Солдат чи розхідний матеріал? Чому без солдатоцентричності будь-яка інновація перетворюється на сміття

1.00

Нет

Кожна нова зброя — від англійського лука до FPV-дрона — претендує на звання «революційної», проте історія військової справи невблаганна: війни виграють не винаходи, а люди та їхня здатність до організації.

Начальник штабу корпусу «Азов» Арсен «Лемко» Дмитрик у своєму програмному тексті в колонці на УП [2] застерігає від небезпечної омани — зведення російсько-української війни до «битви технологій».

Автор аналізує уроки минулих століть — від македонської фаланги до «порохової революції», — доводячи, що без інституційної готовності суспільства, дисципліни та офіцерського корпусу найсучасніша техніка залишається лише «витратним матеріалом». У світі, де Росія системно ламає міжнародне право, війна не стає «футуристичною», вона повертає нас до дикунства з новими інструментами. Чому Європа та НАТО ризикують програти, готуючись до «війни майбутнього» замість війни з реальною Росією, та чому культура оборони важить більше за кількість вироблених БпЛА — читайте у роздумах легендарного командира.

***

Кожна епоха прагне вважати власну війну винятковою. Новою. Безпрецедентною. Такою, якої "ніколи не було" – принаймні в межах живої пам'яті, того, що пам'ятають батьки й діди. Протягом поколінь технологічні детерміністи переконують, що черговий винахід радикально змінює саму сутність війни.

Сьогодні таким об'єктом захоплення стали безпілотні системи. Війна, яку Росія веде проти України, дедалі частіше описується – і нерідко з неприхованим захопленням – як "війна дронів".

Будучи в самому епіцентрі найсучаснішої війни в історії вже дванадцять років, я схиляюся до соломонового вердикту: немає нічого нового під сонцем. Дійсно, окремі винаходи суттєво впливали на ведення війни, деякі з них згодом історики називали "військовими революціями". Але глибший розгляд історії військової справи засвідчує: сам по собі винахід не змінює природу війни. Поруч з технологічними змінними на війні залишається константа – людина. Людина створює інноваційні військові доктрини. Людина управляє, застосовує зброю, навчає, мотивує, реабілітує. Людина тримає фронт і тил. Людина піднімає прапор над повернутим населеним пунктом.

Той, хто зводить будь-яку війну, навіть найсучаснішу, до окремої технології, плутає форму із сутністю. І це небезпечна омана. Особливо якщо йдеться про розуміння та підготовку до війни з Росією.

Читайте також: Мобілізація справедливості. Чому без дітей еліти в окопах жодні реформи не подолають дезертирство [3]

Уроки з історії "військових революцій"

Сам по собі винахід не змінює ведення війни, якщо тільки він не є настільки базовим, як винахід довгого держака з твердим загостреним кінцем – спису – який спромоглась виготовити печерна людина за допомогою кам'яного інструменту.

Винайдення спису умовно відкриває "галерею" військових революцій – коли застосування нових технологій у значній кількості військових систем поєднується з інноваційними оперативними концепціями та організаційними адаптаціями, що фундаментально змінює характер і перебіг конфлікту.

Іншими словами, технологічного винаходу самого по собі недостатньо, щоб сталась "військова революція". Причин цьому може бути багато. Так, відсутність допоміжних технологій та відповідної інфраструктури для їхнього об'єднання явно сповільнила поширення пороху та гармат.

Також нездатність створити інноваційні оперативні концепції могла бути ще одним фактором: нова технологія, підтримана, невідповідною військовою доктриною, могла призвести до неефективного і навіть катастрофічного застосування, як продемонстрував Баррі Воттс на прикладі використання США стратегічної авіації на початку повітряної кампанії проти Німеччини.

Це піднімає ключове питання про те, яку роль відігравали конкретні види зброї або системи озброєння в таких "революціях". Що мало більшу вагу в трансформації війни: технологія чи інші фактори?

Сер Фредерік Моріс, британський генерал-майор, який обіймав кафедру військових досліджень у King's College London, вважав, що комплексний розгляд війни свідчить, що великі зміни в її характері зазвичай спричиняються іншими силами, ніж сила зброї. Передусім тому, що технічна інновація майже завжди породжує іншу технічну інновацію – її "протиотруту". А от тектонічні зміни відбуваються там, де змінюється організація суспільства і війська.

Історія має чимало підтверджень цієї максими.

Македонці першими системно використали довгі піки – сариси – у щільному строю, відомому як македонська фаланга. Новобранці – вчорашні селяни – щодня вчилися військовому мистецтву і відточували командні дії в фаланзі. Фалангіти проходили довгі марші по 50 км, в повному спорядженні.Згодом подібні тактичні побудови були фактично забуті майже на півтора тисячоліття й відроджені в різних регіонах Європи в пізньому Середньовіччі.

Під час битви Золотих шпор (1302) армія фламандців складалася здебільшого з піхоти простолюдинів, оскільки шляхта і патриції, що зазвичай виставляли кінноту, залишилися вірними французькому королю. У щільному строю пікінери могли стримувати навіть елітну кінноту, яка зазнавала поразок не через технічну складність цієї зброї противника, а через дисципліну, щільність формації та витримку піхоти. Технологія була простою і давно відомою – вирішальною стала організація і застосування.

Так само довгий лук, який англійські королі з великим успіхом застосували у битвах Столітньої війни – при Кресі (1346), Пуатьє (1356) та Азенкурі (1415) – був ефективним не тому, що "перевершував" меч чи спис. Французька сторона зазнавала кратно більших втрат переважно від рук англійських лучників. Але ця перевага стала можливою лише тому, що покоління лучників системно готувалися, переймали досвід у вікінгів, норманів і валлійців, а держава інституціоналізувала їх використання.

Поєднання безперервних воєн, державотворення та економічного зростання зробило пізньосередньовічну й ранньомодерну Європу особливо відкритою до військових інновацій. Розвиток ринкової економіки, постійних систем оподаткування і фінансового адміністрування дозволив монархіям поступово перейти від феодальних загонів до постійних професійних армій. Саме ця фіскально-військова трансформація створила матеріальну основу для масового виробництва гармат, пороху та іншого озброєння і зробила технологічні зміни справді впливовими.

"Порохова революція", яка почалася у XIV столітті й розвивалася повільно протягом кількох століть, є скоріше еволюцією. Гармати руйнували мури лише там, де поряд постали централізовані держави, здатні фінансувати виробництво, утримувати постійні армії та забезпечувати логістику. У відповідь відбулася революція фортифікації – похилі, розлогі стіни замість вертикальних. Порох вимагав інфраструктури. Без державної організації він залишився би гучним, але обмеженим інструментом.

На морі революція вітрил і гармат замінила м'язову силу енергією вітру, а абордаж – дистанційним боєм. Згодом парова енергія витіснила вітряну, але зробила флот залежним від глобальної мережі складів палива. Тим часом торпеда остаточно поклала кінець морській війні з близьким контактом; її "протиотрута" – панцерник – йшла рука в руку з розвитком важкої промисловості.

XIX століття принесло революцію швидкості – залізницю і телеграф, що радикально змінили логістику, мобільність та зв'язок між фронтом і тилом. Масове виробництво озброєнь і мобілізація економіки в умовах тотальної війни, що особливо проявилося під час Першої світової, показали: війна охоплює не лише армію, а й усе суспільство.

Фінансування, індустріалізація, логістика та організація тилу стають такими ж важливими, як і бойові дії. Саме Перша світова війна стала відправною точкою переосмислення війни як тотального явища.

Щоб нова технологія привела до істотних і тривалих змін у веденні війни, необхідно, щоб більше змінних – деякі з яких взаємозалежні – зійшлися і сприятливо поєдналися. Але константою серед усіх змінних завжди залишається навчання, дисципліна та організація війська.

Читайте також: Смертельна небезпека з неба для цивільних – це не нове і завжди було інструментом залякування [4]

Хто в центрі сучасного поля бою

Друга половина ХХ століття принесла розвиток ракетних систем – від крилатих і балістичних до високоточних боєприпасів. З'явилася можливість уражати противника на стратегічній глибині без безпосереднього контакту. Згодом до цього додалися дистанційно керовані безпілотні літальні апарати, а останнім часом системи, здатні діяти у форматі "роїння".

Цьому передувала революція в інформаційних технологіях і кіберсфері, що породила концепцію так званої "мережецентричної війни". Її логіка полягала в тому, що перевага в комунікації дозволяє децентралізувати командні структури, скоротити цикл прийняття рішень і забезпечити швидшу реакцію на локальні виклики. Інформація почала розглядатися як самостійний вимір бойової сили.

Безпілотні системи справді змінили тактичну обстановку. Час між виявленням і ураженням скоротився до хвилин, а подекуди до секунд. Прихований маневр у класичному розумінні став значно складнішим.

Але міф про "війну дронів" підміняє розуміння. Адже жоден дрон не воює і не воюватиме сам. Він підпорядкований системі управління. Навичкам і волі оператора. Моральному стану підрозділу. Якщо ці елементи слабкі, техніка перетворюється на витратний матеріал. Якщо організація нестійка, швидкість передачі інформації лише пришвидшує помилки.

Технологія може прискорити обмін даними. Вона може скоротити дистанцію між рішенням і дією. Але вона не створює довіри між командиром і солдатом. Вона не формує витривалості. Вона не навчає приймати рішення в умовах страху, браку інформації та втрат.

Поле бою стало більш технологічним. Проте його центр не змістився. Ним і надалі залишається організована людина – у системі, здатній адаптуватись швидше за противника.

Читайте також: Про стратегію перемоги у війні, можливості наступу ЗСУ в 2024 році і коли згасатимуть сили рашистів [5]

Чим небезпечна технологічна оптика розуміння війни для Європи та НАТО

У своїй прощальній промові президент США Двайт Ейзенхауер, який застеріг людство від неконтрольованого ядерного озброєння, зауважував, що військово-промисловий комплекс може перетворитися на хвіст, який крутить собакою – коли оборонні дослідження і промислові можливості починають формувати стратегію, а не служити їй. Цей ризик залишається актуальним.

Технологія може стати рушієм доктрини, а доктрина підмінити собою стратегію. Для Європи і НАТО небезпека полягає саме в цьому: коли питання "що і як швидко ми можемо виробляти?" починає випереджати питання "до чого ми готуємося і якою має бути наша стратегічна мета?"

Партнери з усього світу уважно спостерігають за нашою війною і навчаються у найкращих. Ми постійно наголошуємо: якщо увага буде зосереджена лише на технологіях, а не на підготовці сержантського корпусу, розвитку офіцерства, системи багаторівневої мотивації особового складу, організації супроводу поранених, інституційної спроможності окремих підрозділів та, найголовніше, вихованні культури всього суспільства до оборони – це створить небезпечну ілюзію готовності.

Щоб нові технології були прийняті, застосовані у військових цілях, розроблені для масового виробництва з необхідною фінансово-економічною та соціальною інфраструктурою, а також щоб військо, можливо, було реформоване або реорганізоване для оптимального використання цих технологій, суспільство як таке повинно мати готовність до всіх цих змін.

Варто розуміти, що Росія веде гібридну війну проти Європи не лише з метою зменшення підтримки України, а й для того, аби викорінити в європейських суспільствах, на рівні індивідуальному, саму ідею оборонятись, стояти за власні держави зі зброєю в руках. Усі вироблені дрони стануть дорогим беззмістовним сміттям, якщо люди на рівні мислення не будуть готові до оборони.

Читайте також: Знову окопи: чому нові технології не призвели до революційних змін на полі бою в Україні — Foreign Affairs [6]

Війна з Росією – не "війна майбутнього"

Щоб бути готовими, потрібно називати речі своїми іменами і розуміти їх відповідно. Це не "війна майбутнього" і не "війна дронів". Це війна з Росією – конкретною країною і, водночас, сучасним втіленням маніфесту насилля. Країною-терористом, для якої нехтування міжнародним правом – елемент стратегії.

У другій половині XIX – першій половині XX століття держави неодноразово намагалися обмежити застосування нових видів озброєння.

Санкт-Петербурзька декларація 1868 року заборонила вибухові або запалювальні кулі; Гаазькі конвенції та декларації 1899 та 1907 років сформували закони та звичаї війни, включені до комплексу норм міжнародного гуманітарного права.

Після жаху хімічної війни Першої світової був ухвалений Женевський протокол 1925 року, що заборонив хімічну та бактеріологічну зброю.

Після Другої світової світ поступово дійшов і до обмеження ядерної зброї через Договір про нерозповсюдження 1968 року. Ці норми не завжди запобігали злочинам, але вони формували межі допустимого і створювали систему відповідальності.

Сьогодні ми маємо справу з противником, який системно і демонстративно ламає норми права і людяності, сформовані страшним досвідом попередніх століть. З цивілізаційної точки зору це не війна майбутнього, а радше повернення до далекого і трагічного минулого – лише з новими інструментами.

Високотехнологічний російський дрон, що цілеспрямовано "звільняє" дитячу лікарню, не робить війну футуристичною. Але саме так діє Росія: зазіхаючи на цивілізаційні основи, повертає світ до дикунства. І це саме те, що варто розуміти і говорити про так звану "сучасну війну" в першу чергу.

А от потопати в міфі про "безпілотне майбутнє війни" зручно рівно настільки, наскільки небезпечно. Бо це дозволяє не відповідати на головне питання підготовки і ведення війни – питання про людину. Спрощене осмислення природи російсько-української війни в дусі наукової фантастики має конкретну ціну: армія, що не буде побудована на принципі солдатоцентричності, стане армією, в якій солдат є таким самим ресурсом, як і дрон.

—

Арсен "Лемко" Дмитрик, начальник штабу 1-го корпусу НГУ "Азов"; опубліковано у виданні "Українська правда" [2]

Читайте також: