Минулі вихідні ознаменувалися обуренням у соціальних мережах: обговорювалося питання – чи варто після війни встановити заборону українським чоловікам виїжджати за кордон, щонайменше на три роки. Мовляв, якщо вже з України виїхало близько 7 млн осіб, то якщо так буде надалі, ми просто не збережемося як нація.

Що насправді необхідно робити для того, щоб українці не виїжджали, а навпаки, поверталися на батьківщину – з'ясовував "Апостроф".

Перевірка реакції

Автором цього інформаційного шуму виступив керівник аналітичного центру "Український інститут майбутнього", колишній радник міністра внутрішніх справ Вадим Денисенко, опублікувавши на своїй сторінці у фейсбуці допис [2] відповідного змісту.

Резонанс виявився таким, що прес-служба МВС України терміново виступила з офіційною заявою про те, що публічні висловлювання Денисенка [3] слід вважати його особистою думкою, і ще раз наголосила, що він не є радником міністра внутрішніх справ. Сам колишній радник почав виправдовуватися – мовляв, його не так зрозуміли, у його повідомленні йшлося про обмеження, а не заборону. Але насправді не все так просто.

"Тема, що робити з виїздом із країни після війни (або у разі перемир'я) обговорювалася Офісом президента та силовиками з початку зими. І цей сценарій обговорювали як цілком робочий. Те, що Денисенко залив, а потім відкотив – це була класична перевірка реакції. Вона виявилася більш ніж однозначною. Проте це не означає, що від подібних заборон і обмежень відмовилися. Завжди ж можна придумати різного роду обмеження. Наприклад, для тих, хто служив. А це в будь-якому випадку кістяк ЗСУ", - каже "Апострофу" джерело у владних колах.

Сценарій, загалом, логічний. А чому ні? Завжди можна щось новеньке придумати. Запровадили ж, наприклад, у червні в Івано-Франківській області тимчасове припинення планових госпіталізацій пацієнтів-військовозобов'язаних без погодження з територіальними центрами комплектування. Що є повним порушенням Конституції.

"Це не вперше, коли Денисенко якісь контраверсійні думки вкидає. Я схиляюся до того, що це результати його досліджень (наскільки вони релевантні – окреме питання) та висновків. Тим паче, що співробітники Інституту майбутнього його підтримали. Та й критика була всіх сторін – і з боку влади. Тож влада до цієї ініціативи може й не причетна. Хоча – дивлячись якась гілка влади… Мене ось насторожує, навіщо Денисенка покликали на телемарафон, щоб цю тему обговорити", – каже "Апострофу" політолог Олег Лісний.

Головне – це перемога

Взагалі такі ініціативи, на кшталт заборон, мають зворотний ефект – це лише спонукатиме всіма правдами та неправдами виїжджати з країни та плодити корупцію. Держава ж має стимулювати своїх громадян до якнайшвидшого повернення.

"Взагалі для повернення наших співгромадян необхідно вирішити цілий пласт питань. Перше – це, звичайно, перемога та забезпечення безпеки. Бажано, якнайшвидший вступ до НАТО: якщо не буде гарантій безпеки, то хто ж повертатиметься? Тим паче, що переважна більшість біженців – це жінки з дітьми. І, звичайно, потрібні додаткові законодавчі ініціативи – щодо кредитів, пільг на бізнес. Знову ж таки, просто терміново потрібна судова реформа, мінімізація корупції: наші люди за півтора року в Європі вже якось звикли жити у правових державах", – каже "Апострофу" секретар комітету Верховної ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.

До речі, президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло абсолютно не погоджується із цифрою, яку озвучив Вадим Денисенко – що з України виїхало 7 млн громадян.

"Максимум, якщо враховувати тих, хто виїхав або насильно вивезений до Росії - 5 мільйонів, - каже він. - Головний фактор для повернення - не економічний. Люди бояться війни, і більшість не повернеться, якщо не буде гарантована безпека. А з економічних факторів на першому місці напевно, житло. Мова про компенсацію, а не про якусь пільгову іпотеку… Ось людина втратила житло, роботу, звідки в неї гроші на іпотеку? Знову таки, люди, що виїхали з Донецької і Луганської областей, навряд чи туди повернуться: росія під боком, і вона завжди буде джерелом неприємностей. А якщо біженцям із цих регіонів надати житло в інших областях – повернуться".

Важливим чинником для повернення є робота, "біла" зарплата і соцзахист.

"Якби в мене була робота з дотриманням моїх прав – офіційна зарплата, відпустки, всі стандарти, як ведеться, то я б повернулася. У нас свавілля в трудових правах, і ніхто з цим не бореться. Щоб люди поверталися, треба навести з цим лад. Трудові права включають усе – зарплата, податки, гарантії, соціальний захист. Я не хочу жити за кордоном, як і багато інших. Але поки моя країна не захистить мої права, я маю бути тут, інакше як жити та виховувати дітей?", - каже "Апострофу" співробітник відділу фінансів варшавської філії банку JP Morgan Наталія Шевчук.

На тверде переконання Олега Лісного, в Україні мають припинитися будь-які розмови про потенційні штрафи для громадян, що виїхали, тощо. А дехто навіть говорить про позбавлення громадянства та конфіскацію майна.

"У Європі багато хто живе на дві країни. У нас, власне, до війни теж так було. Я про заробітчан. Ми не повинні таврувати ганьбою тих, хто виїхав. Навпаки – треба морально підтримувати. Людям необхідно зберігати ментальний зв'язок з Україною. Так, багато хто не повернеться – роботу хорошу знайшли, діти до шкіл та інститутів ходять. Але важливо, щоб вони відчували себе українцями. Просто вони житимуть на дві країни. А багато хто повернеться", – каже політолог.

Але головна запорука повернення – це перемога. І гарантії майбутньої безпеки країни.

—

Андрій Кузьмін [4], опубліковано  у виданні "Апостроф [5]"