"Для росіян ми мішень номер два після командирів. Вони прекрасно розуміють, що саме ми вичисляємо їхні позиції для обстрілів, словом, приносимо їм багато горя." Інтерв'ю з українським аеророзвідником про роботу з дроном на передовій та про те, як ворог намагається змінити свою тактику

Олег Собченко не просто боєць Збройних сил України. Він разом з екснардепом Ігорем Луценком займаються аеророзвідкою в одному з підрозділів ЗСУ. Майже щодня вони запускають свого дрона над ворожими позиціями, щоб українська артилерія мала точні координати для завдання удару, зазначає видання ТЕКСТИ [2].

Олег Собченко: Ми займаємось пошуком, виявленням техніки, живої сили ворога. Показуємо це відео артилеристам, коригуємо вогонь. Фактично у нас прекрасна, майже айтішна робота, хоча трохи небезпечна (сміється).

Військо у нас вже достатньо насичене дронами. Але є одна проблема – ті, хто мають досвід керування ними, переважно не мають бойового досвіду, а ті, хто мають бойовий досвід перебування на передовій – не дуже уміють користуватися дронами. Тож або наражають себе на непотрібну небезпеку, намагаючись підійти найближче до ворожих позицій, або таки втрачають дрон і тижнями очікують надходження нового.

Щодо нашої з Ігорем Луценком команди – у нас відбулося чудове поєднання досвіду керування дронами та бойового досвіду: можемо керувати обладнанням і ходити там, де ходить розвідка. Тому нас люблять і цінують (сміється). Дронами забезпечують нас переважно волонтери. Дронів треба багато, вони регулярно втрачаються – їх підбивають, вони не долітають додому через ламання. Але ми й багато роботи робимо.

Для росіян ми мішень номер два після командирів. Вони прекрасно розуміють, що саме ми вичисляємо їхні позиції для обстрілів, словом, приносимо їм багато горя. Росіяни, звичайно, намагаються з нами боротися. Насамперед це РЕБ (радіоелектронна боротьба – ред.), причому ми часто не розуміємо – це наші чи їхні РЕБи. Вони просто гасять GPS, і вискакує проблема недосвідчених "дроноводів" – вони втрачають орієнтацію і не можуть потрапити додому.

Знімок з дрона. Фото з ФБ Олега Собченка

За весь час у нас, можливо, було один чи два рази, що не змогли зорієнтуватися у місцевості. Тому що залетіли у такий дим, де просто не було видно, де північ, де південь, де верх чи низ. Один дрон ми так втратили. А загалом, навіть з безнадійних ситуацій, з батарейкою майже на нулі, ми витягували дрони.

Російський "скутер" "Орлан" та американські "камікадзе"

У росіян розвідку переважно здійснюють дрони на двигунах внутрішнього згорання – «Орлани». Вони справді дошкуляють нашим військам досить сильно, оскільки передають дані, де стоїть наша техніка, про наші позиції. Російські війська досить насичені подібними апаратами. Зроблений «Орлан» з застосуванням імпортованих деталей, у нього двигун внутрішнього згорання, дирчить, як якийсь скутер. (Експерти аналітичного центру CAR з'ясували [3], що в російських безпілотниках «Орлан», які використовуються для корегування та організації обстрілів українських позицій, використано одноциліндровий двигун 3W-55i виробництва німецької компанії 3W-Modellmotoren Weinhold GmbH, що міститься в Ганау, Гессен.) Саме завдяки цим звукам можна зрозуміти, що він літає десь поряд. Але на бензині він може літати пів дня. Такої техніки нам поки ще бракує.

РОСІЙСЬКИЙ "ОРЛАН" НА БЕНЗИНІ ШУМИТЬ, АЛЕ МОЖЕ ЛІТАТИ ПІВ ДНЯ. ТАКОЇ ТЕХНІКИ НАМ БРАКУЄ

Нещодавно оголосили, що наші західні партнери передадуть Україні 100 дронів-камікадзе. Ми їх дуже потребуємо. Ворог починає ховати свою техніку, багато ворожої техніки зараз стоїть десь у забудові, де її артилерією не можна накрити, і от тут дуже б знадобилися такі дрони.

Росіяни змінюють тактику

Зараз росіяни починають реально міняти свою тактику. Вже з тиждень вони активно вкопуються й обладнують свої позиції, як для оборони. До цього вони невпинно атакували, намагалися пройти вперед, понтони якісь наводили, а зараз окопуються для оборони на вигідних для себе позиціях. Тоді як артилерію, пункти керування відводять подалі від наших ударів у свій тил. Перші дні війни у наших артилеристів просто не вистачало ні рук, ні ніг, аби відпрацьовували всі цілі, які ми їм давали. Ми їм надавали цілі цілими пачками, і вони їх пачками відпрацьовували. Зазвичай так не робиться. Стає, наприклад, батарея мінометів, лупить по одній цілі, після чого переміщується на інше місце. А у перші дні з одного місця одразу лупили по дві-три цілі.

Фото з дрона ворожої техніки після завдання артилерійського удару. Фото з ФБ Олега Собченка

Що цікаво – після обстрілу розбиті частини росіян відходили, після чого на це ж місце заїжджали нові частини. На якісь місця вони вперто ставали кожного дня, і на одному й тому самому полі ми могли товкти їх цілий тиждень. Зрозуміти, чому вони так вчиняли – неможливо. Таке враження, що це були чисті суїцидники. (ТЕКСТИ розмістили нещодавно статтю з The Atlantic колишнього морського піхотинця [3], в якій він, зокрема, аналізував стратегії росіян та українців. Так, на його думку, російська доктрина спирається на централізоване командування та управління. Натомість українське військо, як і армії НАТО, працює в стилі місії. Такий підхід спирається на індивідуальну ініціативу кожного солдата – від рядового до генерала). Зараз вони вже так не роблять (сміється). Ті, що вижили, порозумнішали трохи, стають в оборону, розтягуються невеликими силами, засобами, приблизно як ми, щоб менше по них влучало, а основні сили відводять назад, перегруповуються.

Декілька днів тому ми звільнили село Мощун. Там нам протистояли російські десантники – мабуть, найбільш боєздатний і противний на сьогодні наш супротивник. Але і їх ми перемололи. Вони зібрали найбоєздатніші частини тут, на півночі від Києва, і основна їх частина полягла. А зараз мотивованої, боєздатної піхоти у них майже не лишилося. Всі ці «ванюшки», яких вони якось намагаються кидати зараз у бій – ми бачимо, як вони щодня здаються пачками. Потроху, де це можливо, ми забираємо села назад.

Щодо повітряних сил росіян, то після того як їх активно збивали, вони дуже бояться залітати у місця, де є хоч якесь наше ППО. Вони зараз переважно лише над окупованими територіями літають – піднялися, стрельнули – от і все. І навіть за такої тактики у них далі втрати. Щодня втрати. Думаю, ці літуни не дуже тепер рвуться літати.

—

Андрій Гарасим;  опубліковано у виданні ТЕКСТИ [2]

В тему:

• Левобережная Киевщина: «азовцы», засады, бои с русскими орками [4]
• Первый месяц войны наконец открыл миру глаза на путинскую россию [5]
• Чого потребує українська армія для того, щоб ефективніше знищувати окупантів [6]
• Жительницы мариупольского поселка, которую принудительно вывезли в россию: это страшная ситуация, совсем другой опыт [7] 
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи [8]
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка [9]