На відміну від Євгена Коновальця, який фігурує у багатьох справах і сотнях довідок та агентурних повідомлень органів нквс, про брата Мирона відомостей дуже мало. Водночас його роль у діяльності УВО і ОУН була доволі важливою, хоч і мало публічною.

Напередодні річниці від дня його народження (22 липня 1894 року) в архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України вдалося знайти й дослідити кілька цікавих документів, які підтверджують це і доповнюють скупі сторінки біографії М. Коновальця – доктора права, талановитого журналіста та активного громадського діяча.

Перші уривчасті відомості про молодших братів Є. Коновальця чекісти отримали від агента «Лебедя» (Василя Хомяка). Той у 1936 році повідомляв таке:

«У Коновальця Євгена є ще два брата. Один – Степан, якого я знаю особисто із СС [Січових стрільців]. Степан був до 1919 р. в СС, а в 1920 р. він був у 6 стрілецькій дивізії в Безручка в чині хорунжого.

Степан Коновалець закінчив у Данцігу університет, а тепер живе у Перемишлі і практикує як лікар. Степану біля 38 років»

(ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 95).

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Симон Петлюра і День Української Державності [2]

Насправді на той час Степану було 40 років. Він народився 15 травня 1896 року і був наймолодшим із братів. В іншому донесенні «Лебедь» повідомляв, що той у підрозділі Січових стрільців був командиром чоти і що стосунки між ними були «не лише як між знайомими, а як між близькими товаришами».

Відсутність інших відомостей про наймолодшого з братів пояснюється хіба що тим, що той не займався політичною діяльністю, працював за фахом як лікар і здебільшого опікувався старими батьками в Зашкові на Львівщині. Хоча й це не врятувало його від більшовицької репресивної машини. Як свідчать відкриті джерела, наприкінці Другої світової війни він виїхав до Австрії, де на його слід невдовзі натрапили представники радянських спецслужб. Після арешту і слідства був засланий до Сибіру, де й помер 14 травня 1952 року.   

Про Мирона, іншого брата Є. Коновальця, «Лебедь» повідомляв, що він на той час був доктором права, жив у Львові і працював у редакції «Нового часу». При цьому зазначав, що Мирон у Січових стрільцях не служив і що не може сказати, чи той узагалі був в армії.

Інший агент на псевдо «Чабан», який краще знав середнього брата Коновальців, наводить докладніші відомості про нього. Саме це агентурне повідомлення, датоване 12 грудня 1945 року, дає змогу більше дізнатися про політичну і громадську діяльність Мирона, його реальний внесок у визвольну боротьбу і зрозуміти, чому він здебільшого залишався в тіні старшого брата.

«Мирон закінчив українську гімназію у Львові, – зазначається у повідомленні, – з 1914 року служив у австрійській армії і після війни був студентом юридичного факультету чеського університету в Празі, де я з ним і познайомився восени 1922 року» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 129).

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Заборонений Улас Самчук [3]

Про життя М. Коновальця до 1922 року «Чабан» розповідав лише фрагментарно. Вочевидь не мав про це інформації. Із відкритих джерел відомо, що Мирон народився 22 липня 1894 року. У 1913 році закінчив філію Академічної гімназії у Львові. У жовтні 1918 року він – член Українського генерального військового комітету у Львові.

Був активним учасником Листопадового чину – збройного повстання, організованого українцями у Львові в ніч із 31 жовтня на 1 листопада  1918 року, з метою встановлення української влади в Галичині після розпаду Австро-Угорської імперії. Воював у складі Української галицької армії в ранзі поручника. Після поразки визвольних змагань 1917–1921 років – член Української військової організації, керівником якої був Євген Коновалець, референт преси експозитури організації в Чехословаччині.

Про чеський період життя і діяльності М. Коновальця «Чабан» надав доволі докладні відомості. Він зазначав, що той був секретарем «Групи української націоналістичної студентської молоді» – політичної організації, яка вела затяту боротьбу з комуністичною молоддю. Друкованим органом цієї групи був журнал «Національна думка», де Мирон був секретарем редакційної колегії й водночас писав статті для журналу.

Крім цього він був активним членом таких громадсько-політичних організацій, як «Українська академічна громада», «Українська студентська поміч», «Українсько-чеське товариство допомоги студентам», «Центральний союз допомоги українським студентам», «Українська правнича секція», «Центральний союз українського студентства». Майже у всіх цих організаціях був членом правління або займав певні керівні посади.

Читайте також: Розсекречені документи з архіву СБУ: Тарас Шевченко у Вашингтоні [4]

Більше уваги в агентурному повідомленні приділено діяльності М. Коновальця у чеському відділенні УВО. «Із тактичних міркувань, – зазначається в документі, – Мирон Коновалець не став керівником чеського відділу УВО, але фактично він керував роботою цього відділу, в його руках були і зв’язки, і фонди чеського відділу УВО.

Він був найкращим інформатором і шпигуном Євгена Коновальця, він усіляко підтримував його і допомагав. Для брата неофіційно він зробив більше, ніж зміг би зробити офіційно, оскільки в офіційній роботі йому доводилося б приховувати всі свої зв’язки і сам факт співробітництва з братом» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 130).

«Чабан» акцентував увагу на тому, що крім Мирона Коновальця і Володимира Мартинця ніхто не зміг зробити більше для організації і розгортання роботи УВО на чеському терені і виходу журналу «Національна думка», який невдовзі дістав назву «Розбудова нації» і став офіційним органом українських націоналістів.

Далі агент зазначав, що після переїзду влітку 1925 року до Львова М. Коновалець активно долучився до діяльності Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), а фактично й надалі вів таку саму роботу на користь УВО, що й у Празі.

Він включився в роботу крайового проводу УВО, став членом редколегії газет «Новий час», «Наш прапор», «Діло» і «Свобода». У той період співпрацював з Дмитром Палієвим, Михайлом Матчаком, Осипом Навроцьким, Романом Сушком, Степаном Шухевичем, Юліаном Шепаровичем, Володимиром Целевичем, Василем Мудрим, Остапом Луцьким, Зеноном Пеленським та іншими українськими діячами. Мав тісні контакти з полковником Альфредом Бізанцем, колишнім військовиком УГА та УНР. Неодноразово виїздив до Данцига для зустрічей і отримання вказівок від Євгена Коновальця. Брав участь у роботі конференцій та конгресів ОУН.

У період окупації Польщі в роки Другої світової війни, як зазначав «Чабан», він не часто зустрічався з М. Коновальцем, тож про тогочасну діяльність нічого конкретного не міг сказати. Водночас зауважував, що інші вважали брата Є. Коновальця «кращим працівником, який був на хорошому рахунку у Проводі ОУН». Крім цього у висновках зазначав таке:

«Він мало здатний до керівної ролі, до керівництва якоюсь організацією, але він може бути корисним співробітником і зв’язковим, оскільки він уміє мовчати… Своїм умінням мовчати він завжди робив дуже багато, ще більше знав через свої особисті зв’язки з братом Євгеном і його заступником Мельником Андрієм та іншими провідними діячами УВО-ОУН»

 (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 6964. – Арк. 131).

Читайте також: Уроки історії. Київ 105 років тому при Директорії: мобілізація, диво-зброя Антанти й пошук зрадників [5]

 Усі ці характеристики й оцінки діяльності Мирона Коновальця дають змогу поглянути на його постать дещо під іншим кутом зору – не лише як на брата лідера Проводу ОУН, а і як самодостатню особистість, яка зробила свій внесок у розбудову УВО та ОУН і при цьому не афішувала свої заслуги.

Після Другої світової війни М. Коновалець жив у Мюнхені. Наприкінці війни на нього в нкдб урср завели справу-формуляр. Але як такої розробки, як свідчать розсекречені документи з архівних фондів СЗРУ, не проводилося. До справи долучено лише одне повідомлення про його діяльність редактором офіційного вісника «Українського центрального комітету» (УЦК), про юридичну допомогу українцям і збирання матеріалів стосовно діяльності тогочасного підпілля на західноукраїнських землях та підготовку листівок до українського населенням із роз’ясненням доцільності продовження визвольної боротьби.

У той період М. Коновалець також працював у Мюнхені головним редактором популярного тижневик «Християнський Голос», який виходив під егідою архієпископа Івана Бучка, був головою Спілки українських журналістів на еміграції. Помер 14 жовтня 1980 року.

—

Джерело:  Служба зовнішньої розвідки України [6]

Читайте також: 

• Розсекречені архіви радянських спецслужб: невідомі памфлети Івана Багряного [7]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою [8]
•  Розсекречені архіви радянських спецслужб: Василь Вишиваний. Військовий діяч, політик, дипломат і… розвідник [9]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Хто Ви, мсьє Борщ(ш)ак? На вістрі радянської спецпропаганди у Франції [10]
•  Розсекречені архіви радянських спецслужб: Полювання на «Ворона» [11]
• Розсекречені архіви про Винниченка. Спецоперація КДБ навколо «Заповіту борцям за визволення» [12]