Офіційно днем створення Української повстанської армії вважають 14 жовтня 1942 року. Ця дата символічна, прив’язана до свята Покрови Богородиці, яка віддавна є покровителькою козацтва. Це зафіксовано в постанові Української головної визвольної ради від 14 жовтня 1947 року.

Однак поява армії — процес точно не одноденний, пише  "Локальна історія" [2].

У лісах і за кордоном

Ще в міжвоєнні роки українські націоналістичні об’єднання — УВО, а потім ОУН — вишколювали своїх членів для майбутньої війни з окупантами. Переважно це робили або своїми силами в карпатських лісах, або допомагала Німеччина. Навесні 1941 року при війську Третього Райху було створено українські легіони "Нахтіґаль" і "Роланд". 29 червня вони увійшли до Львова, який поспіхом покидали більшовики. Наступного дня проголошено Акт відновлення Української Держави.

У містечках виникали невеликі військові загони, які мали стати кістяком майбутньої Української національної революційної армії. Однак Українська Держава із самостійним військом не входила в плани нацистів. Її уряд арештували, легіони розпустили. Підрозділи, які встигли сформувати, деякий час маскували під міліцію. Та восени ОУН довелося цілковито перейти на нелегальне становище.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: Петро Мірчук. Літописець УПА [3]

Стоять зліва направо Тимофій Брездень "Семен", Олександр Степанюк "Богун", сидять Панас Ковальчук "Залісний" , Іван Литвинчук "Дубовий". Волинь, середина 1940-х років / Фото: facebook.com/УПА (Ukrainian Insurgent Army) reenacting

Націоналісти вишколювали кадри — до весни 1942 року було організовано 37 підпільних шкіл, у яких здобували знання 2 тисячі осіб. Готували офіцерів, санітарів і радистів. Військовий референт Лука Павлишин пригадував: "Із студенток медінституту ми організували групу санітарок. Із технічних навчальних закладів мали кадри для створення груп радіо і телефонного зв’язку. Були спеціально підібрані кандидатури на розвідників та розвідниць. Але їх навчання велося недостатньо добре".

Тим часом на Волині німці масово виловлювали молодь і відправляти на примусові роботи. У краї з’являлися радянські партизани, на дії яких адміністрація відповідала жорстокими каральними акціями. Активізувалося польське підпілля, яке згодом стало Армією крайовою. Довелося пришвидшуватии процес. У жовтні 1942 року в неподалік Сарн почали створювати озброєні загони під командуванням Сергія Качинського "Остапа" та Григорія Перегійняка "Коробки". Координував цю діяльність Василь Івахів "Сонар", "Сом".

Перші бої, перші втрати  

Зліва направо: Микола Лебідь, Дарія Гнатківська, Ярослав Гайвас, зима 1940-го року / Фото: facebook.com/"Жінки свободи"

Процес гальмував провідник ОУН(б) Микола Лебедь. Він вважав, що передчасний зрив нацисти придушать і це призведе до великих жертв. А ще боявся повторення "отаманщини", що процвітала під час попередніх визвольних змагань. У жовтні 1942 року Лебедь зібрав у Львові конференцію. Позиція "яструбів" взяла гору. Після нарад сформували комісію, до якої увійшли Іван Климів, Лука Павлишин і Василь Івахів. Упродовж наступних двох місяців вони випрацювали план подальших дій.

За основу взяли припущення, що у війні поміж собою дві тоталітарні імперії — німецька та радянська — знесиляться і почнуть розпадатися, що створить вікно можливостей для поневолених народів. Коли в Росії зміниться влада, вона скоїть збройну агресію проти України. Тож треба буде скористатися моментом і провести відкриту мобілізацію до власного війська. Подальші дії: забезпечити жорстку дисципліну в тилу, придушити будь-який опір, виселити частину національних меншин, створити спільний антиросійський фронт із народами Балтії та Кавказу.

У січні 1943 року Головний провід ОУН(б) ухвалив рішення про розгортання УПА [4] на Поліссі. 15 лютого 1943 року скликали організаційну нараду, на якій остаточно визначилися з обсягами та процесом мобілізації. Тоді ж у селі Теребіж на Львівщині відбулася III Конференція ОУН(б). Одразу після неї Роман Шухевич [5] вирушив на Волинь, щоб проінспектувати готовність тамтешніх підпільників до збройної боротьби.

Напади українських націоналістів на поліційні пости й ландвіртів траплялися ще восени 1942 року. Втім першим "сольним виступом" УПА вважають штурм німецького гарнізону в містечку Володимирець 7 лютого 1943 року. Тоді приблизно сотня повстанців на чолі з Григорієм Перегійняком захопила казарми, у яких перебувало півтори сотні військовополонених Червоної армії, що вибрали службу на стороні німців, звільнили з в’язниці свого товариша "Діброву" та здобули трофеї — 20 карабінів і багато амуніції. Через два тижні нацисти влаштували відплатну операцію — напали на місце постою вояків біля Висоцька. "Коробка" загинув у бою. 

Наказано йти в підпілля

Навесні 1943 року повстанське військо діяло в центрі й на півночі Волинської та в північних районах Кам’янець-Подільської области. Однак чіткої керівної вертикалі не було: організаційно загони підпорядковувалися мережі ОУН, в оперативному плані — Крайовому військовому штабові. Сам штаб діяв під опікою референтури Головного проводу, керівником якої був Роман Шухевич. Виникала плутанина у повноваженнях і сфері відповідальности, що не сприяло ефективності.

Проблему розв’язали на спільній нараді Крайового військового штабу і Проводу ОУН(б) на Північно-Західних землях. Вирішено, що всі військові загони ОУН матимуть спільну назву — Українська повстанська армія. Її ділитимуть на групи, а групи — на воєнні округи. Цивільна мережа підпорядковувалася потребам армії.

Протягом наступних двох місяців було створено перші великі — 500 осіб — загони під командуванням Івана Литвинчука "Дубового", Юрія Стельмащука "Рудого", Сергія Коваля "Юрія Рубашенка". Поступово вони реорганізовувались у тактичні відтинки військ УПА. У середині травня УПА на Поліссі очолював Дмитро Клячківський "Клим Савур". Сотні націоналістів покидали посади та йшли в ліси. Майбутня розвідниця Галина Коханська пригадувала Великдень 1943 року: 

«Надійшов грипс від Залісного. Він писав, що через обставини, які склались, я мушу йти в підпілля. Я взяла з собою все найнеобхідніше, і "Сокіл" відвіз мене в Жашковичі, але не на зв’язок. Вночі рушили вже за зв’язком — Старий Порицьк, Риковичі — в Топилище, де на той час була розташована "централя", тобто наш окружний центральний пункт».

Претензійний конкурент 

Тарас Бульба-Боровець, 1941 рік / Фото: wikipedia.org

До війни Тарас Бульба-Боровець був успішним підприємцем, власником гранітного кар’єру. А ще тісно контактував із президентом УНР в екзилі Андрієм Лівицьким. Влітку 1941 року він за дорученням Лівицького і з дозволу німців сформував 3-тисячне військо, яке мало боротися з розрізненими групами оточенців Червоної армії. Вирішити проблему з офіцерськими кадрами допомогла мельниківська ОУН, яка надала десять підготовлених командирів. 

Так постала "Поліська Січ", фактично самостійна повстанська республіка з центром в Олевську. У листопаді німці наказали розпустити об’єднання. Тоді Боровець вирішив сформувати підпільне військо, яке так само іменував Українською повстанською армією.

Отаман вів хаотичну політику. Він боровся з німцями, поляками й радянськими партизанами, а окрім цього, періодично намагався домовитися про спільні дії з кожною зі сторін. Наприкінці 1942 року його противниками стали й українські націоналісти. Боровець запропонував представникам ОУН(б) створити спільну раду, яка би стала політичною надбудовою для його УПА.

Однак командиром війська він і надалі бачив себе. Така позиція не влаштовувала бандерівців. Перемовини тривали пів року. Врешті ті вирішили не контактувати з непостійним отаманом. Влітку 1943-го загони Боровця, що вже помітно поступалися в чисельності УПА під проводом ОУН(б), склали зброю.

Експорт на Галичину 

Роман Шухевич на Волині, 1943 рік / Фото: wikipedia.org

Навесні 1943 року нацистська адміністрація на Галичині діяла все жорсткіше. Молодь почали вивозити на роботи в Третій Райх, понизили харчові норми. Влітку було створено дивізію "Галичина", і невдовзі вербування перетворилося на насильницьку акцію. Як наслідок у краї почали напівстихійно створювати повстанські військові загони.

Роман Шухевич скерував до краю свого колишнього підлеглого з "Нахтіґалю" Олександра Луцького "Андрієнка". Той повернувся зі звітом-висновком: необхідно поширювати рух УПА на Галичину. Шухевич вважав це передчасним. Але згодом таки дав дозвіл розгорнути в Карпатах кілька сотень із назвою Українська народна самооборона.

Процес пришвидшили більшовики. У липні до Карпат прийшло приблизно 2 тисяч партизанів під командуванням Сидора Ковпака. Вони мали чітке завдання: закріпитися тут, щоб боротися з німцями й у майбутньому створити плацдарм для Червоної армії. Після наради з керівниками проводів ОУН(б) Львівської, Дрогобицької та Тернопільської областей Шухевич розпорядився якнайшвидше поширити на Галичині УПА за волинським зразком.

Процес відбувався так, як і на Волині. Майбутній сотенний УПА Роман Загоруйко описував: 

«Якось "Шугай" сказав мені, що я повинен поїхати з ним до Олеська, бо там "дехто" хоче зі мною переговорити. Я готовий був їхати у будь-яку хвилину і на другий день ми вирушили. Дорогою Гриць Котельницький "Шугай" сказав мені, що в терені організовуються вже відділи самооборони, їх, по можливості, озброюють і відповідно вишколюють».

До кінця літа було сформовано й розгорнуто 5 куренів УНС. У грудні в них налічували вже 6 тисяч особового складу.

—

Олеся Ісаюк, співробітниця Центру досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал "Тюрма на Лонцького"; опубліковано у виданні "Локальна історія" [2]

Читайте також: 

• Розсекречені архіви радянських спецслужб: невідомі памфлети Івана Багряного [6]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою [7]
•  Розсекречені архіви радянських спецслужб: Василь Вишиваний. Військовий діяч, політик, дипломат і… розвідник [8]
• Розсекречені архіви радянських спецслужб: Хто Ви, мсьє Борщ(ш)ак? На вістрі радянської спецпропаганди у Франції [9]
•  Розсекречені архіви радянських спецслужб: Полювання на «Ворона» [10]
• Розсекречені архіви про Винниченка. Спецоперація КДБ навколо «Заповіту борцям за визволення» [11]