Всупереч заявам російських політиків і пропагандистів, що це, мовляв, Вашингтон з Брюсселем розвалили Радянський Союз, насправді колективний Захід на початку 90-х прагнув збереження СРСР, хай і оновленого. Уже хоча б для того, щоб не допустити хаосу, у який, за побоюваннями західних аналітиків, мали потрапити нові «клаптикові» держави.

Але оскільки розпаду запобігти не вдалося, то Захід вирішив докласти всіх зусиль, щоб принаймні радянська ядерна зброя не розповзлася купою озброєних країн, адже це, на його переконання, призвело б до дестабілізації регіону. Західні політики вірили, що ліпше мати справу тільки з однією ядерною державою. І це вдалося залагодити. А в підсумку через десятиліття із цієї країни й почалася масштабна війна в Європі, зазначає  видання ZAXID.net [2].

Ще стародавні римляни знали: si vis pacem, para bellum (хочеш миру – готуйся до війни). Саме ця модель забезпечує баланс сил, стає гарантією миру. Вона мала б запобігати навіть теоретичній можливості мати суттєву перевагу.

Читайте також: Ми востаннє звертаємося до Будапештського меморандуму - промова Президента України у Мюнхені [3]

Однак 1991 року, після розпаду СРСР і «параду суверенітетів», Захід вирішив обрати іншу безпекову модель. Модель, де Росії надавалася роль «надійного партнера», «гаранта безпеки». Тож всі інші нові пострадянські держави ставали умовно «ненадійними», у яких треба було забрати смертоносну зброю, щоб запобігти ймовірним війнам.

У цьому контексті варто згадати «Програму спільного зменшення загроз», більш відому у світі як «Програма Нанна-Луґара», та про ті наслідки, до яких нині допровадила її реалізація.

Цю програму було створено у грудні 1991 році. Її авторами були два американські сенатори – демократ Сем Нанн та республіканець Ричарда Луґар. Вона декларувала знищення зброї масового ураження в країнах СНД, щоби та не потрапила до недружніх країн. До речі, офіційна назва програми була така «Акт 1991 року про скорочення радянської ядерної загрози». І така назва чітко відображала ідеологічну складову цього процесу.

Читайте також: Позиція Ізраїлю у війні між Україною та Росією: розраховувати можна лише на себе [4]

Але в рамках реалізації програми йшлося не тільки про ядерну зброю. Всім відомо, що документом, який увінчав реалізацію «Програми Нанна-Луґара», став сумнозвісний Будапештський меморандум, у якому Велика Британія, США та Росія нібито гарантували Україні захист суверенітету в обмін на відмову від ядерної зброї. Водночас у межах програми Україна передала Росії 176 міжконтинентальних балістичних ракет та до 4200 тактичних ядерних ракет. Також було знищено або передано РФ 42 стратегічні бомбардувальники ТУ-95 та ТУ-160.

І це ще не все, під тиском країн Заходу Україна вимушена була порізати 60 бомбардувальників ТУ-22М та сім ТУ-142 під наглядом американських інструкторів. А ще Україна в межах виконання цієї програми утилізувала 487 крилатих ракет Х-55 та ще 581 передала Росії, ніби як плату за газові борги.

Читайте також: 25 років Будапештському меморандуму: що насправді обіцяли Україні [5]

Варто нагадати, що від Росії, яка також була учасником цієї програми, не вимагалось утилізовувати якісь ракети та бомбардувальники, не кажучи вже про ядерне озброєння. Злою іронією цієї ситуації є те, що тепер Росія завдає по Україні удари саме ракетами Х-55, які випускає з бомбардувальників ТУ-95. Так, ракетами Х-55 (можливо, саме з тієї партії) російські збройні сили 18 березня 2022 року завдали удару по Львівському авіаремонтному заводу.

А нині Росія устами своїх депутатів та пропагандистів погрожує ще й завдати ядерний удар по Україні.

Отже, маємо ситуацію, коли світова спільнота вимагала від України віддати Росії й утилізувати важке озброєння, натомість ми нібито отримали гарантії миру. Усе це мало гарантувати безпеку в регіоні. Тепер же, коли Росія начхала на всі домовленості й меморандуми та почала вторгнення в Україну, Захід все ще сперечається: чи надавати Україні важке озброєння? Якщо надавати, то яке, в яких кількостях? Чи не вразить Україна об’єкти на російській території? Чи не втратить обличчя Путін? Чи не спровокує це Росію на «асиметричну» відповідь?

Хоча в контексті реалізованої «Програми Нанна-Луґара» правильніше було б говорити не «надавати», а «повертати» зброю. Захід має переглянути архітектуру безпеки на сході. Колишні країни Варшавського договору й навіть країни Балтії, які входили до СРСР, отримали членство в НАТО як запобіжник проти імперських зазіхань Москви.

Натомість Україну роззброїли, мотивуючи це тим, що так краще буде для безпеки регіону. Через таку недалекоглядну політику Кремль має нині помітну перевагу в авіації й ракетному озброєнні. Тож світ не отримав ні миру, ні безпеки на сході Європи. Настав час визнати помилку й виправити її.

—

Орест Денисенко, опубліковано у виданні  ZAXID.net [2]

В тему:  

• Рашизм як форма неофашизму [6]
• Последними друзьями России оказались неонацисты. Форум фашистов в городе-герое Петербурге  [7]
•  Профессор Андрей Зубов: Выдавить раба по капле. Лекция [8]
• Фашистские режимы, коим, безусловно, является путинщина, начинали войну неизбежно [9]
•  «Россия не стыдится своих бесстыжих поступков» - Станислав Шушкевич [10]
• Как Бенито Муссолини стал прообразом для современного Путина [11]