Судді мають доступ до інформації чутливої як для держави, так і для конкретних осіб – державної таємниці, даних про місце проживання, майно та родичів інших представників влади або місцевих активістів. Це робить суддів бажаними інструментами для окупації території та становлення окупаційної влади.

У чому проблема?

У 2014 році держава уже стикалася з проблемою співпраці суддів з окупантами – понад 500 суддів [2] з Криму, Донеччини та Луганщини перейшли на сторону окупанта. Тоді фіксувалися випадки використання печатки суду для махінацій з майном, втрати матеріалів справ, які містили державну таємницю та внесення рішень в український реєстр, які прийняті не “іменем України”.

У такому випадку державі важливо швидко обмежити доступ суддів до чутливої інформації та позбавити їх статусу, який супроводжується гарантіями незалежності. 

Перше можна зробити у межах кримінального провадження – фізичним затриманням судді, арештом або триманням його під вартою, як запобіжний захід, до ухвалення вироку та виконання покарання. Друге – звільненням з посади – на підставі обвивального вироку або у межах дисциплінарного провадження. 

Проблема у тому, що надання дозволу на затримання, арешт та тримання під вартою суддів, за загальним правилом, а також їх звільнення, є конституційними повноваженнями Вищої ради правосуддя. “Конституційні повноваження” означає те, що вони не можуть передаватися жодному іншому органу, інакше як шляхом зміни Конституції України. Під час дії воєнного стану змінювати Конституцію України заборонено. 

Зараз у Вищій раді правосуддя є 4 членів. Щоб орган міг здійснювати свої повноваження потрібно 15 членів у його складі. Тобто, зараз нікому надавати дозвіл на затримання, арешт та тримання під вартою суддів і нікому звільняти їх з посад. 

Що все-таки можна зробити?

Щодо затримання, арешту та тримання під вартою – користуватися винятковим правилом, яке встановлює Конституція України.

Норма КУ, яка надає повноваження ВРП надавати дозвіл, водночас встановлює виняток:

“Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину” — ч. 3 ст. 126 КУ.

Таке формулювання норми провокує одразу два варіанти її тлумачення:

1. винятком є лише затримання за таких умов – дозвіл ВРП не потрібен лише для затримання, а от для арешту та тримання під вартою він необхідний;
2. винятком є вся ситуація з моменту затримання – дозвіл ВРП не потрібен ні для затримання, ні для арешту та тримання під вартою.

До першого схилялася виключно ВРП, вона і наполягала на застосуванні його на практиці у своїх публічних зверненнях, ймовірно, що мати більше контролю над процесом притягнення суддів до кримінальної відповідальності. 

Однак, така позиція суперечить і букві, і духу закону, адже закладалося в норму те, що винятком є вся ситуація, а не лише затримання. Це підтверджується пояснювальними записками [3] від 25.11.2015 та 26.01.2016 (п. 3.4) до проєкту закону, яким вносилася зміна до норми КУ, публічними заявами [4] Президента як суб’єкта подання щодо причини запровадження такого механізму, а також практикою [5] застосування норми ще до публічної позиції ВРП.

Кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки (ст.ст. 109—114-1 КК), здебільшого є тяжкими або особливо тяжкими за складом. За практикою 2014 року, діяння екссуддів АР Крим та Севастополя здебільшого кваліфікували за ч. 1 ст. 111 КК (державна зрада), а екссуддів тимчасово окупованих територій Луганщини та Донеччини за ч. 1 ст. 258-3 КК (створення, керівництво, участь у діяльності або сприяння створенню та діяльності терористичної групи чи терористичної організації). В умовах воєнного стану діяння з ознаками державної зради будуть кваліфікуватися за ч. 2 ст. 111 КК, що є особливо тяжким злочином.

Також ВРУ встановила кримінальну відповідальність за добровільне зайняття посади в незаконних судових органах, що визначається як колабораційна діяльність, за ч. 7 ст. 111-1 КК, що є особливо тяжким злочином. Діяння за ч. 1 ст. 258-3 КК також є особливо тяжким злочином. 

Тобто, норма КУ покриває можливість затримання та обрання запобіжного заходу щодо великої кількості кримінальних правопорушень, які є особливо критичними в умовах війни.

Щодо звільнення судді з посади – до відновлення роботи ВРП звільнити суддів з посад неможливо. Тож, єдина можливість запустити цей процес – це відновити роботу ВРП у конституційний спосіб.

Про скількох суддів-зрадників зараз відомо?

Наразі з публічних джерел відомо про 3 суддів щодо яких здійснюється кримінальне провадження за державну зраду чи колабораційну діяльність, вчинені після повномасштабного вторгнення рф:

1. голова Новоайдарського районного суду Луганської області Іванова Олена Миколаївна; [6]
2. суддя ​​Старобільського районного суду Луганської області Кудрявцев Ігор Володимирович; [7]
3. голова Вовчанського районного суду Харківської області Уханьова Ірина Степанівна [8].

Також радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко повідомив [9], що суддя Першотравневого районного суду Донецької області Демочко Дмитро Олександрович також перейшов на бік окупантів та очолив т.з. "суд ДНР" у Маріуполі. Однак інформація про кримінальне провадження щодо нього наразі відсутня.

—

Вероніка Крейденкова, опубліковано на сайті Фундації DEJURE [10]

В тему: 

• Звичайний зрадник. Претензій не маємо: у Службі зовнішньої розвідки зреагували на затримання брата "судді" [11] Вовка [11]
•  “Суддя” Павло Вовк вів себе як диверсант. Але його досі не можуть “взяти” живим чи мертвим [12]
• Чомусь не дивує: голови двох райсудів на Луганщині та Харківщині підозрюються у держзраді [13]
• Чому поплічник Сівковича Гетманцев - це та сама "русня" і ворог України [14]
• Зрадник - посадовець оборонпрому зливав росіянам секрети про українські ВПС [15]