Дуальна опозиція Пушкін-Шевченко не проговорювалась вголос, але існувала завжди як виразне уособлення протиставлення «високої і вишуканої» російської культури та «низової селянської» культури української. Єдиний раз чітко проговореною вона була у вірші нобелевського лауреата з літератури російського поета Іосіфа Бродського «На независимость Украины».

і це, доречі, теж окремий і цікавий момент - чому Іосіф із Брод, як він сам про себе іноді говорив, вигнаний росією, засуджений росією, непотрібний росії, поет, про якого ледь не кожен перший дослідник пише, що він був вийнятково аполітичним, пише це:

С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!

Только когда придет и вам помирать, бугаи,

будете вы хрипеть, царапая край матраса,

строчки из Александра, а не брехню Тараса.

І це, звісно, дуже смішний пасаж для кожного, хто живе сьогодні в Україні, тому що українці, яких припинили змушувати вчити Пушкіна в школі, навряд згадають хоча би одну строчку з цього поета, а тим більше на порозі смерті. 

Пушкін в Україні став одним з символів поневолення і у більшості викликає відчуття, трохи схоже на гидливість, але вкрите товстим шаром байдужості. Не в останню чергу через те яким саме був життєвий шлях поета, особливо, якщо порівнювати його з, власне, тим самим Шевченком. 

Пушкін, з якого офіційна пропаганда ліпила борця за свободу і поборника прогресивних ідей, бунтівника навіть, був, по-перше, рабовласником. І був він ним не в Афінах 5 сторіччя до нашої ери, а в 19 сторіччі, яке було сторіччям Просвітництва. Він читав Вольтера і Руссо, бував в Європі, знав європейські мови і взагалі прекрасно розумів як саме має жити людина, що має честь і совість.

Читайте також: Нема в Києві «дому Булгакова». І не було ніколи [2]

Ця людина не має володіти іншими людьми. Вона не має права їх продавати, купувати, змушувати до рабської праці. Користуватися іншими людьми як речима. Але хіба російські селяни люди?  Крєпостниє - це ж так зручно! уявіть що вас сьогодні змушують відмовитись від робота пилососа, електрочайника, тостера і кавоварки. Це ж неможливо! От і Пушкін не зміг. І Пушкін продає, купує, користується. Справжній борець за свободу. Взірець! Ви скажете - тоді всі так жили, ну по-перше, не всі, а по-друге: так поет же в росії більше ніж поет! Це якось дисонує з тезою «всі так жили».

Теза про бунтівний характер Пушкіна базована на тому факті, що він дружив із декабристами. Дружив. З деякими. І в той день, коли декабристи були заарештовані, Пушкін спалив усе своє листування з ними, після чого поїхав до царя, впав йому в ноги, плакав, просив пробачення, відрікся від усіх своїх друзів і обіцяв цареві все своє життя і свій дар принести в «услужениє отєчєству». Що і зробив. 

Пушкіна все одно покарали, але дуже м’яко, ще й грошей дали. З часу свого «покаянія» Пушкін, фактично, субсидується царською казною і старанно відпрацьовує царські гроші, створюючи вєлікодєржавний міф. В цьому міфі вже є все, що ми так добре знаємо в російській культурі: бєрьозка, смутная тоска, краснощьокость і призирство до інших народів, яким непощастило жити поруч. а, ну й безвихідь, звісно - наріжний камінь російського світосприйняття: ми нічєго уже нє можем ізмєніть, ми малєнькіє люді. Добре що він встиг загинути до того як виконав монструозних масштабів держзамовлення - це мало бути щось накшталт «Історіі государства російського» Карамзіна, але виконане в художній формі.  

Читайте також: Чому кенселінг російської культури сьогодні — надважлива місія кожного з нас [3]

Шевченко тут виглядає повним антиподом Пушкіну і навіть не через своє кріпацьке походження. Він живе як вільна людина навіть тоді, коли опиняється в тюрмі. коли Шевченка заарештували по справі про Кирило-Мефодіївське братства, він не тільки не зрадив нікого зі своїх товарищів, документи слідства свідчать про те, що він буквально зводить з розуму своїх слідчих. Люди, які допитують його, страждають, схоже, значно більше ніж він. Він глузує з них, насміхається, і в результаті дістає найтяжче покарання з усіх учасників. в момент коли Шевченка заарештовують, він якраз займається чимось дуже подібним до того, що обіцяв і не зробив Пушкін  в росії - він їздить по Україні і описує, вивчає  та замальвує історичні пам’ятки на території України, по суті, збираючи до купи матеріал про те, що Україна - це не одне велике село, а давня і розвинена культура, яка була буквально втоплена в крові а потім втоптана в багно своїм сусідом, який перетворився на сюзерена, а з сюзерена на простого рабовласника. 

Пушкіна нав’язували зверху, змушували вчити на пам’ять навіть великі прозові тексти, ставили пам’ятники в кожному селі й місті і видавали кожного року неймовірними тиражами. за часів ссср з Шевченка теж зробили борця за народну волю і ледь не ідейного комуніста, намагаючись поставити улюбленого поета на службу Партії, але старанно цензурували, і не втомлювали нагадувати що це все «про село і страждання». А шлях Шевченка в літературі, за великим рахунком, почався з того, що таємна організація видала «Кобзар», здається, в Чехії і невеликими партіями ввозила його в Україну. 

Читайте також: Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [4]

Це і правда дуже різні шляхи, дуже різні особистості, і вони і правда доволі непогано і символічно відзеркалюють національні характери, але, звісно ж, не в тому сенсі, що народ повторює долю поета, а в тому, що великий поет і правда суттісно співпадає з тією стихією, що зродила його. І тому росія й досі валяється в ногах тирана і скиглить, а Україна гордо стоїть і дивиться в очі екзистенційній небезпеці, перемагаючи смерть іноді навіть з голими руками.

—

Катерина Мола [5], опубліковано на сторінці авторки у Фейсбук [6]

В тему:  

• Этот злобный и дикий "русский мир"... даже в Швеции [7]
• Операция «Русская хромосома». Что делать с россией после [8]
•  Московити гірше орди [9]
• Орки – это самоназвание россиян [10]
• Оргия русского садизма на территории Украины [11]
• Нелюдські злочини сучасних московитів кличуть про кару [12]
•  Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [13]