Розсекречені архіви радянських спецслужб: Симон Петлюра і День Української Державності

1.00

Нет

Серед розсекречених документів у архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено текст промови голови Директорії УНР, Головного Отамана військ і флоту УНР Симона Петлюри з нагоди свята Української Державності.

Цей текст, виконаний на пожовклому папері на друкарській машинці, зберігався у політвиховника Воєнної округи «Заграва» Української повстанської армії Степана Костецького на псевдо Зимний і слугував зразком для проведення виховної роботи у колі повстанців.

Нарівні з іншими методичними рекомендаціями, інструктивними матеріалами, наказами, конспектами, листівками і власноруч зробленими нотатками текст промови С. Петлюри зберігався, як зазначається в документах мдб урср, в особистому архіві шефа політвідділу групи «Заграва» Зимного. Цей архів був захоплений внаслідок проведення чекістської операції проти підрозділів УПА у 1947 році в селі Юзефін тодішнього Деражнянського району Рівненської області на подвір’ї Юзефа Загоровського.

Ознайомлення з цими матеріалами дає змогу зрозуміти, наскільки важливого значення керівництво УПА надавало ідейно-виховній роботі серед повстанців, турботі про те, щоб вони були політично грамотними, обізнаними з історією України, знали, за що борються і хто є їхнім споконвічним ворогом.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Заборонений Улас Самчук [2]

Політвиховник Зимний, як свідчать вилучені в його архіві матеріали, ретельно готувався до проведення такої роботи, роз’яснювальних бесід, які згадуються як «гутірки». Водночас сам навчався ораторського мистецтва. За приклад брав звернення і тексти промов ієрархів української церкви та визначних діячів українського національно-визвольного руху, які певним чином десь діставав.

Однією з них є святочна промова «Слово Іларіона», яку виголосив перший київський митрополит Іларіон над гробом князя Володимира Великого. «Це один із найкращих зразків української класичної творчости, – додрукував після тексту промови Зимний. – Звернути увагу на барвистість стилю, багатство прикладів та порівнянь».

Серед іншого Зимний долучив до своїх нотаток і текст промови голови Директорії УНР С. Петлюри з нагоди свята Української Державності. У тогочасних інформаційних матеріалах День Соборності або день проголошення Акта злуки, який припадав на 22 січня, називали також і святом Української Державності. (Нині День Української Державності як офіційне державне свято відзначається 15 липня, у День хрещення Київської Русі-України).

Читайте також: Розсекречені документи з архіву СБУ: Тарас Шевченко у Вашингтоні [3]

Промова С. Петлюри містить багато яскравих прикладів, є доволі емоційною і мотиваційною. Ось її повний виклад:

«В день свята Української Державности встають передо мною постаті лицарів і мучеників великої ідеї.

Тих, що життям своїм заплатили за свою віру в неї.

Тих, що найдорожчим скарбом засвідчили відданість батьківщині.

Тих, що власним чином крові й праці, гарячого патріотизму й виконання обов’язку, умінням – для одних слухатись і для других – наказувати, а обом разом – коритись вищим наказам нації, через її вождя переказаним, розпочали нову добу в історії України. Тих, що творили спільним чином свого життя найкращу легенду нації – легенду оружної боротьби її за своє право жити вільною і державо-незалежною.

Тих, хто заслужив право на те, щоб стати незабутніми в історії України, хто зв’язав її величне минуле з світлим майбутнім і переказав нам, живим та прийдешнім поколінням, великий заповіт: національної помсти та недовершеного чину.

Шлях звільнення кожної нації густо кропиться кров’ю. Нашої – так само. Кров’ю чужою і своєю. Ворожою і рідною. Кров закінчує глибокі процеси національних емоцій, усвідомлень, організаційної праці, ідеологічної творчости, всього того, що нація свідомо і ірраціонально використовує для ствердження свого права на державне життя.

Кров, пролита для цієї величної мети, не засихає. Тепло її все теплим буде в душі нації, все відіграватиме ролю непокоючого, тривожного ферменту, що нагадує про нескінченне і кличе на продовження розпочатого.

З цим чуттям завжди я переживаю наше свято державности. Воно все нав’язується у мене з дорогими і незабутніми образами тих, хто дав нам право його святкувати, подібно до того, як величаві мелодії нашого гимну, що в цей день здаються особливо урочистими, а слова обов’язуючими – все зливаються з передсмертними стогнаннями тих, чий дух тільки тоді повірить у щирість і поважність нашого святкування, коли ми не словами-співами, а ділами докажемо нашу моральну вартість бути достойними свята.

Хай же в цей день ми глибше, як коли, відчуємо велику вагу передсмертних заповітів наших лицарів!

Хай свято сьогоднішнє навчить нас шанувати пам’ять полеглих і бережно плекати традиції боротьби за українську державність, такі чисті й пророчисті, такі ушляхотнюючі, бо й оправдані та окроплені святою кров’ю найкращих синів нації.

А найголовнішою з тих традицій буде пам’ятати про неминучість відновлення боротьби тими самими засобами і під тими самими гаслами, що ними користувалися і ними одушевлялися жертви військових подій 1917–20 р.р.

Українські мечі перекуються на рала тільки тоді, коли гасло – Незалежна Держава Українська – перетвориться в дійсність і забезпечить тому ралові можливість зужитковувати рідну плодючу землю з її незчисленними багацтвами не для потреб третього або другого з половиною чи якого іншого інтернаціоналу, а для устаткування і зміцнення власного державного добра і збагачення рідного народу.

Отже не забуваймо про меч, учімся міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття – творчої любові до батьківщини, сторожкости до ворогів та помсти за кривди, заподіяні ними, у симбіозі яких знайдемо вірний шлях до звільнення і програму до будівництва.

Великий чин наших лицарів учить вірності ідеалам і вмінню підпорядковуватись. Тільки вірність і слухняність творять передумови успіху національної боротьби.

Біля гасла – Українська Народна Республіка, Українська Незалежна Держава – об’єдналися всі справді активні сили нації в її боротьбі за незалежність. Тільки в моральній атмосфері, утвореній тією боротьбою, могли з’явитися світлі постаті полеглих, тільки на цьому ґрунті могла зродитися жива легенда дальшої боротьби, що живе невмирущо в душі нації і ферментує її сили на нові виступи.

Моральним чотирикутником – отим старокозацьким табором – станемо ми в переходові дні нашої історії до всіх негідних наступів на нашу єдність та вірність випробуваним ідеям. Скупчимося один біля одного з готовністю взаємної допомоги і перестороги – і ми витримаємо всі «міри і проби» незалежно від того, чи вони походять від якогось інтернаціоналу, чи його класичного антиподу.

Вірність є основою не лише родинного життя. Вірність ідеям є підставою внутрішньої сили ширших громадських об’єднань, до національних включно. Наша вірність тим ідеям, за які голови поклали незабутні лицарі оружної боротьби за українську незалежність з часів 1917–20 р.р., буде найкращою пошаною до світлої пам’яті їх, до великого чину їхнього життя і нарешті до розуміння глибокого змісту тієї думки, що її вклав законодавець в акт свята Української Державности»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 124–125).

Читайте також: Уроки історії. Київ 105 років тому при Директорії: мобілізація, диво-зброя Антанти й пошук зрадників [4]

Водночас, як свідчать архівні документи, Зимний не лише використовував у своїй роботі й брав за зразок такі промови. Він сам намагався вчитися і наслідувати авторитетних ораторів. У нотатках під назвою «Прикмети доброго промовця» він надрукував висловлювання сучасників про С. Петлюру як промовця. Зокрема занотував висловлювання Василя Короліва (Старого), українського громадського діяча, письменника, видавця, члена Української Центральної Ради.

«Голос Петлюри, – згадував В. Королів, – був тенор баритонального тембру. Публічні промови починав стиха й здебільшого незначними фразами. Певно, що це була виправка: не говорити одразу основні думки й не витрачати голосових засобів, поки слухачі не приготуються уважно слухати… Бо ж по тихій передмові голос його набирав щодалі більшої сили, а ясні прості вирази, в котрих вчувалося правдиве, виношене переконання та щирість, опановували все більше й дужче слухачів. В Петлюриних промовах не було нічого театрального, надуманого, заздалегідь приправленого, ні красного жесту, ні красної фрази, – а тим часом його рівна мова, що на початку видавалася навіть блідою, безбарвною, непомітно приходила просто до душі, підманювала й чарівно перемагала вже упереджених проти нього слухачів. Вона майже не лишала в пам’яті фраз чи слів, але ж прищеплювала авдиторії ясну, переконуючу думку»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 128).

Читайте також: Гетьманат. Директорія. 1918 ... [5]

Нарівні з цим наводив висловлювання Володимира Кедровського, публіциста, полковника Армії УНР, очільника Державої інспекції військ Армії УНР. Той так висловлювався про ораторський талант С. Петлюри:

«Перший раз я почув Симона Петлюру як промовця до військових мас на першім військовім з’їзді. Враження від промови Петлюри лишилося колосальне… В кожному його слові чулася щирість, якась захоплива задушевність та глибока віра в перемогу тих ідей, які він проголошував. Тоді ж, в тому захопленні, з яким з’їзд слухав промовця, а потім у тому зриві овацій та окликах «Слава!», якими було вкрито промову його, відразу було видко, що одиноким вождем українського вояцтва є Симон Петлюра. Виступали поруч із ним і Винниченко, і Грушевський та інші чільні діячі українського визвольного руху, приймали їх також тепло, нагороджували оплесками й «Славою», але над усіма і всім домінував Петлюра. В ньому не лише побачили, але й відчули військові українські маси свого природного вождя. За ним вони готові були піти на безконечні жертви»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 128–129).

Крім цього Зимний наводив слова Володимира Сінклера, генерал-поручника Армії УНР про красномовство С. Петлюри:

«Він говорив… Тоді то постать «звичайної» людини танула, зникала, підмінялася в постать велетня духа й волі. Обличчя його преображалося, світилося, горіло внутрішнім огнем палкої любові до Батьківщини. Його голос звучав твердо, рішуче, його слова були повні такої віри в перемогу й осягнення поставленої мети, так вимагали цієї перемоги, що ця віра передавалася війську, підіймала його дух, наче б електризувала його, і воно, забуваючи всі труднощі, небезпеку, перенесені злидні і втому, відважно кидалося в бій і наслідок – несподіваний успіх»

(ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 7335. – Арк. 129).

Ці нотатки, які в умовах підпілля ретельно збирав, занотовував і використовував у своїй роботі політвиховник УПА Зимний, є свідченням того, як в усі часи української історії її творці і чільні діячі надавали важливого значення визначальним віхам, зокрема святу Української Державності, наповнювати цю дату глибинним змістом і вміли говорити про це яскраво й переконливо, підживлюючи цим моральний дух нації.

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України [6]

Читайте також: