Розсекречені архіви: Данило Скоропадський - «Валет» у колоді карт МГБ СРСР

1.00

Нет

Розсекречені архіви: Данило Скоропадський - «Валет» у колоді карт МГБ СРСР

13 лютого виповнюється 120 років від дня народження Данила Скоропадського. Його особі в архівних документах совєтських спецслужб, на відміну від батька – гетьмана Павла Скоропадського, приділено значно менше уваги.

Водночас розсекречені документи свідчать про те, що після очолення гетьманського руху він також завдавав чимало клопотів чекістам.

Перспективний інженер на заводі Сіменса

У 1920–1930-тих роках, коли огпу ссср вело оперативну розробку гетьмана Павла Скоропадського і Гетьманської управи, гетьманичу Данилу не приділяли якоїсь особливої уваги. Серед документів у архіві Служби зовнішньої розвідки України того періоду про нього трапляються лише повідомлення й характеристики загального характеру.

Один із перших документів, де про нього згадується, датований листопадом 1928 року. У ньому закордонний агент огпу повідомляв, що Данило створив у Берліні товариство інженерів-наддніпрянців і має на меті знайти контакти в Україні, зокрема в Києві, для обміну інформацією технічного характеру. У повідомленні також зазначалося, що цю ідею повністю схвалив і гетьман Скоропадський.

Читайте також: Загибель командувача 1 Українського корпусу генерала Якова Гандзюка [2]

У той період Данило навчався у Вищій технічній школі у Шарлоттенбурзі (згодом – Берлінський технічний університет) і брав активну участь у студентському житті. Після закінчення навчання влаштувався на роботу до електротехнічної фабрики Сіменса і Гальске. Про це в іншому документі зазначається таке: «Син гетьмана, Данило, закінчив машинобудівний відділ Вищої технічної школи в Берліні і нині відбуває практику на заводі Сіменса в Берліні. Влаштувався він туди через одного німця, який командував до революції одним із ескадронів у полку, яким командував Скоропадський. Цей німець одружений на племінниці глави фірми Сіменс і є єдиним спадкоємцем власника фірми» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.1. – Арк. 46).

До гетьманича чекісти тоді лише уважно придивлялися і намагалися спрогнозувати, яке місце поряд із батьком він займатиме у майбутньому. «Д. П. Скоропадський, – зазначалося у «Характеристиці діячів Гетьманського центру», – молода людина, яка нещодавно закінчила інститут, працює на заводі Сіменса як інженер-конструктор, у політичних справах ще мало розбирається; присутній на всіх засіданнях Гетьманської управи як законний спадкоємець; входить у курс справ поступово, майже не виступає, пропозицій не вносить, лише слухає; щоб вводити його в курс справ, йому доручено займатися гетьманськими організаціями; по суті всю роботу веде С. М. Ш. (Сергій Шемет. – Прим.), а він лише підписує папери» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.1. – Арк. 32).

Читайте також: Як у 1918 році у Києві створювали пантеон українських героїв [3]

У той період чекісти упродовж кількох років вели оперативну розробку Гетьманської управи. Намагалися вивідувати плани, наміри, наявність бойових організацій і спроможність до активних дій проти совєтської влади. Зрештою, як зазначається в одному з документів, дійшли висновку, що гетьманський рух усе ж «становить певну потенційну небезпеку для цілісності совєтського союзу», але в ньому панує патріархальний дух і лише навколо гетьманича Данила гуртуються прогресивніші представники руху. Ці висновки підкріплювалися відомостями про великий дипломатичний успіх Д. Скоропадського під час його поїздки до США й Канади.

«33-літній принц України»

У 1937–1938 роках Данило за дорученням батька здійснив чотиримісячну поїздку до США й Канади. Малося на меті зміцнення позицій гетьманського руху за океаном, де українська еміграція в ті часи була найчисленнішою. Під час тієї подорожі він провів багато зустрічей із членами гетьманських організацій, а також українцями різних політичних спрямувань.

Про ту поїздку в архівних фондах розвідки зберігається багато матеріалів. Здебільшого, це листування між Павлом Скоропадським і сином, яке потрапило до рук працівників нкгб ссср після завершення Другої світової війни. Чекісти виявили велику кількість матеріалів Гетьманської управи у процесі розробки архівів Міністерства внутрішніх справ Німеччини. Більша частина тих документів датована 1935–1939 роками.

Зокрема й листи, які Данило писав батькові під час перебування в США й Канаді, в яких він інформував про поточний стан справ Союзу гетьманців-державників і відгукувався про події у світі. Крім цього, це повідомлення, статті та інші публікації про перебування Данила за океаном, а також окремі звіти закордонної агентури.

Перша зустріч із гетьманичем відбулася в Чикаго. Туди він прибув із нагоди посвячення українського літака «Київ» [4], одного з трьох, які гетьманська громада придбала на зібрані кошти для навчання українських льотчиків. Данило вразив усіх присутніх вишуканою промовою українською, своєю ерудицією та манерою триматися.

В архівних документах цитується його виступ на святі «Український день», що відбулося 19 жовтня 1937 року. «Я звертаюся до вас не лише як представник свого батька і гетьманців на європейському континенті, – зазначається в довідці, – а і як українець, походженням з Великої України, який душею і тілом прагне того, щоб обидві гілки українського народу – східна і західна об’єдналися якомога швидше для спільної боротьби за становлення своєї самостійної і ні від кого незалежної Української держави» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.2. – Арк. 19).

В одній із довідок акцентується увага на тому, що на прийомах і зібраннях, на відміну від минулих, брали участь представники всіх українських партій, які ніколи раніше разом не збиралися і нічого спільного між собою не мали. Підсумок усього сказаного гетьманичем Данилом, зазначається далі, може зводитися до такого:

«Усі українці повинні поставити перед собою ідеал самостійної і незалежної Української держави. Цього ідеалу український народ може добитися тільки власними силами. Для цього його сили повинні бути підготовлені й організовані. Підготовка українського народу до самостійного державного життя повинна ґрунтуватися на вихованні духу активності, жертовності, моралі і національного об’єднання…

Читайте також: Лютий місяць 1918 року. Міф про 5000 жертв більшовиків у Києві [5]

Підкреслювалося значення національної культури як ґрунту для об’єднання всіх українців…

Наголошувалося, що головний ворог, який заважає досягненню українського ідеалу, – це більшовики, і тому боротьба з більшовизмом скрізь і всюди є священним обов’язком українських патріотів» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.2. – Арк. 24–25).

Про такі виступи й висловлювання гетьманича писала вся заокеанська преса, і ця його позиція була загальновідомою. Водночас у спецповідомленні нквд ссср від 29 грудня 1937 року під назвою «Про воєнну роботу гетьманців у Америці», адресованій голові нквд ніколаю єжову і підписаній працівниками Іноземного відділу Сергієм Шпігельгласом та Павлом Судоплатовим, ідеться про досі невідомі факти. Зокрема, зазначається, що Д. Скоропадський розгорнув у Америці активну діяльність серед української еміграції, спрямовану на підготовку військових кадрів.

«З цією метою на озері Мічіган, – ідеться у спецповідомленні, – створена військова база, де формується український легіон із колишн. військових української армії.

База має у своєму розпорядженні підводні човни застарілого зразка, танки, літаки і військове спорядження для підготовки військових спеціалістів.

Гетьманська група в Америці субсидується американським фінансистами, зокрема Фордом» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.1. – Арк. 5).

Додаткових відомостей, які могли б конкретизувати це справді важливе повідомлення про підготовку українців на озері Мічіган, не знайдено. Але є згадування про відвідування Д. Скоропадським у Детройті заводів Форда. «Старий Форд, – зазначається в одній із довідок, – зустрів гетьманича, близько пів години спілкувався з ним на політичні теми. Він розпитував про Україну, про Німеччину, про більшовиків. Потім особисто пішов показувати гетьманичу школу і клуб для робітників» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.2. – Арк. 22).

В іншій довідці йдеться про зустріч у Стратфорді з авіаконструктором Ігорем Сікорським і наводиться лист Данила до батька про цю зустріч від 24 серпня 1938 року. У ньому гетьманич переповідає розповідь Сікорського про його українське коріння, про те, як він починав створювати літаки і про авіабудівну фабрику у США, де виготовляють великі гідроплани.

Зазначає, що той згодом показав йому цю фабрику, і Данило на власні очі бачив спорудження літака. Далі повідомляє про те, що Сікорський планує поїздку до Берліна і там хоче зустрітися з Павлом Скоропадським. При цьому Данило зазначає: «Сікорський виставляє себе великим антибольшевиком. Його думка – шукати співпрацю з усіма антибольшевицькими елементами, зокрема також і з українцями. Подаю тобі все те в порядку інформації» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7242. – Т. 18. – Арк. 1_зв.).

Уся ця інформація про успішну поїздку Данила Скоропадського до США і Канади, нарівні з відкриттям гетьманцями низки летунських шкіл для підготовки українських льотчиків і про навчання українських емігрантів на військовій базі на озері Мічіган неабияк занепокоїла керівництво нквд. Стривожили й емоційні висловлювання преси про офіційного спадкоємця гетьманського престолу.

«Високий, стрункий, сильно збудований, знаменитий спортовець, мужній і ласкавий, енергійний у рухах і мові, спокійний, але рішучий, здержливий, поважний, але не зимний, елегантний ззовні і в зносинах з людьми, вільний у поведінці, а при тім повний дійсно гетьманської поваги. Він поривав українців за собою», – так писали про нього в одній із газет. А в іншій зазначали, що «33-літній принц України одного дня може стати центральною фігурою у великім повстанні, від якого може залежати доля Європи і України».

Читайте також: Повстанський Дюрер, або іміджмейкер УПА: про незламного борця за Україну Ніла Хасевича [6]

Об’єкт оперативної розробки «Валет»

Після повернення Данила до Європи гетьман Павло Скоропадський невдовзі ухвалив рішення про переїзд гетьманича до Великої Британії і перенесення туди у перспективі гетьманського центру. З кожним роком спадкоємець гетьманського престолу, як свідчать архівні документи, набирав політичної ваги, авторитету та популярності. Відтак 27 січня 1941 року на Данила 5 відділом (зовнішня розвідка) Управління державної безпеки усср була заведена окрема справа-формуляр. У постанові на заведення справи зазначалося, що «Скоропадський Данило нині веде активну роботу проти СРСР серед українських націоналістів». Об’єкту розробки дали оперативне псевдо «Валет».

Про діяльність Д. Скоропадського під час Другої світової війни докладних відомостей в архівних документах немає. Лише коротко зазначається: «Під час війни 1941–1945 рр. проводив націоналістичну роботу в Англії… Після закінчення війни і смерті свого батька Скоропадський Д. П. залишився проживати в Лондоні, очолив роботу «СГД» (Союзу гетьманців- державників. – Прим.) і проводить активну антирадянську діяльність» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.2. – Арк. 103).

На момент приїзду гетьманича до Великої Британії українських емігрантів там було небагато. Тому йому нелегко давалися зусилля з формування організованого українського руху. Після завершення Другої світової війни коло української еміграції в країні значно розширилося. Там опинилося близько 40 тисяч біженців із ссср, зокрема членів ОУН та вояків УПА. Невдовзі українська діаспора стала однією з найбільших у Європі.

У той період Д. Скоропадський фактично перебрав на себе функції провідника гетьманського руху. Одна з головних проблем, яка постала перед ним, стосувалася створення Союзу Українців у Великій Британії (СУБ). Такий Союз було створено в 1946 році в Единбурзі. Невдовзі Данила, як одного з головних організаторів СУБу, було обрано його незмінним почесним головою.

У москві дійшли висновку, що Д. Скоропадський з кожним роком стає дедалі вагомішою фігурою в середовищі української еміграції. Про це зокрема свідчить лист від начальника 1 Управління (зовнішня розвідка) мгб ссср Павла Фітіна на ім’я міністра державної безпеки усср Василя Савченка від 7 травня 1946 року. У ньому повідомляється, що Данило бере активну участь у роботі українських націоналістичних організацій, зокрема «Союзу українських канадських воїнів», «Центрального українського допомогового бюро» та інших, часто відвідує «Клуб українських канадських воїнів» у Лондоні та його філію у Манчестері.

У документі наводиться витяг із перехопленого листа Д. Скоропадського до української громади в Туреччині, в якому він писав: «Діяльність покійного батька за будь-яких обставин продовжуватиму, виконуючи тим самим його заповіт, оголошений 23 травня 1933 року». Крім цього зазначається, що він «підтримує постійний письмовий зв'язок з відомими українськими націоналістами В. В. Гомзіним, С. М. Шеметом і професором Дорошенком» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т. 2. – Арк. 10).

Після таких циркулярів з москви в мгб усср винесли постанову про заведення на Д. Скоропадського нової справи із забарвленням «український націоналіст». Це передбачало залучення агентурних позицій в Англії та інших країнах, контроль поштових відправлень тощо.

Органи мгб відстежували візит Данила до Німеччини у жовтні–листопаді 1948 року. Тоді він відвідав Український вільний університет, Українську вільну академію наук у Мюнхені, а також українські табори для переміщених осіб у Фраймані та Аугсбурзі, провів численні зустрічі з відомими українськими діячами, зокрема зі Степаном Бандерою.

Читайте також: Людожерство по-російськи: Чому Геродот вважав мешканців Залісся справжніми дикунами [7]

Як зазначається в архівних документах, 6 листопада 1948 року Д. Скоропадський прибув до міста Аугсбурга у супроводі кількох своїх однопартійців і зустрівся зі Степаном Бандерою. Як результат переговорів, що відбулися між ними, нібито «була досягнута угода про співробітництво «Союзу гетьманців-державників» і ОУН-бандерівців в «Українській Національній Раді».

У той період лідери УНР в екзилі та інших формувань створили УНРаду, яку проголосили єдиним репрезентативним органом українського руху в еміграції. Союз гетьманців-державників не був представлений у Раді. Відтак гетьманці запропонували свою структуру УНРади з тим, щоб у ній були представлені всі чотири наявні на той час в українському русі сили, виразниками яких були Андрій Лівицький, Андрій Мельник, Степан Бандера та Данило Скоропадський. Однак заклик до співпраці і взаєморозуміння не дав бажаних наслідків. Тому Д. Скоропадський, який завжди виступав за єдність в українському визвольному русі, і погодився на зустріч зі С. Бандерою, щоб знайти шляхи порозуміння.

Органи мгб ретельно відстежували й інші контакти. У довідці під назвою «Про перебування Скоропадського Данила у Західній Німеччині», що надійшла з москви до Києва у грудні 1948 року, йдеться про те, що він завдяки цій поїздці набув багато прихильників серед різних політичних кіл. «Це проявилося, – зазначається в документі, – не стільки в тому, що на офіційних прийомах його вітали представники націоналістів, а особливо в тому, що виникла тенденція бачити в ньому символ національного об’єднання. Партійні противники гетьманців також опинилися на боці Скоропадського. Крім того, його зовнішність, дипломатичний такт, ораторський талант сприяли набуттю ним особистих прихильників (після заяви про прихід в організацію гетьманців жінок). Бандерівцям приписують фразу: «Якби наш Бандера був таким, як гетьманич».

Крім цієї інформації, в документі увага акцентується на виступі гетьманича перед українськими студентами Мюнхенського університету, під час якого він заявив: «Доля України не вирішується в політичних суперечках, які відбуваються в кабінетах. Доля України вирішуватиметься на полі бою, і я сподіваюся зустрітися з вами там» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10490. – Т.2. – Арк. 99).

Така інформація змушувала органи мгб, а з згодом – кгб ще прискіпливіше стежити за Д. Скоропадським, перешкоджати об’єднанню українських сил і вносити розлад у стосунки між ними. Багато оперативних заходів стосовно нього у той період здійснювалося з позицій центрального апарату мгб у москві, який мав більше агентурних позицій у Великій Британії. Але відомостей про їхній характер і про останні роки життя гетьманича в архівних фондах СЗРУ не виявлено.

З відкритих джерел відомо, що 22 лютого 1957 року після вечері в ресторані у сімейному колі Данилу Скоропадському раптово стало зле. Вранці наступного дня він помер. Помер у розквіті сил, маючи добре здоров’я. Йому було лише 52 роки. Медичний висновок констатував, що причиною смерті був крововилив у мозок, хоча посмертного розтину при цьому не робили. Близькі родичі на цьому не наполягали.

У постанові про здачу справи на зберігання до архіву, затвердженій керівництвом кгб при раді міністрів усср, коротко зазначається, що Д. Скоропадський помер у лютому 1957 року в одній із клінік Лондона.

Читайте також: Щорс, Боженко, інші... Трагедія «червоних отаманів» [8]

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [9]

В тему: