Відповідно, загальні цілі російської армії в Україні визначає одна-єдина особа: отой дурень у кремлі. Тому винуватець всіх невдач росармії, найперше, також один: путін.

Том Купер - австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії, як і обіцяв, огляди робитиме тепер лише раз на два дні. Проте, видно, вже увійшов у темп і просто так спинитися не може.

Тому ось його вчорашнє міркування про ситуацію з "планами путіна" загалом.

***

НАЗВІМО ЦЕ ПЛАН «Ґ»

Почав писати це вчора, відповідаючи на питання «чи справді російська армія так погано воює і чому?» На ранок у мене з’явилося враження, що все написане потребує доповнень, хоча й справдилося до останньої крапки та коми – особливо, у світлі сказаного на вчорашній прес-конференції «вишестоящих органів» у москві [на фото - обережно, фото роспропаганди і не відображають справжній стан справ! - ред.]. Якщо дослівно, вони заявили про «нову» мету росармії: сконцентруватися на захопленні сходу України.

Отже відповіддю [на запитання, чи погано воює росармія] буде моє улюблене «так-ні».

Давайте пам’ятати, що все, що роблять військові, завжди залежить від того, що фінансують, для чого тренують і що їм наказують їхні політичні лідери. Якщо накази політичного панства реалістичні, військові, як правило, досягають успіху. Як ні, то ні. З цієї точки зору різниці між демократіями та диктатурами, фактично, немає – за винятком більшої вірогідності, що в демократіях політики можуть уважніше поставитися до порад своїх генералів. У авторитарних системах не лише генерали боятимуться щось радити диктатору (зі страху перед «усуненням»), але й навіть найефективніша внутрішня розвідка не зможе надати коректний звіт про справжній стан справ. [Тобто в диктатурах через страх просто нема шансів отримувати адекватну інформацію – ред.].

Графіті у французькому Ліоні на площі Миру

Відповідно, загальні цілі російської армії в Україні визначає одна-єдина особа: отой дурень у кремлі. Тому винуватець всіх невдач росармії, найперше, також один: путін. До речі, він винен і по-друге, адже це він [як верховний головнокомандувач – ред.] мав подбати про належні забезпечення та підготовку своєї армії – він же її реформував і переозброював усі останні 20 років. (Насправді, не було жодних реформ і переозброєнь: мафіозний режим путіна настільки ж корумпований, наскільки й некомпетентний. Та вони повідкушують голови навіть своїм, щойно хтось почне говорити про корупцію. То що ж дивуватися: їхня армія просто не може відповідати очікуванням).

Чому це так важливо? А тому що путін розпочав цю війну, щоб уникнути відповідальності за все скоєне упродовж останніх 22 років. Не через «експансію НАТО» чи якісь інші подібні дурниці. Метою було полонити Україну й завадити їй вступити в НАТО та ЄС, побудувати розвинуту демократію й далі чинити «негативний» (на думку путіна) вплив на Росію.

Але я відволікся… Першочерговий факт: путін наказав перемогти Україну за три дні. Щоб виконати завдання, Шойгу задіяв 70% наявних у нього підрозділів ВДВ та спецназу, більше половини відділків росгвардії плюс бригаду кадировців. Десантники і спецназ є «елітою» російської армії: їм найкраще платять, вони найсучасніше озброєні й добре треновані. Росгвардія і чеченці то якась суміш підрозділів СС, гітлерюгенду, гестапо та ще хіба Корпусу вартових ісламської революції; з військового погляду вони безпорадні, але добре озброєні. Та й довіряє їм путін більше, ніж армії: саме росгвардії доручають охорону всієї стратегічної інфраструктури в РФ і на окупованих територіях в Україні (включно з атомними електростанціями).

План А

Отже путінський план А полягав у завоюванні України за три дні. Планували знищити або захопити уряд і добитися зміни влади. План провалився: як і чому точно ще не знаємо, проте відбулося це, вочевидь, тоді, коли ВДВ не втримали гостомельський аеропорт під натиском української 4-ї бригади швидкого реагування, або коли чеченців посікли на шматки при спробі прорватися в центр Києва в перший день війни. Що там точно відбулося – незрозуміло, щойно за якийсь час дізнаємося.

План Б

Тепер уже ясно, що путін не мав плану Б. Він був (і зостається) настільки одержимим ілюзіями щодо слабкості демократії та занепаду Заходу, що не здатен уявити жодного іншого результату, окрім швидкої перемоги. Коли перший план провалився, він наказав своїй армії прикинути імпровізований план Б. Це призвело до розпорошення зусиль та повного хаосу: замість «переможного параду звільнення України» російська армія поквапилася з одночасним наступом на Київ із північного заходу та сходу, спробою захопити Маріуполь і Харків, дістатися до Одеси і з’єднатися з Придністров’ям. Заснований на іншій ілюзії («українці надто слабкі для спротиву»), цей план теж розвалився за наступні 2-3 дні.

План В

Але путін не вгамувався і наказав своїй армії вдатися до плану В: оточити Київ, Чернігів, Харків, Маріуполь та Миколаїв. Змусити їх скоритися, погрожуючи повним руйнуванням України, вбиваючи цивільних людей, роблячи їхнє життя нестерпним… Цей план теж опирався на далекі від реальності очікування, тому знову провалився: він призвів лише до катастрофічних втрат у підрозділах російської армії, які намагалися оточити забагато міст водночас.

План Г

Потім, орієнтовно 10-14 березня, путін наказав своїм військам перейти до плану Г: окупувати територію України на схід від Дніпра. Тож російська армія знову імпровізувала: для такого завдання їй бракувало сил: все, на що вони спромоглися, — це спроба просуватися з Херсона західним берегом Дніпра водночас із наступом на Запоріжжя. Перший клин поволі спускав пару, аж доки не отримав по зубах від українських захисників під Кривим Рогом, другий втрапив у засідку і був фактично знищений на південний схід від Запоріжжя.

План Ґ

Тепер бачимо явні ознаки того, що путін наказав армії росіян перейти до плану Ґ: оточити українські сили вздовж лінії розмежування на Донбасі та захопити Маріуполь. Долю цього плану буде вирішено десь у трикутнику Ізюм-Вугледар-Запоріжжя, і все залежатиме від:

а) спроможності російської армії задіяти переважаючі сили та пробитися в тил українських підрозділів уздовж лінії розмежування і при цьому

б) уникнути нових великих втрат.

Висновок: справа не в тому, що російська армія ні на що не здатна, просто перед нею постійно ставлять нереалістичні завдання. Кожне завдання перевищує можливості росіян, їм щоразу бракує сил, підтримки та постачання для того, щоб виконати його. Як наслідок, наразі жодне завдання не виконано.

Але з якого дива хтось має дослухатися до цих моїх розумувань?

Зверніть увагу на важливу річ: путін щоразу зменшує масштаб завдання. Від «усієї України», «занепаду Заходу» і «знищення демократії» через «Україну на схід від Дніпра»… він докотився до самої лише «лінії розмежування».

Схоже, наразі в цій війні «на краще» змінюється тільки це.

—

Автор тексту: Том Купер - австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.

Оригінал тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday [2]

Переклад: Rostyslav Semkiv [3] в співпрацю з Миколою Ковальчуком [4]

---

В тему:

• Левобережная Киевщина: «азовцы», засады, бои с русскими орками [5]
• Первый месяц войны наконец открыл миру глаза на путинскую россию [6]
• Чого потребує українська армія для того, щоб ефективніше знищувати окупантів [7]
• Жительницы мариупольского поселка, которую принудительно вывезли в россию: это страшная ситуация, совсем другой опыт [8] 
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [9]
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка [10]