Скандали в Міноборони: саботаж роботи та практично знищення ДОЗ?

1.00

Нет

На початку року директорці департаменту охорони здоровʼя Міноборони України Оксані Сухоруковій повідомили, що з 31 січня її посада стає військовою. Для неї це означає звільнення. Частина команди департаменту також вирішила йти.

Сухорукова відповідає за створення політик у системі охорони здоровʼя ЗСУ. Однак, за її словами, вже кілька місяців проєкти департаменту блокуються. Йдеться про низку документів, що регулюють роботу медиків в зоні бойових дій, лікування та реінтеграцію звільнених з полону тощо. Сухорукова заявляє, що у Міноборони її команді перешкоджають працювати. Журналісти "Суспільне [2]" поговорили з Оксаною Сухоруковою про причини її звільнення, про комунікацію з міністром оборони, а також про те, що саме команді департаменту вдалося зробити за більш ніж рік роботи.

Читайте також: Нескінчені скандали в Міноборони генеруються міністром Умеровим (задля чого?): за кулісами чергової кризи [3]

Звільнення і комунікація з міністром оборони

Як ви дізнались про те, що ваша посада — директор департаменту охорони здоров'я — змінюється з цивільної на військову?

Через електронний документообіг. Насправді, це вже друга спроба звільнення. Перша така директива була 5 листопада. Після того в мене була розмова з міністром. Він сказав, що його обманули, що він не планував підписувати директиву, що це погодив і сказав йому Сергій Мельник — заступник міністра, який мав би координувати роботу департаменту. Тоді директиву скасували наступного дня.

Але проблеми почалися з того, що висить і не затверджується нормативка. З 16 вересня проходить погодження наказ про те, що медиків заборонено відправляти на вивезення тіл загиблих, бо вони мають займатися пораненими. Він пройшов 66 погоджень, дійшов до патронатної служби міністра і там застряг.

Далі — зміни до постанови про порядок проведення реінтеграційних заходів для звільнених з полону. Їх відправили на погодження Мельнику. З 26 листопада по 20 січня ми не могли їх випустити на зовнішнє погодження. Також ми визначали резервні центри для реінтеграції звільнених з полону. Якщо в нас буде великий обмін, маємо розуміти, що можемо прийняти цих людей. Цей наказ з 3 грудня пройшов вже 34 погодження.

Це пріоритетні напрямки для Міноборони у сфері охорони здоров'я, але документи відправляються на повторні погодження, пишуться зауваження про чотири сантиметри відступу на сторінках, про те, що не подобається слово в назві. І воно далі висить.

Моїм співробітникам пропонували продовжити роботу під керівництвом Сергія Мельника, а мене звільнити. Вони не погодились. Десь за тиждень я дізнаюсь, що їх відправляють в зону ведення бойових дій. Тут питання не в тому, що вони бояться йти воювати. У мене 70% військових з бойовим досвідом. Люди, які мають піднімати авторитет військової служби, використовують відправку військовослужбовців по бойових розпорядженнях, як спосіб покарання.

Тобто, є документи, які мають запустити програми допомоги військовим, а вони застрягають на етапі однієї людини — заступника міністра оборони?

Ні, на різних етапах. Коли є політична воля, документ може вийти за один день. Коли політичного лідерства нема, або навпаки є, але щоб показати бездіяльність, починаються танці з бубнами та блокування документів.

Коли співробітник іншого підрозділу, який погоджує документ, каже, що це не наказ міністра, а мають бути методрекомендації за підписом Мельника, для мене це показник. Коли хочемо врегулювати обіг наркотичних засобів в зоні ведення бойових дій, а мені кажуть, що наркотики це погано, тому не будемо підписувати цю постанову, для мене це занадто.

21 січня в ДОЗ розпочалися перевірки [4], за словами Оксани Сухорукової, ініційовані заступником міністра оборони Сергієм Мельником. Суспільне звернулося за коментарем до Міноборони щодо реорганізації в департаменті, взаємодії з його керівницею і перевірок, та досі чекає на відповідь.

Ви говорили про цю ситуацію з керівництвом Міноборони?

Я декілька разів писала міністру, що відбуваються неприпустимі речі. Він обіцяв зі мною зустрітись.

Перед новим роком я задала напряму запитання своєму керівнику, чи мене звільняють. Тоді почула, що директива готується і міністр хотів би зі мною поговорити. Мене запитали, за яких умов я б пішла, якщо приймуть таке рішення. Але це я почула не від міністра, а від держсекретаря. Я запитала, про що хотів би поговорити міністр. Мені відповіли: "Подякувати за службу, щоб ви залишались на орбіті міністерства, допомагали й щось підказували". 1 січня прийшла директива на звільнення. Розмова з міністром не відбулася досі.

Ви говорили про те, що це не перша спроба вас звільнити. Чому тоді вдалося втриматись, а зараз ситуація інша?

Тоді включилась громадськість. Я поспілкувалася з міністром, він пообіцяв, що не буде руйнувати департамент. Після я йому презентувала реформу ВЛК. Він сказав, що її підтримує, що заходимо в реформу. Але коли почались ось ці качелі з зупинками документів, мій ключовий спеціаліст по ВЛК, який був цивільним, пішов у Нацгвардію, бо не зміг далі так працювати.

Тоді ви не виходили в публічну площину. Чому вирішили зараз вийти?

Тому що бачу зміну фокуса з війська на тил. Є громадськість, яка піднімає питання про те, що відбувається в тилу. Реабілітація, харчування, "пакунок пораненого" — це все тилові речі й вони якось та йдуть. Але ще в нас є війська, які мовчать.

Десь місяць або два, як мене призначили на посаду, я поїхала в Донецьку область. Не встигла зайти на перший стабпункт, як вийшли люди й кажуть, що перевірки під час особового періоду заборонені й нікого не пустили. Приїжджаю в наступну бригаду — там теж питають, чи я з перевіркою. А я просто хочу зрозуміти, які є реальні проблеми.

До вечора новина про те, що я приїхала, розлетілася серед медиків і ми зустрілися. Сиджу я, сидить повна кімната чоловіків і вони всі кричать. Покричали, заспокоїлися, я дістала блокнотик і стала записувати.

Чому вийшла публічно? Бо керівництво Міноборони не дотримало жодного слова. Фокус спрямовується у зворотний бік від фронту. Купа процесів запущено і вони повинні продовжуватися. Інакше це все було дарма. Коли змінюється вектор, люди, які користуються нормативними документами, які ми пишемо, не розуміють, чи їм на них спиратися, чи через два тижні все зміниться і треба вже бігти у зворотній бік.

Ось приклад. Січень 2024-го. По закону меддопомога надається за умови наявності ліцензії на медичну практику. У військових частин такої ліцензії немає, отримати її складно. У лютому 2024 ми разом з МОЗ внесли зміни в одну з постанов Кабміну, яка дозволяє через "Дію" задекларувати, що ти надаєш медичну допомогу і це прирівнюється до ліцензії. Проходить нарада, звучить така фраза: "Це не перша спроба ліцензувати медичні служби військових частин, вона, теж скоріше за все провалиться". Тобто розумієте ступінь довіри виконавців до того, що робить держава?

Зараз близько 400 частин вже подали декларації. Це не тільки про правове поле. Це про можливість приєднатися до електронної системи охорони здоров'я, виписувати електронні рецепти при хронічних захворюваннях лікарям-терапевтам або сімейним лікарям, про збереження даних військових, про цифровізацію медичних процесів.

Читайте також: Умєров має подати у відставку - голова комітету Ради [5]

Чому ви думаєте, що при вашій зміні ці процеси зупинять?

Перше — при зміні будь-якого керівника змінюються пріоритети. Друге — яка б людина сюди не зайшла, їй треба час, щоб розібратися. Тож процеси будуть призупинені. І третє — рішення колективу ДОЗ теж вийти з Міноборони. Якщо не залишаються люди, які є носіями ідей, ці ідеї вмирають.

Тобто ваша інституція перестає існувати?

Ні. Вона буде на папері, будуть інші люди, буде призначений новий керівник.

Тобто звільняють вас, іде колектив, заходить новий керівник, точно військовий, змінюється вектор роботи ДОЗ і всі програми можуть бути призупинені?

Всі призупинити не можуть. Бо реформа ВЛК, наприклад, вже закріплена в дорученні Кабміну, зафіксована в рішеннях Офісу президента.

Є, наприклад, облік геномного матеріалу. На папері вже створена військова частина під це. У мене є бачення, як вона має працювати. Прийде новий керівник, у нього буде своє бачення. Є, наприклад, обсяги медичної допомоги на догоспітальному етапі. Ми вводимо чотирирівневу модель на чотири ролі. Як цей процес піде далі? Як старий радянський, чи за стандартом НАТО? Модульний підхід опрацьовувався чотири місяці медиками різних ланок і він змінює підходи до організації домедичної підтримки. Якщо це буде затверджено Міноборони, в нас є шанси поміняти підходи хоча б в медицині.

Директорка департаменту охорони здоровʼя Міноборони України Оксана Сухорукова. надані пресслужбою МО

Робота в ДОЗ і підготовка медиків у війську

Ви прийшли на посаду у листопаді 2023-го. Десь у цей час ми працювали над матеріалом про стабпункти. Тоді була гостра проблема з неякісними турнікетами, з переливанням крові на догоспітальному етапі. Також ми багато говорили з військовими про реформу ВЛК. Ви вже згадували про деякі з цих аспектів в контексті своєї роботи. З чим з цього всього вам було найважче працювати?

Я не можу сказати, що з чимось було важко працювати, бо ми людей шукали у військах. Тих, хто про ці проблеми знав, говорив і в кого були ідеї, як їх вирішити.

У тактичну медицину ми вкладалися найбільше. Сказали собі: за два місяці її реформуємо. А потім, звісно, всі сказали: твою мать! Ось це насправді найважче — підтримати віру колективу, що не дивлячись на все, не варто опускати руки.

Якщо ви точно йдете, який проєкт залишається найболючішою точкою?

Я хвилююсь за ВЛК. Щоб це не закінчилася просто цифровізацією того, що є, а щоб дійсно помінялися процеси та процедури. Друге — це модульна система організації медичної допомоги на догоспітальному етапі. І третє — тактична медицина. Її до нашого приходу в Міноборони не було ніколи.

Що ви маєте на увазі?

Від самопідготовки до підготовки бойового медика. Тобто це від БЗВП і до бойового медика, до визначення комплектації аптечок та наплічників. Щобільше, в міністерстві не було підрозділу, який би відповідав за політику підготовки. Цим займався Генштаб, але політика не сформована. Ми зараз запустили наказ про "Умови організації та підготовки військовослужбовців". Минулого тижня у нас була нарада з представниками Генштабу. Я не могла зрозуміти, чому так довго не проходить узгодження наказу. Зі слів учасників наради, в нас не визначений орган забезпечення манекенами. Простими словами — яка служба має це закуповувати та ставити на баланс. Це означає, що за 11 років війни ми не купили жодного манекена.

Тобто якщо навчальні центри не забезпечені обладнанням і витратними матеріалами, то як відбувалася підготовка? Якщо тобі просто читають лекцію про те, як це має бути, це ні про що.

Чи достатньо в нас інструкторів, які можуть навчати?

Недостатньо. Як нам розширити їхню кількість? На першому етапі залучати громадські організації, які цим займаються. Але маємо виставити до них критерії.

Читайте також: Умєров чи допомога Заходу: чому Зеленський має звільнити міністра оборони - ЦПК [6]

Але в нас і таких громадських організацій не так багато.

Коли пишемо нормативку, маємо враховувати обмеження, які в нас є — люди, гроші й час. Тому не можемо написати, що всіх треба підготувати до рівня TCCC CLS [7] (Tactical Combat Care Casualty Combat Lifesavers Course — курс бійця-рятувальника — ред.). Бо таких інструкторів в нас майже немає, обладнання немає, часу стільки немає. Має бути політика стосовно навчальних центрів, яку формує в тому числі заступник міністра оборони Сергій Мельник. Під ним є департамент військової освіти та науки й це одна з їхніх зон відповідальності. Як нам зберегти інструкторів, щоб вони не вигорали?

Міжнародні партнери готові навчати інструкторів. Є громадські організації й мають бути критерії, за якими вони могли б проводити навчання. Має також бути оцінка навчання. Але тут теж таке — людина в навчальному центрі не пройшла вихідний контроль. І? Її додому відпустили? Ми як держава маємо забезпечити навчання і якщо людина по певних пунктах його не пройшла, має наздогнати.

Військові госпіталі та допомога пораненим

Ви говорили про модульну систему організації медичної допомоги на догоспітальному етапі. Що це таке і в чому полягає зміна роботи для медиків?

В цій моделі є ролі різної складності. Наприклад, роль один — це надання медичної допомоги без хірургічних втручань. Вся допомога сімейного лікаря має надаватися на ролі один. Може бути ще евакуаційний модуль, але не завжди він привʼязаний до ролі один. До кожного модуля прописані вимоги. Якщо ви їх виконуєте, можете виконувати роль один.

Якщо до цього додається хірургія, це вже роль два. Якщо ще є післяопераційний модуль, діагностики, модулі постачання та управління, це вже роль два базова. Як, наприклад, зараз це передові хірургічні підрозділи.

Що це означає для поранених?

Як зараз управляється медицина в зоні ведення бойових дій? Є декілька структур, які на різних етапах управляють процесом. Відповідно, у нас є випадки, коли пораненого возять з ролі один на роль один, або з ролі два на роль один. Тобто надали необхідну допомогу, стабілізували, мають відправляти далі, щоб надати допомогу вищого рівня, а його відправляють туди, де надають таку ж допомогу, яка була на попередньому етапі.

Поговорімо про госпітальний етап. Наскільки я розумію, зараз немає жодної цивільної лікарні, принаймні в Києві, яка б не приймала поранених військових. Наскільки складно відбувається ця реформа?

Військова госпітальна ланка не могла самостійно справитися з усім, що відбувалося після повномасштабного вторгнення. МОЗ вніс зміни в нормативку і відкрив двері цивільної медицини для військових. Далі це закріпили законом. Якщо у військових госпіталях немає місця, військовослужбовці можуть лікуватися в будь-яких лікарнях.

Але в нас була військова медицина, яка жила своїми правилами і є цивільна медицина, яка теж живе за своїми правилами. Насправді всі медицини мали б жити за правилами, які встановлює МОЗ. Так не відбувалося.

Я б сказала, що військова медицина досі живе за окремими правилами, тому що військові госпіталі не входять у медреформу і фінансуються через бюджет Міноборони. Відповідно складно слідкувати, що в них відбувається, які послуги надаються і наскільки якісно.

З самого початку, як прийшла наша команда, ми говоримо про єдиний медичний простір, який затверджений у Воєнно-медичній доктрині України. Це про спільне врядування, про підходи до фінансування й ефективність надання допомоги.

Тобто спершу МОЗ відкрило цивільні лікарні для військовослужбовців. Зараз майже у всіх госпіталях впровадили медичні інформаційні системи (МІС). На рівні МОУ ми вже бачимо інформацію про наших пацієнтів. Ми працюємо над інтеграцією МІС до електронної системи охорони здоров'я (ЕСОЗ). Для того, щоб в неї передавалися всі дані про пацієнтів, без вказання їхнього статусу. Тож говоримо про цілісну медичну історію пацієнта.

Читайте також: Марина Безрукова: Більше зброї, менше посередників - Агенція оборонних закупівель у 2024 році в цифрах [8]

Тобто людина не буде зникати з медичної системи, коли мобілізується?

Так. Зараз дані вже накопичуються в МІС. Ми розпочали проєкт інтеграції. Але говоримо не лише про госпіталі, а й про медицину у військових частинах. Перший крок — вони отримали ліцензії. Другий — розгортання МІС на рівні бригад. В січні цього року зареєстрували наказ про ведення первинної медичної картки. Цей документ замінює совєтську форму-100. У нас розроблений під це програмний продукт, є домовленість з благодійним фондом, який постачає планшети для бригад в зоні ведення бойових дій. Він пройшов тестування на Запорізькому напрямку.

Після публікації наказу має початися впровадження цієї системи на військовій ланці. Тобто ми почнемо з первинної медичної картки, а далі докрутимо вже повний функціонал. Всі звернення будуть також в МІС. Пораненому вже не треба буде переживати де його форма-100. Вона буде в електронному вигляді.

Тобто медична історія, яку накопичили під час того, як людина перебувала в армії, буде переходити в цивільну систему електронного документообігу після того, як людина звільняється з війська?

Чи будуть відновлені історичні дані — скоріше за все, ні. Цей провал до цифровізації буде зберігатись. Але те, що почнеться з моменту, як на військову частину розгорнуть медично-інформаційну систему, буде зберігатись в ній і передаватись в ЕСОЗ.

Що стосується фінансування госпіталів. Минулого тижня під час засідання Кабміну прийняли стратегію розвитку системи охорони здоровʼя до 2030-го. В одному з пунктів вказано, що військові госпіталі мають зайти в програму медичних гарантій. Це складний процес, бо треба розділяти медичний і військовий компоненти.

Ми почали рахувати, скільки грошей витрачається на одного пацієнта в ЗСУ залежно від захворювання чи поранення.

І скільки?

Набагато більше, ніж в цивільній системі.

Тут не можна застосовувати стандартний підхід до розрахунку. Маємо розділити медичну допомогу в госпіталі та суто військову частину. Військовий компонент повинно фінансувати Міноборони. Медичний може фінансувати Національна служба здоров'я України. Бо кожен госпіталь займається не тільки лікуванням. В них є охорона, секретна служба, тилове забезпечення, госпіталі закуповують лікарські засоби й для себе, і для військових частин. Це додаткові функції, яких немає у цивільних лікарнях.

У військових є грошове забезпечення, а не заробітна плата. Воно вище, ніж у цивільних лікарів, бо крім лікування, вони виконують накази. Цивільний лікар може в будь-який момент звільнитися. Військовий медик — ні.

Плюс госпіталі формують передові хірургічні підрозділи, які працюють в зоні ведення бойових дій. Це нестандартна історія. Треба думати, як вона буде фінансуватись.

Це не означає, що госпіталі проходять під МОЗ. Вони залишаються під Міноборони в управлінні Командування медичних сил. Це означає, що госпіталі зможуть отримати фінансування не тільки від Міноборони, а ще й від НСЗУ.

У нас є, наприклад, такий проєкт, як зубопротезування, де наші госпіталі минулого року підписали договори з НСЗУ та отримують кошти за кожного пацієнта, який звернувся до них по зубопротезуванню або лікуванню зубів.

Також у нас є така річ, як централізовані закупівлі. Це ті лікарські засоби, які закуповує МОЗ для цивільних лікарень. Виглядало б логічно, щоб була єдина система і розподіл цих витрат йшов також і на військові госпіталі.

Читайте також: Нові подробиці у найдорожчому скандалі 2024 року в закупівлях зброї сліди: ведуть у корупційну мережу [9]

Скільки в них є часу, щоб зайти в програму медичних гарантій?

До 2027 року, якщо не помиляюсь. Ми розраховуємо тарифи для військової медицини за постановою, якою рахувалися тарифи на послуги для цивільних лікарень. Цифри різні в різних госпіталях. Ми починали з моногоспіталів, де надається по суті одна послуга, як, наприклад, реабілітаційні центри.

Але треба враховувати, що військова медицина в плані забезпечення відстала від цивільної. У цивільної є власники — це місцеві громади, які готувалися до реформи й фінансували свої лікарні, купували обладнання, навчали лікарів, переманювали їх один від одного. Тобто були елементи здорової конкуренції.

Коли говоримо про госпіталі, на жаль, у нас досі недофінансована військова медицина. Ми залежимо як від партнерів, так і від волонтерських організацій. Входження військової медицини в програму медичних гарантій — це з одного боку, покращення для неї. З іншого — нам треба дообладнати військові госпіталі, донабрати штат і зробити так, аби вони відповідали вимогам НСЗУ.

Реформа ВЛК

Я б ще хотіла поговорити про реформу ВЛК. Ви сказали, що переживаєте, аби вона не обмежилася лише цифровізацією. Чому у вас є такий острах?

У концепції ВЛК, яку ми розробили та затвердили ключові моменти через Кабмін, передбачається розмежування ВЛК і ТЦК, щоб прибрати залежність військово-лікарських комісій від планів ТЦК. Друге — розмежування функцій медичного огляду і проведення самої ВЛК. Тобто одні лікарі оглядають пацієнта, вносять його дані в електронну систему охорони здоров'я, і ВЛК вже працюють з анонімізованими даними та виносять рішення на підставі записів лікарів.

Медичні огляди може оплачувати НСЗУ в межах програми медгарантій. Тоді функція самих цих комісій — суто винесення рішення. Це вже функція Міноборони й тоді воно має це фінансувати окремо. Цей механізм ще треба розробити. Немає переліку обов'язкових лікарів, яких треба пройти для ВЛК. У нас є людина зі своїми проблемами, вона приходить до лікаря первинки, який дивиться, що є в медичній історії й направляє її до спеціалістів, у яких військовозобов'язаний повинен пройти медичний огляд. Вони його проводять, заносять все в електронну систему охорони здоров'я. Далі лікарі первинки упаковують ці дані й відправляють на ВЛК.

Всі ці процеси мають бути цифровізовані, бо це дає можливість проаналізувати великий масив даних і побачити, де є відхилення.

Але ви сказали, що хвилюєтесь саме за цю реформу. Чому?

Щоб це запустилось, треба підготувати алгоритми, як має діяти лікар і які саме дані він має вносити в електронну систему охорони здоров'я, щоб вони були достатніми для ВЛК. Бо зараз лікар цивілки, який ніколи цього не робив, буде проводити медогляд для ВЛК. Це кропітка робота на місяці. У ЗСУ є свій наказ, в МВС є свій наказ, в СБУ — теж. А має бути єдиний підхід для всіх Сил безпеки та оборони.

Я хочу наголосити, що сімейний лікар не зможе виносити рішення про непридатність. Він може тільки без додаткових спеціалістів написати, що людина здорова.

Читайте також: Таке відчуття, що в Міноборони і на Банковій хтось спішить накрасти, поки є влада і можливість [10]

Чим ви найбільше пишаєтеся за час роботи у департаменті охорони здоров'я з того, що вже було зроблено?

Найбільше пишаюсь командою. Ми цих людей шукали як скарби. Наприклад, мій заступник Олександр Данилюк, Народний герой України. Його нагородили за те, що він в оточенні під Дебальцевим за 9 днів прооперував майже сотню бійців. Він розуміє, що таке військова хірургія, військова медицина і як вона має бути побудована. Є люди, які будували медичні служби з нуля в батальйонах, бригадах. Є ті, хто організовував евакуацію з перших днів повномасштабного вторгнення. Вони знають проблеми не зі звітів, а з полів.

Якщо говорити про результати роботи, пишаюся тим, що ми підняли підготовку медиків на рівень міністерства, а тактичну медицину — на рівень формування політики. Що завершили драфт модульного підходу. Пишаюся реформою ВЛК. Ми працювали над нею з громадськістю. Сподіваюся, громадськість не дасть їй зійти.

—

Анастасія Іванців [11], опубліковано у виданні СУСПІЛЬНЕ [2]

Читайте також: