно ж, це не применшує їхньої жертви, але розташовує її в історичному контексті, позаяк у результаті цього повоєнна Польща існувала у стані напівсвободи. Безперечно, вона не була окупована Радянським Союзом, попри дислокацію совєтських військ, але й не була країною, що самостійно здійснює свою політику.

Комунізм «принесли на совєтських багнетах», як часто повторюють поляки. Потрібно про це пам’ятати, щоб зрозуміти ентузіазм, з яким поляки на початку 90-х років розлучалися з Совєтською армією.

Попри те, що після війни ця армія називалася вже Совєтською, в Польщі її продовжували називати Червоною.

У червні 1945 року створили Північну групу військ. Вона постала на базі Другого білоруського фронту, яким командував маршал Константін Рокоссовський. За походженням — поляк, за духом — совєтська людина. Разом із ним у Польщі тоді дислокувалося близько 300 тисяч совєтських солдатів.

Центром командування стала Лєґниця (теперішнє Нижньосілезьке воєводство), яку відтоді називали «малою Москвою». Совєтські солдати зайняли третину міста. Окремі підрозділи дислокувалися також у багатьох інших містах, зокрема Борному Сулімові, Свідниці, Баґичах, Бжеґу, Бялоґарді, Свіноуйсці. Передовсім на заході Польщі, на так званих повернених територіях [8] — тобто на землях, відібраних у Німеччини й включених до складу Польщі після Другої світової війни. Однак совєтські солдати спершу заграбастали на цій території що тільки можна було. У Радянський Союз вивезли понад тисячу колишніх німецьких підприємств і навіть четвертину залізниць — 5000 кілометрів.

До гарнізонів у Польщі потрапляли ті совєтські солдати, які на призовних комісіях заявили, що не мають жодних родичів за кордоном. Щоб їм не спало на думку втекти. Зрештою, зазвичай вони навіть не знали, куди летять.

Жилося цим солдатам кепсько. Вони згадували, що їх годували абияк, часом вони знаходили в їжі мишачі хвостики. Деякі спали у колишніх німецьких стайнях, а на голови їм падав дощ із дірявих дахів.

Офіцери, на відміну від рядового складу, виїжджали з сім’ями. Їхні діти навчалися у гарнізонних школах.

Навколо совєтських гарнізонів процвітав неформальний бізнес. Поляки — іноді переодягнені — продиралися крізь контрольні пости до магазинів у совєтських військових частинах, бо там можна було купити товари, яких бракувало в польських крамницях: електроніку, консерви, ікру, грузинські коньяки, цукерки зі справжнього шоколаду.

Здійснювався бартер: солдати віддавали пальне за самогонку. Купували порнографію, одяг, полуниці й порцеляну на подарунки родичам у Радянському Союзі, а продавали золото, мазь муміє, отруту кавказької гадюки, автомобільні запчастини.

Під кінець перебування в Польщі совєтські солдати, які дислокувалися в Лєґниці, торгували оснащенням квартир, а навіть черепицею, цеглою й кабелями.

Високо цінувалися і саморобні піратські відеокасети. На металолом пішла кабіна вертольота. Настоятелеві парафії в селі Пєльґжимка совєтські солдати сплавили старовинні картини з генеральської вілли.

Іноді вони навіть продавали зброю — у Польщі серйозною загрозою стала організована злочинність, мафія [9] озброювалася до зубів. Із військових частин випливало дедалі більше пального. Тепер його продавали «наліво» не тільки простим полякам, але й власникам перших приватних автозаправок. Коли совєтські війська виходили з Польщі, капіталізм у країні лише народжувався [10]. Новоспечені польські бізнесмени охоче залагоджували свої справи, не сплачуючи податків і не виставляючи рахунків.

До залишених Совєтською армією казарм вирушили польські журналісти й описували спустошення, яке там застали. Казарми виглядали жахливо: без шибок у вікнах, із санвузлами, які відлякували дірками від вирваної сантехніки. Навіть на тлі злиднів посткомуністичної Польщі місця, покинуті Совєтською армією, шокували своєю злиденністю.

З останньою групою, що складалася з 21 совєтського солдата, в Бельведерському палаці попрощався президент Лєх Валенса [11], а в совєтському посольстві — міністр національної оборони Януш Онишкевич. Телефоністці, яка вирізнялася своєю вродою, міністр сказав: «У нас багато хто сумуватиме, що ви виїжджаєте, але в Росії багато хто зрадіє».

Тож, здавалося б, прощання пройшло у приязній атмосфері. Але не можна забувати, що коли на початку 1991 року готувався договір про закінчення перебування совєтських солдатів у Польщі, Совєтська армія розправлялася з демонстрантами у Литві. Усе могло ще поточитися цілком по-іншому.

Переклав Андрій Савенець

—

Пйотр Ліпінський [12],  опубліковано у виданні Нова Польща [2]

В тему: 

• Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии [13]
• Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було? [14]
• Не брат ты мне… Миф о трех «братских восточнославянских народах» [15]
• После гибели Сечи. Украинское казацкое «государство» на турецких землях [16]
• Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине [17]
• Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв [18]