Попри дев’ятий рік війни на території України, на законодавчому рівні все ще тривають дискусії щодо того, чи потрібні зміни до Кримінального кодексу України стосовно найтяжчих міжнародних злочинів.

З 2014 року у Криму та на Донбасі фіксували факти вчинення воєнних злочинів, правова кваліфікація яких була обмеженою бланкетною [2] статтею 438 Кримінального кодексу України про “порушення правил і звичаїв війни”.

Після 24 лютого 2022 року масштаби вчинених злочинів лише збільшились, а можливості правоохоронних органів України з точки зору правової кваліфікації діянь залишились незмінними.

Питання гармонізації Кримінального кодексу із міжнародним правом можна було б вирішити давно. Адже ще 20 травня 2021 року Верховна Рада прийняла в цілому Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права” (№ 2689 [3]). 7 червня минулого року закон направили на підпис президенту Зеленському, проте до цього часу новин про статус цього документа немає, попри численні заклики [4] правозахисних організацій підписати цей законопроєкт, останній раз [5] – після звірств російської армії у Бучі.

Читайте також: Резня в Буче. Кто и как документирует зверства «русского мира» в Украине? [6]

Утім, десять місяців вказаний закон лежить без підпису президента на Банковій, натомість Кабмін вніс до парламенту інший законопроєкт №7290, який багато в чому копіює попередній, однак містить і критичні відмінності, які суттєво погіршать здійснення ефективного правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів в Україні. 

Текст закону №2689 став компромісним рішенням, заснованим на практиці міжнародного права та можливостях національної системи правосуддя України стосовно притягнення до відповідальності за найтяжчі злочини. У його розробці брали участь представники правоохоронних органів та органів правосуддя України, правозахисних організацій, міжнародні експерти з міжнародного кримінального права. Дискусійними питаннями залишались положення щодо універсальної юрисдикції, командної відповідальності, формулювання злочину агресії. Ці ж аспекти залишились проблемними і до цього часу.

На противагу до тексту закону №2689 15 квітня 2022 року у Верховній Раді України зареєстрували законопроєкт “Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України” (№7290 [7]). У пояснювальній записці до тексту наголошують на міжнародному збройному конфлікті на території України та масових порушеннях міжнародного права, які наразі вчиняє Російська Федерація. 

Читайте також: Почему россия это государство-террорист: страшные кадры из под Киева, откуда бежала армия путина (+18) [8]

Текст законопроєкту №7290 відрізняється від тексту закону №2689 у критичних положеннях щодо проблемних питань. Нижче деталізую ці відмінності і поясню, чому вони є негативними. 

• Проєкт №7290 не містить положень, які стосуються можливості притягнення до відповідальності осіб за вчинення воєнних злочинів у межах командної відповідальності. Ця концепція є основною у міжнародному кримінальному праві, яка дозволяє досліджувати діяння військових командирів та цивільних начальників у межах відповідальності за найтяжчі міжнародні діяння. Важливо наголосити, що цей концепт не застосовується до загальнокримінальних злочинів, проте без його запровадження неможливо буде говорити про повноцінне та ефективне правосуддя в Україні щодо наслідків збройного конфлікту.

• Запропонована проєктом стаття 422-2 КК України як альтернатива командної відповідальності не охоплює особливостей притягнення до відповідальності військових командирів та цивільних начальників за вчинені найтяжчі міжнародні злочини. Вона натомість створює підставу для їх відповідальності в якості окремого складу злочину, який не повною мірою включає командну відповідальність, а стосується лише їх бездіяльності. Подібний підхід унеможливлює притягнення таких осіб до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини.

• Формулювання запропонованої статті 436 КК України не охоплює ситуацію збройного конфлікту міжнародного характеру. При цьому досить широкою категорією є “публічні заклики”, яка не дає правової визначеності тому, які саме дії особи підпадатимуть під кваліфікацію цієї статті.

• Формулювання статті 437 КК України знову ж закріплює необмежений потенційний склад суб’єктів даного кримінального правопорушення, як і закріплено у чинному формулюванні. Такий підхід суперечить міжнародному праву та положенням Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Практика міжнародних кримінальних трибуналів, зокрема Нюрнберзького та судових процесів після ІІ Світової війни, встановлює, що рядові військовослужбовці не можуть нести відповідальність за злочин агресії через обмеженість можливостей власного впливу на дії держави та формування політики щодо вчинення акту агресії. Саме ця позиція була закладена у Кампальських поправках до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Натомість поточна практика українського правосуддя закріплює можливість притягнення будь-яких осіб до відповідальності за ведення агресивної війни. Цей же підхід підтримує і даний проєкт закону, ймовірно, для того, щоб уникнути звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вже були засуджені за статтею 437 КК України.

• Розподіл воєнних злочинів, який пропонує проєкт, аналогічний тим категоріям, які закріплені у тексті закону №2689 за своїм змістом.

• З тексту проєкту №7290 виключено положення, які стосуються можливості запровадження в Україні інституту універсальної юрисдикції. Це, зокрема, стосується норм щодо можливостей притягнення до відповідальності в Україні іноземців, які вчинили найтяжчі міжнародні злочини поза територією України. У такому випадку Україна обмежує свої можливості для співпраці з іншими країнами у питаннях міжнародного правосуддя.

Текст законопроєкту №7290 є великим кроком назад та нівелюванням багаторічної роботи професійної юридичної спільноти з метою створення ефективної законодавчої бази в України для притягнення до відповідальності осіб за найтяжчі міжнародні злочини. Виключення дискусійних питань з тексту залишає невирішеними ті проблеми, які виникають з ними на практиці здійснення правосуддя в Україні. Цей текст більше схожий на компроміс між поточною практикою та положеннями міжнародного права, при тому на практиці не надає дієвих інструментів для здійснення ефективного правосуддя. 

Читайте також:  Рассказ свидетеля казней жителей Бучи в оккупации: «Стреляли либо в затылок, либо в сердце»  [9]

До того ж запропоновані проєктом зміни до КПК України не мають суттєвого значення для забезпечення ефективного розслідування найтяжчих міжнародних злочинів в Україні. 

Текст пропонує внести зміни щодо нумерації нових статей КК України у положеннях процесуального кодексу, в яких вони вказуються. Натомість подібний підхід не вирішує проблеми у практиці роботи правоохоронних органів та органів правосуддя України, які стосуються строків досудового розслідування, особливостей збору доказів, проведення процесуальних дій, які мають значення для забезпечення ефективності їх роботи. Без внесення відповідних положень до КПК України, зміни до КК України є недостатніми та суттєво не вплинуть на спроможність України здійснювати кримінальне переслідування за найтяжчі міжнародні злочини.

—

Надія Волкова, Ukrainian Legal Advisory Group, опубліковано на сайті Центру прав людини ZMINA [10]

В тему:

• 20 дней в обороняющемся Мариуполе команда журналистов AP документировала военные преступления русской армии [11]
• Правосудие наступит. Трибунал для руководства россии за преступления агрессии против Украины [12]
• Как Украина и мировое сообщество будут преследовать Путина и других российских военных [13]
• преступников [13]
• Радиоперехваты переговоров российских военных показывают из-за чего путинская армия бежала из под Киева [14]
• Это украинская весна. Нам тут жить [15]
• Резня в Буче. Кто и как документирует зверства «русского мира» в Украине? [6]