Опівдні 17 жовтня 2024 року в стінах Свято‐Михайлівського собору вперше лунала молитва українською мовою.

Так, це може звучати абсурдно. Враховуючи контекст із десятків тисяч убивств українців, які російська церква «благословила [2]» і трактувала як «священну війну». [3] Або того факту, що «головним» у соборі в центрі Черкас на той момент лишався Денис Снігірьов (Феодосій) із зв’язками [4] в росії та пачкою з п’яти підозр [5] від СБУ. Або ж того факту, що жодного прощання із загиблими героями з 2014‐го не відбувалося у найбільшому храмі області.

Однак, як чітко показує історія українцям, ні логіки, ні справедливості навколо себе шукати не варто. Варто брати ініціативу у свої руки. Що і відбулося рік тому.

У вересні 2024‐го набув чинності [6] закон про заборону російської церкви, а вже у жовтні Свято‐Михайлівський собор перейшов у лоно української православної церкви.

Черкаське видання «18000 [7]» пригадує, як храм знову став українським та що змінилося в ньому і навколо нього за останній рік.

Чим живе Свято‐Михайлівський собор нині?

Рано‐вранці 17 жовтня 2024 року першим про перехід храму до Православної церкви України повідомив [8]військовий капелан Володимир Рідний. Через рік він проводить екскурсію «18000» територією собору. Головне, що змінилося за рік: нині тут звучать молитви українською і прощання [9] із загиблими воїнами відбуваються теж тут.

 – Софроній [10] робив деякі наміри поступово перевести молитви українською мовою, була у нього в користуванні й перекладена богослужбова українська література. З приходом одіозного Феодосія, всю літературу викинули і спалили. Тут повернулися до «ісконно рускіх» традицій. Звісно, молитва українською – це перший прояв того, що церква є українською, – розповідає Рідний. – Ба більше, з початку війни, 2014 року, жодного похорону військового не було в храмі. Хоча зверталися, просили, але жодного. Зараз всі похорони в Черкаській громаді відбуваються тут. 

Ікона з рушником у Свято‐Михайлівському соборі Черкас

Копія Томоса в черкаському храмі

Благочинний собору Володимир Гладковський каже: «Собор живе і дихає на повні груди». Він розповідає «18000» про те, чим зараз живе собор, телефоном, бо сам нині перебуває на Сході.

 – У храмі з’явилася державна символіка, прапори гарнізону. Кожна ікона тепер вбрана в український рушник. До речі, всі рушники ми знайшли в соборі. Вони лежали, як ганчірки. Тобто люди їх приносили, але ніхто їх не використовував за призначенням. Ми все знайшли, відбілили і кожну ікону вбрали. У соборі було дуже темно і гнітюче, тепер – більш по‐домашньому. Котельні відновили, помили вікна, то хоч розвиднілося всередині, – розповідає Гладковський.

Що змінили на території біля собору:

• переоблаштували церковну крамницю;
• відкрили пошивний цех;
• налаштували виробництво свічок;
• оновили приміщення недільної школи;
• збудували нову дзвіницю тощо.

 – На території собору працює велика церковна крамниця для всієї єпархії. Все що треба священнику на парафію, можна купити тут. У пошивному цеху шиють те, що треба для собору і священників. Ми переробили і вдосконалили те обладнання для свічок, що тут було, і почали виготовляти їх. Зробили дитячий майданчик: встановили лавки, окультурили територію. Аварійну дзвіницю, яка хиталася, розібрали і збудували нову. У недільній школі стояли парти, що Леніна бачили. Ми ж зробили ремонт, освітлили кімнати, поставили нові меблі, – пояснює благочинний собору.

Свічки, що виробляють у Свято‐Михайлівському храмі

Приміщення недільної школи черкаського собору

У планах – повністю освітлити будівлю собору та побудувати ще одну котельню.

Хто відвідує Свято‐Михайлівський собор?

Володимир Гладковський додає, за його спостереженням, протягом року в собор стала більше приходити молодь. Що ж до уже колишніх парафіян УПЦ, то більшість із них продовжують відвідувати храм.

 – Бачимо молодь, військових із сім’ями. Молоді батьки приходять у недільну школу. Наприклад, є хлопчик, він пономарює у нас. Прийшов із мамою. Я їй дякую, а вона каже: «Та ні, це не я його, він мене привів», – розповідає Гладковський. – Загалом люди залишилися. Багато повернулися, хто ходив при Софронію. Пішли, може, 40–50 людей зі свити Феодосія [11]. 

Атмосфера в Свято‐Михайлівському соборі Черкас

Такої ж думки дотримується і Володимир Рідний.

 – Багато парафіян лишилися в лоні церкви. Вони не піддалися пропаганді, що УПЦ – це єдина істина, а всі інші православні церкви – це «роскольніки», атеїсти, чи якось ще там вони можуть їх назвати. Їхня мета – змусити людину думати, що тільки УПЦ МП – це православна церква, а все інше – ні. Слава Богу, багато людей не піддалися цьому і продовжують ходити, – каже він.

Музей російсько‐української війни

Після переходу собору до ПЦУ на території біля нього запрацював [12] музей російсько‐української війни. Чи не найбільше запитань було щодо того, якою буде доля будівлі гігантського «голуба» біля собору. Так‐от, нині на першому поверсі там і працює патріотичний музей.

Як розповідає його засновник, військовий 118‐ї бригади ТрО Олексій Святенко, за менш ніж рік роботи музей відвідали понад 10 тисяч людей. І в день, коли «18000» приходить сюди, на екскурсію приїздять два автобуси школярів. При вході вони вигукують «Слава Україні». 

Учні біля музею російсько‐української війни

Музей відкрили ще у квітні 2018 року. Святенко каже, після сотень поїздок на передову, зрозумів, що і в Черкасах, і в інших містах не розуміють, що таке війна, тому почав облаштовувати місце із воєнними артефактами. 

 – Стараємося, щоб працювати 24 на 7. Але, на жаль, восьмий рік – музей на громадських засадах. Нині працюємо з 09:00 до 17:00. В нас відбуваються заходи, пов’язані з реабілітацією. Підтримуємо наших хлопців після поранення, підтримуємо дружин, мам, діток тих, хто загинув, або перебуває у полоні. Це місце національно‐патріотичних заходів. Стараємося донести інформацію не лише про сучасну війну, а й історичні факти про ворога, – розказує Святенко.

Серед експонатів музею нині – ПТРК (протитанковий ракетний комплекс – ред.) та прапори з підписом Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі), бойові трофеї бригади «Привид Києва», тубуси, гільзи, трофейне озброєння тощо.

Що було 17 жовтня 2024 року?

Абсурд, який ми згадали на початку тексту, витав над територією собору близько 09:00 години ранку 17 жовтня торік. Після публікації у фейсбуці Володимира Рідного про перехід храму в ПЦУ минуло кілька годин і чоловіки, яких прийнято називати «людьми спортивної зовнішності» разом із парафіянами церкви на чолі із Феодосієм, зламали паркан та увійшли на територію [13]. В хід пішли сльозогінний газ та вогнегасники.

І тільки ближче до обіду жителі Черкас змогли зібратися біля собору і «відбити» його. Після сутичок містяни потрапили до собору, а Феодосій з іншими покинули його територію.

Мер Черкас Анатолій Бондаренко засвідчив [14] перехід Свято‐Михайлівського собору до ПЦУ. Після цього в храмі пролунала перша молитва українською мовою.

Благочинним гарнізону Свято‐Михайлівського собору у Черкасах став [15] бригадний капелан, протоієрей Володимир Гладковський.

Територію храму оточили поліцейські, але вони лише фіксували те, що відбувалося навколо. В їхньому офіційному коментарі йшлося [16]: «Правоохоронці встановлюють обставини, забезпечують порядок громадян». Також на місці працювали медики, вони надавали допомогу пораненим. 

Того ж дня поліція відкрила кримінальне провадження за фактом хуліганства. 

Що із землею та територією навколо собору?

Можна вважати, що громіздкий процес переходу собору до української церкви стартував [17] ще у вересні 2022 року, коли Черкаська міська рада підтримала вилучення землі в московської церкви. Вимагали поділ 12 гектарів землі на сім ділянок та зміну її призначення на землі рекреації з виділенням більшої частини під «суспільні потреби», тобто парк.

Юридично майбутнього переходу це не стосувалося, однак це був серйозний елемент необхідного психологічного тиску на московську церкву, яка вільно себе почувала на величезній ділянці в самому центрі міста.

Подальші судові процеси фінішували [18] аж в березні 2024‐го. Влітку 2025‐го землю передали комунальникам, і там створили [19] парк «Соборний».

Алея в парку «Соборний» у Черкасах

Нині триває окультурення території парку. Влітку цього року «Дирекція парків» замовила [20] висадку півтори тисячі різних зелених насаджень (сакури, яблуні, спіреї, гортензії тощо) в парку на 1,4 мільйона гривень. Комунальники також замовили виготовлення проєкту [21] для подальшого облагородження парку. Йдеться про майбутнє облаштування тут мереж електропостачання, благоустрою, вбиральні, охорони тощо.

Однією з ініціаторів запуску цього питання стала депутатка міської ради Надія Івашкова. 

 – Багато років територія парку була занедбана: сухі й повалені дерева, які ніхто не обрізав, карантинні рослини, суцільні хащі. У мене складалось враження, що парк спеціально доводили до занепаду, щоб зрештою забудувати, – зазначає Надія Івашкова. – З початком повномасштабного вторгнення ситуація з більш ніж 12 гектарів землі УПЦ МП в центрі українського міста ставала дедалі дивнішою, і потреба змінити ситуацію стала нагальною. Вважаю, що дії міської ради з вилучення землі під створення міського парку дійсно були першим кроком до переходу собору до ПЦУ, бо наочно показали, що люди, їхні потреби й рішення мають значення, і в силах громади все змінити. 

Парк на території Свято‐Михайлівського собору

Наслідки переходу храму до ПЦУ

Перехід Свято‐Михайлівського собору став стратегічною перемогою у процесі витіснення російського впливу в релігійній складовій на Черкащині.

Нині у Черкасах вісім з десяти релігійних громад перейшли в Православну церкву України. Так, на папері, перейшли всі десять, однак у двох храмах поки лишається вплив московської церкви: у Дахнівці та Південно‐Західному районі. При цьому, без сумнівів, згодом і вони теж стануть частиною організму ПЦУ.

 – Всі громади уже здійснили своє волевиявлення і перейшли в ПЦУ. Лишаються два храми, що досі під окупацією російської церкви. Люди повинні знати це. Там поки що незаконно здійснює свої справи московська церква, – пояснює Володимир Рідний.

Свято‐Михайлівський собор у Черкасах

На жаль, ситуація в області лишається більш сумною. Найбільші й найстаріші храми Черкащини (як‐от, Красногірський монастир на Золотоніщині чи Мотронинський на Чигиринщині) не поспішають відмовлятися від російського коріння. Одна з причин – більш складна юридична процедура переходу для монастирів. Хоча, певно, ключовою є інша – відсутність політичної волі місцевих феодалів, на яких, схоже, поки не поспішають «тиснути» згори.

Що ж до Феодосія (Дениса Снігірьова), то услід за своїм головним форпостом у Черкасах, згодом він втратив і «запасний полігон». У травні уже 2025 року храм на Митниці теж перейшов до ПЦУ [22]. Як кажуть співрозмовники «18000», нині у Снігірьова та його свити немає постійного місця збору.

 – Феодосій зараз приїздить в регіон раз на тиждень. Можуть зібратися в храмі на Сумгаїтській (Парафія Різдва Христового), чи в Хуторах, чи десь в гаражах і підвалах, – кажуть не під запис правоохоронці.

Поїхати за кордон і розповісти на сесії ООН про утиски вірян теж у нього не вийшло [23]. Суд не відпустив.

Дзвіниця на території собору

До речі, про Захід. У жовтні 2024‐го Черкаси вперше потрапили на сторінки однієї з провідних французьких щоденних газет «La Croix». [24] Французький кореспондент, який приїздив до нашого обласного центру писати матеріал, був вражений і тим, що відбувалося 17 жовтня, і російським шахедом, який літав над центром міста через кілька днів після тієї події. А ще він навів досить точну цитату одного з черкащан, якого зустрів під собором:

«Це боротьба; ми не можемо рухатися вперед без боротьби». 

Це означає, що правильний поштовх для західної аудиторії дали в Черкасах.

—

Сергій Макаренко [25], опубліковано у виданні 18000 [7]

---

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України [26]
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [27]
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина [28]
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду [29]
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського" [30]
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні? [31]
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів [32]
• Як бреше російська православна церква [33]
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)? [34]
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев [35]
• Що не так з росією? [36]
• Несостоявшееся государство путина [37]
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці» [38]
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни [39]
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину? [40]
  [35]