Більшість Національних парків та заповідників на підконтрольній території України наразі закриті через заборону відвідування лісів. Водночас залишається ризик замінування, не менш небезпечним є й відвідування прикордонних територій, що межують з державою-агресором та співагресором — Білоруссю.

Журналісти видання “Рубрика [2]” відвідали українську частину резервату “Західне Полісся” — Шацький Національний природний парк. Що відбувається в парку, що межує з Білоруссю — в цьому матеріалі.

Міжнародний трилатеральний біосферний резерват "Західне Полісся" створили у 2012 році. До складу резервату увійшли Шацький Національний природний парк в Україні, Західне Полісся в Польщі та Прибузьке Полісся в Білорусі. Найбільша особливість резервату — величезна рівнинна місцевість та велика кількість озер, яких на всій території більше сотні. Болота, луги, озерні комплекси — території включені до Рамсарських угідь та мають особливу цінність, адже це — найбільший болотно-озерно-лісовий ландшафтний комплекс у всьому Поліському екорегіоні в межах України.

Читайте також: Не тільки люди. Майже невидимі жертви російських загарбників - птахи [3]

У чому проблема?

Більшість Національних парків та заповідників на підконтрольній території України наразі закриті через заборону відвідування лісів. Водночас залишається ризик замінування, не менш небезпечним є й відвідування прикордонних територій, що межують з державою-агресором та співагресором — Білорусією.

Через малу кількість туристів парки часто недоотримують прибутки, державне фінансування природоохоронних установ ставиться в останній пріоритет, а нечисельні міжнародні проекти підтримки в багатьох випадках стоять на паузі.

Вид з однойменного острова на озері Світязь. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Світязь, крейда й обміління

Робота нашої команди починається на світанку, який ми зустрічаємо на березі найбільшої водойми в резерваті — озера Світязь. Сонце відбивається у воді так, що здається, ніби ми маємо два світила. Відсутність вітру та спокійна вода обіцяють гарний день, і це нам на руку, адже попереду — запланований заплив на острів, що видніється в далечині. В регіоні часто бувають сильні вітри, схожі на скандинавські. Іноді хвилі на Світязі сягають метра висоти, тому гарна погода сьогодні — велике везіння.

Світанок на Світязі. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Після світанку наша команда направляється в іншу точку на березі озера. На те, щоб об'їхати бодай чверть, йде близько 20 хвилин.

Читайте також: Як живе Чорноморський біосферний резерват під російською окупацією [4]

На новій локації разом із човном нас зустрічає високий чоловік із густими й довгими козацькими вусами, гострими вилицями та уважним поглядом.  Це заступник директора з наукової діяльності Василь Матейчик. Одягнений в зелену форму й гумові чоботи, він схожий на польового дослідника, і поки наш човен ріже гладь води, Василь говорить про місцеву фауну, про важливість екосистем та цінність територій, де ми перебуваємо.

Василь Матейчик, старший науковий співробітник НПП "Шацький" біля острова на озері Світязь. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Вода у Світязі, розповідає він, — першого класу. Цілком безпечно було б, не сходячи з човна, зачерпнути її рукою та випити тої води. Проте існування самого Світязя — під загрозою. У 2008 році в Білорусі, майже на кордоні з Україною та всього за 26 кілометрів від озера Світязь виявили чи не найбільше в Європі родовище піску та крейди.

Це Хотиславський кар'єр. З 2009 року його активно використовують, і за словами Василя Матейчика, це загрожує екологічній системі Шацьких озер. Розробка кар'єру, яка триває й дотепер, може призвести до порушення водоносних горизонтів, які живлять Шацькі озера, зумовити інтенсивне зниження рівня ґрунтових вод, погіршення гідромеліоративного стану осушених земель, умов водопостачання та обміління озер. Однак білоруси не втомлюються казати, що розробка кар'єру не зашкодить природним водоймам Волині.

У межах Шацького Нацпарку є 23 озера Шацької групи озер загальною площею 6338,9 га. Території знаходяться під захистом Рамсарської конвенції як особливо цінні для гніздування птахів водно-болотні угіддя. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Це питання було б доречно обговорити і з білоруськими колегами з Прибузького Полісся. Проте Матейчик каже, що жодних контактів із природоохоронцями держави-співагресора не підтримують. У тоталітарній країні був майже повністю розвалений природоохоронний рух, тож не дивно, що питання індустріалізації та використання природних родовищ ставляться вище за збереження довкілля.

Читайте також: Бої за Кінбурнську косу. Початок деокупації [5]

Василь Матейчик демонструє корені латаття, озеро Луки. Фото: Микола Тимченко

Час від часу в новинах з'являються заголовки про обміління та можливе зникнення Світязя. Востаннє це сталось у 2019 році, коли озеро обміліло, і на ньому навіть з'явилось кілька "нових" островів. Проте науковець каже, що обміління та наповнення озера — циклічні процеси, і це витікає зі спостережень, які постійно ведуть науковці Шацького національного парку.

Однойменний острів на озері Світязь. В теплу пору року його повністю заселяють птахи. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Навіть восени, коли природа завмирає, на Шацьких озерах вирує життя. Про це свідчать безліч гнізд на острові посеред озера, і птахи, що злітають, лише коли наш човен наближається на близьку дистанцію.

Читайте також: Як вплинути на державу-терориста? Справа про підрив Росією Каховської греблі у міжнародних судах [6]

Острів Бажань

Після поїздки Світязем ми направились на інше озеро — Перемут, що поєднане перемичкою з озером Луки. Навіть у листопаді тут ще можна побачити біле латаття. Рослини, які в народі ще називають водними ліліями, займають величезні площі, і складно уявити, як вони виглядають влітку, коли все озеро вкрите білим цвітом.

В кінці озера Луки є невеликий острів, що зветься островом Бажань. Матейчик ставиться до назви скептично — у те, що не доведено наукою, не вірить. Він каже, що таку назву острів отримав лише для того, аби приваблювати туристів. Влітку тут — активні туристичні маршрути. Незвичним у цій місцині здається все, й особливо — покрита мохом земля, яка буквально пружинить під ногами. По суті, весь острів — заболочений, і час від часу його затоплює вода.

Лебеді на озері Луки, Шацький НПП. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

На цьому місці запланований пікнік — невіддільна частина кожної нашої поїздки. Тут Матейчик розповідає нам, що з першого дня повномасштабної війни мав намір йти на фронт, аби захищати Україну. Завадив вік — науковець уже вийшов на пенсію, через це у військкоматі йому відмовили. Тому Василь вирішив допомагати зі сторони парку — на фронт віддали дрони, які використовували для наукових досліджень та моніторингу територій.

Острів Бажань — туристична локація, прикрашена декораціями та "пасхалками". Головна особливість — ґрунт, що пружинить, як еластичний килим. Майже вся поверхня цього озера — болото. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Територія Нацпарку, що прилягає до кордону — мілітаризована. Доступ туди закритий, і судити про стан екосистеми можемо, лиш спираючись на досить невелику кількість інформації. І оскільки ймовірність повторного вторгнення з території Білорусі залишається, розкриття певних фактів справді краще відкласти на потім. 

Дорогою на берег ми знов споглядаємо латаття, птахів, що відлітають на південь або просто відпочивають на озері. У цю мить, напевне, а усіх нас на думці одне — бажання, яке мав би здійснити острів, що залишається позаду. І навіть не ділячись одне з одним, знаємо, що воно — спільне. Закінчення війни в Україні.

Читайте також:  Урятувати українські чорноземи. Як війна знищує родючість наших земель і що з цим робити [7]

Хто живе у резерваті?

Ми прямуємо до берега майже в цілковитій тиші. У радіусі кількох кілометрів навкруги нас — ані душі. Проте це хибне враження. На території української частини транскордонного біосферного резервату проживає близько 17 тисяч людей і щороку до війни сюди прибувало близько 100 тисяч відпочивальників і туристів, де на них чекало чимало баз відпочинку, санаторіїв та облаштованих приватних осель. Місцеві працюють у сфері туризму та лісогосподарства, проте є й інші галузі.

Озеро Луки, Шацький Національний природний парк. Фото: Микола Тимченко

Так, ми завітали до місцевої жительки Лариси, яка виготовляє сири. Свою продукцію жінка постійно вдосконалює, та й взагалі ставиться з особливою увагою до найменших деталей. Молоко має бути визначеної жирності, сири зберігаються в спеціальних промислових холодильниках, якими облаштована її кухня, а деякі інгредієнти, наприклад, зола, яка надає сиру чорного кольору, замовляють аж з Франції. 

Лариса Шелуха, сироварка з Шацька. Місцева знаменитість, жінка виготовляє більше 20 видів сирів. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Лариса — місцева знаменитість. В теплу пору року, коли туристів більше, вона проводить сирні дегустації для відвідувачів. Сертифікати про пройдені навчання вкривають майже всі стіни у невеликій кімнаті, куди вона запрошує і нас. У її арсеналі — понад 20 видів різних сирів. Це відомі сорти, як, наприклад, камамбер чи вершковий сир рожевого кольору із лавандою, так і зовсім незвичні — її особисті ноу-хау. Наприклад, сир, що Лариса подала із гілочкою розмарину, має запах хвойного лісу та буквально переливається райдужними кольорами через масляну плівку, що залишають деякі інгредієнти.

Читайте також: Битва за воду Дніпра: росія знищує українцям доступ до води (розслідування BBC) [8]

Сироварка демонструє сири, що виготовляє у себе вдома. Коли до Шацька приїжджають туристи, вона проводить для них сирні дегустації. Фото: Микола Тимченко для "Рубрики"

Під час дегустації Лариса розповідає нам, що вироблення сирів — її мрія. Процес пов'язаний зі спогадами з дитинства. У її сім'ї робили традиційний для регіону сир, і лише 5 років тому жінка дізналась, що це — технологія відомого на весь світ адигейського сиру.

Наша команда повертається до будиночка, що розташований на березі Світязя та вже у темряві споглядає рясно вкрите зорями небо. У печі теплого будинку потріскує вогонь, а скандинавський вітер, який чіпляє вершини сосен, справляє враження шуму моря.

Краса осіннього Шацького НПП. Фото: Микола Тимченко

Ми, а разом із нами й тисячі туристів, які приїжджають сюди влітку, могли б не мати можливості відвідувати ці неймовірні місцини. У порівнянні з іншими біосферними резерватами на території України, цей — майже не зачеплений війною. І це — сукупність удачі та боротьби українців за свою свободу.

Читайте також: Орки готові вирубувати українські ліси, в тому числі, на продаж [9]

Проєкт «Біосферні заповідники України: історії війни в природоохоронних установах, що створюють зелене майбутнє» створено за підтримки ЮНЕСКО. Використані позначення та виклад матеріалу не означають висловлення будь-якої думки з боку ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району чи їх органів влади, або щодо делімітації їх кордонів. Автор несе відповідальність за вибір і представлення фактів, що містяться в цієї статті та висловлених у ній думок, які не обов'язково є думками ЮНЕСКО та не зобов'язують Організацію.

 —

Вікторія Губарева [10], опубліковано у виданні РУБРИКА [2]

На цю тему:

• Катастрофічні наслідки російького вторгнення. Чому міліє Дніпро і як це повʼязано з окупацією Каховської ГЕС? [11]
• Як російські війська нищать дельфінів всього Чорного моря [12]
• Як російська орда позбавила Донбас питної води [13]
• Росія вже спричинила декілька світових криз [14]
• «Мертва рука» Путіна та російська понтократія [15]
• Трохи логіки при розгляді базових сценарів подальших дій фашистської Росії проти України [16]
•  Россия у последней черты [17]
• Россия сегодня: Синдром отключенного сознания и культивация полного неведения [18]
• Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z» [19]