Жити дружно без розуміння, навіщо нам жити спільно, не вийде. Без "клею, що тримає суспільтство разом," не побудуєш державу. А та, яку отримав у спадок, має шанси розлетітись на друзки...

Напевно я перший, хто мав би аплодувати Новорічній промові Президента Зеленського. Бо останні шість років я, як міг, пропагував та захищав наратив "зшивання нації". #ПДМШ [2] - проект, якому я присвятив останні п'ять років життя - був саме про це. Про зшивання любов'ю пошматованої політиками країни. Про нашу єдність, що глибша за наші розбіжності. Про гуртування перед лицем екзистенційної загрози. Я вважав і вважаю, що є речі, глибші за мову, релігію, культурний код та пантеон героїв минулого, здатні об'єднати Україну. Спільний ворог та спільне майбутнє мали б стати тим універсальним клеєм, який з'єднує в політичну націю галичанина та слобожанця, кримчака та поліщука, православного та атеїста, україномовного та російськомовного українця.

На цю тему: Вопросы, которые, наконец, надо поставить президенту ребром [3]

Живучи в США, закоханий в історію цієї унікальної країни, я бачив, як любов до свободи та відповідальність за власну долю ефективно переплавляли і досі переплавляють на американців британців, німців, французів, поляків, українців, африканців, латиносів та азіатів. Ба більше, саме ця інклюзивність американського проекту перетворила США на найпотужнішу країну світу. Саме тому я чимало писав і агітував за переосмислення України як "Європейської Америки"...

Але я слухав новорічну промову Президента з великим сумом і великою тривогою в серці. Бо відкинувши українську культурну ідентичність, як клей, що тримає українске суспільство [4] разом, Зеленський нічого не запропонував натомість. Він не назвав ворога ворогом. І він не запропонував жодної візії спільного майбутнього. Він нічого не скзав про однакові правила гри для всіх. Президент моєї країни нагадував романтичного кота Леопольда, який марно закликав усіх жити дружно.

Я знаю, що Президент не читає мої дописи. Тому нагадаю тим, хто читає. Слова про "клей, що тримає суспільство разом" належать Лі Куан Ю - батьку-засновнику сучасного Сингапуру, етнічному китайцю, для якого рідною була англійська. Лі розумів, що без "клея, що тримає суспільство докупи" нація розпадеться і стане легкою здобиччу сусідів. Він також чудово розумів, що у космополітичному Сингапурі таким клеєм не може бути жодна з культурних традицій етносів, з яких складається населення міста-держави. І тому він запропонував сінгапурцям спільне майбутнє, яке вони й побудували разом.

Загалом, історія знає тільки два різновиди "клею, що тримає суспільство разом": культурна ідентичність, яка складається з традицій, вірувань, міфів та мови, чи спільні правила гри, однакові для всіх. В реальному житті суспільства як правило склеює певна суміш цих клеїв, щоразу в індивідуальній пропорції. Можемо умовно говорити про "американський рецепт" - однакові правила гри для всіх, завдяки якому чорношкірий Обама спромігся стати Президентом США попри те, що афро-американці складають лише близько 12% населення. Та "ізраїльський рецепт", який передбачає етнічно-культурну гомогенність нації, через що навіть в конституційному законі наразі записано, що Ізраїль - "національна держава єврейського народу".

Приголомшлива перемога Зеленського [5] на виборах цього року - яскраве свідчення того, що українці відкинули ізраїльський рецепт побудови своєї нації. Втім і вся попередня історія незалежної України підтверджує, що українці ідентифікують себе не за певним культурним кодом. Звичайно, якщо вважати українцями тих, хто 1994-го голосував за Кучму, 2004 та 2010-го - за Януковича і 2019-го - за Зеленського…

На цю тему: “Какая разница…”? Не все одно [6]

Залишається "американський рецепт". Але він означає, що раціональні правила та норми важливіші за ірраціональну культурну ідентичність. Американська ідентичність, за великим рахунком, зашита лише в трьох словах "RULE OF LAW" - верховенство права. Коли не важить, яка кров тече в твоїх жилах, якою мовою мати співала тобі колискові, де ти народився і в якій церкві тебе хрестили (чи не хрестили) батьки. Є жорсткі правила гри - дотримуйся їх і матимеш шанс реалізувати свою "американську мрію".

Катастрофа полягає в тому, що перед тим як урочисто зректися традиційної культурної ідентичності, Зеленський двічі демонстративно витер ноги о верховенство права. Спочатку, коли освятив своєю присутністю на сумнозвісній прес-конференції в МВС від 12 грудня 2019 року політчине призначення вбивць Павла Шеремета [7] та наругу над презумпцією невинуватості. І вдруге, коли пішов на більш ніж сумнівний обмін в'язнями [8] з ДНР/ЛНР. По-перше, цим обміном він перетворив Україну на візаві маріонеткових "народних республік", оскільки про всі деталі обміну Україна домовлялась саме з ними, а не з Кремлем. По-друге, коли обмінюють військовополонених чи заручників, логіка зрозуміла. Коли обмінюють засуджених шпіонів чи розвідників - також немає питань. Але коли кримінальних злочинців, що не мають жодного стосунку до війни на Донбасі, видають країні-агресору в обмін на наших полонених, про право можна забути. Милосердя - так, гуманізм - так, політична доцільність - так! Але про право [9] і справедливість [10] можна забути. Відтепер в Україні можна вбивати, ґвалтувати, калічити й вчиняти теракти - якщо правоохоронці спіймають, треба буде лише дочекатись чергового обміну з ЛНР/ДНР. По-повній будуть сидіти в Україні лише ветерани, волонтери та добровольці, бо їх Росія точно не включить в "обмінний фонд".

Отже, буквально за кілька тижнів Президент України зрікся будь-якого "клею, що тримає українське суспільство разом". Ані спільного ірраціонального культурного коду, ані раціональних спільних для всіх правил гри, ані спільної візії майбутнього... Лише "давайте жити дружно".

На цю тему: Верховному главнокомандующему Зеленскому пора взяться за голову [11]

Жити дружно без розуміння, навіщо нам жити спільно, не вийде, любий наш Зеленський-Леопольде! Колись 95 квартал жартував, що без яєць не зробиш київський торт [12]. Так от, без "клею, що тримає суспільтство разом," не побудуєш державу. А та, яку отримав у спадок, має шанси розлетітись на друзки...

—

Gennadiy Druzenko [13] – волонтер, експерт-міжнародник;  опубліковано на фейсбучній сторінці автора [14]

На цю тему:

• Підсумки-2019: думка громадян [15]
• Підсумки-2019: оцінки експертів [16]
• Ирина Бекешкина: «Пока нам угрожает не реванш, а неопределенность и управленческий хаос» [17]
• Українці втрачають віру у нову владу (ОПИТУВАННЯ) [18]
• Майже половина укранців не вважають нову владу кращою за стару (ОПИТУВАННЯ) [19]