Дружина князя Ігоря, мати хороброго Святослава, перша княгиня-християнка й "залізна леді" давнього Києва. Легенди про Ольгу почали множитися невдовзі по її смерті. Що далі в часі, то більше вигаданих деталей виринало в текстах. 

Образ реальної Ольги доводиться шукати в нечисленних джерелах Х століття — видобувати достовірні відомості з-під навалів пізніших байок, зазначає видання "Локальна історія". [2]

Зваблива бабуся

Візит Ольги до Константинополя і її хрещення були яскравим і цілком правдивим епізодом із життя правительки. Переговори жінки-володарки із самим імператором сприймали як непересічну подію і давали ґрунт для дотепних вигадок. 150 років потому автор "Повісті временних літ" описував їхню зустріч з елементом залицяння.

«А по охрещенні призвав її цесар і сказав їй: "Я хочу взяти тебе за жону". Вона тоді мовила: "Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже у християн нема такого закону — ти ж сам знаєш". І сказав цесар: “Перехитрила ти мене, Ольго"», — писав літописець.

Читач літопису може уявити собі молоду привабливу жінку, якій вдалося зачарувати поважного візантійця. Втім із хронології того ж таки документа випливає, що Ользі на момент візиту до Царгорода було 60–70 років. А першу і єдину дитину — Святослава — вона мала би народити понад 50-річною.

Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка [3]

Княгиня Ольга / Колаж Олени Сметани

Дослідники відкидають літописну хронологію Ольжиного життя. Схоже, план Сильвестра-хроніста був у тому, щоб зобразити Ігоря сином Рюрика. Цього таємничого нормана літописець вважав сучасником походу русів на Константинополь 860 року. Отже, йому довелося неприродно розтягнути життя Ігоря та Ольги.

Більшість дат руської хроніки за ІХ–Х століття є штучними та хибними. Автор "Повісті" міг спиратися на літописні замітки, лише починаючи з доби Володимира Хрестителя.

Надійно задокументовані діяння Ольги належать до 940–950-х років. Їх засвідчили візантійські й латинські автори, які були сучасниками княгині. Таким чином, можна припустити, що майбутня володарка народилася у першій чверті Х століття.

"Повість…" змальовує для нащадків ідилічну "малу родину": батько Ігор, матір Ольга і їхній син Святослав. Насправді ж родинне коло було набагато ширшим. Зокрема, у договорі Ігоря з греками згадано двох його племінників. З опису прийнять у Царгороді знаємо, що в княгині теж був племінник. Отже, Ольга та її чоловік мали рідних братів і сестер. Що сталося з ними всіма — загадка. Припускають, що в княжій династії відбулася невідома нам усобиця, із якої переможцем вийшов войовничий Святослав. А можливо, то Володимир вирубав під корінь рештки давнього роду. Однак це здогади.

Літопис датує смерть володарки 969 роком. Підтвердити цю інформацію нічим. Уже в 967–968 роках єдиним відомим у Візантії руським правителем був Святослав. Тому навряд чи його мати була тоді жива. Тогочасні джерела востаннє її згадують 959 року. 

Читайте також: Фахівці показали, як виглядала Десятинна церква - перший освячений храм у Київській Русі [4]

Псковські сани

Руська хроніка стверджує, що Ольгу привезли до Ігоря із Пскова. Через декілька століть цей сюжет закріпився і в житіях блаженної. Псковське походження володарки у російській традиції сприймали за твердий факт. З’явилася "точна адреса" її народження в одному з селищ біля міста. Виник переказ про романтичне знайомство на озері бідної перевізниці Ольги з молодим князем Ігорем. І ці оповідки все ще активно ширяться інформаційним простором. Утім це лише байки. 

У ХІХ столітті архімандрит Леонід (Кавелін) та Дмитро Іловайський спробували "змінити" княгинену батьківщину. Історики припустили, що Ольга походила з Болгарії. У середньовіччі назва "Псков" звучала як "Плесков", отож місце народження правительки вони прив’язали до давньої болгарської столиці — міста Плиска. Однак це дотепне припущення не має жодних обґрунтувань. Плиска зовсім не відома давньоруським текстам. Зрештою літопис однозначно вказує на північне місто.

Водночас "псковську легенду" теж не можна прийняти беззастережно. Жодних зв’язків між раннім Києвом і Псковом не зафіксовано. Археологи навіть не певні, чи це місто існувало на початку Х століття. Наприклад, Новгород, "старший брат" Пскова, виник лише всередині цього сторіччя. І заснували його київські руси. А першим князем став син Ольги — Святослав. Словом, хроніка не сходиться, як її не крути.

Спалення Іскоростеня" / Колаж Олени Сметани

Звідки автор "Повісті…" взяв "псковську легенду"? Ймовірно, почув від тамтешніх жителів або й сам вигадав. В одному з епізодів він згадує таємниче зауваження — "сани її стоять у Пскові й до сьогодні". Можливо, що чутки про цей дивний предмет і мотивували Сильвестра-хроніста надати Ользі північну "прописку".

Можливо, про походження княгині нам розповість її ім’я? Ольга — це слов’янський варіант скандинавського Helga. Грецькі тексти її називають Елга. До того ж із договору Ігоря з греками нам відомі понад сорок імен києворуської верхівки, і майже всі — теж скандинавські. Наприклад, Гуннар, Руальд, Грим, Інгельд, Турберн, Свенстір, Бруно, Стеггі тощо.

Ольга — це жіночий варіант імені Олег. Саме так називався вождь київських русів попереднього покоління, який перший договір із греками уклав 911 року. Олег і Ольга мали не лише споріднені ймення. Вони діяли на тій самій території — на Середньому Дніпрі — та посідали однаково високий статус у руській спільноті. Тож існує спокуса припустити, що між ними був родинний зв’язок.

Найімовірніше, Ольга мала норманське коріння. Вона походила з угруповання тих русів, які наприкінці ІХ століття прийшли з півночі й облаштували осідок в Києві на дніпровському торговельному шляху. Правдоподібно, що вона могла бути киянкою у другому чи навіть третьому поколінні.

Читайте також: Як княгиня Ольга їздила до Константинополя й приймала християнство [5]

Сватання на крові

Ольга вийшла на історичну сцену у 940-х роках. Перша достовірна згадка про неї міститься у візантійсько-руському договорі Ігоря, що традиційно датують 944 роком. Тоді вона — лише князева дружина.

Через деякий час після укладання договору Ігор загинув. "Повість временних літ" оповідає, що князь помер у землі деревлян, на захід від Києва, після того, як не поділив поборів із місцевою верхівкою. 

Про загибель Ігоря, окрім руської хроніки, знає і візантійський автор Х століття Лев Диякон.

Смерть чоловіка зазвичай приносила сумні перспективи для княгинь. Утім Ольга виявилася міцним горішком. У хроніці описано, що деревлянський князь Мал намагався посватати Ігореву дружину. Першу делегацію Ольга звеліла занести в човні на київські гори, а потім живцем закопати в ямі. Друге посольство наказала підступно спалити в лазні. На поминальному обіді по Ігореві Ольга влаштувала деревлянам різанину. А далі перейшла у відкритий наступ. 

Згідно з літописним переказом, Ольга з військом обложила Іскоростень — твердиню деревлян. Ворогів здобула хитрістю: взяла з оборонців сміховинний викуп горобцями та голубами, а далі наказала прив’язати до кожної пташки запалену паклю. 

"Спалення деревлянських послів у лазні" / Колаж Олени Сметани

"І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися", — розповідає "Повість…"

Після перемоги Ольга винищила або віддала в рабство всіх старійшин і наклала на людей данину.

У розповіді про послів та їхню страшну долю, ймовірно, заховані обряди сватання та захоронення. Зокрема, традиційне норманське спалення мерця у човні. Перед читачем розгортається ніби двобій ритуалів — деревляни засилають сватів до Ольги, а вона відповідає поховальними церемоніями. 

Повсталі слов’яни настільки впевнені у своїй перемозі, що дають себе ошукати. Можливо, літописна оповідь передає старий київський анекдот, який висміював наївність і пиху "лісових сусідів".

Мотив взяття міста за допомогою птахів вважають запозиченим. Таку ж фантастичну тактику описували середньовічний данський хроніст Саксон Граматик та ісландський історик і збирач саг Снорі Стурлусон.

Хай там як, сюжет "Повісті…" — таки не цілковита вигадка. Спалення коростенських городищ підтверджана археологічно. Усередині X століття між русами та деревлянською верхівкою, яка посилилася завдяки участі в работорговельному бізнесі господарів Києва, виник конфлікт.

Каральний похід Ольги започаткував опанування східнослов’янських племен. Літопис твердить, що княгиня впорядкувала норми виплати данини — "уроки". Встановила спеціальні пункти — "погости" і "становища", де мали збирати данину. 

Загалом текст "Повісті…" — це інтерпретація у ХІІ столітті туманних спогадів про діяльність Ольги. Утім елементи достовірности тут теж є. Володарка знищила племінну верхівку — відтоді київські руси змогли експлуатувати сусідніх слов’ян без посередників. "Залізна леді" змогла просунутися на захід. Як далеко сягала сфера її контролю? Щонайменше — до "Дерев", тобто дніпровського правобережжя західніше від Києва. Можливо, що руси просунулися і далі, на Волинь. Іспанський мандрівник Ібрагім ібн Якуб, який відвідав Прагу приблизно 965 року, писав, що володіння польського князя Мешка на сході межують із русами.

Читайте також: Московія, вона і є – Московія. Демонтаж триває [6]

Прийняття в Царгороді

У трактаті середини Х століття "Про церемонії візантійського двору" описано прийняття делегацій з різних країн у Константинополі. Серед них — посольство русів на чолі з самою правителькою Ольгою. Місія налічувала понад вісімдесят осіб (і це без "технічного персоналу"). Окрім княгині приїхав її племінник, "наближені особи", посли, купці, загадкові "люди Святослава".  

Урочисті обіди відбувалися у середу 9 вересня та в неділю 18 жовтня. Отже, руська делегація гостювала в Константинополі щонайменше півтора місяця. Під час частувань Ольга сиділа за одним столом з імператором Костянтином Багрянородним, його дружиною, дітьми та придворними дамами. Усім членам посольства вручали грошові подарунки.

Трактат ретельно прописує суми дарів. На першому прийнятті після обіду "її племінник [отримав] 30 міліарисіїв, вісім наближених людей — по 20 міліарисіїв, двадцять послів — по 12 міліарисіїв, сорок три купці — по 12 міліарисіїв, священник Григорій — 8 міліарисіїв, Святославові люди — по 5 міліарисіїв, шість послів — по 3 міліарисії, перекладач архонтиси — 15 міліарисіїв".  

"Візит Ольги до Царгорода" / Колаж Олени Сметани

Того ж дня після десерту "видали архонтисі на золотій таці з коштовним камінням 500 міліарисіїв, шістьом її наближеним жінкам — по 20 міліарисіїв і вісімнадцятьом служкам — по 8 міліарисіїв". Під час другого прийняття знову вручали дари. Володарці видали ще 200 міліарисіїв. 

Єдине, чого бракує у настільки докладному тексті, — року події. Вирахувати його можна за збігом числа місяця та дня тижня. Втім ця метода дає два варіанти. Тож одні вчені вважають, що Ольга відвідала Царгород 946-го, інші — що 957 року.

Візантійський трактат мовчить про хрещення Ольги. Втім усі інші тексти одноголосно пов’язують це таїнство саме з її візитом до Константинополя. Тож коли літопис і житія прославляють княгиню як предтечу рівноапостольного Володимира, вони не прибріхують. Ольга — перша достовірна християнська володарка Києва. Попередні навернення руських князів, зокрема Аскольда, залишаються припущеннями.

Сама ж Ольга й надалі дивувала. Уся діяльність Дніпровської Руси Х століття була орієнтована на Візантію. Та в останні роки свого життя княгиня різко розвернула вектор своєї політики на захід.

Читайте також: День святої Ольги: традиції, заборони та прикмети [7]

Хрещення Руси: фальстарт

Року 959 при дворі німецького короля Оттона І з’явилися посли зі сходу.

"Посли Олени, королеви ругів, що хрестилася у Константинополі за імператора Романа, прийшли до короля [...] просили призначити їх народу єпископа і священників", — записав тамтешній хроніст.

Цією таємничою королевою була Ольга. Олена — її ім’я у хрещенні. Під "ругами" ж розуміють русів.

Німці пропозицію прийняли, однак чомусь зволікали з відповіддю. Єпископа Лібуція висвятили для Руси 960 року, однак з невідомих причин він затримався з від’їздом, а невдовзі помер. Нарешті 961-го до Києва спорядили нову місію на чолі з єпископом Адальбертом. Пізніше він став впливовим церковним діячем, архієпископом Магдебурга. А тоді — ображався: не хотів їхати до далекої та страшної країни. Однак все ж таки вирушив.

Зі слів німецького хроніста, через рік, 962-го, ієрарх достроково закінчив місію. "Адальберт, призначений єпископом до ругів, повертається, не досягши успіху ні в чому, заради чого його послали, і переконавшись у марності своїх зусиль. На зворотній дорозі деякі з його людей були вбиті, а сам він зазнав великого лиха й ледь врятувався", — описував автор. Хтозна, що було би нині з Україною, якби Адальбертові вдалося виконати задум своєї місії, і Русь увійшла б до лона Римської Церкви…

Провал місії та небагатослівність джерел із цього приводу спонукали деяких дослідників припускати, що в Києві відбувся "поганський переворот", а Ольгу усунули від влади. Однак це теж лише припущення — джерела цього не підтверджують. 

Відтак достовірних згадок про діяння володарки немає. Приблизно у 960-х закінчилось її життя.

Читайте також: Єпископ Мефодій – церковний Медведчук зі XVII століття [8]

"Іди, куди хочеш"

На момент укладання "Повісті…" чітких свідчень про час і обставини смерти княгині Ольги не було. Тож автор домислив ліричну сцену прощання матері з сином Святославом, який вирушав на Дунай шукати нової землі: «І мовила йому мати: "Чи бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш [іти] од мене?", — бо вона вже розболілася була. Сказала ж вона йому: "Погребши мене — іди, куди хочеш"». 

Коли ж княгиня-християнка померла, то "погребли її на місці". "Бо заповідала була Ольга не творити тризни над собою, адже мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу", — описував літописець.

Місце поховання княгині було забуте. Немає і достовірних свідчень про відкриття мощів княгині та їхній культ. Перше житіє написали лише в ХІІ чи ХІІІ столітті. Тоді ж виникла легенда про те, що князь Володимир віднайшов нетлінне тіло Ольги.

Ольгу вшановують як предтечу хрестителя Руси. Порівнюють зі святою Оленою, матір’ю рівноапостольного імператора Костянтина, який легалізував християнство в Римській імперії. Їй не судилося втілити все розпочате й задумане. Лише онук Володимир зумів розбудувати державу на Дніпрі й розпочати хрещення її люду.

"Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом", — писав про Ольгу хроніст у "Повісті…".

—

Вадим Арістов, кандидат історичних наук; опубліковано у виданні "Локальна історія" [2]

---

Читайте також: 

•  Коли нарешті правдива історія України стане осиковим кілком у труну «русского міра» [9]
• Гангрена — від зерна, чума — від біса. Як хворіла та лікувалася Київська Русь [10]
• Що таке коронна Русь і де були її межі [11]
• Як українцям, які виїхали в Європу, пояснити європейцям суть війни Росії проти України [12]
• Синдром туги Сердешної Оксани: страждання в українській літературі [13]
•  Львівський єпископ Йосиф Шумлянський і битва під Віднем 1683 р.  [14]