Виховання україномовних дітей за кордоном: просто говорити українською

1.00

Нет

Жити в іншій країні означає не тільки адаптуватися до нових умов, а й зберегти свою ідентичність. Сьогодні багато українських сімей опинилися за кордоном, і перед ними постало непросте питання: як виховати дітей україномовними, щоб вони не втратили зв’язок зі своєю Батьківщиною?

Думками про це ділиться Галина Сергеєва, журналістка, мама п’ятьох дітей, яка сім років живе у Фінляндії. Слово має Галина Сергеєва

Мова – це ідентичність

Я знаю це з власного досвіду. З народження моїх молодших дітей в Гельсінкі – Павла, Гриця та малюка Роберта – ми з чоловіком говоримо з ними виключно українською. Водночас Павло і Гриць вже відвідують фінський садок, тому добре володіють і фінською. Вони ростуть білінгвами, але українська залишається рідною мовою сім’ї.

Зі старшими дітьми, народженими в Дніпрі, ситуація була інакшою – я говорила з ними російською. Але вони зростали в Україні, і українську засвоїли природно, через школу, оточення, культурний простір. За кордоном так не працює. І це було моє головне відкриття.

Читайте також: Як не забути українську мову за кордоном: поради для підлітків та їхніх батьків [2]

Перше: українська – обов’язкова в родині

Якщо ви хочете, щоб ваша дитина залишилася українцем, вдома треба говорити лише українською. Уявлення, що дитина все одно “сама собою” вивчить мову, як це могло бути в Україні, не працює. В іншій країні немає україномовного середовища, яке б підтримувало її розвиток.

Діти, з якими за кордоном спілкуються російською, здебільшого не асоціюють себе з українським простором. Я знаю багато таких сімей, і їхні діти кажуть: “Ми не розуміємо українську”. Навіть якщо їхні батьки – патріотично налаштовані українці. Це сувора реальність.

Українське середовище не формує себе саме собою, його потрібно створювати

В Україні дитина чула українську в школі, у садочку, в супермаркеті, на святах. Українськими були книжки, мультики, написи на зошитах. За кордоном цього немає. Якщо батьки не говорять з дитиною українською, вона не чує її ніде. А якщо ще й оточення переважно російськомовне, то ідентичність автоматично змінюється. Дитина стає частиною іншої культури.

Друге: в родині небажана не тільки російська, а й мова країни проживання

Багато батьків, бажаючи прискорити адаптацію дитини, починають говорити з нею мовою країни, в якій мешкають. Це велика помилка. Так, у садку можуть скаржитися, що дитина не говорить місцевою мовою так добре, як інші. Але ця мова прийде – її вивчать у школі, у дворі, в іграх з друзями. А от українську, яку дитина не чує вдома, вона втратить назавжди.

Мій старший син Артем вивчив іноземну мову у дев’ять років до рівня носія. Це ще один доказ того, що занепокоєння про місцеву мову зайві – вона засвоїться. Але рідну мову треба зберігати свідомо.

Читайте також: Як і чому діти з тимчасово окупованих територій. України вступають до українських вишів [3]

Третє: просто говорити українською – недостатньо

Важливо створювати українське середовище. Одна лише мова не може компенсувати відсутність рідної культури. Українська література, музика, традиції – все це потрібно впроваджувати у життя дитини.

Важливо, щоб у дитини були україномовні друзі. Це не завжди просто. У нашому місті мало сімей із маленькими дітьми, які говорять українською. Але коли Павло і Гриць познайомилися з двома сестричками, які також розмовляють українською, вони ще місяць згадували, як їм було добре разом. Вони грали в настільні ігри, ховалися під ліжками, розповідали секрети. Це був момент справжньої єдності.

Мова – це ключ до спільноти. Якщо у дитини немає україномовного середовища, їй складно відчувати себе українцем

Четверте: якщо не не говорите вдома з дітьми українською, вони не ототожнюють себе ні з чим українським

Таких сімей я бачила за кордоном багато. Навіть діти проукраїнськи налаштованих, але російськомовних українців, дійсно не розуміють української, ані слова. В це складно повірити, в той час як в Україні багато російськомовних підлітків, які все розуміють, бо знову ж таки, виховані соціумом. За кордоном такі російськомовні українські діти, як правило, потрапляють у школах в компанії до російських дітей яких, ніде правди діти, все ще суттєво більше по закордоннях. Вони починають асоціювати себе з ними. В країні свого проживання вони потім стають “російськомовною меншиною”, а значить, знаряддям пропаганди.

Читайте також: Звідки діти можуть чути російську маячню про те "що України не існує" і "що вони живуть в срср" [4]

Чому це важливо для України?

У коментарях до моїх дописів на цю тему в фейсбук мені писали: “Навіщо напружуватися, якщо ці діти все одно не повернуться?” Але це хибна логіка. По-перше, зв’язок із Україною – це не лише місце проживання, а й культура, мова, бізнесові та соціальні зв’язки. Україна потребує українців у всьому світі.

По-друге, чому ви вирішуєте за дітей? Якщо вони знатимуть мову, вважатимуть себе українцями, то зможуть повернутися. Без мови це значно складніше.

Російська – не потрібна, вона не дає жодних переваг

Я часто чую аргумент “Російська знадобиться”. Для чого? Щоб працювати на російські компанії чи обслуговувати російських туристів? У сучасному світі англійська чи мова країни проживання дасть значно більше можливостей.

Що робити?

Говорити з дитиною тільки українською, навіть якщо раніше вдома спілкувалися російською.
Читати українські книжки, співати українські пісні, дивитися українські мультфільми.
Шукати україномовних друзів, записувати дітей до українських шкіл чи гуртків.
Не хвилюватися про місцеву мову – вона прийде природним шляхом.

Я знаю, що багатьом важко перейти на українську у спілкуванні з дітьми. Особливо, якщо сім’я роками говорила іншою мовою. Але це варте зусиль. Українська мова – це не просто засіб спілкування. Це частина нашої ідентичності, і збереження її за кордоном – наш обов’язок перед наступним поколінням. І шанс для наших дітей повернутися в Україну.

—

Галина Сергеєва [5], опубліковано у виданні "Нова українська школа" [6]

Читайте також:

Виховання україномовних дітей за кордоном: просто говорити українською – недостатньо