Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи

1.00

Нет

Світ має визнати: те, що сьогодні відбувається в Україні – це справжній геноцид. Зрештою, росіяни цим займалися ціле 20-те століття і зараз взялися продовжувати.

Велика українсько-російська війна триває вже майже місяць, але видається, що багато хто так до кінця і не зрозумів, яку основну мету переслідують ті, хто розв’язав цей апокаліпсис 21 століття. Захоплення нових чи «історичних» територій, як думає багато хто, повернення у лоно «руского міра» заблуклих «овечок», обдурених австрійським генштабом [2] – все це справді може бути метою агресора, але проміжною. Вочевидь, ціль куди масштабніша і страшніша, ніж здається на перший погляд, зазначає видання ТЕКСТИ [3].

Якщо розібратися, російському режиму, теперішній Росії насправді не потрібні території. Вона просто не може дати їм ради. Це показує і приклад загарбаних територій Грузії, й нещодавня історія окупованих територій України. Повна відсутність інвестицій та загалом колапс будь-яких економічних відносин.

Славнозвісні курорти Абхазії фактично перетворилися на руїни, а тиша деяких районів окупованого Донецька робить їх подібними до кадрів з фільмів про постапокаліпсис. Певним винятком може бути лише Крим, але виключно через бажання Росії зробити з нього одну велетенську військово-морську базу.

Росії точно не треба і люди (хіба що у вигляді гарматного м’яса), які проживають на окупованих територіях. Більшість з них приречені перебиватися у злиднях або просто покинути нещасні землі. Окуповані райони Грузії, самого Донбасу просто знелюдніли після приходу туди «визволителів».

Саме Велика українсько-російська війна переконливо показала, що ідеї захоплення нових територій і просування «руского міра» можуть бути лише інструментами для досягнення основної цілі та завдання, яке на сьогодні (і не лише сьогодні) несе Росія. І це її надзавдання — знищення.

Знищення всього, що відрізняється від її власного похмурого сірого тла. Що несе печать інакшості. Особливо того, що самі росіяни через дивний викрут самосвідомості вважають своєю власністю. Саме тому дії Росії проти нас правильніше назвати не війною, а геноцидом. Зрештою, вони цим займалися ціле 20-те століття і зараз взялися продовжувати.

Суть геноциду полягає в намаганні будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілі народи за расовими, національними, політичними, релігійними мотивами [4].

Фундатор дослідження Геноциду Рафал Лемкін писав наступне: «Взагалі кажучи, геноцид не обов'язково означає негайне знищення нації, крім випадків, коли здійснюються масові вбивства всіх її членів. Він радше означає скоординований план різних дій, спрямованих на знищення суттєвих основ життя національних груп з метою їхнього знищення. Метою такого плану буде розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування національних груп, а також знищення особистої безпеки, свободи, здоров'я, гідності та навіть життя осіб, що належать до таких груп».

Будь яка «українськість», за російською доктриною, підлягає знищенню

Загалом російську офіційну політику щодо України можна озвучити двома основними тезами: знищення українців як самостійної політичної нації та знищення як окремої етнічної групи.

Іншими словами, ви може бути етнічним українцем з глибинки Чернігівщини чи маріупольським греком з українським громадянством. І у тому, і в іншому разі, за російською доктриною, ви підлягаєте знищенню. Оскільки для сучасної Росії будь-яке поєднання зі словом «український» – це прямий стимул до дії. Будь-яка «українськість», за цією доктриною, підлягає знищенню.

маріуполь1.jpg

У Маріуполі зараз через російські обстріли справжня гуманітарна катастрофа

В Україні часто порівнюють сучасні події з тим, що зробила у 90-х роках Росія з Чечнею. І справді, руїни Грозного дуже подібні до руйнувань, спричинених окупантами великим містам України. Проте є одна суттєва відмінність. Навіть після руйнувань та масового видворення населення до фільтраційних таборів Росія таки залишила на місці Ічкерії якесь квазі-державне утворення. Де хоч бутафорно, але якимось чином зберігаються національні ознаки.

Українцям же на окупованих територіях відмовлено і у цьому. Замість окупованих районів Донецької та Луганської областей постають якісь незрозумілі «днрлнр», де вже немає жодної згадки про «українськість» чи «українців». Вочевидь, такої самої політики тотального викорінення всього українського Росія планує дотримуватися і надалі. Це видно по її спробах протягнути створення вже на території окупованої Херсонщини ще одної «народної республіки» – «хнр» – чи перевести викладання в школах Мелітополя на російську мову.

А тепер, аби не бути голослівними, перейдемо до аналізу ідеологічного та військового фактажу на підтвердження тези про те, що нинішні дії Росії можна трактувати як геноцид щодо українців.

Ідеологічне обгрунтування геноциду

Одразу після початку військових дій російське державне агентство РИА Новости опублікувало текст одного з прокремлівських ідеологів Павла Акопова «Наступление России и нового мира». Цей документ дуже швидко зник з сайту видання, що може свідчити лише про одне – навіть у Росії зрозуміли, що він занадто відверто окреслює ті цілі, які переслідує російське керівництво. Ось декілька цитат з цього «опусу»:

«…пока еще стреляют друг в друга братья, разделенные принадлежностью к русской и украинским армиям, — но Украины как анти-России больше не будет».

«Россия восстанавливает свою историческую полноту, собирая русский мир, русский народ вместе — во всей его совокупности великороссов, белорусов и малороссов».

«Владимир Путин взял на себя — без капли преувеличения — историческую ответственность, решив не оставлять решение украинского вопроса будущим поколениям».

Остання фраза – це просто подарунок історикам. Нагадаємо, саме «остаточне розв'язання єврейського питання (нім. Endlösung der Judenfrage) — було офіційною доктриною Третього рейху щодо євреїв. Під «остаточним розв’язанням», звичайно ж, малося на увазі масове знищення єврейського населення Європи. І треба було так статися, що такі самі наративи були озвучені вже у 21 столітті!

Звичайно, тут можна закинути, що це позиція хай і продержавного ідеолога, але все ж не самого керівництва країни. І з цим можна було б погодитися, якби Владімір Путін не транслював подібні месиджі.

Так ще у далекому 2008 році Путін заявив Джордж Бушу, що України як держави не існує. «Україна – це навіть не держава», – сказав він тоді.

Після того він цю фразу повторюватиме з регулярною стабільністю.

Лютий 2020 року: «Уже много раз говорил: я считаю, что мы один и тот же народ. Не знаю, нравится это или нет (українцям, – редакційна іронія), но, если посмотреть на реалии, это так и есть”.

А ось що заявив Владімір Путін вже 21 лютого 2022 року. Здається, ця фраза облетіла весь світ: «Современная Украина целиком и полностью была создана Россией. Точнее, большевистской, коммунистической Россией. Этот процесс начался практически сразу после революции 1917 года».

Вочевидь, зверхник Росії не міг собі ще на той момент дозволити сказати, що Україна та українці підлягають знищенню, тому вибрав більш обтічну фразу про «неіснування» України та українців. Але, що не міг напряму сказати «цар», замість нього досказали його «холопи».

Одна з улюблених «балакучих голів» Путіна, яка завжди каже те, що недоказав хазяїн – Володимир Жириновський дуже послідовний і красномовний у своїх висловах щодо України. Ось одна з його типових фраз, сказана ним у серпні 2021 року: "Можно назвать новый регион Малороссийский край или Малороссийский федеральный округ со столицей в Донецке, Киеве или Харькове. В него в качестве губерний войдут Херсонская, Николаевская, Одесская, Тираспольская, Винницкая, Сумская, Черниговская области — это большая часть современной Украины, приблизительно 25 млн населения. Таким образом будет устранено государство Украина в нынешнем своем качестве антиРоссии".

У російській версії ніякого особливо права на власний розвиток чи власну державу український народ, звісно, не має

Як бачимо, вже тут спливає термін «антиРосія», який потім спливе і у нацистській праці пана Акопова. Ну і заодно гамузом вся інша фантастика про відколоту чи то австрійським генштабом, чи більшовиками гілку великого російського народу. Ніякого особливо права на власний розвиток чи власну державу український народ, звісно, не має. Знову таки, маємо тут чітку алюзію до ідеологів Третього рейху, які заявляли про неповноцінність низки народів Європи, вважали, що вони неспроможні на створення власної держави.

До речі, якщо хтось думає, що Володимир Жириновський – це найбільш «антиукраїнський» політик Росії, той глибоко помиляється. Весь російський істеблішмент просякнутий на сьогодні бажанням «остаточного розв’язання українського питання», про що не криючись заявляє на різноманітних телеефірах. Ось пряма цитата [5] директора мовлення RT Антона Красовського: «Мы заберем у вас вашу Конституцию! Мы сожжем ее на Крещатике вместе с вами на ваших же огнях, как вы любите».

"Мы заберем у вас вашу Конституцию! Мы сожжем ее на Крещатике вместе с вами"

Коли ми зазвичай пишемо про геноцид, йдеться переважно про якісь насильницькі фізичні дії. Але не забуваймо, що фундатор дослідження геноциду Рафал Лемкін писав про геноцид як про «скоординований план різних дій», метою якого є «розпад політичних і соціальних інститутів, культури, мови, національних почуттів, релігії та економічного існування».

Однією з умов Росії, висунутих до України, була так звана денацифікація. Дуже зручний термін для того, щоб під виглядом боротьби з «проявами нацизму» почати денаціоналізацію, фактично деукраїнізацію українців.

Різноманітні дрібні російські піар-експерти на сторінках пропагандистських медіа ввели цілий дискурс на тему, кого і що треба було б «вичистити» зі сторінок української культури та історії. Проте невдачі у військовій сфері примусили росіян дещо «скоректувати» свої плани у цій сфері.

А тепер щодо самої війни. Вже зараз, на жаль, стало очевидно, що внаслідок злочинних дій російської армії було вбито тисячі мирних українців. Дуже часто західні військові експерти пояснюють такі великі втрати серед мирного населення слабкою організацією російської армії.

втрати серед мирного населення є не наслідком військової кампанії Росії, а її безпосередньою ціллю

Люди, бачте, ненавчені влучно стріляти. Проте аналіз дій росіян підводить до іншого – знищення мирного населення є свідомим вибором російського керівництва. Як вже писалося вище, великі втрати серед мирного населення є не наслідком військової кампанії Росії, а її безпосередньою ціллю, що разом з такими ідеологічними заходами, як «денацифікація», мають на меті знищення українців як етносу та політичної нації. Наприклад, у знаменитий маріупольський театр влучила керована авіабомба, це при тому, що їх у Росії мало, і не на всі військові цілі скидують керовані боєприпаси.

Якщо звести докупи весь фактаж Великої війни, ми отримаємо картину тотального та системного знищення мирного населення, яке завинило лише у тому, що є українцями та мають паспорт з українським громадянством.

Геноцид у фактах

Цілеспрямоване знищення мирного українського населення та об’єктів інфраструктури.

Мабуть, в усіх перед очима зруйнована будівля маріупольського драматичного театру, під завалами якого опинилися сотні людей. Певно, всі також знають, що по периметру цього театру містилися спеціально для пілотів великі написи російською «Дети». Проте це, здається, лише послугувало для росіян додатковим стимулом, аби скинути на цю будівлю велетенську бомбу.

На жаль, ця історія є не винятком, а лише одним з безлічі інших епізодів масового вбивства росіянами українського мирного населення. Обстріли з реактивної артилерії та просто гармат, бомбардування авіацією житлових кварталів Харкова, Маріуполя, Сум, Миколаєва та десятків міст і селищ стали буденністю цієї війни.

Хоча з воєнного погляду ці об’єкти не мають жодної ваги – вони переважно є укриттями для мирного населення, і росіяни про це не можуть не знати. Проте з наполегливою системністю вони завдають своїх ударів саме по таких об’єктах, що може означати лише одне – росіяни налаштовані знищити максимальну кількість українців і деморалізувати тих, хто вцілів.

Яскравим підтвердженням цього може бути ситуація з обстрілами українських шкіл. Так, згідно з офіційною статистикою, загальна кількість шкіл, пошоджених внаслідок обстрілів російськими загарбниками, сягнула 402, 64 школи були повністю знищені.

«Тихий» терор на окупованих територіях

Якщо страшні руйнування великих українських міст одразу стають надбанням світових медіа, то те, що відбувається в окупованих аграрних регіонах країни, переважно залишається за кадром, або в найкращому разі стає надбанням місцевих груп у соцмережах. При цьому через віддаленість іноді дуже складно отримати реальні фотодокази подібних вбивств. Поки що ми маємо дуже багато повідомлень з різноманітних місцевих чатів про викрадення та вбивства місцевих активістів або просто місцевих мешканців, які опинилися не в тому місті і не в той час.

Перехоплені розмови російських солдат також свідчать [6], що у них є внутрішні вказівки щодо жорстокого ставлення до українців на окупованих територіях. «…ну у нас приказ, похер гражданские – не гражданские, валить всех нах…р…».

Зафіксовані випадки виселення місцевих мешканців зі своїх будинків, а також відбирання у них продуктів та речей. Попри наростаючу гуманітарну кризу, російські військові ведуть цілеспрямовану стрільбу по тих українцях, що покидають окуповані території.

Створення міграційної кризи

Якщо ви одразу не можете вбити все населення, ви можете спробувати зігнати його з місць проживання. Бомбардування та обстріли населених пунктів призвели до того, що була спровокована найбільша гуманітарна криза з часів Другої світової війни. Лише за кордон виїхало вже понад 3 мільйони українців. Згідно з прогнозами ООН, загальна кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні може становити 6,7 мільйонів людей, а загальна кількість біженців та переміщених осіб може сягати 10 мільйонів.

Отже, може йтися про тотальне знелюднення цілих великих регіонів в Україні. Знелюднення, яке має умисний характер і спровоковане прямими ударами по об’єктах інфраструктури та житлових районах, жорстокістю російської армії до українців на окупованих територіях, гуманітарною катастрофою.

Провокування техногенних катастроф

Росіяни системно завдають ударів по об’єктах, аварія на яких може спричинити масштабну техногенну аварію, викликати паніку та, зрештою, чергову хвилю міграційної кризи.

У ніч з 3 на 4 березня росіянами була обстріляна Запорізька атомна станція. Лише дивом не сталося техногенної катастрофи. Ця новина викликала паніку серед місцевого населення, люди почали активно вживати таблетки з йодом, що мало негативний наслідок для їхнього здоров’я.

Перед тим росіянами була захоплена недіюча Чорнобильська АЕС, тимчасове знеструмлення якої також могло викликати масштабну техногенну катастрофу. Зрештою, 21 березня окупантами були обстріляні «Сумихімпром», внаслідок чого стався витік аміаку. Аварію було локалізовано, але ситуація була дуже загрозливою.

Вбивства українських священників

Як і при будь-якому геноциді, ті, хто його чинять, насамперед намагаються знищити ідеологічні основи, на які спирається конкретна група чи етнос. Сьогодні вже можна говорити про планову кампанію з вбивства українських священників, що стоять на позиціях незалежності української церкви. Йдеться про священників Православної церкви України, яка чітко задекларувала свою незалежність від російської церкви.

Так, за інформацією ПЦУ [7], станом на 16 березня було пітверджено інформацію про загибель трьох священнослужителів. Отець Максим Козачина був розстріляний в Іванкові буквально в перші дні вторгнення, отець Ростислав Дударенко загинув на блок-пості у Ясногородці, а капелан отець Платон Моргунов був вбитий у Волновасі. Ще з десятьма священниками відсутній зв'язок, серед них єпископ зі Слов'янська Всеволод Матвієвський.

Русифікація

Ми вже бачили, як процеси русифікації відбувалися в окупованих районах Донецької та Луганської областей. Українська мова та культура були буквально «вичищені» з навчальних закладів, всюди пропагується лише російський культурний контекст.

Тепер прийшов час для цього нових окупованих територій. Так, згідно з повідомленням міського голови Мелітополя, сьогодні російські солдати обходять кожну школу у місті і схиляють вчителів розпочинати з 1 квітня навчальний процес російською мовою за незрозумілою програмою.

Промисловість. Тактика «випаленої землі»

Російські війська атакують найбільш промислово розвинуті регіони України. Здавалося б логічним, що росіяни мали б зберегти ці потужні промислові об’єкти принаймні для підсилення своєї власної інфраструктури. Але, вочевидь, «остаточне розв'язання українського питання» потребувало також повне знищення промисловості.

Саме через знищення економічного базису, зокрема знищення промисловості, є шляхом вирішення основного завдання Кремля – знищення українства. Потужні промислові центри Сходу України зі знищеними підприємствами будуть приречені на депопуляцію. Людям просто не буде з чого себе прогодувати.

Перші чіткі сигнали цього вже видні на долі Маріуполя. Так, на момент написання цієї статті, за словами заступника міського голови Маріуполя Сергія Орлова [8], жоден місцевий завод не працює, а завод групи Метінвест "Азовсталь" розбомблений. "Нічого не працює. Усе стоїть. Запустити це все вже не можна. "Азовсталь" розбомблено. Повністю. Дуже багато авіанальотів припало на "Азовсталь", – заявив він. Нагадаємо, саме «Азовсталь» разом з Маріупольским металургійним комбінатом є найбільшим металургійним підприємством України.

При огляді всіх наведених вище фактів створюється стійке враження, що ми маємо справу не з наслідками бойових дій чи «ексцесом виконавця», а з певною системою, кінцевою ціллю якої є знищення українства етнічно та політично на окупованих територіях шляхом масових вбивств, створення непридатних умов для життя та провокування масової міграції. «Остаточне розв'язання українського питання» – як точно відзначив один придворний політолог, який рано чи пізно не уникне зі своїми господарями Гаазького трибуналу.

Піти на поступки Росії – це ніби добровільно зайти в газову камеру

Сьогодні різноманітні експерти та політики у західних медіа досить часто ставлять питання – а чому, зрештою, Україні не піти на якісь поступки, не погодитись принаймні на якісь умови, що сьогодні висуває Росія. Проте у своїх міркуваннях ці політики та експерти припускаються однієї засадничої помилки – очікувані поступки України для росіян – це не ціль, а лише інструменти для досягнення основної мети – знищення України як держави, а українців як нації. Лише досягнення цієї мети, в уявленнях росіян, дозволить перейти їм до нового етапу з побудови їхньої квазіімперії. Про подібні плани створення «союзної держави» повідомляли ще до війни західні журналісти. З незалежною державою Україна та з українським народом ці плани будуть скидатися просто на марення божевільного. Якими вони, до речі, і є.

—

Андрій Гарасим; [9] опубліковано у виданні ТЕКСТИ [3]

В тему: