Сьогоднішня Білорусь переживає безпрецедентний період культурної рассинхронізації, де офіційний Мінськ свідомо стирає національну ідентичність, замінюючи її імперськими наративами «руського міра».

Голова представництва Об'єднаного перехідного кабінету з національного відродження Павло Барковський у великій розмові [2] аналізує підсумки 2025 року та застерігає: знищення білоруської культури — це не просто внутрішня проблема, а стратегічна загроза для всієї Європи, що дозволяє Росії безшумно розширюватися на захід.

Велика рассинхронізація білоруського простору

На кінець 2025 року стан білоруської культури можна охарактеризувати як глибокий розкол між тими, хто залишився всередині країни, і тими, хто був змушений емігрувати. Як зазначає Павло Барковський, значна частина творчої еліти сьогодні створює свої продукти за кордоном, оскільки репресії зробили публічну діяльність у Білорусі неможливою.

Проте цей продукт все одно знаходить шлях до свого споживача через цифрові платформи та соціальні мережі, створюючи невидимий, але міцний зв'язок між розділеними частинами нації.

Всередині країни незалежна культурна активність дедалі більше нагадує радянські часи з їхніми «квартирниками» та камерними зустрічами для вузького кола довірених осіб.

Читайте також: Інформаційна війна, яку Московія веде проти України навіть в дитячих книжках за кордоном [3]

Офіційна сцена повністю зачищена: сучасні музиканти, які формували ідентичність країни останні десятиліття, позбавлені права на виступи. Їхнє місце на афішах масово займають російські колективи, що створюють ілюзію повноцінного життя під повним ідеологічним контролем Кремля.

Домінування російського контенту та самоколонізація режиму

Особливо болючим є стан театру та кіно. На всю Білорусь залишилося лише три театри з повністю білоруськомовним репертуаром, переважно регіональні. Колишній національний театр імені Янки Купали, який був символом відродження, практично повністю перейшов на російську мову, приймаючи гастролі з Росії та залучаючи російських акторів.

"Театральні проекти, які не проходять цензуру, якщо і реалізуються, то у форматі читань або дуже камерних прогонів для вузької аудиторії."

Як пише видання Belsat [4], посилаючись на слова Барковського, це виглядає як політика свідомого стирання національного коду, яку проводить сам режим Лукашенка.

Аналогічна ситуація в кіноіндустрії. Кінопродюсування, як і раніше, – переважно російськомовний дубляж. Світові прем'єри перекладаються російською мовою і показуються іноді за ліцензією, іноді взагалі без неї. Багато транслюється російського кінопродукту.

Продукція «Беларусьфільму», яку можна назвати ідеологічним кіновиробництвом, виробляється переважно російською мовою і несе ідеологічно заряджений посил, який не викликає особливого захоплення у масової аудиторії. Але через адміністративний ресурс зали кінотеатрів наповнюються представниками бюджетних організацій, щоб вони створювали касу і показували нібито затребуваність цих продуктів.

Читайте також: Чому не варто толерувати російську культуру [5]

Незалежні кіновиробники шукають можливості міжнародної підтримки, і можливо це зараз переважно за кордоном. Зали кінотеатрів наповнюються через адміністративний ресурс бюджетниками, тоді як справжнє білоруське кіно завойовує престижні міжнародні майданчики, як-от «Берлінале», але виключно зусиллями незалежних творців у вигнанні. Навіть традиційні фольклорні свята, як Купалля чи Діди, тепер викликають роздратування у провладних пропагандистів, які вбачають у них загрозу стабільності режиму.

Якщо торкнутися сфери візуальних мистецтв, живопису, то в Білорусі дуже скоротилися можливості для творців влаштовувати якісь незалежні художні виставки. Ті, що організовуються, зазвичай проходять жорстку подвійну цензуру. Спочатку самих авторів, а потім або тих майданчиків, де проходять ці виставки, або профільних організацій, на кшталт Спілки художників Білорусі, які прагнуть прибрати все, що може бути визнано неоднозначним і трактуватися як якась «екстремістська» діяльність.

Культура як питання регіональної безпеки

Павло Барковський наголошує, що ситуація в Білорусі напрочуд нагадує те, що Росія робить на окупованих територіях України. Це свідома політика стирання національної пам'яті. Якщо міжнародні партнери не зрозуміють, що підтримка білоруської ідентичності — це інвестиція в безпеку Європи, наслідки можуть бути катастрофічними. Адже без національної культури білоруський народ перестане відрізняти себе від російського, що фактично означатиме розширення кордонів Росії на 600 кілометрів на захід без єдиного пострілу.

Інвестиції в проєкти, пов'язані з білоруською мовою та історією, є допомогою у культурній війні, яка триває на території Білорусі прямо зараз. Це протистояння агресивному наступу «руського міра», який прагне знищити суверенітет країни. Барковський закликає європейських політиків вивести тему підтримки культури та ідентичності в топ пріоритетів, адже свобода і демократія не мають сенсу для народу, який втратив своє обличчя.

Читайте також: Другий фронт, культурний [6]

Художниця Ксіша Ангелова, яка написала понад тисячу портретів білоруських політв'язнів. Варшава, Польща. 30 квітня 2025 року. Фото: Белсат

Збереження вогнищ культури за межами кордонів

Незважаючи на складні умови, 2025 рік показав життєздатність білоруського духу. Продовжують діяти точки збору культури, такі як літературний фестиваль «Прадмова», кінофестиваль «Північне сяйво» та музичний фестиваль «Грай». Важливо, що білоруська література стає видимою у світі: книги Світлани Курс та Ольгерда Бахаревича активно перекладаються європейськими мовами. Навіть статус «екстремістської» літератури для творів Саші Філіпенка стає своєрідним знаком якості, що лише привертає додаткову увагу читачів.

Також триває робота над інституційними проєктами — Інститутом білоруської мови та дослідницькими центрами, які працюють над стратегією чотирьох «Д»: декумунізацією, деколонізацією, деімперіалізацією та деідеологізацією. Окремим важливим напрямком є підтримка мережі білоруських шкіл вихідного дня за кордоном, щоб нове покоління білорусів не втратило знання мови та історії, які вони не можуть отримати в офіційній системі освіти Білорусі чи іноземних школах.

Читайте також: Як режим Лукашенка за допомогою рашистів поступово знищує білоруську мову [7]

Щоденна боротьба за власну ідентичність

На думку Павла Барковського, збереження культури — це не лише робота політичних структур, а щоденний вибір кожного білоруса. Для того, щоб нація вижила, необхідно докладати вольових зусиль, які Барковський порівнює з щоденними пробіжками для здоров'я. Це означає намагатися частіше говорити білоруською мовою в колі сім'ї, свідомо купувати книги білоруських авторів та підтримувати вітчизняних музикантів через перегляди та прослуховування на цифрових платформах.

Особливу увагу слід приділяти розмовам з дітьми про справжню, неідеологізовану національну історію та святкуванню традиційних свят, які є основою самоусвідомлення. Тільки через збереження ідентичності та споживання національного культурного продукту білоруси можуть вистояти як нація та зберегти свій суверенітет у цей темний історичний період. Культура — це броня, яка захищає народ від остаточного поглинання імперією.

—

Джерело: Belsat [4]

Читайте також: 

• Російська культура — це троянський кінь, усередині якого танки, бомби та ракети [8]
• Чому культура під час війни перестає бути «м’якою силою» [9]
• Російська література як добриво для росту злочинного суспільства: геноцид, сексуальне насильство і ностальгія за кріпацтвом [10]
• Геть від Росії та її "культури": Український погляд на російську літературу [11]
• "Велика російська культура" виявилася такою ж недолугою субстанцією, як і "друга армія світу" [12]
• Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело [13]
• Як Пушкін став зброєю путінського рейху [14]
• Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію  [15]
• Культурний код "русского мира": Такого нормальні люди не їдять [16]
• Чому й досі доводиться доводити, чому культура — доречна, мова – на часі, історія – важлива [17]