Якщо політики на Печерських пагорбах усе ще сподіваються заколисати суспільство казками про «не на часі» та списати всі провали реформ на воєнний стан, свіжі соціологічні опитування виносять цьому кулуарному затишку суворий вердикт.

Українці остаточно попрощалися з наївним оптимізмом: сім із десяти громадян уже прямо вимагають забрати в політиків право кулуарно призначати генпрокурора й віддати конкурс під нагляд іноземців, а рідні кабінетні схеми лякають людей на шляху до ЄС удвічі більше, ніж російська агресія. Суспільство дорослішає небаченими темпами й вимагає реальних системних змін замість звичного депутатського торгу, наочно нагадуючи владі, що запас терпіння до красивих звітів на фоні відсутності посадок вичерпано остаточно.

Читайте також: Зачинене вікно можливостей. Призначення нового генпрокурора розвіяло ілюзії щодо очищення силової вертикалі [2]

Питання реальної підзвітності правоохоронних органів і темпи інтеграції до Європейського Союзу залишаються в центрі суспільної уваги, викликаючи дедалі менше ілюзій і дедалі більше прагматичних вимог. Громадяни дедалі гостріше відчувають ціну кожного зволікання: війна вимагає максимальної внутрішньої зібраності, а західні партнери очікують від Києва системних дій, а не декларацій. У центрі дискусій — не просто абстрактні правила гри, а призначення на ключові державні посади та готовність парламенту ухвалювати складні закони без кулуарного торгу.

Свіжі соціологічні дані демонструють чіткий зріз настроїв: українське суспільство втомилося від політичних маневрів навколо силового блоку і вимагає максимальної прозорості у призначенні фігур, які визначають роботу всієї системи правопорядку. Водночас погляд на євроінтеграційні процеси стає стриманішим і більш тверезим. Люди бачать як внутрішні гальма, так і геополітичні складнощі на боці самого європейського співтовариства, що формує принципово нову якість громадянського запиту до державних інституцій.

Читайте також: Криза легітимності на Різницькій: як скандали з кол-центрами та втеча генпрокурора розбили залишки довіри до системи [3]

Запит на прозорість і міжнародний аудит у призначенні генерального прокурора

Згідно з результатами опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у вересні 2026 року на замовлення ГО «Форум», абсолютна більшість громадян наполягає на відході від старих кулуарних процедур під час відбору очільника Офісу Генерального прокурора.

Цілих 69% опитаних висловилися за те, щоб призначення відбувалося на відкритому конкурсі із залученням іноземних експертів. Лише чверть респондентів (25%) не підтримують подібну ініціативу, тоді як 6% вагалися з однозначною відповіддю. Це демонструє стійке усвідомлення того, що посада генерального прокурора є занадто впливовою, щоб залишатися виключно предметом політичних домовленостей.

Цікаво, що прагнення до залучення незалежних міжнародних фахівців об'єднує людей із кардинально різними поглядами на владну вертикаль. Навіть серед респондентів, які повністю довіряють Президенту України Володимиру Зеленському, 58% виступають за відкритий конкурс з іноземними учасниками. Це свідчить про те, що ідея незалежного відбору не сприймається суспільством як випад чи спроба послабити позиції гаранта конституційних прав, а радше як механізм захисту самої системи правопорядку від корупційних і політичних спокус.

 Чи підтримують проведення незалежного конкурсу за участі іноземних експертів при призначенні Генерального прокурора у розрізі довіри до нього

Суспільне прагнення до змін у цьому секторі цілком природне, адже рівень базової довіри до системи прокуратури залишається критично вразливим. Як пише видання Фонд «Демократичні ініціативи» [4] на основі спільних досліджень із Центром протидії корупції, проведення незалежного конкурсу за участі міжнародників здатне суттєво оздоровити ставлення суспільства: 56% опитаних зазначили, що за таких умов у них зросте довіра до керівника відомства, а 53% прогнозують зростання довіри до прокуратури в цілому. Лише одиниці (від 4% до 6%) побоюються протилежного ефекту.

Фактично суспільство розглядає залучення міжнародних партнерів не як поступку суверенітетом, а як єдиний перевірений запобіжник проти концентрації впливу та призначення зручних виконавців. Досвід функціонування антикорупційних інституцій НАБУ і САП наочно показав громадянам, що конкурсні комісії з незалежним міжнародним голосом здатні забезпечити фаховість та рівновіддаленість керівництва. Тепер аналогічний механізм українці прагнуть бачити і в Офісі Генерального прокурора.

Читайте також: Операція Янус проти Карфагена: Президент мене стримував, але я вирвався на Париж [5]

Суспільний скепсис щодо виконання євроінтеграційних домашніх завдань

Ставлення до європейської інтеграції також втрачає ознаки наївного оптимізму. Хоча переважна більшість українців у всіх регіонах беззаперечно бачить майбутнє держави у складі Європейського Союзу, оцінка зусиль влади на цьому шляху виявилася розділеною практично навпіл.

Половина опитаних (50%) вважає, що офіційний Київ не виконує взятих на себе зобов’язань для якнайскорішого приєднання до спільноти. Протилежної думки дотримуються 46% громадян, що вказує на помітну поляризацію та дефіцит суспільного консенсусу щодо якості реформ.

При цьому більшість людей утримуються від категоричних оцінок і бачать ситуацію без чорно-білих фарб. Тільки 4% респондентів цілком переконані, що урядовці та законодавці роблять абсолютно все необхідне, і лише 16% налаштовані повністю радикально, стверджуючи, що зобов'язання не виконуються зовсім. Основна маса опитаних схиляється до поміркованих варіантів («скоріше виконує» або «скоріше не виконує»), уважно спостерігаючи за реальними результатами законотворчої та виконавчої роботи.

Сприйняття успіхів уряду напряму корелює з рівнем лояльності до вищого керівництва держави. Серед тих, хто заявляє про повну довіру до Володимира Зеленського, чверть респондентів (25%) відверто констатує невиконання євроінтеграційних вимог, а ще 6% не можуть визначитися. Водночас у таборі критиків влади скепсис переважає беззастережно: серед тих, хто президенту скоріше або зовсім не довіряє, 71% та 77% відповідно вважають, що рух до ЄС гальмується на урядовому рівні, хоча близько п'ятої частини цієї аудиторії все ж відзначає рух уперед.

Читайте також:  «Красти так мільйон, вибивати так пенсію»: як клан «Канцлера», його «Муза» та паспорти РФ поховали генпрокурора [6]

Цей розкол демонструє відчутну втому суспільства від голосних політичних лозунгів про невідворотність європейського майбутнього. Громадяни прагнуть бачити якісні реформи в щоденній роботі судів, регуляторних органів та митниці, а не лише красиві звіти на міжурядових конференціях. Євроінтеграція дедалі менше сприймається як швидкий політичний процес і дедалі більше — як важка рутина, де кожен провал стає предметом прискіпливого суспільного аналізу.

Така пильність громадян свідчить про дорослішання суспільства, яке перестає дивитися на європейську родину крізь рожеві окуляри. Люди бачать практичну користь від змін лише тоді, коли вони трансформують інституції всередині країни. Саме тому навіть найбільш лояльні до влади верстви населення відмовляються видавати їй безумовний карт-бланш на імітацію євроінтеграційних кроків.

Що гальмує європейські амбіції

Аналізуючи ключові бар’єри на шляху до Євросоюзу, українці найчастіше вказують на два чинники, які майже зрівнялися у сприйнятті за своєю руйнівною вагою. Головною внутрішньою проблемою залишається масштабна корупція в органах центральної влади — цей варіант обрали 32% опитаних. Практично поруч іде зовнішньополітичний скепсис: 29% респондентів переконані, що основною перешкодою є небажання самого ЄС або окремих його держав-членів бачити Україну у своїх лавах.

Повномасштабну агресію Росії як головну причину гальмування процесу вступу назвали лише 15% респондентів. Це наочно свідчить про те, що суспільство не схильне списувати всі внутрішні пробуксовки виключно на бойові дії та воєнний стан. Ще 10% опитаних бачать головне джерело проблем у слабкій та неефективній роботі парламенту й уряду, 5% покладають провину на саботаж із боку олігархічних груп впливу, а 3% нарікають на недостатню незалежність судових та правоохоронних органів.

Як зазначає у звіті за підсумками травневого опитування дослідницький центр КМІС [7], загальна готовність українців підтримати вступ на гіпотетичному референдумі тримається на позначці у 70%, тоді як однозначно проти виступають лише 10%. Перспектива євроінтеграції дає громадянам відчуття зовнішнього захисту та віру в майбутню модернізацію, однак навіть серед тих, хто має намір голосувати «за», лише 44% заявляють про сильну й безумовну підтримку, тоді як решта висловлюють помітні застереження.

Читайте також: Генпрокурорське кабаре: Кравченко вручив підозру директору НАБУ та втік до Франції [8]

Наростання критичного ставлення до європейської бюрократії зумовлене тривалими дискусіями всередині союзу щодо фінансової підтримки та аграрного транзиту, які часто перетворюються на публічні конфлікти. Українці бачать, що за дверима офіційних самітів чатують егоїстичні інтереси окремих європейських столиць. Це формує психологічну стійкість, але водночас вимагає від суспільства ще тверезішого погляду на взаємини із західними сусідами.

Поєднання страху перед укоріненою корупцією на Печерських пагорбах із відчуттям геополітичної непевності в Європі ставить суспільство у стан внутрішньої мобілізації. Люди не хочуть залишатися заручниками ні нечесних українських посадовців, ні політичних коливань європейських лідерів, наполягаючи на тому, щоб Україна виконувала свою частину роботи якісно і в повному обсязі.

Відповідальність парламенту та ціна політичного популізму

Суспільні настрої щодо реформ не мають сприйматися можновладцями як карт-бланш на відкладання складних ініціатив. Як свідчить досвід попередніх досліджень, проведених для Консультативної місії ЄС [9], близько 60% громадян вважають, що країна має насамперед твердо відстоювати власні інтереси, навіть якщо це призведе до перенесення конкретних термінів вступу, і лише 27% були згодні на беззастережне прийняття будь-яких умов із Брюсселя. Подібний прагматизм створює ризик маніпуляцій з боку політичних еліт, які намагаються виправдати власну нерішучість захистом «національних інтересів».

У Верховній Раді часто виникає ситуація, коли ані правляча більшість, ані опозиційні фракції не демонструють готовності нести політичну відповідальність за голосування щодо структурних реформ. Певні депутати від влади можуть сприймати обережність громадян як виправдання відмови від голосування за складні законопроєкти, тоді як опозиційні сили часом блокують необхідні ініціативи виключно заради удару по рейтингу опонентів. Подібні ігри за умов війни виглядають руйнівними і загрожують міжнародній фінансовій стабільності держави.

Парламентський мандат вимагає дій у національних інтересах, а не турботи про передвиборчий капітал. Як повідомляє соціологічна служба КМІС у звіті за 2025 рік [10], суспільство вже давно дало критичну оцінку роботі фракцій монобільшості: тоді лише 25% громадян вважали, що робота представників «Слуги народу» у парламенті йде на користь країні. Це явний сигнал, що відсутність консолідованої позиції в законодавчому органі швидко обертається розчаруванням виборців.

Читайте також: Безсмертний "Карфаген" на Різницькій: чому антикорупційні блокбастери завершуються мемами замість вироків [11]

При цьому суспільство виявляє набагато більшу зрілість і готовність до викликів, аніж багато хто з представників політичного істеблішменту. Згідно з дослідженням, яке оприлюднив інститут КМІС за квітень 2026 року [12], майже половина українців (48%) декларували готовність підтримати непопулярні кроки заради збереження західної допомоги та продовження європейської інтеграції, тоді як проти виступали лише 30%. Це демонструє, що народ здатен тверезо оцінювати реальність і готовий до випробувань, якщо бачить чесну мету.

Сьогодні настав час, коли політичні сили всередині парламенту мають припинити внутрішні міжусобиці та проявити державницьку зрілість. Запит суспільства на незалежний відбір генерального прокурора, подолання внутрішньої корупції та швидкий поступ до Європейського Союзу є однозначним. Від того, чи зможуть народні обранці переступити через партійні егоїзми заради стратегічного виживання нації, залежить не лише доля окремих урядових рішень, але й історична перспектива української державності.

—

Світлана Гринько для «Аргумент» [13]

Читайте також: 

• Два фронти виснаження: корупція у владі стала для українців таким самим викликом, як ракетні удари [14]
• "Форест Гамп": за іменем "Вася" на плівках НАБУ і САП стоїть Василь Астіон - член дніпровського ОЗУ "Приват", син генерала-зрадника присяги Микола Астіона [15]
• Мішки грошей (вкрадених у українців), охорона вкраденого ГУР (від Буданова) та мародер Давид (Арахамія): що відомо про нові плівки НАБУ [16]
• Операція "Форест Гамп": НАБУ оголосило підозру посадовцям у відмиванні ₴150 мільйонів на заставу за фігуранта справи «Мідас». Офіс президента - російськомовний (ВІДЕО) [17]
• "Мне беженец израильский Тимур звонил и просил "взять" Sense Bank": гнилі "базари" кацапоязикіх фігурантів операції "Форест Гам". Ось хто насправді править Україною [18]
• Операція "Форест Гамп": шайка владних покидьків легалізували 150 млн грн для внесення застави за фігуранта "Міндічгейту" (ВІДЕО) [19]
• "Президент виходить із лінії вогню" - під час обшуків в рамках операції "Форест Гамп" виявили план антикризової комунікації (ДОКУМЕНТИ) [20]
• "Только недоумок может записать на своих детей ворование денег" - НАБУ проводить спецоперацію "Форест Гамп" (ВІДЕО) [21]
• НАБУ і САП прямо зараз проводять спецоперацію щодо злочинної організації за участі нардепів і посадовців Офісу президента. Нарешті! [22]
• Зеленський звільнив Мудру з посади заступниці керівника ОП [23]