Розсекречені архіви. Останній звіт Головнокомандувача УПА Романа Шухевича

1.00

Нет

Фото: Останній звіт Головнокомандувача УПА Романа Шухевича

Погляд на останні роки життя і діяльності Головнокомандувача УПА Романа Шухевича крізь призму розсекречених документів нквд/мгб уcср засвідчує, що він не мав жодних ілюзій з приводу того, як має постати вільна і незалежна Україна, а саме – силою зброї у запеклій боротьбі з московитами.

Для цього, за його переконанням, треба ретельно вивчати ворога, знати його настрої, психологію, сильні й слабкі сторони та, що дуже важливо, не мати зневіри у своїх лавах. Про це він писав у останньому звіті, рукописний варіант якого знайдено в архівних фондах розвідки.

До 116 річниці від дня народження (30 червня 1907 року)

Чекісти називали його «Вовком»

Оперативно-розшукові справи, справи агентурної розробки, справи-формуляри на Романа Шухевича органи нквд почали активно заводити із 1944 року. У той період спостерігається сплеск повідомлень і доповідей про діяльність Української повстанської армії та її керівників. Водночас чекісти у документах Головним командиром УПА іноді ще помилково називали Клима Савура (командир УПА-Північ). Але невдовзі вже чітко усвідомлювали, хто насправді очолює весь повстанський рух.

При цьому в документах і задумах щодо Р. Шухевича, на відміну від розробки деяких інших активних діячів національно-визвольного руху, не йшлося про встановлення з ним можливого оперативного контакту, схиляння до співпраці, компрометацію чи дискредитацію. Із самого початку чітко ставилося завдання: вистежити і ліквідувати. Альтернативи не було.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1 000 рублів на меблі [2]

Основну розробку і розшук здійснювало управління 2-н нкгб/мгб усср (підрозділ, на який покладалося завдання боротьби з рухом опору ОУН і УПА, а також із закордонними центрами українських націоналістів). У 1944 році нарком госбєзопасності усср сергій савченко затвердив оперативний план «Барліг», спрямований на розшук і ліквідацію членів Проводу ОУН і особисто Р. Шухевича, а у 1945 році на нього була спочатку заведена справа-формуляр, а невдовзі – оперативно-розшукова справа, якій чекісти дали назву «Вовк».

Водночас розвідувальні підрозділи також вели свої справи на Р. Шухевича. Зокрема, в архівних документах є згадування про те, що ще у 1941 році 5 (розвідувальним) відділом угб нквд усср на нього була заведена облікова справа № 837 на підставі донесень закордонних агентів. У цих повідомленнях ідеться про те, що «Шухевич Роман – псевдо «Щука», член ЦК УНО (Українське національне об'єднання. – прим.) є помічником зі зв'язків керівника повстанського штабу бандерівського «Проводу» ОУН у місті Кракові… Перебуваючи на боці бандерівців, Шухевич входив до складу комісії з урегулювання протиріч між бандерівцями і мельниківцями» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 27).

13 липня 1946 року 1 (розвідувальне) управління мгб усср завело нову справу-формуляр на Р. Шухевича. У постанові про заведення справи зазначено: «Шухевич Роман, оунівські псевда «Щука», «Тур», «Чупринка». На 3-му «Надзвичайному Великому зборі» ОУН був обраний провідником Центрального Проводу ОУН замість Максима Рубана, одночасно був призначений головнокомандувачем УПА» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 1).

Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!» [3]

До справи долучено довідку, складену за справою № 4/374 на Р. Шухевича, яку вело управління 2-н. У ньому Головнокомандувач УПА характеризувався як «кадровий український націоналіст-фанатик», «доволі здібний військовий спеціаліст, всебічно розвинутий, користується великим авторитетом серед визначних діячів українського націоналізму, під його керівництвом проводилася вся військова підготовка і діяльність ОУН». А наприкінці довідки зазначалося: «В оперативному плані за справою-формуляром на Шухевича Р. Й. намічені заходи для відшукування безпосередніх агентурних підходів до нього з метою ліквідації. Для виконання намічених за справою спецзаходів будуть використані агенти «Грєєв», «Наймичка» і «Віктор» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 28).

Ці матеріали датовані листопадом 1944 року. Відтак повідомлення агентури і протоколи допитів діячів ОУН, захоплених нкгб у той період, дали змогу чекістам об'єктивно оцінити роль і місце Р. Шухевича в українському визвольному русі, його небезпеку для кремлівського керівництва, яке репресивними методами впроваджувало свою політику на західноукраїнських землях.

Загін УПА в оточенні американських танків

Після завершення Другої світової війни совєтська влада мобілізувала величезні сили проти українського національного руху опору на Західній Україні. кремль усвідомлював, що діяльність УПА перешкоджає процесам утвердження там комуністичної влади, негативно впливає на настрої в суспільстві, справляє невигідне для комуністичного режиму враження на світову громадськість.

Для придушення і розгрому підпілля кинули величезні сили. У кожному райцентрі і більш-менш значному населеному пункті розмістили військовий гарнізон. Оперативно-чекістські групи і винищувальні батальйони перебували у постійній бойовій готовності. Вони влаштовували масові облави на повстанців, діяли хитрощами і підступними методами, перевдягаючись у форму УПА, всіляко переслідували і залякували місцевих жителів, які підтримували упівців.

Підпілля зазнавало значних втрат, але не припиняло боротьбу. Український визвольний рух виявився добре організованим, ідеологічно загартованим і безкомпромісним у прагненні за будь-яку ціну зберегти сили до початку можливого нового збройного конфлікту між країнами Заходу й ссср, який би дав іще один шанс вибороти державну незалежність України.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Розгорнути розвідувальну і пропагандистську роботу стосовно української еміграції» [4]

Водночас учасники руху опору, які опинилися в доволі скрутному становищі, були змушені остаточно перейти від наступальної (повстанської) до оборонної (глибоко підпільної) тактики боротьби. Нова тактика полягала у конспіративних політично-бойових діях в умовах підпілля, уникненні масштабних збройних виступів, переході до боротьби з використанням дрібних підрозділів. Розроблення нових тактичних схем особисто здійснював Р. Шухевич. При цьому він намагався постійно доносити до Закордонних частин ОУН інформацію про те, що відбувається на українських теренах, хотів, аби всі знали, що підпілля живе, діє, зберігає та накопичує сили для нового етапу боротьби.

Як свідчать архівні документи, у 1945 році УПА організувала рейди до Польщі, Чехословаччини та Румунії, пропагуючи ідеї українського визвольного руху. У наступні роки були спроби окремих груп прориватися через кордон і діставатися країн Заходу. Про один із таких епізодів ідеться у посланні «Для друзів Тура, Шелеста або Павура» від оунівського діяча Деркача, датованому 1948 роком. Це послання через мережу емісарів і кур’єрів мало дійти до когось із зазначених у зверненні адресатів: «Тура» – Романа Шухевича, «Шелеста» – Василя Сидора, командира УПА-Захід або «Павура» – Павла Мигаля, тогочасного керівника Чортківського окружного проводу ОУН. Але було перехоплено мгб і за визначеними адресами не дійшло.

У посланні передається побажання від закордонного центру ОУН: «Витримати і ще раз витримати. Якщо знадобиться, то час від часу давайте знати більшовикам, що ви ще існуєте». Крім цього, йдеться про політичне життя за кордоном, взаємостосунки між різними українськими політичними течіями і докладно розповідається про те, як на Заході сприймали відомості про діяльність УПА.

«Одні під впливом більшовицьких представників розглядали цей рух як бандитський, – зазначається у посланні, – інші все переінакшували, було мало таких, хто все це правильно уявляв… Коли ж прийшли в американську зону упівці, то вони закрили всім роти. Упівці проходили через Чехословаччину в американську зону з вересня по листопад 1947 року. Першою прийшла група Громенка – 37 чоловік. Вся європейська преса писала про бої в Чехословаччині, а американці не знали, чому вірити. Вони думали, що це більшовицька провокація. Із Вашингтона надійшов наказ – посилити кордон, нікого не пропускати і в разі необхідності стріляти. Із цього питання американці радилися з АБН (Антибільшовицький блок народів – прим.). Остаточно вирішили, що якщо упівці здаватимуться, то вони будуть інтерновані. Перша група була оточена танками. Хлопці не хотіли здаватися, але під чесне слово американського офіцера, що їх не видадуть більшовикам, склали зброю. Їх розмістили в казармах, а невдовзі до них долучили тих, хто прийшов пізніше. Загалом набралося понад 200 чоловік. До них приїздили різні особи із розвідок і агентств і вони давали інтерв’ю…».

Далі в тексті зазначається, що американці дуже дивувалися, як можна так воювати в таких жахливих умовах, за нестачі зброї та всього іншого, необхідного для ведення збройної боротьби й нормального виживання в глибокому підпіллі, в лісах і криївках. «Ваша друкована пропаганда не зробила б того, що зробили ці хлопці», – заявляли вони (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 79–89).

Наостанок у посланні згадується, що до прибулих з українських теренів підходили різні представники із проханнями заповнити розвідувальні анкети і пропозиціями про співпрацю, «на що хлопці написали їм відповідь щось на кшталт листа до султана».

Архівні документи не дають відповіді на питання, чи дійшло це послання до Р. Шухевича. Водночас у справі-формулярі збереглася фотокопія рукописного варіанту звіту самого Головнокомандувача УПА, адресованого Центральному Проводу ОУН за кордоном.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Щоб міг схиляти українських церковнослужителів до приєднання до Московської патріархії» [5]

«Наша боротьба не дозволяє народові скоритися перед ворогом»

Звіт виконаний розбірливим охайним почеркам на 10 аркушах. До нього додається карта і кілька нотаток із підписом «Тур», датованих травнем 1949 року. В одній із них зазначається: «Друже! Прошу сконтактувати віддавця цього листа д. (друга – прим.) Мартина Мізерного з людиною, яка може ствердити ідентичність його особи. Після ствердження ідентичності прошу його зв’язати з Проводом ОУН. Слава Україні! Травень 49. Тур» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 170). В іншій нотатці, адресованій безпосередньо Провіднику, тобто Степану Бандері, так само йдеться про Мартина Мізерного, ідентичність якого Р. Шухевич рекомендує підтвердити через низку осіб, яких називає, і додає, що просить прийняти того з повною довірою.

Водночас у доповіді з Києва на ім'я начальника 1 управління мгб ссср генерал-майора гєоргія утєхіна повідомляються подробиці, які дають змогу більше дізнатися про цей звіт. У документі зазначається, що звіт «був вилучений у бандитів, які йшли з України через Чехословаччину і були вбиті під час збройної сутички на території Чехословаччини». Крім цього, підтверджується, що звіт був адресований для С. Бандери через Мирослава Прокопа, Івана Гриньоха, Володимира Стахіва, Дарину Ребет і її чоловіка Лева Ребета.

У коментарях керівництво мгб усср зауважувало, що лідери українського підпілля, як випливало зі звіту, дуже занепокоєні тривалою відсутністю зв’язку із закордоном, що могло призвести до неправильного сприйняття діячами Центрального Проводу як радянської дійсності, так і реальної оцінки ними підпілля ОУН. Відтак Р. Шухевич нібито вирішив надати докладну інформацію за основними напрямами суспільно-політичного життя (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 144–145).

Звіт має низку тематичних розділів: робота в організації, проблеми УПА, про ворога, внутрішню політику ссср, національне питання, культуру, духовність, соціальні проблеми, спецслужби, перспективи розвитку ситуації, проблеми закордону та інші. У них Р. Шухевич на підставі тих матеріалів, які збирала повстанська розвідка і загалом усі структурні підрозділи УПА, характеризував ситуацію і викладав своє ставлення до різних подій і явищ.

Читайте також: Розсекречені архіви: «Прометеївські народи мають вийти з боротьби із росією переможцями» [6]

Ось лише окремі цитати зі звіту (зі збереженням написання).

«Політика у внутрі країни.

Ціле життя в СССР – це один військовий лагер. Найбільшим агітаційним кличем є «родіна», «отєчєство» (перед тим колись революція) і в зв’язку з тим страшний шовінізм. Той (воєнний) військовий лагер є пронизаний неймовірним терором…

Національне питання.

Скрізь панує насильна русифікація. Неросійським народам накидують російські пісні, російську мову. Все це проходить не формально, а т. ск. фактично. Українців фактично називають «халами», а українську мову «колгоспною». У Львові розговірна мова російська. Весь цей русифікаційний натиск проходить при сильному терорі. Це саме діється на всіх національних територіях…

Поліція-МГБ власне тримає в руках цілий СССР. Воно охоплює всі ділянки життя. В кожній найменшій клітині суспільного життя мусить бути принайменше один агент чи відпоручник МГБ. Вони мають право робити з усім населенням усе, що хотять. Панує повна сваволя МГБ. Все населення тримають страхом перед своїми т. зв. ісправно-трудовими лагерями…

Дітей від батьків розлучають, розміщують їх у свої дитбудинках, де їх по своєму виховують… Малих у в’язниці мучать, тортурують і засуджують так само, як старих.

Культура в СССР.

В СССР немає культури; не можна говорити про якусь культуру – тілько партійна пропаганда… Всіх письменників постійно критикують, вони мусять постійно каятися і виправляти т. зв. свої помилки. Останню найбільшу нагінку повели проти космополітів, до яких зачисляють всіх тих, які признають, що на Заході були які небудь ціннощі культури чи науки. Все, що вартісно могло і може походити тільки з Москви…

Духовність.

Ті совєтські люди, що є москалі, а також багато українців виказують таки азійську духовність, яка проявляється в плазуванні перед сильніщим і в одночасній ненависті до нього. Страшна взаємна недовірчивість, підступність, хитрість (напр., всі бійці МВД знають, які жахливі життєві умови в СРСР, їхні батьки і матері гинули з голоду, але вони одночасно зі страшним завзяттям поборювали наш рух…

Перспективи внутрішнього розвитку ситуації.

В якомусь близькому році (в 10 роках) не треба сподіватися радикальної зміни внутрішньої ситуації. Сталін тримає все в руках і про які небудь зміни за його життя не може бути мови. Зі смертю Сталіна може виникнути внутрішня боротьба поміж його послідовниками, яка може мати різні форми і могла би привести до внутрішнього послаблення в СССР. Очевидно, якщо хтось із його наслідників зуміє деякий час удержатися при владі, то навчений методом правління Сталіна буде вдержувати далі в руках цілу імперію. Отже, одиноко смерть Сталіна може викликати послаблення режиму. Тому всі ставлять на війну. В успіхи революції в мирний час не віримо. Творити в СССР які небудь опозиційні рухи – є фізично неможливо…

Про нас, про наш рух знають в цілому СССР і більше або менше симпатизують з нами всі пригноблені люди. Большевики змальовують нас як бандитів, як бувших німецьких агентів. Є ще багато людей на сході, які вірять такій большевицькій пропаганді проти нас. Але також є вже поважне число тих, які вже знають, за що ми боремося.

…Наша боротьба помагає народові в його боротьбі проти большевизму, ширить серед нього національну гідність і не дозволяє народові скоритися перед ворогом. Якщо б нашої боротьби не було, нині стан на ЗУЗ (західноукраїнських землях – прим.) був би вже фатальний. Чим довше ми думаємо продовжувати нашу боротьбу, тим довше народ на ЗУЗ зможе плекати ідею самостійної України» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 8162. – Арк. 170).

Нарівні з фотокопією рукописного варіанту звіту у справі-формулярі розміщено переклад з української на російську, який зробив і завірив начальник відділу управління 2-н мгб усср капітан пушкін. Характерно, що у російськомовному тексті замість прізвища сталіна робився прочерк, бо контекст був негативний. А це чекісти не могли собі дозволити навіть у такому варіанті. Вірогідно, що потім прізвище вписували від руки. Чотири зроблених копії зі звіту передали до управління 2-н мгб усср, п’ятий – до секретаріату мгб усср.

До москви копію надіслали 28 лютого 1950 року. У ті дні полювання на Головного командира УПА уже ввійшло у вирішальну стадію. За кілька днів, 5 березня, він загинув у селі Білогорща Львівської області, намагаючись вирватися з оточення оперативно-чекістських підрозділів, загонів регулярної армії та внутрішніх військ мгб ссср.

Про обставини загибелі і подробиці проведення цієї операції мгб у архівних фондах розвідки подробиць не виявлено. Цим безпосередньо займалося управління 2-н та інші спеціально для цього створені групи під кураторством представника із москви генерала павла судоплатова. А справа-формуляр, що міститься в ГДА СЗР України, завершується постановою про її закриття через смерть Р. Шухевича і долучення до неї конверта з рукописним звітом та низкою супровідних нотаток, кожна з яких закінчується словами: «Слава Україні! Тур».

Читайте також: Українська повстанська армія. Розвідча служба (1945–1955 рр.) [7]

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [8]

В тему: