26 листопада український партизанський рух "Атеш" влаштував диверсію на залізниці в Херсонській області поруч із Кримом, порушивши логістику російських військових. Такі акції відбуваються регулярно: на окупованих територіях існує багатотисячне підпілля у вигляді безлічі самостійних груп або навіть окремих активістів.

 Їхні дії не завжди пов'язані з військовими операціями - скажімо, велике партизанське об'єднання "Жовта стрічка" поєднує диверсійні операції з агітаційною роботою і контрпропагандою. При цьому хтось із партизанів координується силовими структурами, а хтось діє за власною ініціативою - на свій страх і ризик.

Олена (ім'я змінено) живе в невеликому селищі на півночі Київської області, всього за кілька десятків кілометрів від Чорнобильської зони відчуження. Російські частини, що зайшли з території Білорусі в ніч на 24 лютого 2022 року, захопили це селище вже наприкінці першої доби вторгнення. До того моменту в село з райцентру встиг прибути загін тероборони - півтора десятка молодих хлопців без бойового досвіду, озброєних тільки автоматами.

Читайте також: Як в окупованому Криму вже 10 років чинять спротив загарбникам: «Ні штрафи, ні ув'язнення не зупинять людей» [2]

Вони нічого не могли протиставити цілій армаді російських танків і бронемашин, що рухалися в бік Києва. Бійці закопали форму й автомати в городах і розійшлися по домівках місцевих жителів, які потім розповідали окупантам, що це їхні родичі. Олена - тоді ще школярка - бігала подвір'ями сусідів і благала їх заховати в себе тероборонівців. Каже, ніхто не відмовився. Навіть ті з селян, хто потім пішов на співпрацю з окупантами, не видали росіянам українських бійців.

Хлопець Олени в перші ж дні великої війни вступив до армії. Їй вдалося зв'язатися з ним мобільним телефоном. Вона тоді сказала, що готова допомагати військовим усім, чим може. Трохи згодом їй надійшло повідомлення з інструкцією: вона мала передати українській армії адреси будинків, де живуть російські офіцери та стоїть техніка. Усі повідомлення - і вхідні, і вихідні - мали негайно видалятися.

Юна дівчина, яка не викликала підозр у загарбників, спокійно ходила вулицями рідного селища, з'ясовувала, де зупинилися російські командири, а потім передавала здобуту інформацію своїм. За її наводкою було знищено будинок, у якому мешкали одразу кілька офіцерів, і склад з артилерійськими снарядами разом із вантажівкою, яка возила ці снаряди на позиції окупантів. Вона ж допомогла тероборонівцям вибратися з окупованої території та приєднатися до сил оборони, що ведуть бої за Київщину.

Олена діяла поодинці, вона не була співробітницею розвідки або військовослужбовцем. Вона стала частиною підпілля не за наказом, а з власної волі. Вона сама виробила для себе список правил, яких суворо дотримувалася і завдяки яким змогла зберегти собі життя і свободу в умовах окупації:

"Я ніколи не підлещувалася до росіян, могла навіть сперечатися з ними, нічого в них не просила. Вони чекали, що перед ними на колінах повзати будуть, і від такого звернення просто губилися. Користувалася тільки кнопковим телефоном, поки вони шукали навідників зі смартфонами, що передають більш-менш точні GPS-координати. Нікому не говорила - навіть батькам - про те, чим я займаюся. Завжди заздалегідь вигадувала правдоподібні пояснення тому, що я роблю на тій чи іншій вулиці, біля того чи іншого будинку, на випадок, якщо росіяни почнуть мене про це питати".

Приблизно тоді ж, коли на початку квітня 2022 року зі звільненням Київської області від загарбників закінчилася підпільна діяльність Олени, про себе вперше заявила ціла підпільна організація, яка діяла на півдні та сході України.

У тоді ще окупованому Херсоні невідомі почали прив'язувати до стовпів і дерев жовті стрічки. Графіті із зображенням таких стрічок стали з'являтися на стінах будинків. Зокрема й тих, у яких розташовувалися штаби та органи влади окупаційних адміністрацій. Ця стрічка стала символом опору загарбникам, і вона ж дала назву новому руху.

Читайте також: Чому війна проти путінської Росії має закінчитися звільненим Кримом [3]

"Жовта стрічка" ("Жовта стрічка [4]") - так почали називати своє підпільне об'єднання херсонці, не згодні з окупацією. Незабаром у руху з'явився ще один впізнаваний символ - присутня тільки в українському алфавіті буква Ї, зображення [5] якої також з'являються на окупованих територіях як символ опору загарбникам. У цьому є чималий пропагандистський сенс. Стрічки і графіті демонструють людям, які опинилися в окупації і незгодним з нею, що вони не самотні, а окупантам - що з їхньою присутністю не змирилися.

Крім того, підпільники займаються вивезенням людей із прифронтових районів, випуском газети [6], яка поширюється на захоплених територіях, ведуть агітацію, закликаючи місцевих жителів не брати російські паспорти і не брати участі в проведених загарбниками "виборах" і "референдумах".

У "Жовтій стрічці" кажуть, що не входять до жодної із силових структур України і не підкоряються їм.

Партизани з руху "Атеш [7]" ("Вогонь" у перекладі з кримсько-татарської) здебільшого діють у Криму, але також і в інших регіонах і навіть у Росії. Причому в "Атеш" кажуть, що серед їхніх партизанів і інформаторів є і кадрові російські військові, завдяки чому українські спецслужби отримують інформацію безпосередньо з військових частин, з кораблів і баз підготовки окупантів.

У русі стверджують, що формально вони взагалі не мають стосунку до українських держорганів, але працюють у тісній зв'язці з офіцерами, відповідальними за роботу на окупованих територіях. Найімовірніше, зв'язка дійсно дуже тісна, кажуть співрозмовники The Insider.

У Криму та інших окупованих регіонах України діє ціла мережа агентів українських спецслужб, і в Києві це зовсім не приховують [8]. Основа мережі - професійні розвідники і диверсанти, без роботи яких не було б ні вдалих засідок [9] на окупантів, ні точкової ліквідації [10] військових злочинців, ні інших гучних операцій. І малоймовірно, що партизани, на рахунку яких кілька доволі гучних операцій (включно з коригуванням [11] ракетного вогню по штабу Чорноморського флоту РФ у Криму), готувалися до них самі по собі, без допомоги, а то й прямої участі професіоналів.

Та й узагалі "Атеш", і безліч інших не настільки відомих підпільних організацій найчастіше діють не самі по собі, а під контролем і за допомогою "Центру національного опору" - підрозділу Сил спеціальних операцій ЗСУ, відповідального за протидію росіянам на захоплених територіях.

У "Центру" є свій портал, через який можна передати [12] інформацію про дії окупантів, отримати інструкцію [13] щодо приготування коктейлю Молотова і навіть скачати [14] необхідне для підпільника програмне забезпечення.

"Центр національного опору", як і належить структурі Сил спеціальних операцій, - організація закрита і непублічна. "Центр" не ділиться інформацією про підготовку та проведення операцій, не проводить публічних заходів, а його співробітники не дають коментарів медіа, однак за певного старання можна скласти досить детальну картину того, чим займаються на окупованих територіях підпільники. Так, до їхньої компетенції входять не лише інформаційна боротьба та розвідка, а й силові акції.

Читайте також: Історії про українську освіту в окупації: навчання у дві зміни, патрулі, що перевіряють після уроків [15]

Після захоплення росіянами частини Херсонської області в окупованих районах добровільно залишилося [16] кілька десятків осіб, які отримали завдання координувати вогонь по скупченнях окупантів і проводити диверсії. Більшість цих диверсантів були вчорашніми цивільними, які приєдналися до збройних сил і взяли зброю тільки після початку повномасштабного вторгнення.

Поспішний відступ із кількох районів Херсонської області основних сил ЗСУ не дав змоги підготувати диверсантів до довгої та небезпечної роботи в тилу ворога. У них не було ні документів, що дають змогу приховати їхні реальні особистості, ні надійних засобів зв'язку, ні навіть запасів продовольства. Як каже один із бійців із позивним "Перший", які залишилися тоді в Херсонському районі, підпільникам доводилося розраховувати тільки на свої сили і допомогу місцевих жителів.

"Зв'язок мені налагодив однокласник мого сина, про якого я знав, що він проукраїнський. Він встановив на мій телефон перевірений месенджер, видалив звідти всі російські програми. Про всяк випадок телефон цей я тримав у знайомих у сільській хаті. Приходив до них раз на кілька днів, вмикав, перевіряв повідомлення від командирів, відповідав їм. Потім вимикав і ховав його", - згадує "Перший".

Спочатку від нього очікували лише інформації про те, де базуються основні сили росіян. Це необхідно було для координації ракетних і артилерійських ударів. Але з часом завдання ускладнювалися. Так, "Першому" і кільком партизанам, які діяли разом із ним, було доручено по можливості знищувати живу силу і техніку противника.

Бійці почали нападати на патрулі та віддалені блокпости росіян. Зазвичай діяли ночами і після ретельної розвідки, під час якої з'ясовували, чи немає поблизу підкріплень противника. Активно використовувалися і коктейлі Молотова. Їх зазвичай застосовували проти складів і припаркованих машин, зокрема броньованих. Кількох пляшок вистачало, щоб спалити КАМАЗ або навіть БТР.

Читайте також: Як російські окупанти катують українських активістів в Мелітополі [17]

Партизанам також доводилося перевіряти ефективність ударів по російських цілях, на які вони ж і наводили ракети та артилерію. Не завжди це вдавалося зробити безпосередньо на місці нанесення ударів. Іноді доводилося задовольнятися спостереженнями за лікарнями, до яких відвозили поранених окупантів, і на підставі кількості цих поранених робити висновки про те, наскільки вдало було завдано удару.

"Первый" каже, що його групу і ще кілька таких самих, що діяли в сусідніх районах, вирішено було вивести тоді, коли росіяни почали полювання на диверсантів, і життю бійців почала загрожувати реальна небезпека. Було це вже влітку 2022 року. Через налагоджену на той час агентурну мережу підпільникам передали документи, за допомогою яких вони змогли вибратися на неокуповану територію.

"Перший" вважає, що міг би залишитися в підпіллі й довше, але дуже активна диверсійна робота його групи в перші тижні окупації зробила його та його товаришів одними з найбільш розшукуваних цілей для загарбників. Він припускає, що зараз агентура в окупації діє менш поспішно і, можливо, регулярно ротується, щоб росіянам складніше було знайти навідників і диверсантів.

Читайте також: Як живеться українцям на окупованих рашистами територіях - дослідження CSIS [18]

східний @samotniyskhid

Важливо, що українці мають уже дуже великий досвід підпільного опору, адже перші партизани і навіть цілі партизанські осередки з'явилися задовго до повномасштабного вторгнення, ще тоді, коли 2014 року Росія розпочала обмежену Кримом і Донбасом війну проти України. Частина бійців того підпільного опору, включно з найвідомішим українським партизаном цієї війни - Артемом Карякіним [19], який ще школярем опинився в окупації та добровільно, за покликом совісті почав вести свою війну проти росіян, - вийшла з підпілля і бере участь у відкритому протистоянні ворогові.

—

Карина Олікова, опубліковано у виданні The Insider [20]

Читайте також: 

• Крим у 2023 році: попри збільшення репресій на півострові, кримчани продовжують спротив окупантам [21]
• Партизани руху «АТЕШ» знищили штаб окупантів у Новій Каховці [22]
• Памятка по активному и пассивному сопротивлению в России [23]
• Зрадники палають, партизани працюють! Вибухові історії з авто колаборантів [24]
• У Брянській області росії партизани підірвали залізничну колію [25]
• Російські партизани кажуть, що «взяли полонених під Бєлгородом»   [26]
• Як українські партизани стали символом спротиву Херсонщини і Запоріжжя [27]