Цей звіт суперечить уявленням, якими Кремль годує нас уже 4 роки, нібито поляки й українці не вміють жити разом. Бо вони вміють і роблять це щодня — у масовому масштабі

Це та частина історії міграції, яка рідко потрапляє в заголовки, бо не вписується ані в розповідь про «втомлену Польщу», ані в російську фантазію про «конфлікт між народами». Дані, які розчарують популістів і кремлівських помічників: сотні тисяч людей з України не створюють тут закритих діаспор і не живуть на державні виплати. Вони працюють. Вчать польську мову. Виховують дітей. Стають на ноги швидше, ніж можна було передбачити. А польсько-українське повсякдення — справжнє, а не інтернет-пропагандистське — не виглядає, як мінне поле, пише видання SESTRY [2].

Міграція, яка розпочалася в лютому 2022 року, була подією такого масштабу, до якої Польща не була готова. Ні ментально, ні інституційно, ні логістично. І все ж процес, який мав виглядати, як криза, з кожним роком дедалі більше нагадує довготривале, соціальне і структурне явище. Останнє дослідження НБП [3] щодо життєвої та економічної ситуації мігрантів з України, засноване на декількох тисячах інтерв'ю, проведених навесні 2025 року, дозволяє побачити цей процес у деталях. Не в уяві, а в даних.

У польській дискусії рідко наголошують на способі збору цих даних. Це одна з речей, що визначають надійність результатів. Дослідження проводилося методом прямих інтерв'ю, з вибіркою за віком, статтю, воєводством і тривалістю перебування. Анкетери розмовляли з людьми в їхніх домівках, а не через інтернет. У результаті було створено перерізну картину, що охоплює мешканців великих міст і менших населених пунктів, а також осіб, які приїхали до війни, і тих, хто опинився в Польщі в умовах раптової загрози.

За менш ніж чотири роки через Польщу пройшло близько двох мільйонів українців, які тікали від війни. Близько мільйона з них досі тут проживають. Це настільки велика спільнота, що вона впливає на демографію і форму ринку праці, освіти та місцевих громад. Історія цієї присутності не є розповіддю про хаос. Це розповідь про адаптацію, часто складну, але послідовну.

Українці й поляки перед новим центром професійної підтримки, Варшава, 2022. Фото: Piotr Molecki/East News

Найбільш яскраво це видно в даних про роботу. Серед осіб, які приїхали ще до 2022 року, переважна більшість доходів походить від зайнятості -92%. Серед військових біженців частка роботи також є домінуючою, хоча і нижчою -72%, що не дивно, якщо врахувати різницю в тривалості перебування та можливості стабілізації. Всупереч поширеній думці, це не населення, яке живе за рахунок польських соціальних виплат. Виплати є доповненням, а не основою.

Зайнятість розподіляється нерівномірно. Найбільше людей працює в промисловості, торгівлі, гастрономії й адміністрації. Це сектори, які традиційно поглинають мігрантів, оскільки мають простий шлях вступу та великий попит. Але тут з'являється найважливіша тема звіту. Це величезний дисонанс між кваліфікаціями та посадами. Понад 45 відсотків жінок і понад 35 відсотків чоловіків мають вищу освіту. До Польщі прибула добре освічена популяція, часто з професійним досвідом у секторах, які в Польщі вимагають офіційних повноважень, таких як охорона здоров'я, освіта, державна адміністрація або деякі технічні професії.

Визнання дипломів та кваліфікацій відбувається повільно, а частина професій залишається закритою для осіб, які не є громадянами Європейського Союзу. Як наслідок — чимало мігрантів працюють нижче своїх компетенцій. Це пояснює різницю в оплаті праці. Медіана заробітної плати мігрантів становить близько 4,4 тисячі злотих нетто. Медіана заробітної плати поляків перевищує 5,3 тисячі. Різниця є значною, але звіт показує, що вона поступово зменшується з тривалістю перебування. Професійна стабілізація є процесом, а не стрибком.

Зміна професійної структури також є помітною. Дедалі більше людей змінюють професію. ІТ-галузь, хоча і є найбільш високооплачуваною, залишається відносно важкою для входження мігрантів, які виїхали від війни. Причиною цього є не відсутність компетенцій, а брак часу та ресурсів, необхідних для багатомісячного навчання або сертифікації.

Мова є другим стовпом інтеграції. Навесні 2025 року більшість опитаних заявили, що принаймні добре володіють польською мовою. Лише невеликий відсоток, переважно люди похилого віку, визнали, що не володіють мовою. Процес навчання не був результатом вертикальних програм. Він був результатом повсякденного життя: роботи, школи, сімейних, сусідських та офіційних контактів. Дані показують залежність, яка є майже підручниковою. Чим молодший мігрант і чим довший термін перебування, тим краще знання мови.

Але саме знання мови не є єдиним критерієм інтеграції. Дуже показовим є показник, що стосується соціальних відносин. ‍

Аж 73 відсотки мігрантів заявляють, що серед поляків є людина, до якої вони можуть звернутися за допомогою або порадою

Серед осіб, які проживали в Польщі до війни, цей відсоток становить 81%. Це відносини, засновані на довірі. Не ввічливі, а функціональні та практичні.

Варто додати те, чого не покажуть жодні таблиці.

Відносини між поляками та українцями в реальному житті, на роботі, вдома, в школах, поліклініках та на житлових масивах, набагато кращі, ніж картинки, які малюються в інтернеті

Якби ми оцінювали ці відносини виключно через призму цифрового шуму, кампаній російських ботів, спрощень у ЗМІ та політичних ігор на антиукраїнській карті, ми отримали б картину катастрофи. У безпосередніх контактах немає напруженості коментарів, немає агресії та стереотипних ролей. Є повсякденне життя, яке в більшості випадків виглядає спокійнішим і нормальнішим, ніж цифрова імітація.

Прямий контакт відіграє тут ключову роль. Польсько-українські відносини найміцніші там, де люди щодня зустрічаються: на роботі, у школі дітей, на сходах, у черзі до педіатра, у гуртку. У Польщі немає великих міграційних гетто, тому життя українців природно розсіяне. Це сприяє контактам і створенню польсько-українських сусідських, батьківських і професійних груп. Ця повсякденність пояснює, чому дані про соціальні відносини виглядають саме так, а не інакше. 

Однак, це не означає повної відсутності напруження. Звіт вказує на області, в яких система не відповідає реальності. Найбільш обтяженими залишаються освіта, охорона здоров'я та психологічна допомога. Велика кількість дітей-мігрантів у школах вимагає ресурсів і компетенцій, яких системі часто бракує. Подібна ситуація і в охороні здоров'я. Мовні відмінності, брак перекладачів і навантаження на поліклініки призводять до накопичення проблем. Однак, це не міжгрупові конфлікти. Це проблеми, що випливають з масштабів і неефективності інституцій.

Найбільш складними є заяви щодо майбутнього. У 2025 році зростає група осіб, які розглядають можливість залишитися в Польщі на постійне проживання. Це чітко показує напрям. Найчастіше повторювані причини — стабільна робота, освіта дітей, знання мови та відсутність можливості повернутися до зруйнованих або небезпечних місць. Лише невеликий відсоток планує швидке повернення. І завжди ставить його в залежність від ситуації з безпекою.

У даних також видно асиметрію поглядів. Українці оцінюють відносини з поляками краще, ніж поляки — відносини з українцями. Дослідники знають цей ефект з інших країн.

‍Група, яку приймають, частіше оцінює приймаючу групу краще, оскільки її повсякденне життя залежить від безпосередніх контактів, а не від політичних чи медійних наративів

Ці економічні, мовні та соціальні дані суперечать більшості стереотипів. Мігранти з України не створюють окремого світу. Вони значною мірою беруть участь у повсякденному житті Польщі: на роботі, в школі, у житлових масивах та в установах. Вони інтегруються через відносини, мову та регулярні контакти. Це не історія про два паралельні суспільства. Це історія про одне суспільство в процесі змін.

Для Польщі це означає постійну перебудову соціальної структури. Військова міграція перетворилася на міграцію з метою поселення. Українці в найближчі роки будуть одним із стовпів ринку праці. Не тільки в низькооплачуваних секторах, але й у спеціалізованих професіях, якщо система визнає їхні компетенції та надасть їм простір для просування. Це буде випробуванням для інституцій. Йдеться про визнання кваліфікацій, реформу освіти, житлову політику та здатність до довгострокового планування. Якщо держава серйозно до цього поставиться, міграція стане імпульсом для модернізації. Якщо ні, це призведе до марнування ресурсів.

Для України присутність такої великої частини населення в Польщі є одночасно втратою і шансом. Міграція молодих, освічених і професійно активних людей послаблює країну в той момент, коли вона найбільше потребує їх для відновлення. Водночас зростає діаспора, яка може стати одним з найважливіших ресурсів держави. Це мережа компетенцій, контактів і європейського досвіду, яка в майбутньому може вплинути на економіку, культуру та політику.

Отже, звіт показує не тільки ситуацію мігрантів, але й напрямок змін та картину повсякденного життя, яке, хоч і тихе, будує фундамент майбутніх польсько-українських відносин. Це не розповідь про неминучу кризу, а про спільну реальність, в якій ми знаходимося краще, ніж деякі нам бажають.

—

Єжи Вуйцік, опубліковано у виданні  SESTRY [2]

Читайте також:

• Як українські мігранти впливають на економіку ЄС (ДОСЛІДЖЕННЯ) [4]
• Польща зацікавлена в постійному проживанні біженців з України: з 1 квітня можна подавати документи [5]
• Понад мільйон українcьких біженців прожили рік у Польщі, багато "вирішили тут заземлятися" [6]
• Більшість обрала Німеччину: як змінилася географія українських біженців в ЄС [7]
• Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень про війну, відбудову та корупцію: "Все залежить від влади" [8]
• Якщо війна триватиме рік, то багато українських біженців не повернуться з Європи - Елла Лібанова [9]
• Півмільона українців отримають додаткові виплати через програму ООН — Мінсоцполітики [10]
• Як українські та західні ліві реагують на російське вторгнення в Україну: наші просять зброю - західні проти [11]
• Європа готується до нової хвилі українських біженців із наближенням зими – Reuters [12]
•  Митрополит Епіфаній: «У ці дні ми співаємо «З нами Бог». Якщо з нами Бог, то хто проти нас?» [13]
• За останній рік Україна й українці дали альтернативну оцінку людської природи [14]